Персонажі бувають позитивними, негативними, фріковими чи ні, але обов'язково мусять викликати якісь емоції. Інакше будь-яке шоу приречене на поразку. Тобто  провальні рейтинги. Так було завжди, але нині щось нібито починає змінюватися.

Автор цих рядків упродовж тижня телеперегляду упіймала себе на думці - деякі персонажі телеефіру мають дуже невисокі шанси дожити (в переносному значенні) до найближчих державних свят. Нагадаю: найближчим буде День незалежності 24 серпня.

У понеділок пізнього вечора мені хотілося пролізти крізь екран до студії «Свободи слова» на ICTV й потиснути руку Андрію Куликову за двох його гостей - Сергія Мельничука, командира батальйону «Айдар», та полтавця Володимира Калашникова. Останній - брат одного з заручників, яких напередодні, саме після проголошення Петром Порошенком тижневого припинення вогню з боку сил АТО, викрали терористи. Його дворюрідний брат з іще п'ятьма земляками везли допомогу для українських бійців на сході, коли «сепаратори» зупинили й викрали їх разом із машиною.

Такі гості в телевізійному ток-шоу на загальнонаціональних каналах трапляються нечасто, тож їхні слова завжди щирі, хоча й не надто вправні з погляду риторики. Полтавець, отримавши від ведучого місце «при центральному мікрофоні», висловив своє ставлення до терористів так, що глядач не сумнівався: полтавські дядьки землю ритимуть, але земляків визволять.

Командир батальйону «Айдар», навколо якого після відомого бою в селищі Металіст під Луганськом накручувалася ціла спіраль спекуляцій та інсинуацій, аж до інформації про його розпуск, був лаконічним і спокійним.

Фраза Сергія Мельничука, що з них сміються навіть полонені вороги, які знають геть усе про переміщення батальйону від керівництва АТО, і це не може розцінюватися інакше, ніж зрада, підтвердила підозри багатьох небайдужих про причини буксування АТО й невиправдано великі втрати серед наших вояків.

Проте марафонська дистанція ток-шоу не може триматися на самих героях. Тож, вочевидь, задля створення хай штучної, але все-таки інтриги, гостьові редактори програми притягли до студії вкотре перефарбованого (в політичному сенсі) нардепа Юрія Мірошниченка. Цей персонаж на паях із Юрієм Павленком, Іриною Горіною та іншими «однодумцями» днями створив ще одну партію з до болю на дещо схожою абревіатурою ПРУ - Партію розвитку України. І ось у цій студії, де перед цим до центрального мікрофону виходили цілком притомні герої, Юрій Мірошниченко не кліпнувши оком заявив: партію створено для того, щоб установити мир на сході! Цікаво, як саме збирається чергове ПРУ його встановлювати - закидати сепаратистів і терористів партійними прапорами чи завалити їх свіжонадрукованою пропагандистською літературою з закликами на кшталт: «Хто вступить до ПРУ, тому пробачать усі гріхи»?

Звівши свій виступ до агітації постулатів нової партії зі старими обличчями, колишній представник президента у Верховній Раді дуже вміло проігнорував запитання про те, чи збирається він відповідати за ухвалені в тому числі й за його участі «драконівські» закони 16 січня.

Того ж дня, але трохи раніше, у випусках новин, на екрани повилазили такі кадри, яких язик не повертається назвати навіть фріковими персонажами, не те що героями.

Так звані переговори про мирне врегулювання конфлікту на Донбасі обіцяли багато цікавинок саме завдяки їхнім учасникам. Бо де ще за одним столом можна було б побачити другого президента України Леоніда Кучму (його було по-справжньому шкода в такому досить дивному оточенні); українців Віктора Медведчука та Нестора Шуфрича; посла РФ в Україні Михайла Зурабова та представниці ОБСЄ Хайді Тальявіні?

Ну, й як очевидне знущання зі здорового глузду - «не убієнного» Олега Царьова (якого ніяк не можуть заарештувати, хоча він очевидно на це наривається, розгулюючи то центральними вулицями Києва, то являючи себе світові на таких «сурйозних» переговорах) поруч із таким собі Олександром Бородаєм. На хвилиночку, цілим прем'єр-міністром маленької, але, вочевидь, дуже гордої собою «Донецької народної республіки»!

Видовище було настільки ж огидним, наскільки й потішним. Для тих, хто, звісно, трохи знає, що являють собою Царьов і Бородай.

Загальнонаціональні канали, даючи сюжет про ці «переговори», показали лише їх початок і кінець. Проте вирази облич учасників не залишали сумнівів - весь цей цирк улаштовано спеціально для зовнішніх  глядачів - з одного боку, для Володимира Путіна. Бо Медведчук нині в Україні може представляти хіба що інтереси свого московського верховного кума.  З іншого боку - для лякливих європейських партнерів України власне перед підписанням Угоди про Асоціацію з ЄС. Мовляв, ви нас не бійтеся, бо ми ж люди мирні, навіть вогонь в односторонньому порядку припинили, тож з Україною можна мати справу!

Проте, за всього розуміння, картина цього дійства справила на автора таке гнітюче враження, що на заключних словах «гаспадіна» Бородая хотілося розтрощити телевізор. Але, попри все, довелося приборкати емоції, додивившись виставу до його фінальних слів про те, що ДНР бере на себе зобов'язання припинити вогонь по позиціях українських силовиків.

Як і очікувалося всіма притомними людьми, ці фарсові перемовини жодного впливу на терористів не мали, тож повідомлення про замінування залізничних колій, розстріли наших вояків, захоплення заручників та диверсійну діяльність у зоні АТО з боку терористів упродовж тижня становили левову частку телевізійних новин.

Тому належного враження на глядачів та оглядачів інформація про те, що президент РФ Володимир Путін 24 червня звернувся до Ради Федерації з проханням скасувати її ж таки дозвіл на використання збройних сил РФ на українській території, чомусь не справила.

Ми ж давно вже не в тім'я биті й чудово розуміємо - всі слова чи письмові рішення будь-якого державного органу сусідньої держави жодного впливу на реальну політику Ерефії, що нею в ручному режимі керує Відомо Хто, не мають.

А от повідомлення генерал-майора Олександра Розмазніна (виконувача обов`язків начальника головного управління у роботі з особовим складом Збройних сил), ще одного персонажа-завсідника ток-шоу останніх місяців, про сотні трупів загиблих терористів у водах озера на території Слов'янська публіку таки вразило.

Пролунала ця заява генерала в програмі «Час. Підсумки дня» на 5-му каналі. Власне, пан Розмазнін радше не повідомив сенсаційну новину, а прокоментував її. Пославшись на невідомого користувача соцмереж, який вимагав від нього реакції на страшну знахідку водолазів у водах озера.

Генерал-майор Розмазнін, коментуючи цю інформацію, підкреслив: мертві тіла в озері - це показник того, як не по-людськи терористи ставляться до своїх загиблих, влаштовуючи жахливі братські могили у водах якогось озера. Натомість, наголосив генерал, українська армія всіх своїх загиблих ховає з почестями в рідній землі.

Тут виникає запитання: наскільки можна вірити невідомому блогеру, на інформацію якого послався один зі спікерів ток-шоу на 5-му?

Чи бачив він на власні очі роботу водолазів, які наштовхнулися на страшну знахідку, а чи переповів чужі слова? І чи перевіряв хтось цю інформацію? Якщо так, то де ці люди, які б могли розповісти про «братську могилу» в озері не з чужих слів, а зі своїх вражень?

Запитань справді багато, але пан Розмазнін щасливо їх уникнув, змінивши тему. Відтак залишилося відчуття, що факт «поховання» терористів у темних водах неназваного озера знадобився спікеру «Часу. Підсумків дня» задля банальної пропаганди, а не для того, щоб установити істину.

Ведучі ж Тетяна Даниленко та Роман Чайка не стали бомбувати військового високопосадовця «зайвими» запитаннями.

Тим часом 25 червня ведучий «Громадського ТБ» Роман Скрипін задля свого «вишуканого» фірмового тролингу обрав дуже вже загадкового учасника так званих переговорів про мирне розв'язання конфлікту на Донбасі - Нестора Шуфрича.

Пан Шуфрич, чинний депутат ВРУ від Партії регіонів, від усіх запитань ведучого, хто ж таки фінансує терористів на сході, відбрикувався фразою, що, якби Роман про це дізнався, то він би не встав зі свого стільця. Як на мене, загартовані політикою глядачі сприйняли б у якості спонсорів терористів навіть самого Скрипіна (жарт), якби його ім'я озвучив Нестор Шуфрич. Не кажучи вже про більш відомі імена й прізвища. Бо це співрозмовника Романа Скрипіна ні до чого не зобов'язувало.

На лобові атаки ведучого, хто все-таки уповноважив нардепа вести ці переговори укупі з його давнім соратником за СДПУ(о) Віктором Медведчуком, Нестор Іванович ухильно відповідав, що взяти участь у перемовинах із терористами їх уклінно просила нова українська влада.

Кожний свій пасаж на цю тему гість Романа Скрипіна завершував обіцянкою розповісти геть усе після завершення перемовин. Бо, бачте, нині не має на те повноважень.

Якщо підходити до підсумків розмови Романа Скрипіна з Нестором Шуфричем за гамбурзьким рахунком, то не без жалю доводиться констатувати: ведучий так і не розкрутив тертого калача на відвертість. А, щоб не викидати білий прапор перед цим темним персонажем, йому довелося вдатися до забороненого прийому: забити співрозмовника криком «А хто привів терористів на Схід? Не ви? Просрали Крим, му**ки!».

Був у програмі ще один момент, який додає мінусів до репутації міцного професіонала Романа Скрипіна. Йдеться про його спроби довести давньому другові Віктора Медведчука, що останньому варто лише подзвонити московському кумові з проханням вивести російські війська з України - і війна на сході припиниться за помахом царського мізинця.

Мріяти про таке може хіба що невиправний романтик, але аж ніяк не журналіст, який чудово розуміється на «ріал політік».

Наступного ж дня, 26 червня, «Факти» ICTV о 19.45 віддали немало часу ще одному учасникові вікопомних перемовин про мир у Донбасі - Леонідові Кучмі.

Сюжет присвятили науково-практичній конференції з нагоди... 10-ї річниці виборів президента, що відбулися 1994 року і в яких переміг Леонід Кучма.

Ну, це були вже не просто персонажі, а справжні монстри українського політикуму 90-х-початку «нульових». І, звісно ж, ми почули багато «позавчорашніх» героїв, які тільки те й знали, що славили «мудрість великого вождя народу», перепрошую, керманича незалежної Української держави, яким упродовж 10 років був Леонід Данилович. Враження було таке, що перед нами - якесь збіговисько комуністів чи то в Китайській Народній Республіці, чи то в КНДР.

Ні, на тлі своїх наступників, а надто ж - Віктора Януковича, другий президент України нині справді має цілком цивілізований вигляд. Але навряд чи притомні глядачі забули про «орлів Кравченка», які працювали з благословення «Данілича», убивства журналістів, і серед них, головне, - знищення Георгія Гонгадзе...

Втім, хоча  працівники холдингу StarLightMedia свято пильнують інтереси власника каналу, який доводиться зятем другому президентові, на каналі СТБ це не завадило, починаючи з 26 червня, випускати в ефір цикл під назвою «Ангели війни». Репортажі розповідають про тих, хто рятує поранених на передовій. Незалежно від того, на чиєму боці вони воювали.

Цикл заслуговує на окремий матеріал, а поки що обмежуся головним враженням - спеціальний кореспондент каналу Дарина Чиж, поїздивши на машині «швидкої допомоги» з Арменом, Іллею та Оленкою, отримала головне враження: війна, виявляється, пахне кров'ю.

У фізичному сенсі. І запах цей дуже й дуже неприємний.

27 червня ми всі бачили в прямому ефірі, як президент Петро Порошенко підписав горезвісну вже Асоціацію України з ЄС тією самою ручкою, яку підготували для Віктора Януковича ще 29 листопада минулого року.

Промова українського Президента, як завжди, була блискучою.

Чого вкотре не можна сказати про роботу його прес-служби.

Яка так і не проявилася за три тижні роботи. Не знаю, чи задоволений Святослав Цеголко своїм новим призначенням, але будь-хто з журналістів на його місці вже бунтував би. Якби його відсовували від пояснення, вибачте на слові, населенню мотивів ухвалення державних рішень.

Адже всі рішення п'ятого президента України впродовж чергового тижня його виборці «в перший тур» чули тільки від самого президента. Причому в готовому вигляді, без жодних пояснень із боку прес-служби.

Я вже не кажу про відсутність будь-яких коментарів із боку АП чи то прес-служби Президента щодо інформації про « агресивне бажання» Ігоря Коломойського бачити в ролі губернатора Донецької області Віктора Медведчука, що його озвучив у своєму Facebook керівник «1+1 Медіа» Олександр Ткаченко в неділю, 29 червня.

Буча, яка зчинилася навколо цього повідомлення в інтернеті та навіть у телевізійних тижневиках («Подробности недели» на «Інтері» від 29 червня), на скромну думку автора цих рядків, не має під собою жодного реального ґрунту.

Цьому авторові чомусь здається, що фраза Олександра Ткаченка про «агресивне бажання» Ігоря Коломойського бачити губернатором Донеччини Віктора Медведчука - не більше, ніж дуже злий жарт нинішнього губернатора Дніпропетровщини-олігарха. Зрештою, чому б йому не познущатися зі свого ворога-невдахи? Ну а тим, хто вбачав в цьому загравання з Путіним напередодні засідання Басманного суду Москви, то його рішення навряд чи може підтвердити у всякому разі вдалість подібних маневрів, якщо б вони насправді були саме ними.

Адже в будь-якому разі, «агресивне бажання» Ігоря Коломойського бачити губернатором Донеччини Віктора Медведчука наразі нічим не підтверджено.

Відтак можна хіба що вкотре побажати всім головним телеканалам ретранслювати лише справжні новини.

Фото - tsn.ua