Війна війною, а обід, чи то пак гумор... Ну, ви знаєте. Так-так, за розкладом. Добре, що того розкладу вже можна дотримуватися ‒ Майдан переміг, Янукович утік, вибори президента відбулися. А отже, можна трохи розслабитися й посміятися - не забувачи, звісно, про неоголошену війну Росії проти України.

Що й зробили квартальці. По-перше, «95 квартал» повернувся до струнких, хай і нечисленних наразі українських гумористів, і канал «1+1» уже третю суботу поспіль тішить глядача новими випусками «Вечірнього кварталу». По-друге, останній у часі «Квартал» вони записували не де-небудь, а в самісінькій Греції.

Хоча погоди в Елладі стояли аж геть не літні, це не відбилося на кількості публіки, яка, закутавшись у готельні ковдри й натягнувши поглибше капюшони курток а-ля тітушка, дружно реготала в потрібних місцях. Деякі при цьому посьорбували якісь явно зігрівальні напої.

Артисти ж, незважаючи на холод і вітер, який дуже красиво й доречно розмаював їхні античні тоги й пеплуми, а також пасма волосся Олени Кравець, мужньо й водночас невимушено жартували, намагаючись підняти землякам (чи просто тим, хто розуміє російськомовний український гумор) настрій.

Три останні випуски «Вечірнього кварталу» повернули публіці той гумор, який ми колись так любили в їхньому виконанні ‒ гострозлободенний і неполіткоректний. Зрозуміло, що після втечі Януковича не жартує з нього хіба що лінивий. Адже колись страшний і швидкий на розправу персонаж змалів до того, що його без жодних наслідків може стусонути навіть немовля.

Не стали винятком і автори «Вечірнього кварталу». Як у попередньому випуску, так і в грецькому, колишній «легітимний» став чи не центральним об'єктом насмішок. З одного боку, така увага до Фьодорича зумовлена цілком природнім бажанням нарешті висміяти всі свої колишні страхи перед паханом усія України, тим самим їх позбувшись.

З іншого ‒ постійна присутність цього персонажа в репризах «Кварталу» пояснюється неймовірною його колоритністю. Ну, де ще знайдеш таке благодатне поле для пародії? Тут тобі й недорікуватість як на замовлення, і недовченість «проффесора», і його страхи, і пристрасть до золотих виробів... Одне слово, з цієї криниці ще черпати й черпати! Що квартальці сумлінно й роблять. Поки що виходить досить смішно. Як приклад нагадаю мініатюру Братів Шумахерів у попередньому випуску «Янукович грає в шахи». «Ходити фігурою» ‒ це незабутньо.

Гадаю, ця «фігура», себто персонаж, збережеться в репертуарі «Кварталу» надовго, як це було з пародіями на Леоніда Черновецького. Бо хоч цей останній уже давненько забув дорогу до КМДА, його безсмертний образ досі надихає творців мульта «Сказочная Русь». Але на горизонтах гумористичних вирубок уже помітні й нові, більш актуальні персонажі в особах постмайданних політиків.

Грецький випуск «Вечірнього кварталу» вийшов якраз під президентські вибори, тож гріх було не скористатися нагодою, щоби висміяти деяких претендентів на папаху. Задля більшого ефекту в коло кандидатів увійшли й «легітимний» Янукович, і знятий Царьов. Ну, а як встояти перед спокусою обіграти голий торс екс-регіонала і його діалог із Романом Скрипіним про початок Другої світової війни?

Дісталося й Віталію Кличку як одному з претендентів на посаду Зевса Олімпу. Судячи з реплік персонажа, автори не надто високої думки про його інтелектуальність.

А от пародія на Петра Порошенка звелася до натяків на його кондитерське виробництво. Неминучі при цьому «шоколадний заєць» та шоколадну фабрику, з якої треба знайти вихід, та ще трактор як трамплін до посади ‒ оце й усі шпильки, що їх зуміли висмикнути зі скупих досьє кандидата автори. Ну, а що тут іще можна обіграти, справді? Якихось мовних особливостей «шоколадний король» не має, в пияцтві та інших зловживаннях не помічений... Одне слово, для пародій постать не надто придатна.

А може, пародисти про всяк випадок, чудово знаючи передвиборні рейтинги Порошенка, просто не хотіли, сказати б, накликати на себе неприємності? Тоді це свідчить уже про політичну й дипломатичну далекоглядність або навіть їхню кон'юнктурну чуйку.

Пригадую, наскільки неприємно було бачити дуже злі шаржі на Віктора Ющенка в тому ж таки «Вечірньому кварталі» одразу ж після Помаранчевого майдану. Вочевидь, це свідчило не так про рівень антипатії чи й ненависті артистів до третього президента, як про мою особисту некритичність до цього стяга помаранчевих і занадто великі сподівання щодо нього. Проте тоді мучило ще одне відчуття, яке, до речі, справдилося після воцаріння президента четвертого: наші гумористи, як чудові інтуїти, дуже добре знали, кого можна буквально роздирати на шмаття абсолютно безкарно, а кого, навпаки, тільки легенько дряпати. Ми всі чудово пам'ятаємо цілковитий розгул лібералізму за часів Ющенка й майже остаточну його ліквідацію за Януковича. Коли безпечно сміятися можна було хіба що з так само безпечних речей, надзвичайно обережно йдучи по лезу. Я вже не кажу про їдку сатиру, жанр, який просто випав із арсеналу наших головних гумористів.

Отже, в останніх випусках «Кварталу» автори - чи не очікуючи не занадто ліберальних часів? ‒ активно експлуатують старі типажі, тобто пародіюють персонажів уже безпечних. Це можна пояснити бажанням бути на плаву передусім у матеріальному плані, збираючи повні зали глядачів незалежно від їхньої політичної орієнтації чи щодня виходячи в ефір одного з найбільших телевізійних каналів. Не знаю, може, на корпоративах чи просто для вузького кола поціновувачів квартальці смалять так, що гай шумить, але публічні виступи, вочевидь, проходять певну самоцензуру. І тут інстинкт виживання спрацьовує на всі 200%.

Нині надзвичайно затребуваними у виконанні саме народних улюбленців могли б бути злі пародії на сепаратистів чи терористів. Бо ніщо так не підіймає бойового духу під час воєнних дій, як максимально зла карикатура на ворога. Проте саме інстинкт виживання ніколи не дозволить Володимирові Зеленському і компанії це зробити. Адже не можна однією рукою крутити дулі Путіну з його «вежлівимі людьмі», а другою ‒ брати гонорар за черговий московський фільм, у якому виконуєш головну роль. Ні, місце для Путіна квартальці й сьогодні знаходять. Але такі номери на побутово-політичну тематику ‒ лише для внутрішнього вжитку. Для закордонних гастролей вони вже не підходять.

Поки що з таким когнітивним дисонансом колектив «95-го кварталу» небезуспішно намагається впоратися. Принаймні, те, що вони видають в ефір, справді може розвеселити й відігнати на якийсь час похмурі думки про перебіг АТО на сході України.

Але ніхто не гарантує, що ця позиція «і нашим і вашим» не скінчиться так само сумно, як для гумористичного цеху сусідньої держави. Про це пронизливо сказала Тетяна Лазарева: «Противно просто тупо ржать». Дуже хочеться вірити, що наших квартальців ця чаша все-таки омине.