Шпигуни – хто вони?

Шпигуни – хто вони?

26 Травня 2014
7688
26 Травня 2014
16:30

Шпигуни – хто вони?

7688
Автори проекту «(Не)прихована війна» (IСTV) чи не вперше вирішили розгорнуто показати, як Служба безпеки України намагається очиститися від російський чекістів. Але дуже хочеться побачити ґрунтовний аналіз, присвячений і рядовим зрадникам, звичайним громадянам
Шпигуни – хто вони?
Шпигуни – хто вони?

Як і більшість ще довоєнних документальних фільмів власного виробництва, новий проект IСTV «(Не)прихована війна», прем'єра якого відбулася в ефірі каналу 23 травня о 20.20, схиляється до певного «розмовного» формату. Для цього досить осмислити тему, систематизувати фактаж, вибудувати лінійну оповідь, визначити поворотні точки, котрі рухають її далі в потрібному напрямку. І вже потім шукати в архівах, чим би це все проілюструвати, аби відео відповідало закадровому тексту.

 

Щоправда, цього разу фільм таки передбачав ексклюзивні реальні зйомки. Але не репортажні, по можливості - без прихованої камери, хоча частина героїв із питань власної безпеки закриває обличчя й просить змінити їм голоси. Тож журналісти, як зазначається в анонсі, справді зібрали «в полях» унікальний матеріал. При цьому дійсно ризикуючи власним життям, знімаючи на сході, в осередках сепаратизму.

 

Для колег з IСTV ризикувати, дійсно опиняючись за крок до загибелі - справа, на жаль, звична. Згадаємо хоча б недавній випадок зі знімальною групою каналу на кордоні з Бєлгородською областю. Щоправда, той випадок став наслідком спроби провести журналістський експеримент, дослідивши можливості нелегального проникнення російських терористів в Україну. Їх відразу затримала ФСБ.

 

На цій війни журналісти ризикують життям заради інтерв'ю з учасниками подій

 

Тут хочеться принагідно нагадати: все ж таки йде війна. Маємо лінію фронту. Тож популярний метод «випробувати на собі» більш-менш припустимий, коли репортер під прикриттям іде вербуватися в тітушки чи репортерка проникає в бордель. Для військового ж часу це табу. Уявіть собі, що під час Другої світової газетні репортери прикидалися ворогами, аби, пробравшись у тил, отримати ексклюзив. Нічого, крім марних жертв, такі експерименти не принесуть.

 

Знімальна група фільму «(Не) прихована війна» потрапила в серйозний заміс під Слов'янськом, опинившись у полоні сепаратистів. Журналісти не змінювали професії, не знімали прихованою камерою та не працювали під прикриттям «колорадської» символіки. Вони разом із шеф-редактором Іриною Соломко просто їхали збирати матеріал для стрічки. Точніше - це можна побачити по факту виходу готового фільму, - не створювали репортаж із передової, а записали кілька інтерв'ю. Аби представити на суд глядача різні точки зору на події, котрі відбуваються. Причому, як водиться в таких випадках, із героями напевне існувала домовленість про зустріч та згода на запис.

 

Отже, формально сепаратисти не мали до чого присікуватися. Бо їхні колеги визнали участь у подібних зйомках безпечними для себе. З цього - простий висновок: ситуацію на сході не контролює вже ніхто. Крім - і саме про це «(Не) прихована війна», - російських спецслужб.

 

Їхній роботі насправді присвячена стрічка. Ідея - зібрати критичну масу доказів російської агресії проти України. Хоча, здається, робити про це черговий фільм із ризиком для життя - насправді переливати з пустого в порожнє, товкти воду в ступі, відкривати Америку, винаходити велосипед. Тобто займатися на перший погляд марною справою. Адже навіть сільська тітка на будь-якому стихійному ринку, котра привезла на розпродаж надлишок консервації й першу свіжу цибулю, нині знає: Росія воює з Україною. І все погане, що коїться в нашій країні - рука Москви.

 

Твердження про тотальну й багаторічну інфільтрацію російської агентури всередину українських спецслужб та інших силових структур не потребує, здається, додаткових доказів. Це така ж сама аксіома, як «влада краде», «олігархи п'ють народну кров», «рідкісний птах долетить до середини Дніпра» чи «Волга впадає в Каспійське море». Проте автори «(Не)прихованої війни» чи не вперше вирішили розгорнуто показати, як Служба безпеки України намагається очиститися від російських чекістів, повернути собі репутацію та добре ім'я й виявляти російських шпигунів результативно.

 

Голова СБУ наголошує, що Росія - агресор і постачальник зброї для терористів

 

До слова, саме словосполучення «російський шпигун» або «російський агент» доволі нове в українському лексиконі. Й перегукується з західними заявами не таких уже й далеких радянських часів. Коли виразником інтересів демократичного світу був Джеймс Бонд, який виловлював у різних куточках планети, на островах і континентах, саме агентів КДБ та ГРУ. Зі свого боку, радянська пропаганда рапортувала про викриття «агента» - такі часом каялися у програмі «Время» й були, пам'ятаю, чомусь здебільшого українськими буржуазними націоналістами. Або патронувала популярні кіноепопеї на кшталт «Помилки резидента». Нині загроза Україні йде саме з боку Росії - так само, як російська агентура, так до кінця й не знищена агентом 007, становила небезпеку для західних демократій і динамічного розвитку країн прозахідної орієнтації.

 

Від самого початку згаданого фільму твердий закадровий голос називає речі своїми іменами. Росія - агресор. Шпигуни - кругом. Виявляти їх - справа честі СБУ, але й люди при цьому мають бути пильними. Це може зашкодити громадянам із нестійкою психікою, зародивши та розвинувши в них шпигуноманію. Поки що ваш автор не готовий сказати, правильно це чи ні, коли є ризик повернутися до гасла радянських часів: «Болтун - находка для шпиона!» Проте дещиця пильності все ж не завадить. І ось у цьому напрямку «(Не) прихована війна» могла б, як на мене, попрацювати більше й глибше.

 

Нам показують офіцерів СБУ, керівників та оперативних працівників, із відкритими та прихованими обличчями, котрі розповідають правильні, мудрі й корисні речі. Ми бачимо їх за роботою. Маємо змогу побачити побут аналітиків, а також «чистильників» та «вовкодавів» (навряд чи актуальна нині термінологія підрозділу «Смерть шпигунам!», оприлюднена у знаменитому романі Володимира Богомолова «Момент істини», котра все одно згадується в контексті подій за браком іншої. - А. К.). Секрети ремесла й методика вилову ворожої агентури насправді аж таким ексклюзивом не виглядають. Принаймні для тих, хто почитує шпигунські романи. Є тут одіозний Павло Губарєв, агент «із ідейних». Є звичайні «сотники», чия мета - зібрати бойовиків, роздати їм гроші та влаштувати безлад, створивши картинку для російського ТБ. Але всього цього вистачає щодня, досить послухати в новинах заяви прес-служб СБУ чи РНБО.

 

Натомість одну важливу й не вивчену досі тему в фільмі заявлено ніби другим планом. Хоча вона потребує виділення, перефразуючи термінологію юристів, в окреме телевізійне виробництво.

 

Йдеться про шпигунів серед нас. Не «народних губернаторів», не вчорашніх міліціонерів, не продажних чиновників і навіть не комуністів та регіоналів. Зрештою, членство в Партії регіонів чи КПУ вже саме по собі має зацікавити СБУ на предмет притягнення за зраду Батьківщині. Мова про звичайного директора школи в прикордонному районі, котрий, як прозвучало в фільмі, за 1500 (!) гривень погодився шпигувати на користь Росії. Сумлінно доповідаючи резидентам ФСБ, де, що і як відбувається на закріпленій за ним території. Всі, хто знав шпигуна, включно з родиною, дивуються: коли й чому це сталося? Гортаючи сімейні альбоми, дружина каже: так нормальний же був, українець... Тим не менше, щось сталося в педагога з головою. Аби півтори тисячі гривень за зраду змогли вирішити його глибоко притлумлені проблеми.

 

Автори фільму дали глядачам зрозуміти: таких громадян виявлено більше. Ще кількох навіть побіжно показали. Але, погодьтеся, головна небезпека йде все ж таки саме від таких громадян. Показаний у фільмі директор сільської школи вдарить у спину, коли йому, умовно кажучи, докинуть ще з п'ять сотень. Тож дуже хочеться побачити ґрунтовний аналіз, присвячений саме таким, рядовим зрадникам. Зокрема, розібратися в причинах. Навіть якщо вона єдина - отримати від ФСБ на руки еквівалент 100 євро. Адже Україна напевне чимось завинила перед тими, хто сьогодні зраджує свою країну. Й не лише в такий спосіб, а й кидаючись навперейми підрозділам АТО. Та волочачи за собою під колеса броньовиків дітей та онуків для більшої безпеки. На мій погляд, такі люди небезпечніші за «народного губернатора», терориста з гранатою та навіть кожного свіжого номеру газети «Вести»...

 

Андрій Кокотюха

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7688
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Зеленый кружок
3614 дн. тому
Если бы создатели фильма еще нормально оттитровали интервьюируемых участников , то было бы проще понять содержание. Вы когда в телевизор последний раз смотрели? Что это за титры высотой в три телевизионные строки? Думаете , если вы монтируете на 27-дюймовом мониторе с разрешением 1080p , то и рядовой зритель сможет рассмотреть ваши микрокаракули? Вспомните о стандартном разрешении вещательного ТВ и спуститесь с небес на землю. Вы же не на блю-рее издавать свое творение собрались, а бабушкам в селе показывать, так и учитывайте , для какой аудитории творите, монтировать научились жопка к жопке, а думать нет.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду