Про спічрайтерів та спічспікерів

17 Вересня 2002
766
17 Вересня 2002
16:12

Про спічрайтерів та спічспікерів

766
...чи можна зі зміною людей, котрі пишуть головам держав промови, пов΄язувати зміни в політичному змісті того, що в цих промовах виголошується?
Про спічрайтерів та спічспікерів
Анатолій Тихолаз, спеціально для „Детектор медіа” На наше прохання ми отримали від нашого кореспондента в Польщі Анатолія Тихолаза коментар з приводу призначення Володимира Рубана керівником відділу спічрайтерів адміністрації Президента України.

Нове призначення керівника групи спічрайтерів для Президента України я прокоментувати не можу ніяк. По-перше, тому, що з цією людиною я особисто не знайомий, а, по-друге, тому, що наведені ним мотиви своєї згоди обійняти цю посаду ніяк інакше, окрім прагнення відбутися жартом, сприймати не можна. Тобто, ситуація вкрита мороком. Значно цікавішою для мене виявилася доволі жвава журналістська реакція на „Детектор медіа” на це призначення, яка й спровокувала у мене певні міркування.

Нове призначення керівника групи спічрайтерів пов΄язується з новим політичним курсом, який нібито збирається проводити Президент України. Виникає питання: якою є роль людей, котрі готують президентам промови, у формуванні та проведенні певної політичної лінії? Зрозуміло, що в усьому світі керівникам держав постійно доводиться виголошувати промови, які за них пишуть інші. Подекуди ці промови  результат діяльності величезних колективів, і будь-кому зрозуміло, що, скажімо, щорічне послання парламенту жоден президент самотужки написати неспроможний. Дуже часто президентам або прем΄єрам доводиться читати “по-писаному” з суто протокольних міркувань. Це  цілком нормальні речі.

Проте чи можна зі зміною людей, котрі пишуть головам держав промови, пов΄язувати зміни в політичному змісті того, що в цих промовах виголошується? В такому разі постає питання: якими є стосунки між спічрайтером та спіч-“спікером”, яким виступає не будь-хто, а голова держави?

Кожному зрозуміло, що текст ультимативної промови, виголошеної днями Дж. Бушем в ООН стосовно режиму Саддама Хусейна, писав не він. Проте кожен американець (та й не тільки американець) добре знає, що в цій промові було викладено позицію самого Дж. Буша, яку він мав нагоду викласти безліч разів, не зазираючи до жодних папірців. Було б принаймні дивно, якби зміна спічрайтера американського президента спричинилася до того, що з вуст Дж. Буша раптом почали лунати панегірики на адресу іракського режиму.

Президентів консультують, їм пишуть промови, кінець-кінцем, над ними працюють візажисти, аби в межах, відведених природою, зробити їх привабливішими. Проте президенти  не воскові ляльки в музеї мадам Тюссо і не мегафони, які отримані від помічника тексти лише “озвучують” (я досі пам΄ятаю той страшний день, коли це слово-покруч пролунало в ефірі Центрального телебачення).

В Україні не все так просто. З одного боку, Президент аж ніяк не вважає себе рупором чужих ідей і вочевидь переконаний в цілковитій самостійності своєї політичної позиції як гаранта Конституції. Водночас пересічному українцеві довідатися, а в чому, власне, вона полягає, не так вже й легко.

Як показало серпневе звернення Президента до народу, з його вуст можуть пролунати тексти діаметрально протилежного змісту: адже якщо вважати текст звернення викладом його власної позиції, то сталася революційна подія, а саме, зміна поглядів голови держави на цілу низку найпринциповіших питань державного устрою та зовнішньої та внутрішньої політики!

Якщо Президент під кінець терміну своїх повноважень “передумав” і змінив своє політичне credo, то його виборців про це бажано було б попереджати та детально інформувати. Якщо те, що здивовані українські телеглядачі почули, є лише продуктом “політтехнології” консультантів та спічрайтерів з адміністрації Президента, то яку роль в такому разі відведено в цій ситуації самому Президентові?

Спосіб, у який можна отримати відповіді на ці питання, дуже простий: треба послухати самого Президента. Однак саме це в Україні майже неможливо зробити. Чи можна уявити, що Дж. Буш спілкується з американцями лише за посередництвом підготовлених в президентській адміністрації текстів, або у хвилинних репортажах, змонтованих у відеозаписі з окремих уривків речень? Головний інформаційний політик адміністрації Президента в інтерв΄ю “Киевским Ведомостям” сказав, що влада через державні засоби масової інформації має “разговаривать с людьми”. Цікаво, чи хтось підрахував, скільки часу тривали у прямому ефірі “розмови з людьми” голови Української держави впродовж двох президентських термінів?

Часто у зв΄язку з цим можна почути посилання на специфіку нашої політичної “еліти”, серед представників якої красномовство не надто поширене. Однак все мусить мати свої розумні межі, і, мабуть, важко собі уявити, що Дж. Буш, котрого американці не схильні вважати найінтелектуальнішим і найкрасномовнішим президентом в історії США, “разговаривая с людьми”, кожним другим словом вживає іспанське з виразним мексиканським акцентом. Тут нашим спічрайтерам не позаздриш: уявімо собі, що має відчувати драматург, котрий пише п΄єсу для актора, який потребує допомоги логопеда!

Проте наш народ різне чув і вочевидь зрозуміє, аби ж тільки з ним говорили. Так не говорять же! Будемо відверті: після Горбачова, котрий буквально забалакав всю країну, повернення до Черненка як до стандарту спілкування з народом виправдати важко. То чи не тому призначення нового керівника над промовописцями сприймається у нас як варта уваги подія? Мабуть, саме тому. А дарма. Оскільки попри німоту нашої влади, вона, на відміну від президентів та прем΄єрів демократичних країн, якнайменше схильна дослухатися голосів фахівців та консультантів, оскільки сама знає, що їй робити, й поготів не збирається виконувати роль рупора для “прогресивних” текстів, написаних у творчих майстернях спічрайтерів. Справа спічрайтера у нас  писати що скажуть, хоча й так, як на сьогодні треба. Ось і весь діапазон для творчості та сприяння демократичним змінам “зсередини”.

Жвава реакція на реформування корпусу президентських спічрайтерів змусила згадати старий анекдот про те, як досвідченого управлінця запросили до розважального закладу з метою удосконалення його роботи. Висновок фахівця був такий: “Треба персонал міняти, а не ліжка переставляти!” Як на мене, в українських владних структурах запізно схаменулися, почавши пересувати ліжка. Персонал треба міняти!

Анатолій Тихолаз, спеціально для „Детектор медіа”

По темі:

Володимир Рубан керуватиме спічрайтерами Президента

Володимир Рубан буде сприяти реформам влади зсередини?

Колишній керівник прес-департаменту "Нашої України" перейшов працювати в адміністрацію президента
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
766
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду