Володимир Ленін: "Печать должна служить орудием социалистического строительства" Останнім часом наші провідні представники державних та „правильних” медіа, а також їхнього поводиря – Адміністрації – виступили „єдиним фронтом”, намагаючись ввести у практику новітньої пострадянської України такі вже позабуті було речі, як ідеологічно-заангажована преса, а також такого небаченого більше ніде у цивілізованому світі поняття, як „державно-офіційне телебачення”, обсягом 18 годин на добу, основною метою якого є „трансляція сигнала від влади суспільству”, і яке прирівнюється до таких „атрибутів Держави”, як міліція, армія, пожежні... Ну, коротше кажучи, засоби масової агітації та пропаганди в Україну повертаються, друзі-товариші, і тому автору цього тексту закортіло дещо відновити у пам’яті. Отже, в цитатах: Дмитро Кисельов, Ігор Сторожук, Сергій Васильєв, Володимир Ленін та ЦК РКП(б) – проти загальноприйнятих у всьому світі стандартів ЗМІ, саме засобів інформації (або на Заході зараз надають перевагу поняттю „комунікації”), а не агітації та пропаганди.

Отже:

Дмитро Кисельов:

„…основне завдання, на мій погляд, для суспільства — підтримання держави, вимога від неї добудування власних демократичних інститутів”.

„...Опозиція не відчуває себе частиною держави. Це трагічно... Вони не розуміють, що тим самим вони руйнують свою державу. Мені доводиться своїм журналістам пояснювати, а іноді просто свідомо нав’язувати ті речі, які створюють відчуття державної належності. Мені це легше, тому що у мене є відчуття держави, і я можу трансплантувати його сюди”.

„Громадянська позиція неможлива без відчуття держави, а тут цього відчуття немає, що дуже сумно”...

(З інтерв’ю Дмитра Кисельова „Детектор медіа” та газеті „День”, виділено „Детектор медіаю”)

А ось що казала людина, яка у графі „професія” теж писала: „літератор”, „журналіст”.

Володимир Ленін:

„Печать должна служить орудием социалистического строительства”

„Мы не намерены сделать наш орган простым складом разнообразных воззрений. Мы будем вести его, наоборот, в духе строго определенного направления.” ( Из „Заявления редакции „Искры”).

«Литературное дело должно стать ЧАСТЬЮ общепролетарского дела, «колесиком и винтиком» одного-единого, великого социал-демократического механизма… Издательства и склады, магазины и читальни, библиотеки и разные торговли книгами – все это должно стать партийным, подотчетным. За всей этой работой должен следить организованный социалистический пролетариат, всю ее контролировать, во всю эту работу, без единого исключения, вносить живую струю живого пролетарского дела, отнимая, таким образом, всякую почву у старинного, полуобломовского, полуторгашеского российского принципа: писатель пописывает, читатель почитывает» («Партийная организация и партийная литература»).

«Спокойнее разбирать доводы и повторять правду обстоятельнее, проще», - призывал Ленин работников печати. («В редакцию газеты «За правду», 1913 г.). Он учил понимать правдивость не только как соответствие с действительностью фактов, явлений и событий, о которых пишет печать, но также как правдивое ИСТОЛКОВАНИЕ фактов, освещение их в СВЕТЕ ПОЛИТИКИ ПАРТИИ…» (З книги «В.И.Ленин, КПСС о печати», Москва, 1970 р. Виділено «Детектор медіаю»).

Дуже багато асоціацій викликали і роздуми наших офіційних осіб – президента НТКУ Ігоря Сторожука та голови Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Сергія Васильєва.

Ігор Сторожук:

„...говорити про ангажованість державного телебачення державою — це абсурд. Це єдине, чим ми ангажовані. Оскільки ми і є державний орган. Ніхто не намагається говорити про те, що держава ангажувала міліцію чи пожежників. Ми — просто частина державної системи, яка розповідає про те, що робить вищий ешелон влади, середній ешелон і т.д. для народу, інакше ніхто б і не знав, можливо, про це, тому що інші канали зайняті не зовсім цим”. (З інтерв’ю газеті „День”, , 13 липня 2002 р. Виділено „Детектор медіаю”)

Сергій Васильєв:

„Есть объективная реальность: НТКУ — государственное телевидение. Его финансирование осуществляет правительство, президента НТКУ назначает Президент Украины. Потому на Первом Национальном «лицо власти» должно быть наиболее понятным и доступным для широкого зрителя”.

„Любая власть должна иметь обязательный набор неких атрибутов власти. Кроме правоохранительных органов, армии, валюты и прочего ей нужны, в том числе, и «свои» средства массовой информации, через которые власть должна разговаривать с людьми, объяснять свои действия, показывать эффективность своей работы, убеждать в конце концов”.

„Что показать — диктует заказчик, в данном случае власть. Но вот как показать, в каком объеме, как сделать это смотрибельным, чтобы не вызвать эффект отторжения, — это прерогатива профессионалов”. (З інтерв’ю газеті „Киевские Ведомости”, 7 липня 2002 р. Виділено „Детектор медіаю”)

Ну дуже, дуже знайоме відчувається у цих одкровеннях державних мужів. Порівняйте самі:

О печати и пропаганде. Из резолюции Х1 съезда РКП(б), 1922 г. :

«Одним из самих могущественных орудий в борьбе партии за влияние на массы, за их коммунистическое просвещение и организацию является печать».

«Об улучшении партруководства печатью» . Постановление ЦК ВКП (б) от 3 октября 1927 г.:

«Парткомы должны регулярно давать печати указания о проведении важнейших кампаний и о порядке и характере освещения вопросов партийной жизни и различных областей строительства».

„О партийной и советской печати». Резолюция У111 съезда РКП (б), 1921 г.:

«..партийные комитеты должны давать редакциям общие политические директивы и указания и следить за выполнением директив, не вмешиваясь, однако, в мелочи повседневной работы редакции».

І, нарешті, кілька цитат з протилежного боку – практики Європейської комісії, різних країн світ, які дещо інакше ставляться до ролі ЗМІ у суспільстві, наголошуючи на їхніх зовсім інших головних суспільних функціях: інформувати громадськість про всі питання, що становлять суспільний інтерес, та діяти, як „сторожовий пес демократії” стосовно уряду.

Індійський Верховний Суд заявив, що газета, яка була „інструментом уряду”, мала обов’язок об’єктивності перед читачами, які вимагали, щоб обидві точки зору були їм представлені, яким би обмеженим не було їх число, щоб вони самі могли зробити власні висновки.

У Замбії головний Високий Суд (Лусака) визнав неконституційною директиву, видану Президентом Каундою під час підготовки до ведення багатопартійних виборів, за якою трьом урядовим газетам наказувалось не висвітлювати заяви, зроблені членами Руху на підтримку багатопартійної демократії (РПБД) та не приймати рекламу від РПБД. Учасники петиції, різні представники РПБД стверджували: 1) оскільки газети належать і фінансуються з суспільних фондів, вони мають публікувати інформацію на користь усіх громадян без виключення...

Високий суд прокоментував роль суспільних ЗМІ (видання, які підпорядковані уряду, мають такі самі обов’язки):

„Стосовно газет – вони мають працювати на основі журналістських принципів та етики, вільної від зовнішнього втручання. Ці принципи передбачають висвітлення всіх вартих уваги новітніх подій, незважаючи на джерело цих новин. Все, що нижче цього, а широкому загалу досить легко оцінити, чи працює та чи інша газета згідно з відповідними журналістськими принципами і етикою, не є прийнятним для громадського ЗМІ”.

Комітет Міністрів та Парламентська Асамблея Ради Європи продовжують вимагати від країн вживання позитивних заходів задля сприяння плюралізмові преси і разом з тим переконання, що вони не впливають на зміст висвітлюваного пресою чи не пов’язують якимось чином державну допомогу з редакційною політикою”.

Комітет Міністрів Ради Європи прийняв у 1982 році декларацію, за якою країни-члени зобов’язалися ”проводити політику відкритої інформації у державному секторі...”.

(цитати взяті з Посібника з питань свободи вираження”, Київ, 1999 р., IREX ПроМедіа та „Стаття 19”).

Це - тільки те, що знайшлося нашвидкуруч, з посібників, які були під рукою. Сподіваюсь, що студенти всіх форм журналістського навчання та всі зацікавлені підтримають почин „Детектор медіа”, і ми всі разом напишемо новітню історію нашої „парт-державної” преси.

З повагою, Наталя Лігачова

Читайте також:

«Палкий еволюціонер» Ігор Сторожук про «незалежні» телеканали, «скарби» Національної телекомпанії та кіску барона Мюнхгаузена

Дмитро КИСЕЛЬОВ: «У мене є відчуття держави, і я можу трансплантувати його сюди»

Дмитрий Киселев: «У меня есть чувство государства, и я могу трансплантировать его сюда»