Мені щиро шкода тих бабусь чи дідусів (гіпотетична цільова аудиторія Першого національного), які, вмостившись перед своїми телевізорами о 10-й ранку 26 лютого, побачили якусь незрозумілу заставку й геть не знайомі досі обличчя в кадрі. Причому замість позитивних оптимістичних програм чи радянських фільмів непідготовлений до раптових метаморфоз у програмі глядач отримав сюрреалістичну картинку. В телестудії сидять невідомі громадяни, ушнипившись у монітори, а якийсь хлоп на передньому плані щось триндить.

Хлоп, тобто Андрій Сайчук, якому доручили провести перший ефір «Громадського телебачення» на частоті Першого національного, спробував пояснити, що ж відбувається на колишньому УТ-1. Проте пояснення його радше адресувалися вже сформованій інтернет-аудиторії. І саме їй журналіст похвалився: відтепер ми маємо надзвичайно широке покриття. І це, безперечно, велике досягнення. Можна з цим погодитися. Тим паче, для ефірного дебюту обрали автора і ведучого, який поєднує молодість, професійність і приємну зовнішність.

Про те, що «Громадське» почне ефірне мовлення на частоті Першого національного, високі сторони офіційно домовилися напередодні.

Дві перші години мовлення - з 10-ї до 12-ї - «Громадського» на УТ-1 справили враження ретельної підготовки до ефіру. Ведучий давав важливу інформацію з новинних стрічок вчасно, все потрібне виводячи на плазму в студію. Паралельно Андрій Сайчук повторював для нової аудиторії принципи існування цього громадського мовлення взагалі й телебачення зокрема. Тобто розтлумачував слоган «Громадського» - «без олігархів, без політики, з громадою». Головний акцент робився, звісно ж, на способі фінансування «Громадського» - добровільні пожертви громадян.

Позаяк над країною досі витає дух скорботи за полеглими на Майдані, цілком доречними були кадри з масової панахиди. Після чого так само доречними були гості - двоюрідний брат загиблого політолога Сергія Кемського Олександр Мельниченко та боєць «афганської сотні» Микола Семеняка. Обидва з болем говорили про щойно пережиті смерті на Майдані рідних і друзів та обіцяли не спустити новій владі, якщо вона забуде їх, наново почавши дерибан бюджету.

Ми почули справді живу й надзвичайно емоційну розмову, ніким і нічим не цензуровану. Це не означає, що гостям «Громадського» дозволено вживати нецензурну лексику. Але в палкій промові баришівського «афганця» проривалися слівця «ублюдочная власть».

Ще з часів роботи на ТВі Андрій Сайчук запам'ятався як досить вправний модератор розмов із будь-ким. Тож робота в прямому ефірі, на яку завжди робили ставку на ТВі, не минулася дарма. Майстерність, як справедливо кажуть, не проп'єш.

Наступні гості скромної студії «Громадського», історик Андрій Плахонін та політичний експерт Ігор Стокоз, теж не підвели, поділившись досить свіжими думками на природу кримської кризи та на тему української нації.

Усі ці невимушені розмови в студії перебивалися прямими включеннями із Сімферополя, де саме зібралися два мітинги - прибічників російського протекторату над Кримом та кримських татар. Останні в прямому ефірі кримськотатарського каналу ATR, чиє відео використовували на «Громадському», кричали «Слава Україні - героям слава!», «Банду - геть!», «Крим - Україна!» та «Аллах акбар!».

Упродовж розмови про Крим і про спроби тамтешніх мешканців не допустити позачергової сесії ВРК, щоб вона не ухвалила якихось сепаратистських рішень, Андрій Сайчук звязувався з симферопольською журналісткою Ельвіною Саїтбуллаєвою. Остання повідомила - в столиці Кримської автономії відбувається два мітинги. Перший - за збереження територіальної цілісності, інший - проросійський. Між ними стоїть кордон міліції, яка в процес не втручається.

Коли ведучий набирав номер журналістки, він похвалився: мовляв, бачте, які ми круті, просто зі студії можемо набрати номер і поговорити з абонентом у прямому ефірі. Чесно кажучи, не бачу в цьому якоїсь крутизни. Так само, як і в тому, що будь-який глядач може вийти в ефір через скайп. Цю практику відносно давно активно використовують зокрема на каналі «112», який є в кабельних мережах.

Ну, а коли на екран виводилася пряма трансляція, якість зображення була такою, що краще б «Громадське» її не показувало - суцільна розцифровка у квадратиках!

Наступний вихід в ефір, о 15-й, був уже й геть вражаючим. У цій частині трансляції Мустафа Найєм розмовляв з Ольгою Богомолець. Не для слабкодухих вона була. Адже Ольга Богомолець розповідала про неофіційні факти знущань із живих і мертвих майданівців. Зокрема - про відтяті голови...

За великим рахунком, у вівторок, прем'єрний день мовлення «Громадського» на Першому національному, відповідав озвученим Романом Скрипіним у лекції для студентів УКУ засадам громадського мовлення.

Проте вже в середу з «Громадським» щось сталося. Не хочу навіть думати про погану професійну підготовку улюбленця багатьох Богдана Кутєпова. Але те, що він демонстрував упродовж двох годин ранкового блоку «Громадського», замість залучення нових глядачів Першого національного могло хіба що відштовхнути й старих.

З невідомих причин він не міг знайти потрібні сайти й стрічки. Так само не вдавалося вивести інформацію на плазму. Або ж - показати сцену Майдану, з якої виступав Арсеній Яценюк. Богдан намагався жартома обіграти ситуацію, сказавши, що Яценюка не сприймає їхній головред. Але жарт був так собі. Принаймні, від Кутєпова можна було чекати більшого. Не вдалося ведучому і зв'язатися з кримською журналісткою, яка ще вчора без проблем виходила на телефонний зв'язок.

Трансляція із Сімферополя через канал ATR або ж обривалася, або ж гальмувала, або ж знову ж таки була всуціль розцифрованою. З усього, що глядач зумів побачити й почути, він зрозумів - у Криму їздять бетеери, а Могильов не знає, хто захопив кримську Верховну Раду.

Отож, подати більш-менш цілісну інформаційну картину першої половини дня Богданові так і не вдалося. Натомість він, ніби взявши на озброєння досвід колег зі «112», невтомно хвалився - на канал може прийти будь-хто й вийти в прямий ефір. А також довго розказував спеціально для пенсіонерів, що таке скайп. До речі, зі скайпом на «Громадському» теж проблеми. Маю на увазі якість картинки - вона під час виходу героя в ефір виявилася в розфокусі. У наслідку глядач так і не роздивився як слід обличчя 16-річного львівського хлопця, який був свідком загибелі багатьох із «Небесної сотні», але сам повернувся живим.

Щоправда, цей недолік компенсувало якісне відео з Інститутської 20 лютого, де хлопець був разом із батьком, який його й знімав під свистом куль. Не знаючи, повернуться вони з сином назад чи ні.

Якщо Андрій Сайчук за дві години ефіру зумів поспілкуватися з чотирма гостями, то Богдан Кутєпов обмежився «мєждусобойчіком» (думка глядача, яку ведучий зачитав з планшета) з колегою Денисом Бігусом.

Звісно, ця постать цікава передусім своєю участю в розслідуванні корупційних дій Януковича за знайденими в «Межигір'ї» документами. Але розмова повсякчас збивалася на манівці якихось натяків на спільні справи (це не організація Данилюка!) чи просто дружні підколки і взагалі - пустий триндіж.

Отож, цей ефір виявився настільки провальним, що один із френдів сторінки «Громадського» у Facebook розлючено повідомив: він ставить під «Громадським» дислайк і більше не збирається сюди ходити.

Не хотілося б з усього цього робити глобальні висновки про творчу неспроможність усієї групи «Громадського». Проте його колективу треба добряче подумати, по-перше, над чіткою структурованістю програм, по-друге - над запровадженням посади редактора, який би готував новини.

Третій, і найскладніший момент, що неминуче вирине в разі перетворення Першого національним на повноцінне Громадське телебачення. Річ у якісному контенті для тих, хто вважає телебачення не візуалізованим радіо, яким досі є «Громадське ТБ», а передусім - картинкою. До цього нам іще дуже далеко - ретельно дбати про інтереси не лише шанувальників розмовних жанрів на ТБ, але й любителів серіалів чи ток-шоу. Бо ж це - гроші й немаленькі.

Але думати про це треба вже нині, якщо ми не хочемо, щоб цей експеримент «Громадського» на Першому національному таким і залишився.