Ну, не може людина весь час жити в дикому стресі! Якщо бодай подеколи від нього не відволікатися, можна дуже легко збожеволіти. Це вам скаже не лише психіатр зі стажем, але й кожен, хто близько до серця сприймає події в Україні впродовж останніх трьох місяців.

Тимчасове (як показали новинні зведення ще зранку 18 лютого) перемир'я між Майданом і владою виявилося як ніколи вчасним, аби перевести подих і трохи відпочити від карколомного темпу, з яким мінялася революційна ситуація.

І в цьому плані професійному телеглядачеві дуже допомогла надзвичайно мила програмка «Панянка-селянка» на каналі ТЕТ.

Переглядала я це шоу в дусі «Міняю жінку» з дивним відчуттям «минулого життя». Справді - на тлі буремного сьогодення дівчатка, які на три дні мінялися способом та місцем життя, сприймалися як вітання з дореволюційного вчора. Не раз, тішачись із кадрів цього реаліті, ловила себе на думці: виявляється, можна спокійно жити блаженним овочем, геть не замислюючись про долю батьківщини.

Отож, «Панянка-селянка», враженнями про яку вже поділилася з читачами «Дуся», занурює глядача в якусь неймовірно далеку, але й бажану для зняття стресу атмосферу карнавалу. Ну, а як іще можна назвати ситуацію, в якій героїні міняються масками, й селянка на три дні перетворюється на міську мешканку, а гламурна столична білявка їде на батьківщину сільської дитини.

«Панянка-селянка» - це такий собі мікс двох проектів від старшого брата ТЕТа «1+1», «Міняю жінку» та «Краса по-українськи». 11 лютого в ефір вийшов, можливо, найцікавіший і найбільш непередбачуваний випуск цього реаліті. Його героїнями стали Дівчина Блонда, відома у вузьких колах київських тусовщиць, та 28-річна Оксана з села під Києвом. Уже з перших кадрів, коли сільська трудівниця, замучена козами й коровами, сказала, що вона дуже хоче, аби її міська колежанка по проекту відчула на собі всі "принади" сільського життя, стало зрозуміло - ця селянка не стане занурюватися в гламур із належним за сценарієм пієтетом.

Так і сталося. Поки Олена, вона ж - дівчина Блонда, боролася з тарганами й брудними «труселями» на ліжку Оксани, а також намагалася переконати маму й подруг селянки, як це чудово - жити коштом чоловіків, Оксана дуже агресивно поводилася на місці Олени. Ба більше, все, що вона бачила в Києві, дівчина коментувала з матюками. І в телестудії, де з неї намагалися зробити ведучу, і в бутіках, коли Оксана під шорти з низькою талією натягла рожеві труси, і в салоні краси... Всі ці подарунки від Олени селянка сприймала як щось чуже й непотрібне.

Проте найбільший шок чекав глядачів у фіналі. Після того, як під час особистої зустрічі двох героїнь (за форматом шоу вони знайомляться тільки наприкінці) Оксана безапеляційно заявила Блонді, що не збирається жити паразиткою за рахунок чоловіків, голос за кадром сповістив - за два місяці після закінчення проекту Оксана вийшла заміж за... йорданського медіамагната.

І тепер на камеру колишня горда одиначка, перефарбована в золотаву білявку, без тіні каяття розповідає про свої шопінги на 10 тисяч доларів, триповерховий палац із прислугою та інші принади «кромної чарівливості буржуазії»

А знайшла вона свого принца...на Майдані. Щоправда, було це задовго до початку революції. Незрозуміло, як йорданський олігарх розгледів у досить габаритній брюнетці дівчину своєї мрії, але, як каже сама Оксана - «кщо чогось хочеш, обов'язково отримаєш!»А їй дуже вже хотілося змінити своє життя після проекту. Вочевидь, усі Оксанині «фе!»на адресу паразитуючих на чоловіках столичних мешканок були чистої води лицемірством. Проте головне - вона таки перейнялася цінностями чужого життя й зробила для себе глобальні висновки.

Авторам цього реаліті можна було б закинути пропаганду сумнівних і погляду пуританської моралі цінностей (психіку наївних пейзанок калічать спокусами столичного життя), але, якщо до циклу ставитися просто як до розважального продукту, все стає на свої місця. «Панянка-селянка» не претендує на якісь глобальні узагальнення, її місія - не виховувати, а розслабити глядача. Що проект і робив із цілковитим успіхом.

Тим часом 12 лютого в режимі онлайн «Детектор медіа» транслювала ток-шоу Сергія Рахманіна «Приціл». Наступного дня, 13 лютого, проект показав телеканал ZIK.

І тут уже не було місця «розслабонам». Обговорювали тему «Людина і зброя. Чим закінчиться холодна війна в Україні: політичною відлигою чи гарячою точкою?».

Якщо характеризувати цей проект коротко, можна назвати його адекватним ток-шоу для адекватних людей. Якщо казати щиро, то дуже шкода, що його не транслюють на великих телеканалах. Тоді в багатьох глядачів розкрилися б очі на багато які процеси в країні.

Соціолог Євген Головаха, журналіст Юрій Бутусов, народний депутат України Леся Оробець та польовий командир Майдану-2004, екс-нардеп і один із лідерів руху «Третя українська республіка» Тарас Стецьків, гості програми, намагалися розібратися, що нині відбувається в країні й як цій країні жити далі з огляду на революційний процес.

Сергій Рахманін у ролі ведучого в мене особисто викликає цілковиту довіру. Як манерою розмовляти з учасниками його ток-шоу - уважно, без жодного тиску чи втручання в монолог, так і очевидним рівнем освіченості, що дозволяє завиграшки й надзвичайно влучно цитувати відомих і маловідомих персонажів. І ще - своїм рівнем поінформованості навіть із найбільш закритих джерел.

На початку «Прицілу», в частині під назвою «Пристрілка», обговорювали питання, чи було виправданим насильство в українській революції.

Зауважу ще одне - Сергій Рахманін запрошує до свого ток-шоу не депутатів-шоуменів, які ладні на все задля самопіару або ж транляції темників із партійних штабів. Сюди приходять люди, які мають власну точку зору на все, що відбувається з Україною. А головне - це реально діючі персонажі, які доводять свою позицію не словами, а справами.

Скажімо, коли Юрій Бутусов заявляє в ефірі, що нам потрібно створити якомога більше загонів самооборони, то він ці загони й створює. Незважаючи на свою теоретично кабінетну професію журналіста. Теоретично - бо цей журналіст іще 1 грудня на Банковій відчув на власній шкірі, що професія українського інтернет-журналіста перестала бути суто кабінетною. 

І це дає йому моральне право говорити про те, що насильство в українській революції спровокувала саме влада, й ніхто інший. Бо 16 січня, ухваливши одіозні закони, Верховна Рада скасувала правове поле для розв'язання конфлікту між громадянами та владою.

А відтак - спричинивши й насильство.

Євген Головаха, директор Інституту соціології НАНУ, вразив не стільки соціологічними даними про підтримку та не-підтримку Майдану (49% проти 47%), скільки негативною динамікою підтримки революції після того, як 22 січня загинули люди. Це при тому, що науковець упевнений - насильство з боку Майдану породила саме влада своїм насильством.

Ще одна майже сенсація з соціологічних досліджень від пана Головахи - радикалізується не лише майдан, але й антимайдан.

І що з тим усім робити? На це запитання у соціолога знайшлася одна відповідь - дострокові вибори президента. На яких (о, парадокси соціології!) може перемогти й Віктор Янукович, бо він, виявляється, завдяки революційним подіям навіть трохи наростив свій рейтинг.

Ну, й де б вам іще це сказали? Адже всі симпатики Майдану досі були впевнені: Янукович - це колос на глиняних ногах, і варто його трохи підштовхнути, як він сам упаде! Виявляється, все трохи не так.

Сергій Рахманін, анонсуючи частину ток-шоу під назвою «Перестрілка», розповів неймовірно цікаву історію про те, що реальними творцями держави Ізраїль були... терористи. Яких після того, як ця держава постала, оголосили героями.

Тарас Стецьків, вислухавши цей повчальний екскурс, дійшов висновку: «Така є логіка революції». Бо якщо не діяти, то Майдан може стояти до Паски, а влада й далі вдаватиме, що нічого не відбувається. Далі соратник Юрія Луценка за ініціативою «Третя українська республіка» порадив Майдану «підтиснути». На уточнююче запитання Сергія Рахманіна, що саме означає «підтиснути», екс-нардеп відповів, що він має на увазі облогу. 

Леся Оробець, спочатку констатувавши, що за три тижні переговорів опозиція нічого не домоглася, все-таки виправилася, повідомивши: на її думку, Майдан за три місяці поширився не лише географічно, але і у віковому сенсі. Нині, як вважає народний депутат, цінностями Майдану переймаються й старші люди, які досі були інертними радянськими людьми. Ну, а для того, щоб Віктор Янукович прислухався до вимог революційних мас, його треба... злякати. На думку Лесі Оробець, президент нині живе в страху, й зрозуміє лише мову залякувань. Як саме й чим можна налякати Януковича (санкціями Заходу), депутат уточнила вже у постшоу, яке записує «Детектор медіа» після ефіру програми.

Дискусія про зброю й насильство під час революцій поступово перейшла в тему «Що на нас чекає в найближчому майбутньому?».

Перспективи постмайданного життя ніхто з учасників так і не спромігся вималювати, бо на перший план вийшла суб'єктність Майдану. І про це дуже слушно сказав Юрій Бутусов: «Майдан мусить вирішити, які повноваження він на себе бере. Реальні повноваження і ресурси Майдану призведуть до реальної влади Майдану».

Чи призведе реальна влада Майдану до чергового кровопролиття, учасники цієї розмови не обговорювали. Але за умовчанням було зрозуміло - жодна реальна революція ніде й ніколи не бувала безкровною.

Насамкінець Сергій Рахманін розповів глядачам про неперекладне слово «ілунгу» в одній з африканських мов. Воно означає людину, яка пробачає образу вперше і вдруге, але вже втретє не пробачає нічого. Все це було до того, що автор знайшов відповідник «ілунгу» в українській мові. І цей відповідник - «майдан».

Окремо хочеться подякувати телеканалу ZIK за те, що ток-шоу «Приціл» жодного разу не перервали на рекламу. Відтак розмова в студії вийшла невимушеною й динамічною.

У День святого Валентина, 14 лютого, в ефірі деяких українських каналів було дві сенсаційні прем'єри. Одну, під назвою «Інтерв'ю президента України Віктора Януковича», транслювали Перший національний, «Інтер» та «Україна». Другу, більш відповідну Дню всіх закоханих, «Тіна Кароль. Сила кохання та голосу», телеканал «1+1».

Щодо розмови Віктора Януковича з Віталієм Коротичем не висловився хіба що ледачий. «Детектор медіа» та «Дуся» до них не належать.

Від себе додам таке. Після «Ста років самотності» Віктора Януковича на відкритті Олімпіади в Сочі здавалося - від цього майже диктатора відвернувся весь світ.

І для того, аби це враження не стало тотальним, в Адміністрації президента швиденько вирішили трохи підправити зіпсований імідж міжнародного ізгоя.

Але вийшло, як завжди й виходить із усіма добрими намірами АП - дубово, або, як сказав би харківський губернатор Михайло Добкін, «по-дебильному».

Про те, що наш президент не любить поганих новин і через те дивиться виключно провладні канали, ми знали вже давно. Як і те, що він живе в якійсь паралельній своїй реальності. Але, як виявилося, цю паралельну реальність із ним ділить ще й колись успішний і навіть модний журналіст.

Бо як інакше пояснити дуже дивні запитання Коротича до Януковича, що не мають жодного стосунку до реальності справжньої, вуличної? Ну, наприклад, «Ви найбільше влізали в реформи й тому заробили найбільше прихильників і ворогів».

Коли це наш президент «влізав» реформи, хтось пригадує? Ні, якщо вважати реформами ліквідацію поліклінік, лікарень та шкіл, тоді так, справді «влізав».

Ну, а найвидатнішим перлом від президента була, звісно ж, його розповідь про донецький рекет. Точніше - як із ним боровся «донецький пацан» Віктор Янукович. «Я сказав одним - не давайте, а другим - не беріть». Це в нас такий рецепт боротьби з корупцією, виявляється.

Оцей пасаж узагалі звів нанівець усі спроби Віталія Коротича показати президента України розважливим і мудрим батьком нації. З нього вилізло те, що так старанно намагаються знівелювати політтехнологи влади... І це, можливо, найголовніше досягнення Віталія Коротича як особистого інтерв'юера Віктора Януковича.

Друга прем'єра, документально-музичний фільм про Тіну Кароль, справила на автора найкраще враження.

Після допрем'єрного показу цього витвору «1+1» дехто написав, що Тіна Кароль спекулює на своєму горі. Та й сам фільм буцімто вийшов дешевим. Як за бюджетом, так і за змістом.

Нехай ці оцінки залишаються на совісті їхніх авторів. До речі, цілком можливо, що вони з'явилися через показ цього суто телевізійного проекту на великому екрані.  

Бо на телевізійному екрані сповідь Тіни Кароль мала цілком пристойний вигляд. Якщо чесно, то я трохи побоювалася, чи впораються автори фільму та й сама героїня з таким складним матеріалом. Чи не впадуть в істеричні або ж пафосні нотки, втілюючи на екрані історію життя та смерті й потім - життя після смерті коханої людини.

Не впали ні в істерику, ані в той-таки пафос. «Сила кохання та голосу» вийшла напрочуд емоційною, але й урівноваженою водночас. Коли Тіна Кароль у золотій сукні сидить у кріслі під «рококо», це не сприймається як виклик злидарям. Вона все-таки успішна й самодостатня співачка, яка не має права виходити на люди в лахмітті.

Досі ми всі знали, що Тіна дуже класно співає. Але, позаяк наше телебачення не дуже любить вітчизняних виконавців, скласти повне враження про діапазон Тіни Кароль та її артистизму глядачеві досі було проблематично.

І саме цю лакуну ліквідував фільм «Тіна Кароль. Сила кохання та голосу». Вокально-хореографічні номери, включені до цього кіно, показали героїню дуже зрілою співачкою, котра сповна опанувала свій дар і знає, як його подати.

Лінія сповіді на камеру настільки щемлива, що, навіть пишучи про неї, важко втриматися від сліз. Розповідь Тіни про життя до Жені, з ним та після нього - в жодному разі не спекуляція. Це радше такий собі сеанс психотерапії. Молода, талановита, красива жінка не має права вмирати разом із своїм коханням. Тим паче, коли в неї є син. От Тіна й пішла на цей болючий сеанс задля того, щоб вижити й ожити. Як вона сама сказала про фільм, якщо хоч одній людині захочеться після нього (кіно. - Авт.) жити, це означатиме, що все було недарма. Думаю, таких, яким захотілося жити після перегляду цього фільму, набереться не одна тисяча.

Топ-новиною неділі, 16 лютого, стало звільнення протестувальниками КМДА. Зранку про повідомили на 5-му каналі. Тут показали й кадри, як акт про передачу будівлі мерії Києва підписали комендант КМДА Руслан Андрійко та посол Швейцарської конфедерації Крістіан Шоненберг.

Тим часом бійці самооборони з такою капітуляцією не погодилися й вирішили чекати під КМДА, поки генеральний прокурор Віктор Пшонка повідомить, що він готовий розпочати процес закриття кримінальних справ проти мітингарів. Цієї новини самооборона дочекалася аж увечері, десь близько 20-ї. Глядачів «1+1» про рішення генппрокурора сповістила ведуча «ТСН. Тижня» Алла Мазур.

5-й, як «24» та «112», вів у неділю пряму трансляцію 11-го Народного віча на Майдані Незалежності. Приємною несподіванкою був допуск до сцени Олесі Мамчич, дитячої письменниці, та її чоловіка Олександра Кравцова, затриманого й відпущеного під домашній арешт автомайданівця. Підозрюю, що справжніх людей Майдану запросили на сцену лише тому, що Юлія Тимошенко процитувала Олесю Мамчич у своєму інтерв'ю «Дзеркалу тижня».

Після закликів громади до «переформатування Майдану», про що заявив Степан Кубів (це як - піти звідти?), та створення антикорупційних комітетів при народних радах на місцях (Андрій Сенченко), слова Арсенія Яценюка та Олега Тягнибока про санкції від Меркель чи загальну революцію й тотальну мобілізацію сприймалися вже як щось звичне і відтак - набридле.

І лише у вівторок до автора дійшов грандіозний задум тих, хто запустив в ефір «душевну» розмову Віталія Коротича з Віктором Януковичем. Це був знак усім майданам країни - ви дарма вважаєте мене слабким, бо ще не бачили, на що я справді здатен.

Наслідок - четверо загиблих на момент написання цих рядків. Метро закрито. Люди в паніці штурмують весь наявний наземний транспорт, а 5 канал, 24 канал ведуть пряму трансляцію з центру Києва, де йде кривава зачистка барикад. Так влада реагує на спробу Майдану «підтиснути» за порадою Тараса Стецьківа.