Панегірик Андрієві Куликову

От якби не якась безнадійно-обов'язкова й хронічна присутність у «Свободі слова» (ICTV) В'ячеслава Піховшека, то можна було б сказати: Андрій Куликов із честю несе свій прапор ведучого фактично єдиного, залишеного серед живих із невідомої примхи відомо кого, телевізійного політичного ток-шоу.

Принаймні, він, попри майже незмінне коло запрошуваних учасників, примудряється їх не лише терпляче вислуховувати, але й переривати в потрібний момент або їдкими запитаннями, або ж не менш уїдливими репліками.

Єдине, чого бракує цим програмам із погляду реального балансу сил, - запрошення до дебатів так само реальних представників сили, яка вже більше двох місяців визначає швидкість історичного процесу в країні, тобто майдану. Відтак маємо старі міхи, в які якщо й намагаються влити нове вино, то якось надзвичайно обережно, аби не викликати гнів можновладців.

У програмі від 3 лютого, про те, «чи зможуть влада та опозиція подолати цю найглибшу у новітній історії України кризу, чи це зроблять інші сили і якою ціною», найцікавішими були запитання від експертів та репліки ведучого.

Приміром, запитання Вадима Денисенка до Юрія Мірошниченка.

«Вадим Денисенко, Інститут стратегічного партнерства: "Є певні символічні моменти, які дуже необхідні в сучасній кризовій ситуації. Всі ми бачили це жахливе відео, і разом з нами, по-моєму, половина планети, коли працівники "Ягуара", прізвища цих працівників є, катували голу людину - жителя чернівецької області на прізвище Гавриляк, і фотографували це діло. Дуже просте запитання: чому досі президент не вийшов до народу і не дав вказівку Захарченку, міністру внутрішніх справ, як мінімум відсторонити цих людей від роботи, як мінімум, винести догану керівникам цих людей, як мінімум, змусити вибачитися перед цією людиною і перед іншими людьми, яких катували? Ви можете пообіцяти нам як представник президента, що завтра ви зайдете до президента і запропонуєте йому зробити цю справу?"».

Але, якщо в цьому запитанні лунав щирий біль за людину, якій завдано мук фізичних і душевних, то у відповіді представника президента - лише механічні завчені слова, якими депутати давно навчилися оперувати, як димовою завісою.

«Юрій Мірошніченко, народний депутат, фракція Партії регіонів, представник Президента у ВРУ: "Однозначно запропоную. Але питання не в тому, що ми повинні зараз шукати виправдання. Ми в принципі не повинні допускати цього. І йдеться не про вибачення. Якщо йде порушення прав людини, то воно має не залишитись безкарним, незалежно від кого це йде"».

Ну, так. Це ми вже чули досить давно, ще коли патрон пана депутата аплодував протестантам чи говорив про те, що всі винних у розгоні майдану 30 листопада буде покарано.

Діалог між цими двома тривав у тому ж дусі «почую кожного», що його так успішно демонструє влада, починаючи з 30 листопада минулого року.

«Вадим Денисенко, інститут стратегічного партнерства: "Минуло два тижні. Воно досі безкарне".

Юрій Мірошниченко, народний депутат, фракція Партії регіонів, представник Президента у ВРУ: "Я зараз не коментую, чи проводяться якісь дії, перевірка і так далі. Я не володію цією інформацією. Якщо ви говорите, чи я як представник Президента свою точку зору донесу - безперечно. Але не дарма, коли ми говорили над цим законом, ми дуже ретельно працювали над тим, щоб ті статті, які пов'язані із завданням навмисних тортур, вбивств і так далі, не підпадали під амністію ні в якому разі. Бо є речі, які не можуть амністуватись"».

Андрій Куликов у цій програмі не надто намагався приховати своє ставлення до двох сил - КПУ та ВО «Свобода». Приміром, коли Олександр Голуб порівняв суперечки влади й опозиції з непримиренними баранами, яких хтось має примирити (вочевидь маючи на увазі себе коханого), ведучий похмуро уточнив: «Пастух».

«Олександр Голуб, народний депутат, фракція КПУ: "Ну почему пастух?"

Андрій Куликов, ведучий: Ну, если бараны..."».

Не пощадив ведучий комуніста й у репліці щодо «величезної новації» в Конституції, яку пропонують комуністи - урізати повноваження президента до суто представницьких функцій: «Пусть там награды вручает, послов принимает, верительные грамоты и так далее, а формирует правительство и власть та политическая сила, коалиция, которая получает большинство в парламенте, и премьер-министр руководит страной».

«Андрій Куликов, ведучий: "Да. То есть, перефразируя известного тогдашнего классика, который говорит "Нет человека - нет проблемы", можно сказать: "Нет должности - нет проблемы"».

Так само не приховує Андрій Куликов ставлення до націоналістичної «Свободи», яка під час масових протестів виявилася чомусь геть не тією силою, якою себе позиціонувала в передвиборчій програмі. Практично віддавши майдан на відкуп силі новій, незнайомій і через те загрозливій - «Правому сектору». Надто показовим є ось ця спроба діалогу між ведучим «Свободи слова» та Ігорем Швайкою, нардепом від політсили імені Олега Тягнибока.

«Пане Швайка, лідер вашої політичної сили Олег Тягнибок заявляв, що не підтримує повернення до Конституції 2004 року. То якщо до голосування дійде, ви голосуватимете проти?

Ігор Швайка, народний депутат, фракція ВО "Свобода": "Ви знаєте, ми уже, власне, протягом майже тижня пояснюємо, що саме сказав Олег Тягнибок, відповідаючи на це запитання. Перше і головне, сьогоднішня диктатура, яку намагається Партія регіонів створити в країні, багато в чому залежить від тих змін в Конституцію, які в 10-му році шляхом абсолютно незаконного рішення Конституційного суду були скасовані. Це перша позиція. Друга: Конституція 2004 року, м'яко кажучи, не ідеальна, і низка її положень не відповідає нашим програмовим засадам, оскільки ми, як націоналісти, виступаємо за сильну президентську модель устрою держави. Але при цьому є президент, як керівник виконавчої гілки влади, наприклад. При цьому є абсолютно інша структура Верховної Ради за відкритими партійними списками...

Андрій Куликов, ведучий: І ви знаєте ім'я цього президента?

Ігор Швайка, народний депутат, фракція ВО "Свобода": "...При цьому є інший устрій країни, який поділений, умовно кажучи, на 300 повітів, а не на області, якими керують представники президента, яких призначають всупереч думці району чи обласної ради".

Андрій Куликов, ведучий: І ви знаєте ім'я цього президента?

Ігор Швайка, народний депутат, фракція ВО "Свобода": "І, получається, навіть в тих областях, там де є обласні ради, які представлені головами від Всеукраїнського об'єднання "Свобода", призначають найбільш одіозних ментовських генералів, які абсолютно нанівець зводять всі зусилля обласної ради, і таке інше. Але, з точки зору сьогоднішнього тактичного моменту, ми готові підтримати той варіант, який суттєво обмежить повноваження чинного недодиктатора Януковича. Стосовно тих подій, які відбуваються, я би хотів прояснити нашу позицію багато в чому. Я тут почув такі, знаєте, певним чином змодельовані виступи, особливо від представника президента в Верховній Раді Юрія Мірошниченка".

Андрій Куликов, ведучий: А ваш виступ абсолютно не змодельований як члена фракції "Свобода". Абсолютно не змодельований?

Ігор Швайка, народний депутат, фракція ВО "Свобода": "На цей час, коли ми говоримо про виступи на Майдані..."

Андрій Куликов, ведучий: Пане Швайко, ну почуйте ж мене бодай один раз.

Ігор Швайка, народний депутат, фракція ВО "Свобода": "Я вас почув".

Андрій Куликов, ведучий: Ви не відповіли на запитання про те, чи знаєте ви ім'я того ідеального президента, якого описували.

Ігор Швайка, народний депутат, фракція ВО "Свобода": "Я продовжу, пане Андрію".

Андрій Куликов, ведучий: Такого не недодиктатора, а може диктатора - сильного президента...

Ігор Швайка, народний депутат, фракція ВО "Свобода": "Позицію сьогоднішнього дня і сьогоднішнього Майдану, який виступає проти влади...

"

Андрій Куликов, ведучий: Сильного президента, який відповідає націоналістичним переконанням і ідеології.

Ігор Швайка, народний депутат, фракція ВО "Свобода": "...Полягає в тому, що ці люди, які вийшли захищати свої права... Я попрошу не перебивати".

Андрій Куликов, ведучий: Пане Швайко, я маю захищати свої права і права глядачів теж.

Ігор Швайка, народний депутат, фракція ВО "Свобода": "Добре. Я продовжу".

Андрій Куликов, ведучий: Після того, як відповісте на моє запитання"».

Ведучий єдиного повноцінного ток-шоу на українських загальнонаціональних каналах дуже професійно продемонстрував усім, хто може бодай скласти два і два, наскільки далекі від народу й нації сили, які нібито представляють у парламенті крайні сектори політичного спектру - лівий (КПУ) й правий («Свобода»). Як теоретична «лівиця» - КПУ, що б'є себе п'ятою в груди, промовляючи буцімто від імені зрадженого олігархами народу, так і не менш теоретична «правиця» - «Свобода», котра «бореться» за славу нації.

Андрій Куликов, показуючи ці дві «непримиренні» сили такими, що цілком комфортно почуваються в парламенті, будучи вбудованими в «злочинну», за їхніми ж словами, владу, переслідує цілком очевидну мету. Людина, яка поза межами програми «Свобода слова» пропадає на майдані, записуючи голоси його учасників для Громадського радіо, показує: жодному слову з тих, хто представляє владу й опозицію в парламенті, вірити не можна. Недарма ж на його запитання щодо «Правого сектора» й афганців, які вирішили самостійно взяти участь у переговорах із владою за умови звільнення заручників (і це була власна інформація ведучого, який отримав її з першоджерел, тобто від тих самих афганців і «Правого сектора»), ніхто з запрошених опонентів не відповів. Тим часом ми давно перейшли межу, коли красиво запакованим словам, написаним у штабах партій, хай навіть вони називають себе опозиційними, хтось іще вірив.

Андрій Куликов саме це й показує. Не знаю, чи надовго його вистачить.

«Сто років самотності»

Про беззаперечну подію тижня - відкриття XXII зимових Олімпійських ігор у Сочі написано вже стільки, в тому числі й на «Детектор медіа», що вставити свої п'ять копійок проблематично. Проте спробую.

Під час відкриття, точніше, коли в мережі з'явилися фото з ложі, де розмістили українського президента, хай як парадоксально це звучатиме, вперше в житті авторові цих рядків захотілося пожаліти Віктора Януковича. Місце десь під дашком тієї ложі, порожній стілець поруч...

Одне слово, це вже якість «Сто років самотності» (Габріель Гарсіа Маркес), їй-богу! Напрошувалася ще одна літературна цитата, вже з «Трьох товаришів» Еріха-Марії Ремарка: «Ми озирнулися. За нами ніхто не йшов». Це, якщо хтось забув, фінальна фраза роману про «втрачене покоління». І справа не в тім, що Віктор Федорович тягне на героїв культових романів із усіма їхніми рефлексіями, а в тому, що на нього, тобто на його становище міжнародного ізгоя, куди він сам себе загнав, ці цитати лягають буквально, а не в метафоричному сенсі.

Щоправда, був на церемонії й кумедний момент - коли пан Янукович вітав збірну України державним прапором, він дещо бридливо (ну, не царське діло - прапором вимахувати!) тримав полотнище за один кінчик. Весь тягар вінценосного прапороносця взяв на себе якийсь добрий самаритянин, котрий за тим стягом від публіки сховався.

З огляду на те, що телеканал «Інтер» у ролі спеціального кореспондента з Сочі в «Подробностях недели» використав віце-прем'єра Олександра Вілкула, закралася підозра - це саме він підставив плече своєму президентові в його нелегкій ноші. Щоправда, цей кадр до міжнародної трансляції, якою користувалися українські канали, теж не ввійшов. Його показали російські мовники.

Трансляція ж змагань Першим національним нарікань не викликає. Приміром, у суботу автор цих рядків отримала незрівнянні емоції, коли спостерігала за змаганнями в новій олімпійській дисципліні з загадковою досі назвою «слоупстайл».

Виявилося, що це шалено красиво - коли сноубордистки буквально літають у повітрі, показуючи чудеса акробатики на сніжних трасах. Подих буквально перехоплювало щоразу, коли тендітні дівчата закручували якісь неймовірні сальто, ризикуючи просто розбитися. І коли вони, ці красуні американки, швейцарки, чешки чи австріячки (ну, не було там наших!), хто бездоганно, а хто - таки впавши, але не здавшись, показали все, на що здатна людина зі сноубордом, білозубо всміхалися, чомусь хотілося думати: Олімпіада - це не лише дика корупція й рабська праця. Або ж прийдешній дефолт... Ну, а що, й помріяти не можна?

А в неділю, коли 5 канал, «24» та «112» за традицією транслювали чергове (ювілейне десяте, як наголошували його організатори) Народне віче на Майдані Незалежності, всі сенси тижня нарешті закільцювалися.

В дужках зауважу: за всієї поваги до оперативності 5-го каналу та його очевидної промайданної риторики, все-таки не можна пряму трансляцію переривати дикими рекламними паузами. Або ж тоді називайте це телевізійне дійство по-іншому. Тож аби почути всіх, хто виступав на сцені, довелося перемикатися на канал «112», де справді вели пряму трансляцію Віча з Майдану Незалежності без пауз і коментарів.

Хоча насправді мені йдеться про те, на що в понеділковій «Свободі слова» вперто натякав Андрій Куликов. А саме - люди майдану давно переросли лідерів парламентської опозиції й сприймають їх, точніше, їхні виступи зі сцени, просто поблажливо. Десь так, як мудрі батьки - викрутаси своїх нерозумних чад. Ну, скажімо, хочеться дитині залізти на стільчика й прочитати щойно вивченого віршика - та бога ради, читай! Ми тобі поплескаємо в долоні, подякуємо, навіть коржика подаруємо, а далі...

Далі цей майдан робитиме все, що вважатиме за потрібне. І не факт, що це сподобається лідерам опозиції.