«Сталінград»: покохати й померти

«Сталінград»: покохати й померти

15 Жовтня 2013
11574
15 Жовтня 2013
10:29

«Сталінград»: покохати й померти

11574
Прийнявши той факт, що цей російский блокбастер робився на експорт, на американський прокат, глядач та фаховий кінокритик одразу багато зрозуміють та ще більше пробачать. Без цього стрічка справді сприйметься, як непорозуміння з бюджетом у $30 мільйонів
«Сталінград»: покохати й померти
«Сталінград»: покохати й померти

На середньому плані німецький капітан Пітер Кан виходить з-за напівзруйнованої стіни будинку й буквально впритул розстрілює радянського бійця - той щойно однією гранатою ліквідував групу фашистів, та необачно пустив ворога за спину. Наступний кадр: Кан приводить бійця до свого командира. Ага, виявляється, стріляти впритул - не означає влучити, російського диво-богатиря просто так не взяти. На ньому - ані подряпин, навіть тілогрійка відносно чиста й ціла, слідів від куль не видно. Ось полонений боєць зве німецького полковника ближче, хоче щось сказати йому на вухо, дуже інтимне. Але тут  десь взявся в його руці ніж, російський солдат починає колоти вістрям німецького офіцера: «Привіт від російської дівчини Каті!». І поки його нарешті розстріляли відразу з кількох автоматів - устигає забити старшого офіцера на смерть.

 

Це лише один із епізодів фільму Федора Бондарчука «Сталінград», котрий хоч сам по собі, хоч у сукупності з іншими подібними, перевтілює стрічку, напевне задуману як епічну батальну драму, на фарс. Та ризикну сказати: значною мірою навіть пародіює аналогічні героїчні драми, створені як у радянські часи, так і в нинішньому російському кіно. Зрештою, російський критик Андрій Архангельський уже пояснив концептуальний задум авторів проекту: показати молодим росіянам, що смерть за Батьківщину - це красиво.

 

Обсяги створення «кіно про війну» в Росії останнім часом стрімко зростають. До українського глядача ще не все й доходить, тож зрозумілі ризики актуальних російських кінознавців потонути в океані таких фільмах. Який до того ж постійно штормить. «Поскольку военная тема давно, еще с советских времен, является у нас главной скрепой, объединяющим фактором - война обязательно должна быть "хорошая". При этом война сама по себе, как мы знаем и как нас учат,- это плохо. Желая преодолеть это противоречие в угоду идеологии, режиссеры...  вынуждены искать на войне - наряду с ее ужасами - что-то позитивное. Войну неизбежно приходится как-то украшать. К войне нужно постоянно пристегивать - насильно - какие-то высшие смыслы и атрибуты», - зазначає Архангельський, підводячи глядача до центральної, системної, наважуся навіть сказати - ідеологічної помилки. Її зробили розумні та досвідчені професіонали, якими, поза сумнівом, є режисер Федір Бондарчук та продюсер Олександр Роднянський. Проте цієї помилки не помітить цільова аудиторія «Сталінграда» - західний, передусім - американський глядач.

 

Саме так: амбіції творців випустити російський блокбастер в американський прокат цілком зрозумілі. Та навіть вітаються. Але ті, хто купує квиток тут, в Україні, повинні намір авторів «Сталінграда» чітко усвідомити й прийняти. Бо без цього стрічка справді сприйметься як непорозуміння з бюджетом у $30 мільйонів. Прийнявши ж той факт, що це кіно робилося на експорт, глядач та фаховий кінокритик одразу багато зрозуміє та ще більше пробачить.

 

Так, з точки зору вашого автора, чий дід почав свою війну саме під Сталінградом, а завершив під Кенігсбергом, наведена вище сцена - комічна в усій пафосній абсурдності. Втім, із позиції глядача американського, котрий знає про Другу світову від Стівена Спілберга, за його «Порятунком рядового Райана», подібні епізоди цілком прийнятні. Їх можна навіть виправдати: на війні, мовляв, не таке бува, логіка абсурду, таке інше. Зате «хороші» росіяни все одно перемагають «поганих» німців, навіть ціною власних життів, викликаючи в фіналі вогонь на себе під супровід суворого: «Прощайте, ребята!».

 

Правда, перед цим молоденький офіцер, котрий здійснив цей незначний за мірками військового пекла подвиг, встиг, гм, переспати з дівчиною, яку, за власним зізнанням, любить уже два дні. Дівчина Катя вижила, народила сина, смерть одних дала нове життя. Тепер, через майже 70 років після Сталінграда, зачатий під бомбами син героя працює в МНС Росії та рятує німців з-під уламків зруйнованого будинку в Японії під час аварії на Фукусимі.

 

Помилка, на яку натякалося вище - в упертому, навіть більше, ніж тема патріотизму й жертовності, нав'язуванні теми кохання на війні. Любовну лінію, навіть не одну, автори «Сталінграда» буквально втискують у сюжет та історію. З такою впертістю людина, котра має сорок третій розмір ноги, але купила дуже дороге взуття на два номери менше, намагається таки запхати в черевик ногу та ходити потім, посміхаючись: у мене все добре, життя вдалося, а на обличчі - не гримаса, це просто така щаслива посмішка.

 

Насправді любов на війні - вічна та вдячна тема. Зокрема, в епопеї Юрія Озерова «Звільнення», популярній за часів СРСР, така лінія присутня. За романтичні стосунки на фронті відповідали Микола Олялін та Лариса Голубкіна. Не цуралися тілесного й в українському радянському кіно: «Дума про Ковпака» Тимофія Левчука та Григорія Кохана тому приклад. Їх можна наводити безліч, та «Сталінград» програє кожному навіть не за очками, а за елементарним історичним фактажем.

 

Скажімо, в першому фільмі «Звільнення» йдеться про переламну битву на Курській дузі. Підготовка до неї тривала досить довго. Цей період радянські письменники любили описувати за допомогою фрази: «На фронтах наступило тревожное затишье». Коли на передовій тихо, можна дозволити собі людські, інтимні стосунки. Та коли герой Оляліна нарешті пішов воювати, героїня Голубкіної не чекає його в окопі, аби під кулями, в перервах між рукопашним боєм, нашвидку приголубити. У фільмі Леоніда Бикова «Ати-бати, йшли солдати» подібний епізод між героями Володимира Конкіна та Олени Шаніної має місце: «Где, где нельзя? Сейчас всё можно! Потому, что вас убивают!» Але ж і цього «Сталінград» не може використовувати як першоджерело! Бо, хто пам'ятає, молоді вчорашні однокласники, зустрівшись випадково на війні, думали - вони в глибокому тилу. Ніщо не віщувало біди, це на ранок німецькі танки несподівано прорвалися, і тут уже, погодьтеся, не до кохання.

 

Сталінградська битва дає масу матеріалу для героїчних військових драм. Забудьмо на мить, що перша фраза фільму: «Русские переправлялись через Волгу», - під Сталінградом воювали представники багатьох національностей, тож коректніше в даному випадку вжити вислів «червоноармійці». Втім, оце «русские» - зайвий приклад того, що фільм робили на експорт. Для Америки навіть нині всі, хто воював проти німців, окрім них самих - росіяни. Та Бог із нею, з національною ідентичністю: навіть елементарна стаття в «Вікіпедії» дає зрозуміти - від жовтня 1942 року, коли починається розвиток подій у «Сталінграді», до січня 1943 року, коли операція закінчилася перемогою Червоної Армії, бойові дії під Сталінградом та в самому місті не припинялися ні на день. Якщо й була якась вимушена передишка, то любовну історію ані в реальне життя, ані в сюжет, заточений на Сталінградську битву, втикнути неможливо.

 

Коли довкола майстерно показане пекло, місце коханню, тим більше - плотським утіхам не залишає саме життя. Письменник Еріх Марія Ремарк вважається одним із класиків саме любовної драми. В його просякнутих війнами романах завжди знаходиться місце коханню як очищенню та компенсації. Проте є в нього «Іскра життя» - пронизлива історія про останні тижні концтабору, де навіть майстер любовних ліній не зміг, не ризикнув знайти місце для кохання між змученими в'язнями.

 

Герої ж «Сталінграда» волею сценариста, не обмеженою продюсером, зробили акцент на так званих людських історіях. Радянські воїни люблять дівчину Катю. Німецький капітан ґвалтує, але все ж таки певною мірою кохає дівчину Машу. Вона ж потім почала любити свого ґвалтівника: чи то на війні інакше не можна, чи то вияв «стокгольмського синдрому», чи тонкий пас знаменитому фільму Ліліани Кавані «Нічний портьє» - коли жертва садиста-есесівця згодом починає відчувати до нього пристрасть.

 

Але в результаті маємо романтику війни. Тут не намагаються вижити всіма силами (хоча вчинок Маші - до певної міри спосіб виживання, та все одно не в руїнах та під бомбами віддаватися німцеві), а навпаки - змагаються, хто красивіше загине. Або - хто наробить більше дурниць заради жінки, кожен - своєї. Тоді як сама атмосфера Сталінграда не сприяла нічому подібному. Втім, елементи еротики є в міжнародному проекті Жан-Жака Анно «Ворог біля воріт» зразка 2001 року. Тільки ж сюжет зав'язаний на протистоянні в Сталінграді двох снайперів - радянського та німецького. І стосунки снайпера Зайцева з дівчиною на ім'я Таня є не основною сюжетною лінією, а таким собі бантиком, даниною романтично налаштованій аудиторії. Зрештою, в битві снайперів дівчина потрібна лише для того, аби переживати за свого героя.

 

Творці ж «Сталінграда» могли показати військове протистояння двох фанатиків - російського капітана Громова, за визначенням оповідача - професійного героя, та німецького капітана Кана, теж міцного воїна. Ось дві історії, які логічно бачити, коли йдеться про окопи Сталінграда. Натомість маємо непотрібну мелодраму плюс явну спробу легітимізувати прізвище «Сталін» у світі через назву міста, де відбулася одна з етапних баталій у історії радянсько-німецької війни 1941-1945 років.

 

Фото - www.royalcheese.ru

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
11574
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Конь
3796 дн. тому
Фильм ерунда, критик тупой
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду