Перший сезон російського серіального хіта «Скліфосовський» Андрія Маловічка завершився в ефірі «1+1», аби відразу перебігти в другий.

Можна було б припустити, що «Плюси» роблять на «Скліфосовського» особливу ставку, показуючи його саме з середини літа в найкращий час по буднях. Цей час не лише для телебачення вважається традиційно мертвим сезоном. Тож показати телефільм, котрий, якщо вірити російським відкритим джерелам, став у сусідів хітом - прямий розрахунок на підвищення власних показників у період, коли нема за рахунок чого аж надто збільшувати цифри.

Але є ще одна, непомітна звичайним оком обставина: цей серіал вийшов у Росії восени минулого року. Чого навчилися українські канали - так це оперативності в закупці іноземного, передусім російського продукту. Зазвичай українська прем'єра може випередити російську лише на два тижні. Тут же розрив помітний. І можна припустити: насправді такий хіт сезону, як «Скліфосовський», цілком здатен давати потрібні цифри лише за комфортних для себе умов: коли йому ніхто й нічого в ефірі не заважає, коли за вікном - спекотне літо й згаданий уже мертвий сезон.

Непряме підтвердження цьому - показ «Плюсами» першого сезону не просто хіта, а мегахіта, цього разу - американського. Йдеться про «Ігри престолів», які аудиторія «Скліфосовського» дивитися просто не буде. Ба більше, якщо перегляне перші дві серії - негайно поскаржиться одіозній Нацкомісії з питань захисту суспільної моралі чи просто прокляне. Але, повторюся, якщо подивиться.

Мабуть, хтось захоче сперечатися про вбивчий консерватизм телевізійної аудиторії. Зокрема, згадають: не менш культовий «Шерлок» від ВВС «1+1» цього року демонстрував у прайм-таймі, хоч і цей серіал так само не для аудиторії «Скліфосовського». Проте тут ризикувати можна - серіал експериментальний, модерний, та аж ніяк не радикальний у вирішенні творчих задумів. А саме за радикалізм у вирішенні практично всіх сюжетних ліній та поворотів «Ігри престолів» полюбив, зокрема, й ваш автор.

Проте, ставлячи «Ігри... » в ефір пізно ввечері в серпні, менеджмент каналу доводить свою відданість актуальному якісному телекіно в українській версії й водночас максимально зменшує ризики втрати показників та збурення праведного гніву тих, хто не бунтівний і не просить бурі.

Жодним чином не порівнюю такі різні фільми й такі різні жанри. Просто намагаюся пояснити бодай собі, чому «Скліфосовського», зі статусом телехіта, показують в Україні саме тепер і саме в цей час. І чому він здатен, як на мене, жити в українському телевізійному просторі лише автономно. У дні, коли консервативним українцям треба дивитися щось нове й поруч немає серйозних конкурентів у його жанрі та, відповідно, його слоті. А жанр цей - мелодрама. Так подають свою історію автори серіалу, і таким він насправді є.

Медицина в перших серіях першого сезону врівноважує любовні історії. Якщо на майданчику були присутні лікарі-практики з московського НДІ швидкої допомоги імені Скліфосовського, то за медичну складову навряд чи слід переживати. Хоч художній фільм не повинен бути довідником із медицини, проте зовсім уже казкою на медичну тематику він теж сприйматися не повинен. Але чим далі, тим частіше медична тема відходить для героїв на другий план. І вже під фінал першого сезону бачимо мелодраму, точніше - мелодрами, котрі розгортаються в інтер'єрах лікарні, а учасники цих мелодрам просто носять білі халати, бо так потрібно для ролі, такий формат має проект і так написано в сценарії.

Головний герой - звичний уже після появи Грегорі Хауса найкращий лікар даної медичної установи, неголений хірург Олег Брагін із написаними в сценаріями рисами нонконформіста. Він, як водиться, розлучений, отже - незалежний у стосунках із жінками. Як найкращий, хоч і не геніальний хірург, має певний статус недоторканості. Саме це дозволяє Брагіну приймати сміливі нестандартні рішення. Тобто, незалежність від сім'ї та від начальства породжує загальну любов, викликає довіру до Брагіна як до професіонала і як до мужчини. Він навіть може кинутися з голими руками на озброєного невдаху, чия дружина померла в нього на столі, й потім ходити з пораненою в сутичці рукою.

Проте один нюанс: рятує Брагін не просто колегу, а свою нову начальницю, розлучену Ларису Куликову, до якої від серії до серії відчуває певну симпатію. Почуття до того загострюються, що в певний момент не дають Брагіну працювати, і він іде з лікарні. Втім, готовий повернутися, коли Лариса збирається лишити роботу заради можливості працювати за кордоном - аби не ятрити своє серце. Й не вносити дисгармонію в сталі стосунки Брагіна з колегою Еммою...

Як бачите, хочеться поговорити про медичний серіал, а мова сама зводиться до любовного. Так, мелодрама як жанр вашому автору загалом не близька. Проте в даному випадку серіал привабив не жанром - це з'ясувалося пізніше, під час перегляду, - а тематикою. Адже дія відбувається не десь у якійсь безіменній клініці.

Тут ідеться про Скліф - без перебільшення найвідомішу лікарню на теренах колишнього СРСР. Ким би не була радянська людина, де б вона не жила, в якій із союзних республік чи автономних округів, про НДІ імені Скліфосовського знають усі. Це чи не єдина медична установа, котра міцно ввійшла в усну народну творчість завдяки сатирикам та гумористам. «Я упал, меня в Склифосовский привезли», - це Аркадій Райкін. «Короче, Склифосовский!» - це Юрій Нікулін у «Кавказькій полонянці» Гайдая. Бригада Скліфа регулярно, останніх дванадцять років життя, реанімувала Володимира Висоцького. Якщо лікарню, де надають швидку допомогу, етично назвати культовою, то НДІ імені Скліфосовського в Москві такою є.

Якщо ваш автор і хоче дивитися історії не про медицину, а про людей - то передусім ті, в яких їхня робота, котра визначає спосіб життя й регулює стосунки, суттєво коригує це саме життя. Наприклад, герой Олександра Домогарова в серіалі «Мар'їна роща» зазнав професійного та людського краху не через те, що покохав жінку, а тому, що конфліктував із начальством, маючи значно вищі професійні якості. Й до того ж, будучі офіцером міліції, мав за коханку представницю кримінального світу. Герой же Максима Аверіна, хірург Олег Брагін, має на роботі проблеми, котрі цілком здатен вирішити. І на його особисте життя професія, якій він відданий настільки, що готовий працювати по кілька змін, практично не впливає.

Між тим, робота в Скліфі - це постійний екстрим, постійна напруга, постійні конфлікти. Хотілося подивитися саме на те, як сценаристи й режисер моделюють у своїй творчій уяві оцю саму «кухню» відомої лікарні. Проте чим далі розвиваються любовні багатокутники, тим нижче падає градус саме професійної напруги. Якщо дивитися його зсередини, не завжди зрозумієш, чим НДІ імені Скліфосовського відрізняється від лікарні, де розгортається дія «Жіночого лікаря», «Я лікую», навіть «Інтернів». При тому, що навіть на нашого улюбленого доктора Андрія Євгеновича Бикова виконання або невиконання ним чи кимось іншим професійних обов'язків дуже впливає.

Через те «Інтерни» - не просто комедія, а все ж таки медична комедія. «Жіночий лікар» - не просто драма, а медична драма. Тоді як «Скліфосовський» - лише мелодрама помірної сопливості в інтер'єрах лікарні.

Картинка - liveinternet.ru