Почавшись із Дня дурнів 1 квітня, він же - день народження Миколи Гоголя, інформаційний тиждень завершився потужним емоційним акордом Благовіщення. Це було цілком по-гоголівськи - коли сміх, як остання зброя приречених, поволі переростає в свою протилежність. А ця остання раптово вибухає катарсисом звільнення. Цього разу - буквального. Це я про ранкову новину 7 квітня, коли країну вразила звістка про помилування Юрія Луценка.

Тим часом, як це часто-густо трапляється в Україні, в понеділок ніщо не віщувало якогось оптимістичного завершення тижня. Про те, що він стане воістину гоголівським із його сміхом крізь сльози, здогадувалися хіба що на ТВі. Тут у день народження Миколи Васильовича розпочали оновлений проект «Цивілізація 2.0». Якщо досі, без додатку «2.0» у межах рубрики тут показували документальні фільми з короткими передмовами Юрія Макарова, то з 1 квітня культуролог, журналіст і письменник провадить годинні бесіди з видатними гуманітаріями. Перше інтерв'ю, з істориком Кирилом Галушком, звісно ж, було присвячено Гоголю. Точніше, гоголівському розумінню України.

В одній із наступних програм Юрій Макаров зауважив: прослухавши й переглянувши цей цикл, глядач цілком може вважати, що отримав другу вищу освіту. Відтак зрозуміло - йдеться про матерії високі й зрозумілі лише тому, хто прагне справді отримати відповіді на запитання сутнісні, сказати б, екзистенційні. Щодо першої «гоголівської» програми можна констатувати неабияку сміливість Кирила Галушка та Юрія Макарова, які без тіні провінційності чи меншовартості оперували в українському контексті такими категоріями, як «бренд громадянського суспільства», приміром, стосовно «українізації» в XIX.

Забігаючи наперед, скажу, що в розмові з філософом Андрієм Джулаєм уже 5 квітня співрозмовники сипали термінами «герменевтика», «конотація» чи «ефект читача». А також жонглювали іменами Гадамера, Фуко, Барта та інших батьків герменевтичних підходів до літератури. І все це, як з'ясувалося, цілком органічно лягає на гоголівські тексти, які можна інтерпретувати з будь-якого боку, в тому числі й у контексті цілковитої «європейськості» як власне творів Гоголя, так і української літератури позаминулого століття взагалі.

1 квітня шанувальники програми «Ревізор» на Новому каналі дочекалися нарешті випуску, де знімальну групу побили в Івано-Франківському барі «Корида». Сенсацію про напад на Ольгу Фреймут, оператора та шеф-редактора проекту Ганну Жижу канали холдингу Віктора Пінчука видали одразу ж по тому, як група «Ревізора» повернулася з відрядження, тобто ще в березні. Але одна річ - побачити лише один епізод, вирваний із контексту, а зовсім інше - повна версія події. Що й казати, агресія власників «Кориди» щодо «Ревізора» після всього, що новоканальці назнімали в кухні закладу, з одного боку, видається вмотивованою. Звісно ж, із погляду тих дядьків, які раптом виявили, що на їхню територію залізли непрохані перевіряльники. А от із погляду відвідувачів «Кориди», які теж потрапили під гарячу руку двох червонопиких «бійців», подібні силові вправи аж ніяк не сприяли гарному настрою. До честі Ольги Фреймут та Ганни Жижі, вони трималися, як стійкі солдатики перед навалою ворожої армії й не припиняли роботи, навіть коли пошкодили камеру. Ця передача до всього іншого ще й розвіяла міф про суцільну чемність та релігійність мешканців Західної України. Як виявилося, тут не щадять навіть земляків (Ольга Фреймут родом із Нового Роздолу на Львівщині), якщо на кону - зруйнована репутація малого бізнесу.

2 квітня принесло інформацію про нову «народну забаву» під назвою «поціль сніжкою в нардепа». Оперативно зреагував на сніжковий обстріл депутатів і депутаток молодиками в масках (ніхто не довів, що то були учасники акції протесту від опозиції, бо ж начепити на обличчя шалики з символікою «Свободи» міг будь-хто!) 5 канал. Тут у «Підсумках дня» показали відео, як у нардепів кидають снігом, але на тих кадрах не видно, через що саме постраждала регіоналка Ірина Горіна, котра наступного дня злягла до лікарні зі струсом мозку.

Інші загальнонаціональні канали у вівторок переймалися парламентською кризою, яка вилилася в провал голосування за призначення виборів київського мера та міськради.

«Гра в сніжки» стала головним трендом новин уже наступного дня, коли, вочевидь, потерпілі від снігових ударів регіонали домовилися, як це можна використати в боротьбі з опозицією. Навряд чи в штабі ПР свідомо використали гоголівський прийом гіперболізації, але вийшло цілком у дусі Миколи Васильовича.

«Факти» ICTV дали цілий сюжет на тему гніву представників партії влади щодо хуліганських дій мітингарів. Для початку показали відео, як у Юлію Льовочкіну, Ірину Горіну та Марину Ставнійчук летять грудки снігу з боку молодиків у медичних масках чи шаликах на обличчях. Після цього дали телефонний синхрон Ірини Горіної з лікарняної палати. Депутат розповіла про те, що в неї закрита черепно-мозкова травма. Потім тут-таки показали бурякового від праведного гніву Нестора Шуфрича, який, обізвавши трьох лідерів опозиції «Олегом Львовским», «Арсением Буковинским» та «Виталиком Киевским», зажадав негайно знайти й покарати «этих уродов!». Баланс у матеріалі витримали, подавши синхрон Олександри Кужель. Депутат від ОО «Батьківщина» засудила дії хуліганів, але й обурилася цим прикладом «вибіркового правосуддя», запитавши, де були народні депутати від ПР, коли жінок побили в харківській ЦКЛ, витягаючи їх із палати Юлії Тимошенко. А також - чому ці народні обранці ніяк не зреагували, коли Ірину Геращенко виносив із виборчої дільниці в Обухові тодішній нардеп від ПР Петро Мельник.

Гоголівським абсурдом повіяло й від сюжету про те, як Юрія Луценка не виправдав Вищий спецсуд. Ця новина у «Фактах», так само, як і в інших новинних випусках загальнонаціональних каналів, супроводжувалася, з одного боку, торжествуючим синхроном прокурора про обґрунтованість рішення, а з другого - ледь стримуваним сміхом захисника Ігоря Фоміна, котрий констатував: усі методи захисту Юрія Луценка вичерпано, відтак адвокатам залишається тільки подавати скаргу до ЄСПЛ. Сміх цей був теж суто гоголівський, коли нічого іншого вже не залишається. Стосувався він, утім, «часткового задоволення касаційної скарги», коли замість очікуваного виправдання Луценка в справі про незаконне стеження, судді просто виправили арифметичну помилку Печерського суду й зменшили суму завданого підсудним збитку на 34 тисячі гривень.

У ТСН («1+1») того дня звістку про відмову в задоволенні касаційної скарги екс-міністра внутрішніх справ доповнили особливостями спілкування підсудного з адвокатом через віконечко в скляному кубі. Адвокат Луценка Олексій Баганець розповів кореспондентам, що в цих «гуманізованих» умовах, аби перекинутися словом із підзахисним, адвокат мусить повертатися до поважних суддів задом. Що може ними сприйнятися як очевидна неповага до суду. Натомість той-таки прокурор Олег Пушкар, схваливши рішення ВССУ, підкреслив: уперше в країні засуджено чиновника такого високого рангу за те, що він незаконно просував когось по службі. Тим часом до помилування екс-міністра залишалося якихось три доби. Але «чуйки» в суддів і прокурорських тупо мовчали...

4 квітня телеекрани заповнив «парламентський переворот». Так назвали збори-засідання більшості в будівлі комітетів Верховної Ради на Банковій опозиціонери, які вирішили продовжити блокування парламенту, допоки він не проголосує за призначення виборів у Києві.

Про те, що засідання «розкольників» - справа аж ніяк не спонтанна, а ретельно спланована, засвідчила пряма телетрансляція зборів більшості на парламентському каналі «Рада». Кадри, вихоплені телекамерою, демонстрували таку плісняву атмосферу «одобрямсу» на рівні обласної, далеко не художньої самодіяльності, що несамохіть викликали черговий напад дежавю з радянської доби.  

На ТВі у четвер від 13.30 до 19-ї терміново переверстали всю програму, поставивши на цей час телемарафон «Парламентський переворот». Ведучі й гості змінювали одне одного. Перші намагалися добитися правди від других, що ж насправді сталося. Останні ж, залежно від політичних переконань чи статусу, - довести власну правоту. Користь із цього марафону таки була - принаймні глядач почув усі можливі точки зору на те, що відбулося у Верховній Раді. Ну, а позаяк ТВі дивляться переважно симпатики опозиції, то вони просто отримали підтвердження своїх підозр щодо неконституційності заходу, який відбувався на Банковій. Утішив висновок експерта з Конституційного права Ігоря Шевченка. Останній запевнив: криза - це природній стан парламенту й рано чи пізно вона завершиться. А вибори в Києві - будуть! Нікуди ці депутати не подінуться.

Попри те, що Євген Балицький, нардеп від ПР, гнув лінію партії про абсолютну легітимність «засідання більшості» на Банковій та законність ухвалених там рішень.

4 квітня увійде в історію Першого національного каналу як день (чи радше, вечір), коли в його студії вперше сталася абсолютно бридка бійка. Така, знаєте, добротна, з розриванням одягу та саднами й подряпинами. Хоча могло й не обійтися без «закритих черепно-мозкових», якби на ідеолога знищення бездомних тварин накинувся б якийсь бугай-качок, а не тендітна зоозахисниця, яка втратила домашнього собаку через діяльність «догхантерів».

Це був третій випуск ток-шоу «З Андрієм Пальчевським «Про життя»», яке з 2 квітня почало виходити на Першому національному. Сама тема випуску, «Догхантери», уже відверто скандальна. Бо за цим красивим визначенням криються звичайні гицлі-шкуродери, які «очищають» міські вулиці від бездомних тварин у найбільш дикунський спосіб. Про це, до речі, сказав і сам ведучий наприкінці програми. На початку програми Андрій Пальчевський показав публіці відео з трупами розстріляних собак на кривавому снігу, отруєних тварин в агонії, яких уже напівмертвими від отрути й пережитого жаху витягали з колектора волонтери. Що й казати, це було справжнє жахіття. Відтак реакція зоозахисників, які присвячують життя, щоб зробити бездомних тварин безпечними для городян (стерилізують та прищеплюють власним коштом), на відверто провокаційні заяви «справжнього захисника тварин» такого собі Олексія Святогора, була цілком передбачуваною. До того ж, він виявився єдиним представником «догхантерського» руху, що сповідує фізичне очищення міських вулиць від нічиїх тварин. Всі інші запрошені відстоювали єдину точку зору - бездомних собак не можна вбивати. Та ще й на очах у дітей. Єдине, що розвело по різні сторони барикад представників громадських зоозахисних організацій та директорів київського й харківського державних притулків для тварин, - погляди на те, чи можна бездомних тварин випускати на вулицю після стерилізації та щеплення. Чиновники твердили, що, згідно з законодавством, відловлених тварин треба утримувати в притулках, а громадські діячі переконані: після відповідних операцій тварини стають цілком безпечними, відтак їх можна відпускати на вулицю. Але при цьому - обов'язково за ними наглядати.

Отож, коли до студії зайшла потерпіла від переконань Олексія Святогора Аліна Костенко й «без оголошення війни» накинулася на пропагандиста потрави бездомних собак із кулаками, з усіх боків полинули підбадьорливі вигуки. Але на цьому не минулося. Вочевидь, не без активного підбурювання ведучого, який хіба що рученята не потирав від задоволення, споглядаючи бійку. Хоча на публіку для годиться обурювався такою поведінкою гості. Бо ж якби пан Пальчевський адекватно зреагував на перший інцидент, другого, під час якого тендітній Аліні вдалося розшматувати сорочку «догхантера», просто не сталося б. Проте в наслідку всі отримали, що хотіли: публіка - криваве видовище, а канал - цілком реальний хліб у вигляді рейтингів.

5 квітня «Шустер live» варто було подивитися бодай задля того, щоб посеред програми почути, як Олександр Мартиненко, директор агенції «Інтерфакс. Україна», зачитав із свого планшета вже згадану тами новину про те, що омбудсман Валерія Лутковська та екс-міністр охорони навколишнього середовища Георгій Філіпчук, умовно засуджений, подали на ім'я президента прохання про помилування шістьох в'язнів, серед яких - Юрій Луценко. Ну а президент велів Комісії з помилування розглянути це прохання терміново. Савік Шустер висловив обережну надію, що Комісія з рішенням тягнути не буде, і навіть лідер фракції ПР Олександр Єфромов стримано, але схвально підтримав цю надію. Все інше, що відбувалося в цій студії, як уже заведено останнім часом, було не те щоб за межею добра і зла, але відгонило чимось на зразок старої заїждженої платівки. Це коли голка застрягає на одному місці й крутить одне й те саме, поки її не переставиш на сусідній жолобок. Свою «пісню гарну й нову, починаймо її знову» крутили вже незмінні учасники ток-шоу на «Інтері» Олександр Єфремов, який доводив легітимність зібрання своїх соратників на Банковій, та Олег Ляшко, котрий отримав цього разу від ведучого цілковитий карт-бланш. Савік Шустер бенефіс останнього пояснив тим, що нині Олег Ляшко буцімто не такий, як колись, він уже виправився. Вінцем креативу від Ляшка стала його фраза, що, мовляв, Янукович має доплачувати Яценюкові за те, що той очолює опозицію, бо за нього опозиція ялова й ніяка.

Цікаво, що робитиме Савік Шустер, якщо раптом усі опозиціонери пристануть на пропозицію Миколи Томенка бойкотувати його шоу? Боюся, що в цьому разі він залишиться сам на сам із персонажами а-ля Олег Ляшко і новоявленими «тушками», які в програмі від 5 квітня отримали невиправдано багато часу на плутані пояснення, чому раптом ці «опозиціонери» вирішили боротися з чинною владою поза межами фракції ОО «Батьківщина».

6 квітня, в суботу, ТВі продовжив гоголівську тему, показавши в рубриці «Лекції та події» виступ Миколи Томенка про український романтизм Гоголя «за мотивами» його ж таки однойменної книжки. Тези, які кандидат історичних наук доносив до глядача дві години, були настільки ж аргументованими, наскільки й несподіваними. Приміром, що друга редакція повісті «Тарас Бульба» від 1842 року з її славою на адресу «русского царя», писалася не самим автором, а його цензорами, бо він у цей час перебував в Італії. Хоча в уже згаданій на початку цього матеріалу програмі «Цивілізація 2.0» із Юрієм Макаровим та Андрієм Джулаєм останній твердив, що друга редакція «Тараса Бульби» була цілком природною для Гоголя. Адже письменник, на думку сучасного філософа, сповідував ідеологію слов'янофільства.

Ну, а 7 квітня, в день Благовіщення, інтернет приніс звістку про звільнення Юрія Луценка. Першими з телеглядачів про це дізналися глядачі 5-го каналу, який починаючи з 10-ї ранку кожен щогодинний випуск новин розпочинав словами «Жест доброї волі від президента на Благовіщення», розповідаючи, що Юрія Луценка помилувано.

Тим часом ТВі, скасувавши знову ж таки всі заплановані програми, о 14-й розпочав пряму трансляцію з київського мітингу опозиції. Приблизно за півгодини до його закінчення Арсеній Яценюк зателефонував Ірині Луценко й, увімкнувши голосний зв'язок та приставивши телефон до мікрофона, дав змогу почути всім присутнім слова Юрія Луценка про те, що нині влада твориться не на Банковій чи на Грушевського, а на майданах. «Так ми перемагали й так переможемо», - почули всі учасники акції й кілька хвилин скандували «Юра! Юра! Юра!».

Не знаю, чи варто зараз боротися 5-му каналові з ТВі за «право першої ночі», себто за першість у висвітленні звільнення Юрія Луценка. Точніше, з'ясовувати, хто все-таки першим узяв у помилуваного політика інтерв'ю.

Як на мене, головне, щоб ми не забули - Україна, попри все, має пам'ятати про гоголівську містику. За якої можливо все. Навіть неможливе.

Фото - tvi.ua, inter.ua , vk.com, revizor.novy.tv