Родичів не обирають

20 Грудня 2006
8027
20 Грудня 2006
12:39

Родичів не обирають

8027
У мене немає жодних упереджень та претензій до факту виходу серіалу «Родичі». Я вірю акторам і режисерові, але не вірю першоджерелу – сценаристам та їхній ідеї.
Родичів не обирають

11 грудня цього року о 20.30 за київським часом скептики мали змогу переконатися: Президент Першого Національного каналу Віталій Докаленко – зразок послідовності і просто чоловік, який відповідає за свої слова. Навесні пообіцявши, що НТКУ своїми силами зніме конкурентноспроможний розважальний телевізійний продукт, а саме – ситком (телевізійну сімейну комедію становищ), на початку зими він виконав обіцянку. Саме в цей день в ефір каналу УТ-1 вийшла перша серія ситкому «Родичі», де, як зазначено на офіційному сайті Першого Національного www.1tv.com.ua, «головні ролі виконують артисти київських театрів, сценарій пишуть українські автори, лунає рідна мова».

 

«Родичі» - чи не перший продукт українського телевізійного (і навіть художнього) кіно сучасного зразка, який від самого початку розрахований лише на внутрішнього споживача. Тобто, він не орієнтований на Росію і поки що ніким не озвучене бажання продати його для телепоказів сусідам. Отже, маємо втілення в життя класичної української формули «свій до свого по своє».

 

Моду на ситкоми на російському, а значить – і українському телебаченні започаткувала кілька років тому «Моя прекрасна няня». В ефірі українських телеканалів ситкоми – явище не тотальне, проте достатньо помітне. Досить успішно іде «Леся плюс Рома» (IСTV) - адаптований під українські реалії ситком французького виробництва, формат якого проданий в більшість європейських країн. На хвилі успіху «Моєї прекрасної няні» канал «1+1» минулого року показав «Мою прекрасну сім’ю» - продукт власного виробництва, що не мав великого успіху через надто штучну інтригу, що стала центром натужної історії, а цього року – «Давай одружимося» з тими ж нецікавими персонажами плюс екс-киянкою Наталею Корольовою.

 

У цьому контексті вихід «Родичів» сприймається, як помста модниці, яка на зло своїм більш спритним конкуренткам уперто доношує в новому сезоні те, що було вереском моди в минулому. Словом, мода на ситкоми стрімко впала ще тоді, коли про запуск проекту «Родичі» було лише оголошено.

 

Проте, цілком можливо, це відбувається через брак самого продукту. Тобто, ситкоми в Україні стануть модними тоді, коли почнеться їх масове виробництво. За словами пана Докаленка,  заплановано близько 200 - 250 серій тільки «Родичів». На даний момент їх відзнято 12, і всі ми побачимо ще до нового року. «Перший Національний, за визначенням, має бути і є попереду таких починань, оскільки, як державна телекомпанія, ми повинні популяризувати українську мову, українських акторів, українських авторів, зрештою, українські таланти!», - зазначає Президент НТКУ. Отже, знову ж таки, за визначенням, мода на ситкоми повинна повернутися. За великим рахунком, саме такого телевізійного продукту потребує держава, і згодом прийде час і детективів з мелодрамами. Як це спостерігається, скажімо, на російських ОРТ та РТР.

 

Тому в мене, як прихильника будь-чого, що претендує називатися масовою культурою (а саме її зразком і є ситкоми), немає жодних упереджень та претензій до факту виходу серіалу «Родичі» в ефірі одного з трьох українських каналів, що мають реально найбільше покриття. Зате мені небайдуже, що саме я дивлюся. Мене хвилює як первинний матеріал, так і його екранне втілення. Ми домовилися, що ситком – мистецтво досить умовне. І, скажімо, актор Микола Бурковський, який грає роль голови сімейства Добрих, має право грати свою роль без претензій на Гамлета, короля Ліра та Отелло разом узятих. Словом, із постановкою та акторською грою все гаразд. Я вірю акторам київських театрів і режисерові, бо готовий прийняти їхні правила гри разом із жанром ситкому як таким. Я не вірю першоджерелу – сценаристам та їхній ідеї.

 

Актори, зайняті в серіалі, з гордістю говорять, що кастинг був серйозний – на одну роль претендувало 40 кандидатів. А ось про те, чи був конкурс сценаристів, немає жодної інформації. Особисто мене це дивує: надто серйозні заявки в Першого національного, аби продюсери на свій страх і ризик почали працювати з авторами без досвіду. Сценарій пишуть дуже молоді люди Сергій Дзюба та Артем Кірсанов. І як вдалося дізнатися, для них подібний досвід роботи не перший. Як сценаристи, вони брали участь у новорічному проекті «Солдати 2006» на Новому каналі. Кажуть, рейтинг «Солдати» мали непоганий. Однак, на мою думку, амбіції авторів явно не співпадають із заданим форматом ситкому. Мені здається, в них ще недостатньо професійного цинізму, аби визнати – ми робимо розважалівку, «развлєкуху», попсу. Між тим, комедійні теленовели обсягом більш як у 200 серій – це велика серйозна робота, та аж ніяк не велике серйозне кіно, про яке, поза сумнівом, мріють автори.

 

Подібний висновок я роблю хоча б із у коментарю сценаристів, у якому прозвучало: сценарій вони пишуть під музику Моцарта. Тоді як завдання ситкому і завдання Моцарта, всієї класичної музики світу, а також всіх інтелектуалів планети Земля кардинально протилежні! Бо не можна робити в умовах станції юних техніків ракету, призначення якої – долетіти до Марса. Ситком – для сьогодення, а не для вічності. Він злетить так само стрімко, як саморобна ракета, і після того, як пролетить якійсь короткий час, упаде і про неї забудуть – бо треба робити нову ракету.

 

Якщо подібні заяви – це PR-хід, мета якого показати, що несерйозним жанром займаються  дуже серйозні молоді люди, то це, на мою думку, невдалий PR-хід. Бо апеляції до класичної музики в контексті класичної попси могли сприйнятися нормально років десять тому. Якщо це правда, тоді ще гірше. Бо Моцарт і ситком не поєднуються в принципі, і подібний факт є черговим свідчення того, що в Україні поки що мало професійних людей, які перейняті законами масової культури, розуміють та визнають їх і чітко готові визначитися, з ким вони – з шансоном чи з Моцартом. І ті, хто є, працюють переважно на експорт. А решта, зайнятих у цьому бізнесі, хотіли б усе життя займатися класичним мистецтвом, але змушені потурати «низьким масовим смакам». Словом, апеляція до Моцарта справляє враження, що хлопці працюють над ситкомом дещо вимушено. Хоча від серії до серії складається враження, що молоді автори, можливо, знаходять себе. І почнуть порівнювати свою роботу з класичними зразками масової культури, а не з класичною музикою.

 

Режисер Ігор Забара вважає, що головна ідея «Родичів» - на прикладі родини Добрих переконати глядачів, що не гроші псують людей, а ставлення людей до грошей. Якщо зберігати у родині доброту, то ніякі мільйони її не зіпсують. Що ж, цілком справедливо. Завдання простими словами і на простих прикладах показати, що таке добре, а що таке погано, так чи інакше, краще чи гірше, але виконується масовою культурою. Глядачі подивилися вже кілька серій, кожна з яких – закінчена новела. Але вже на їх основі можна зробити певні висновки і сформувати ряд претензій до сценаристів, які одночасно можуть бути і запитаннями.

 

1. Українці ненавидять багатих сусідів, хоча самі хочуть збагатитися і нічого при цьому не робити. Тому автори ситкому з розумінням поставилися до того, що наші люди, а особливо – глядачі Першого Національного (переважно пенсіонери та соціально незахищені громадяни) не зможуть полюбити героїв серіалу, якщо ті будуть багатими.  Цю тезу вони озвучили в пресі. Тому вони пішли шляхом найменшого опору – зробили Добрих родиною інженера, того самого, з радянських анекдотів. Але звідки в простого інженера величезна трикімнатна квартира, яку нібито йому колись дала держава, та ще й розщедрилася на новий сучасний будинок? Так, Добрі ледь зводять кінці з кінцями, харчуючись борщем та пельменями і постійно наголошуючи на тому, що 2 гривні – теж гроші. В такому разі чим вони платять за цю квартиру, враховуючи, що обоє дітей – студенти? І нарешті, звідки в інженера сучасний комп’ютер? Розумію, що ситком – умовне мистецтво, але ж не настільки!

 

2. Чому друг родини, вірменин дядько Армен, харизматичний торговець із базару, говорить з чудовим українським акцентом? Кавказці в Україні або говорять без акценту, або – з легким російським. Наявність такого милого суржику тільки б прикрасила «народний ситком». Тим не менше, кавказця українізовано.

 

3. До жартів, скетчів та гегів, що звучать у ситкомах, не повинно бути жодних претензій. Вся недолугість, умовність, відсутність логіки, а іноді навіть смаку в виборі жартів та демонстративна награність та штучність, яку помічаєш в роботі акторів, є до певної міри вимогами і жанру, і формату. Ми ж не ображаємося на клоунів за те, що вони чіпляють собі штучні червоні носи та вдягають черевики з величезними загнутими носами, а для того, щоб рюмсати у два величезних струмки, чіпляють біля очей спеціальні пристрої. Але фрази типу «Називай мене Михайло Поплавський», «Струнка, як Руслана Писанка», «Невже твою дівчину звати Шерон Стоун?», «У списку добрих справ – поставити пам’ятник Каті Пушкарьовій», а також використання в якості кодових фраз із негативним забарвленням поняття «жовта преса», «журнал «Папарацці» та «Посольство Боже» зайвий раз підтверджує: сценаристи «Родичів» творять попсовий продукт.

 

4. Чому нехорошого мільйонера звати не Іван Петрович, а Спиридон Поліграфович (майже Шариков!), а його розбещену та корисну доньку – не Галя, а Евеліна? Можу частково пояснити: в радянських детективах міліціонера звали Василь, порядного громадянина – Іван, а їм протистояли фарцівник Артур та просто геній злочинного світу Станіслав Всеволодович. За аналогією, батьки назвали хлопця простим іменем Спиридон, а він мало того, що вибився в мільйонери на наших горбах і пельменів не їсть, так ще доньку Евеліною назвав! На противагу цьому глитаю (або ж павуку) добрий Добрий заявляє: «В мого сина багатий внутрішній світ!» Але після музики Моцарта такий пафос і надто вже чорно-білий погляд на життя можна, в принципі, пробачити.

 

5. Нарешті, не зрозуміло: хто голова сімейства Добрих? Інженер Петро Петрович, який збирає прилади для спілкування з марсіанами? Його дружина Марія, яка постійно свариться з сестрою і не менш постійно випиває з нею? Молоді актори, що грають їхніх дітей, і взагалі змушені, виходячи із заданих обставин, виконувати ролі метросексуалів. Для прикладу, в «Моїй прекрасній няні» Максим Шаталін – яскраво виражений чоловік і беззаперечний лідер у родині, а в «Моїй прекрасній сім`ї» всім заправляє дідусь, до того ж, жінка крутить чоловіком. Чому типова українська незаможна родина, яку вимальовують автори «Родичів», нагадує собою кисіль, желе чи соціальний баласт? Можливо, далі лідерство і вималюється. Хотілося б, щоб лідером був чоловік. Але побачимо…

 

Простіше і логічніше, на мою думку, було б кинути оті виграні в лотерею мільйони на голови не родини інженера, який має шикарне житло, а, скажімо, на голови типових заробітчан, яких у Києві дуже багато. Ось тут був би шикарний простір для показу всіх можливих і неможливих засобів виживання простих незахищених українців, яким раптом пощастило, у великому місті. Та поки що маємо таких «Родичів», яких маємо. Адже родичів, як відомо, не обирають. На відміну від друзів чи кумів.


Від «ТК» : Редакція перепрошує сценаристів Артема Кірсанова та Сергія Дзюбу за непорозуміння, що відбулось у початковій версії матеріалу.

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8027
Теги:
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду