«Дорога в пустоту»: дев’яності під келихи аї

31 Жовтня 2012
11165
31 Жовтня 2012
11:59

«Дорога в пустоту»: дев’яності під келихи аї

11165
Інтрига серіалу Анни Гресь тримається на плечах лермонтовської «від-пацанки-до-панянки», яка проходить випробування залицяльниками та вбивцями
«Дорога в пустоту»: дев’яності під келихи аї

Горизонтальна мелодрама «Дорога в пустоту» спільного виробництва Film.ua та пітерської компанії «Інтра фільм» підхоплює теми знаменитої «Бригади» і культового серіалу «Бандитський Петербург». В усіх трьох виграшною складовою є ностальгійні для старшого покоління кримінальні 1990-ті. Візуалізуючи їх, режисер Анна Гресь створила цілком комерційну історію провінціалки, яка здобула в колонії гуманітарну освіту. А ще - цілу галерею сучасників нещасної і щасливої дівчини: в «Дорозі в пустоту» несамовита кількість героїв і подій, якій міг би позаздрити і сам Джойс зі своїм одноденним «Уліссом». За відгуком режисера, зйомки були настільки насиченими, що за два дні вона встигала забувати сюжетну лінію попереднього епізоду :)

 

Прем'єра серіалу відбулася на телеканалі «Інтер», і глядачі оцінили «Дорогу в пустоту» як найкраще кіно вересня. У планах продюсерів представити ліричну історію про 1990-ті на російському «Первом канале». А тим часом «Детектор медіа» поспілкувалася з Анною Гресь і за власними враженнями спробувала з'ясувати, що цього разу заклала у свою «бомбу» режисер ударної «Доярки з Хацапетівки».

  

 

Сценарій: із Ленінграда до Петербурга

 

За словами Анни Гресь, сценарій відомого російського автора Ігоря Агєєва їй сподобався відразу. Режисер, яка зростала на Борщагівці, непогано пам'ятає 1990-ті, тож у вчинках героїв одразу ж побачила чимало знайомих сцен. За близьку тему й обрала «Дорогу в пустоту» з-поміж кількох запропонованих варіантів.

 

Синопсис серіалу - з розряду загальновідомих історій з варіаціями. Для початку дівчину з російської провінції рідний батько з відчаю «продає» в місто на заробітки. Подорож Марини Бурцевої в доросле життя починається зі сцени домагання в купе. І далі життя всіляко б'є й теліпає провінціалку в кожній із 12 серій, що стають для неї просто чортовою дюжиною. То вона зв'язується з ленінградською кримінальною компанією, де після запрошень у ресторани їй виставляють рахунок, то закохується в перевдягненого в міліцейську форму негідника Гліба... Аби розплатитися за борги, дівчина намагається знайти швидкі гроші і зрештою потрапляє до колонії. А перед цим ще вагітніє, знайомиться з тещею свого коханого, під час спілкування з якою в результаті нещасного випадку втрачає дитину...

 

Аби втримати глядача у напрузі, сценарист вдається до елементів сюрреалізму. Наприклад, вийшовши з колонії громадянка Бурцева не лише вільно «чеше по фені», а й із задоволенням цитує Пушкіна та Лермонтова. Бо місцевий «начальник» «за побачення» запроторив її працювати до бібліотеки - подалі від домагань авторитетної зечки. А керівником Марини саме виявилася порядна пані з вищою гуманітарною освітою, чоловік і друзі якої на той час саме повмирали.

 

Робочі будні ув`язненої громадянки Бурцевої 

 

Фантасмагоричною є також історія кар'єри і шлюбу героїні, що сплелася в єдине ціле.

 

Після «випуску» з колонії доля знову приводить героїню до міста: тепер уже не до Ленінграда - до Петербурга, бо ж поки Бурцева студіювала томи класиків, у світі багато що змінилося. Для початку Марина за знайомством влаштовується посудомийницею в ресторан. А далі події розвиваються шалено: у вчорашню ув'язнену з першого погляду закохується власник ресторану, а в цілому олігарх. На першій зустрічі з ним Марина звертається до творчості російського класика («Я послал тебе черную розу в бокале золотого, как небо, аи») та розповідає, де пройшла свої університети. У відповідь на це олігарх зачаровано усміхається. Він довго намагається завоювати серце Марини, доки вона не погоджується вийти заміж на умовах дружби. У цьому статусі героїня вже впевнено заявляє, що має хист і бажання займатися ресторанним бізнесом.

 

У фіналі Марина переосмислює своє життя - очікуючи чоловіка з в'язниці і розмірковуючи про те, чи варто було мститися колишньому коханому Глібу.

 

Завершується «Дорога в пустоту», за доброю російською традицією, шикарним Новим роком в садибі олігарха. Стоячи біля вікна з келихом шампанського, Марина зауважує, скільки довкола позитивних змін, і навіть «бабу построили». Ця фраза про сніговика й вершить філософію серіалу, що, за задумом авторів, учить не піддаватися обставинам і вміти прощати.

 

Жанр «Дороги...» визначено як мелодраму. Однак за бажання в серіалі можна віднайти елементи кримінальної драми, пригодницького телефільму, комедії, трагедії, кітчу і ностальгії. Таке кіно легко зацікавить глядачів різних поколінь. Особливо тих, хто не переглядає на ніч Годара чи версію російської провінції Сергія Лозниці в картині «Щастя моє».

 

Кримінальна складова серіалу відтворена з акцентом на екшн, бандитські сутички і будні жіночої колонії. Уламки радянської епохи зображено у крупних корупційних діяннях та дрібних по суті «срібних ложечок» у кишенях пересічних ленінградців та петербуржців. Лінія кохання Марини Бурцевої, як на стабільну аудиторію серіалів, - непередбачувана, захоплива і драматична.

 

 

Ролі: покарання любов'ю

 

Серіал відзначає гідний акторський склад. Типаж головної героїні втілила Світлана Смирнова-Марцинкевич, яка зіграла провідну роль у складному фільмі «В суботу» Олександра Міндадзе. Як зазначила Анна Гресь, порівнянь із картиною-катастрофою вона не боялася, позаяк «фільму Міндадзе особливо ніхто не бачив».

 

Марина Бурцева - типаж збірний, такий собі Франкенштейн із жіночих образів на зламі десятиліть. Однак, на щастя, Смирнова-Марцинкевич опановує роль без жертв. У своїх змінах провінціалка Бурцева надривом не грішить - хоча, за драматичною роллю, має на це повне право. Власне, її проблема в математичній складовій сценарію: у дівчину з цікавою, однак нічим не фатальною зовнішністю щосерії закохуються один-два герої. Вочевидь, вона вражає всіх на світі світлою вдачею: оточення в Бурцевої таке, що, як у мюзиклі «Чикаго», вбивства і зради тут вважаються одним зі способів розважитися.

 

  Кирило Жандаров у іпостасі підлої сволоти Гліба

 

Схожий фатум і в її коханого Гліба (Кирило Жандаров), лише з точністю до навпаки. Він втілює ознаки бабія, альфонса й гультіпаки - такого собі квартирного нувориша, який полює на доньок успішних політиків. Лише чи змінюється з новими інтер'єрами внутрішній світ Гліба? В одній зі сцен, де новоспечений багатій вивалює вміст покупок на стіл під час родинної трапези, режисер підкреслює хамовиті манери пітерського донжуана. Вибору для альтернативних сцен в актора було небагато. За задумом, його типаж зліплено з категорично негативних рис - такі вже критерії серіального жанру.

 

Олеся Жураківська у ролі першої звабниці жіночої колонії

 

Цікаві типажі, якими сповнена «Дорога в пустоту», - багато в чому портрети роботи Анни Гресь. Наприклад, у колоритній невгамовній зечці не відразу впізнаєш улюбленицю режисера Олесю Жураківську. Безнадійна чуттєва вамп із залізними зубами додає серіалу фрікового флеру.

 

Та найшедевральніше місце в галереї «Дороги...», безумовно, посідає кабельник (Максим Максимюк). Обережний товстун із пачкою купюр в одній руці та морозива - в іншій чимось нагадує Весельчака У із «Гості з майбутнього». Різниця в тому, що м'якотілому кабельнику не так уже й весело - особливо в момент, коли бандити гатять його головою об клавіші фортепіано.

 

 

Михайло Жебровський а-ля меланхолія Пітера

 

Роль олігарха з кримінальними дивідендами дісталася польському актору Михайлу Жебровському («Вогнем і мечем»). За сценарієм, його герой не лише віддавав накази прибрати конкурентів, а й в юнацькі роки був поетом. Може, ця особливість виправдовує середньовічне лицарство натури героя Жебровського, а може, просто крупні бандити в Пітері направду не такі вже й нехороші. Спостерігаючи сцени, де він покірно приймає зверхній тон Марини, старші глядачі, либонь, тихцем плакали: «Який мужчина!». Достоту, як у часи, коли селами гримів серіал «Просто Марія».

 

 «Петя-Петя...»

 

Не обійшлося в «Дорозі в пустоту» і без дещо карикатурних персонажів. Так, щоку охоронця олігарха Петі, достоту як у коміксах, демонстративно прикрашає вертикальний шрам. Тихі перемовини з Мариною Бурцевою він веде зазвичай біля туалету. Петя взагалі суворо дотримується конфіденційності, не помічаючи лише, як за два метри за його таємною зустріччю спостерігає сам керівник охорони з вікна авто.

 

І хай діалоги героїв часом подібні на анекдот про тупого і ще тупішого, актори в «Дорозі...» не халтурять, а оператор Максим Степанов, цілком можливо, більше дослухається до їхніх сердець.:)

 

Важлива складова серіалу - самі 1990-ті. Як розповіла Гресь, знімати ті реалії було надзвичайно тяжко: часи змінилися, будівлі також. При цьому творці фільму на спецефекти не сподівалися, намагаючись максимально втілити антураж подій на знімальному майданчику. Задля нічних зйомок залучили недешеве освітлення - спеціальну гелієву кулю.

 

Провінцію знімали в Новгороді-Сіверському, де всі декорації будували з нуля. Частина локацій була розташована в Києві. Потрібні будинки знайшли в центрі Петербурга, де пластикові вікна заборонено взагалі.

 

Стилістику тих часів відтворили в дискотеках, шкіряних куртках бандитів, зачісках і аксесуарах. Вийшло й сумно, й весело - разом із Анною Гресь глядачі могли погортати грубий фотоальбом, згадавши свої дитячі та студентські роки.

 

Нового звучання стрічці надало тонування картини в стилістиці радянського кіно на базі Film.ua. Задля цього акторам довелося заново проговорювали свої тексти, а глядачам - часом прозрівати: завдяки особливостям монтажу у фільм вкралися технічні невідповідності.

 

 

Відбитки пальців та епохи

 

Зважаючи на оптимістичну концепцію серіалу, справедливішою для нього була б, напевне, назва «Дорога змін». Від початку й до кінця - це ще й своєрідне реаліті-шоу, де ставку зроблено на випробуваний на глядачеві ефект перетворень. Вони стосуються і неоднорідних та різнопланових реалій 1990-х, і, в першу чергу, самої Марини Бурцевої. Лише замість, скажімо, шоу «Від пацанки до панянки» нам пропонують реаліті «Від провінціалки до рестораторки». У випадку з серіалом Анни Гресь ці зміни беруть не так переконливістю, як ефектними виявами.

 

 Марина Бурцева «до»...

 

 ...і «після»

 

 

Еволюція громадянки Бурцевої надихає на висновки, і навіть оптимістичні. Так, глядачі несподівано з'ясовують, що з колонії можна вийти цілком просвітленою людиною, та ще й стати успішним ресторатором, хоч і за знайомством та не відразу - після стажування. Надихаючи простих людей навчатися, реалії серіалу, з іншого боку, не спонукають надто замислюватися над цими «дипломами». Бо алгоритм здобуття кар'єри тут простий: зовнішність - симпатія - покровительство, не рахуючи «пощастило». Іншого - або ж простору для самостійних висновків - у напханих валізах «Дороги...» не дано. Промінь світла в цій темній історії - сама Марина Бурцева, яка зі свого провінційного періоду лишає в собі доброту і вміння прощати.

 

Аби телекіно не здавалося надто сентиментальним, мотивацію та інтереси його персонажів зведено до вельми простого набору. Тяжко жити - одружися з донькою політика; нема часу на дитину - здай її в інтернат; дістала теща - шукай знайомого психіатра; впіймав коханця дружини - поламай йому руки; дістають - убий. Ці прийоми добиралися авторами фільму за вельми спрощеною схемою, де жерсть і вбогість відтіняють лімузини та зали дорогих ресторанів. І цей знайомий за практикою НТВ контраст глядачі «Інтера» сприйняли на ура.

 

За відгуками Анни Гресь, у рамках проекту ідеально збіглося її бачення серіалу та амбіції продюсерів. «Я робила все, що вважала за потрібне», - каже режисер щодо творчої складової.

 

А глядачам дали можливість згадувати й співпереживати. І ще: вони мають Богу дякувати, що продюсери дозволили їм слухати в «Дорозі...» Лермонтова, а не втопили в російському шансоні.

 

Фото - http://film.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
11165
Теги:
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду