Здавалося б, не має особливого значення, як саме називати у ЗМІ того чи іншого посадовця. Що істотного зміниться від того, скажімо, що голову облдержадміністрації назвуть губернатором? В Америці - губернатори, в Росії - губернатори, хоча губерній немає ані там, ані там. У США їх обирають, у Росії теж обирали, а з 2003 року призначає центральна влада, як і в нас. Але в усіх випадках ідеться про керівника регіональної виконавчої влади; слово ж «губернатор» звучить краще за «голову облдержадміністрації».

Не знаю, можливо, це в мені говорить постколоніальний синдром, який не дозволяє вживати російські назви посад у тих випадках, коли в нас ці посади звуться інакше, але, видається, краще все ж таки вживати офіційне найменування посади - а водночас і пропонувати варіанти його зміни на більш людське, бо вимовити «голова обласної державної адміністрації» з нальоту, одразу, - на це здатен не кожен журналіст і навіть не кожен політик...

Але існують випадки, коли неправильно названа посада тягне за собою дуже великий «причеп» політично небезпечних змістів, коли за допомогою ЗМІ одне тільки неточне слово здатне викривити масові уявлення про політичну норму, про життя демократичного суспільства. В Україні однією з таких сакраментальних посад є посада голови Київської міськдержадміністрації.

До 7 вересня 2010 року голову цієї адміністрації призначав президент, при цьому керуючись волею виборців столиці, оскільки призначеним міг бути, за законом і за його роз'ясненням, здійсненим Конституційним Судом, тільки обраний киянами міський голова. Отож питання, на якій підставі звати чи то Олександра Омельченка, чи то Леоніда Черновецького київським мером, було суто риторичним. Плутанина часом виникала із заступниками: хтось із них був заступником міського голови, себто віце-мером, хтось - заступником голови міськдержадміністрації (цих також, бува, неправильно називали віце-мерами, якими вони не були). А от після згаданого вище 7 вересня глава держави - відповідно до змін у Законі про столицю - одержав право не зважати на волю киян і призначати головою міськдержадміністрації із гранично розширеними повноваженнями кого йому заманеться. Логічний крок у побудові нинішньої владної вертикалі, проти якого, втім, намучені Льонею-Космосом містяни фактично не протестували.

Але от якого ляпсусу ще до ухвалення нової редакції закону, коли на Банковій тільки примірялися, кого саме поставити на чолі столиці, припустилися браві телевізійники в «Подробностях» від 15 червня минулого року.

«Первым заместителем мэра Киева назначен Александр Попов. До сегодняшнего дня он занимал пост министра жилищно-коммунального хозяйства. На расширенном заседании столичной горадминистрации Александра Попова представил вице-премьер Андрей Клюев. Попов заменил Александра Голубченко, которого понизили до должности заместителя Леонида Черновецкого. По словам Попова, планируется, что его кресло в Министерстве займет Юрий Хиврич - первый заместитель руководителя ведомства».

Увесь фактаж точний, крім однієї «дрібниці»: Черновецький - справді мер, але Олександра Попова призначили не першим заступником мера, а першим заступником голови міськдержадміністрації, тобто того ж Черновецького, але в іншій його іпостасі. Дрібниця? Ні, оскільки віце-мера затверджують не на Банковій, а на Хрещатику; це дійова особа місцевого самоврядування, а не загальнодержавної виконавчої вертикалі.

Далі - більше. В начебто серйозних і професійних «Версіях» раптом бачимо такий заголовок: «Первый вице-мэр Киева Попов собирается уволить Басса» (23.06.2010). І далі читаємо в тексті повідомлення, що, мовляв, «газете "Сегодня" первый вице-мэр столицы заявил, что при назначении людей на ключевые должности он будет советоваться с правоохранительными органами, насколько назначаемые чисты перед законом».

Парад нісенітниць триває. Ось приклад: «Указ о назначении Попова мэром Киева обнародуют в ближайшее время» (04.11.2010), - читаємо в «Утро.ua».

І цілком логічним результатом таких заяв і плутанини понять стає стаття «Кто сейчас в Киеве мэр?» в «Комсомольской правде в Украине» від 19.11.2010, автор якої намагається «теоретично» обґрунтувати «призначення київського мера», виявляючи кричуще незнання Конституції України та азів політичної теорії. Ось головні твердження цієї статті.

«Разумеется, и в Конституции, и в Законе Украины "О местном самоуправлении" слово "мэр" отсутствует. Наверное, отсюда и путаница. Но в упомянутом законе есть должность "городской председатель" или "городской голова". Должность эта выборная и очень ответственная. 

Городской председатель возглавляет местную исполнительную власть (исполком городского совета) и, по сути, отвечает за все - подготовку и выполнение бюджета, хозяйственную деятельность, работу коммунальных предприятий. Ему подчиняются руководители управлений, он же их и назначает. Таким образом, городского председателя принято называть мэром просто для краткости. В Киеве есть четкий аналог городского исполкома - Киевская городская государственная администрация. Разница с другими украинскими городами заключается в том, что председателя администрации не выбирают, его назначает президент. Так записано в Конституции и новой редакции Закона "О столице", принятой Верховной Радой 7 сентября. Стало быть, мэр Киева - все-таки Попов, и его на эту должность назначил своим указом Виктор Янукович. 

...В Основном законе описано административно-территориальное деление Украины, по которому страна делится на 24 области и 2 города центрального подчинения: Киев и Севастополь. С этой точки зрения Киев по статусу приравнивается к области, а не к обычному городу, и управление им организовано по областному принципу. То есть Киевсовет действует так же и имеет такие же полномочия, как областные советы, а городской председатель, или мэр, приравнивается к губернатору (точнее, председателю областной государственной администрации). В Украине губернаторов назначает президент. Точно так же он назначает и мэра столицы. Кстати, подобным образом самоуправление работает и в соседней России. Там градоначальника Белокаменной тоже назначает и увольняет глава государства. 

...В прежней редакции Закона "О столице", принятой во времена президентства Леонида Кучмы, значилось, что председатель Киевсовета "автоматически" становится и председателем Киевской горгосадминистрации, то есть получает полномочия мэра. Это демократичная норма, которую самый большой и развитый город Украины вполне заслужил. Но Верховная Рада, принявшая 7 сентября изменения к Закону "О столице", ее ликвидировала. Увы, демократии в Киеве стало меньше, особенно учитывая, что председатель Киевсовета - должность хоть и выборная, но номинальная. Он вправе вести заседания, проводить официальные приемы, поздравлять киевлян с праздниками.

...Вот и получается, что и де-юре, и де-факто мэром Киева сейчас является Александр Попов. А Леониду Черновецкому придется сотрудничать с ним в качестве главы представительского органа столицы - Киевсовета».

А тепер звернімося до перелицьованої, але ще не скасованої Конституції.

«Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

...Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи». (ст. 140).

«Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях». (ст.141).

Іншими словами, міський чи сільський голова очолює не «місцеву виконавчу владу», а виконавчий орган відповідної ради. Він підзвітний тільки виборцям, і тільки вони можуть або через референдум, або через 2/3 голосів тієї ж ради достроково усунути його від виконання обов'язків. Ані президент, ані голова уряду, ані Верховна Рада тут не мають безпосередніх важелів упливу на мера. А от голову держадміністрації відповідного рівня справді призначають чи звільняють президентським указом. Але не керівників органів місцевого самоврядування - в жодній більш-менш демократичній країні такого немає і бути не може.

А як же з Києвом? За Конституцією, «особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України» (ст.140). Але не прирівняні Київ та Севастополь у цьому сенсі до областей, зовсім ні - йдеться про міста, про територіальні громади, а органи обласного та районного врядування «представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст». Іншими словами, переносити на Київ механізми обласного управління - це щонайменше смішно. Так само, як і говорити, що «мера призначає президент». Ах, у Росії призначає мера Москви? А хто вам сказав, що це мер? Це справді «градоначальник». Дуже містке слово, своєрідна квінтесенція російських політичних традицій. Слівце ж «мер» потрібне лише для того, щоб засвідчити наявність у Росії демократії. Щоправда, дуже вже «суверенної»... Будемо копіювати і вбивати в мізки українців, що мера призначає президент і що це нормально?

Після цього не виглядає дивним і наступний пасаж: «Глава КГГА объяснил, почему власть и полномочия - у него, хотя мэром назначен Черновецкий». І це пише сайт «Деньги.ua»! «Мером призначено Черновецького!» Цікаво, про фінанси вони також пишуть з такою самою компетентністю?

Ну, а ось свіженьке. «Попов начинает вытряхивать деньги из столичных застройщиков. Мэрия Киева будет инициировать расторжение инвестиционных договоров на строительство объектов, если инвесторы в течение месяца не погасят задолженность по обязательным взносам в городской бюджет. Соответствующее решение было принято на заседании конкурсной комиссии по привлечению инвесторов к финансированию строительства, реконструкции, реставрации объектов жилого и нежилого назначения, незавершенного строительства, инженерно-транспортной инфраструктуры города».

Тобто міськдержадміністрація (орган центральної виконавчої влади) - це в очах журналістів і є мерія. Брехня - це правда, мир - це війна, і так далі...

Ще свіжатина. «Мер Києва допоміг підготувати Парк Слави до Дня Перемоги (16.04.2011) Київський міський голова Олександр Попов дотримав слова, даного вчора киянам під час прямого ефіру на ТРК "Київ" - сьогодні вранці він разом з іншими чиновниками вийшов на суботник, що проводився в рамках Всеукраїнського дня довкілля. Про це кореспонденту "України Комунальної" повідомили у прес-службі КМДА. Столичний голова брав участь у прибиранні території Парку Слави».

Це, між іншим, портал «Україна комунальна. Головний експерт житлово-комунального господарства України». Якщо такий «головний експерт», то що говорити про інших?

І що цікаво: сам Олександр Попов не раз висловлювався проти того, щоб його називали київським мером! Але чи то апарат налаштований інакше, чи то протестував градоначальник не надто енергійно. Ба більше: й апарат Черновецького не дуже протестує, коли шефа «позбавляють» посади...

Загалом же картина дуже сумна. Для значного числа журналістів, як бачимо на прикладі столиці, місцеве самоврядування - це щось неіснуюче, мерія для них - це орган центральної влади, а мер, він же міський голова, - це той, кого на цю посаду поставив президент. Такі ідеї, м'яко кажучи, несумісні з демократією, нав'язуються аудиторії і, найшвидше, вже сприймаються нею (принаймні, значною частиною) як щось самозрозуміле. Що далі?

«...Низка законів, виданих в період між 1933 і 1935 роками, позбавила муніципалітети їхньої місцевої автономії і підпорядкувала безпосередньо райхсміністру внутрішніх справ, який призначав в міста бургомістрів, якщо їхнє населення перевищувало 100 тисяч осіб, або перевпоряджав муніципалітети, призначаючи керівних осіб. У містах із населенням менше, ніж 100 тисяч осіб, бургомістрів призначали губернатори провінцій. Право призначати губернаторів у Берлін, Гамбург і Відень (після 1938 року, коли Австрія була окупована) Гітлер зберіг за собою». Вільям Ширер, «Злет і падіння Третього Рейху»

Фото - «Коммерсантъ»