Добрі наміри завжди ведуть в одному напрямку

Добрі наміри завжди ведуть в одному напрямку

23 Березня 2018
2428
23 Березня 2018
15:30

Добрі наміри завжди ведуть в одному напрямку

2428
Фільм «Громадського» «Таємний ізолятор СБУ» вже зчинив бурю обговорень у соцмережах та ЗМІ.
Добрі наміри завжди ведуть в одному напрямку
Добрі наміри завжди ведуть в одному напрямку

Анастасія Станко разом із цілою командою «Громадського» видали в ефір черговий фільм-розслідування — «Таємний ізолятор СБУ». Фільм уже зчинив бурю обговорень у соцмережах та ЗМІ. Головна претензія користувачів до фільму «Громадського» — чому тут показують «таємні тюрми СБУ», не розповідаючи бодай для симетрії про катівні «на підвалах» у «народних республіках»? До речі, «таємні тюрми СБУ», про які світ дізнався зі звіту міжнародних правозахисних організацій Amnesty International та Human Rights Watch 2016 року, виявилися одним-єдиним звичайним і геть не таємним ізолятором, тож про множину місць утримання в'язнів української спецслужби говорити не випадає.

Настя Станко в передмові до фільму розповідає невеличку передісторію його появи та мотивації «Громадського». Журналістка впевнена: розповідати про таємний ізолятор СБУ треба тому, що Україна — правова держава, яка має гарантувати рівні права всім своїм громадянам. Посил абсолютно правильний, моральна позиція авторів «Таємного ізолятора СБУ» в буквальному сенсі бездоганна. Адже українці вибороли своє право на свою власну демократичну державу.

Проте щось заважає сприйняти абстрактну моральність журналістів до всіх «жертв» і їхні спроби бути у своєму розслідуванні об'єктивними.

Коли чуєш страшне словосполучення «таємні тюрми СБУ», в уяві постають середньовічні катівні або ж тюрма «Абу-Грейб», де американці знущалися з іракських полонених.

Але насправді в'язниця, яку журналісти «відшукали» в Харкові, виявилася геть не засекреченим об'єктом, як можна було подумати, а звичайною для такого призначення будівлею в Харкові.

Куди всіх охочих журналістів пустили ще в позаминулому році, після того як Василь Грицак запросив їх офіційно, на своєму брифінгу в Харкові. Голова СБУ перебував у місті з робочою поїздкою. Тоді ж і там усі журналісти, збуджені інформацією про ізолятор СБУ, звідки, згідно з доповіддю міжнародних організацій, на початку 2016-го випустили 13 незаконно утримуваних в'язнів, отримали доступ до всіх приміщень колишнього СІЗО.

Він відтоді стоїть пусткою, тобто там нікого, законно чи беззаконно, вже не утримують. Голова обласного управління СБУ в Харківській області Едуард Кріцин, показуючи «таємну тюрму СБУ», проводячи екскурсію для журналістів, щоправда, стверджує: камери, обладнані всіма зручностями, включно із сучасною душовою кабінкою та полікарбонатними вікнами, призначалися для іноземних хуліганів, які приїжджали на «Євро-2012». Але, всміхаючись, продовжує пан Кріцин, позаяк іноземні вболівальники поводилися добре, ці камери жодного разу не використовувалися.

Але це неправда, стверджують журналісти «Громадського». Щонайменше півтора року, з літа 2014-го до зими 2016-го, тут утримували так званих сепарів, тобто людей, затриманих за антиукраїнську діяльність.

П'ятеро з них розповідають свої історії на камеру. Один навіть каже, що ремонт у харківському СІЗО СБУ робив, сам плитку клав, і було це не до «Євро-2012», а в 2015 році. Розглядаючи кадри, зняті журналістами під час візиту до колишнього харківського СІЗО у вересні 2016-го, його колишні бранці показують дірку в полікарбонаті, яку один із них проколупав, щоб бачити більше краєвиду.

І для Насті Станко, яка зрештою, вже в січні цього року, таки домовляється про відвідини колишнього СІЗО в Харкові, це стає неспростовним доказом того, що випущені на волю бранці-сепаратисти таки перебували саме тут, у харківському колишньому СІЗО СБУ.

Так, факт можна вважати встановленим, але що він дає? А ось що: свідчення колишніх сепаратистів викривають, на думку авторів фільму «Таємний ізолятор СБУ», брехню спецслужби. А разом із нею — й те, що всіх їх тримали в цій тюрмі незаконно, без суду й слідства.

Один із них побивається, що провів 576 днів у харківському СІЗО, але, позаяк жодних обвинувачень чоловікові, який організовував так званий референдум за «ДНР» у травні 2014 року, з боку слідчих невисунули, його дружина півтора року не знала, де він і що з ним. А якби таки засудили, зізнається колишній бранець СБУ, то вже й відсидів би давно. Ну, й мав би побачення з дружиною. Остання, до речі, каже, що писала запити про місце перебування чоловіка в усі можливі й неможливі інстанції, але у відповідь отримала хіба що тонни води у вигляді бюрократичних відписок.

І саме цим, незаконним із боку права перебуванням затриманих в ізоляторі, найбільше переймаються журналісти «Громадськог«». Адже, на їхню думку, якщо порушення прав людини, незалежно від того, на чиєму боці вона воювала, ігнорувати, Україна впаде у правовий колапс, у хаосі якого будь-кого з українських громадян можна буде запроторити в якусь таємну тюрму без суду й слідства.

Гуманістичний пафос журналістів цілком зрозумілий. Як і виключно добрі наміри авторів фільму про таємний ізолятор СБУ в Харкові.

Проте добрі наміри чомусь завжди ведуть в одному напрямку.

У нашому випадку — до спроб ототожнити методи СБУ й бандитських самозваних «МГБ» з їхніми засвідченими тортурами, яким піддавали й піддають українських заручників.

Можна звинувачувати Василя Грицака, який у відповідь на запитання про «таємні тюрми СБУ» на харківському брифінгу дуже роздратовано порадив журналістам не лити подібними запитаннями воду на жорна російської пропаганди, в бажанні захистити честь мундира й закрити від громадськості всю інформацію щодо діяльності його служби. Точніше, поводження її працівників із бранцями, затриманими за 109-ю статтею («дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»).

Але, по-перше, не можна вимагати від голови спецслужби країни, що веде неоголошену війну з російським агресором, розкривати всі карти в боротьбі двох ворожих спецслужб. По-друге, говорити про порушення прав в'язнів у таємних тюрмах СБУ варто лише в порівнянні з підвалами «МГБ» в ОРДЛО. Однобічне висвітлення в цьому випадку завдає більше шкоди, на думку автора цієї колонки, аніж користі.

Звісно ж, ми прагнемо бути правовою державою. Підкреслю — саме прагнемо, а не вже є, як про це каже Анастасія Станко на початку фільму та Василь Грицак у Харкові. Саме тому те, як із «сєпарами» поводилися в Харкові, дуже вже відрізняється від утримання українських заручників. Принаймні, жертви СБУ на камеру про тортури, які можна було би бодай порівняти з муками українців «на підвалах», нічого не кажуть. Судячи з їхніх розповідей, ішлося хіба що про так звані силові методі затримання.

Мені дуже близький гуманістичний пафос фільму «Громадського» та особисто Насті Станко. І я б його, можливо, навіть поділила. Якби не йшлося про історію, що сталася під час війни. Яка, якщо хтось забув, триває.

Р. S. від «Детектора медіа». Висловлена в цьому тексті думка є особистою позицією автора. «Детектор медіа» готовий надати слово всім, хто має іншу думку.

Фото: стопкадр із фільму

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2428
Читайте також
01.04.2019 14:50
Інна Долженкова
для «Детектора медіа»
1 917
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду