ПРОЕКТИ
10:16
Четвер, 30 Листопада 2017

День пам’яті жертв Голодомору та етичність

Погляньмо на те, чим годували глядачів цього дня, 25 листопада, телеканали.
День пам’яті жертв Голодомору та етичність
День пам’яті жертв Голодомору та етичність

Можна довго перелічувати причини, чому так відбувається: так, українці звикли не відзначати «політичні» дати; так, чергового разу спрацював принцип «моя хата скраю»; так, чимало українців не люблять сумних і трагічних дат тощо й тощо. Але перелік цей буде неповним без відповіді на запитання: а чи так уже наполегливо ЗМІ нагадували про цю дату та про запалення свічок? Не в самий День пам’яті, а й напередодні його, й іще до того? Чи виконали ЗМІ в даному разі організаційну й координаційну функції?

Стосовно переважної більшості ЗМІ відповідь буде негативною: ні, не виконали. Якщо згадки про це й лунали, то десь побіжно, мимохідь. Не надто помітно — не так, щоби всі про це знали. А йдеться ж про порівняно нову традицію! Не таку вже й усталену, принаймні. І зовсім не викликали сумнівів пояснення знайомих: «Ой, а я й забув!»

А тепер погляньмо на те, чим годували глядачів цього дня, 25 листопада, телеканали. І погляньмо не з точки зору правового регулювання, а з точки зору етичності. Того, чого жоден нормативний акт не може змусити робити, але що йде від душі — принаймні, мало би йти.

Отже, «Інтер». Так, нічого музичного, нічого відверто розважального — формально не прискіпаєшся. Але що було в ефірі? Жодного спецпроекту, жодної присвяченої Дню пам’яті спеціальної програми. Ну, от не обходить цей телеканал національна трагедія — не обходить, і все тут. Не болить. І вшанувати пам’ять мільйонів безневинних жертв, просто пам’ятати про них цей канал вважає за непотрібне. Формальні приписи виконано — й відчепіться.

То що ж було? «Жди меня, Украина» від самого ранку — гаразд. Фільм «Добрі наміри» — радянських часів, але української кіностудії імені Довженка? Гаразд. А от далі йшов документальний проект «Діти команданте» — про любов кубинців до Фіделя Кастро.

Із погляду права — й тут усе гаразд. А як із погляду етики? Українці вшановують пам’ять жертв кривавого комуністичного диктатора — й тут їм підсовують апологетичний фільм про іншого комуністичного диктатора, такого самого кривавого. То що, глядачі мали ностальгічно позіхати: ото, мовляв, і в нас колись був так само любимий команданте — Сталін? А виглядає саме так, бо надто вже прозорою є паралель між Кастро та Сталіним. І в будь-якому разі, фільм цей є апологією комунізму — хай навіть із кубинським обличчям, але однаково комунізму.

Далі — фільм «Єдина», радянський російський; фільм «Все можливо» — український; серіал «Кохання з випробувальним терміном» — український із російськими акторами; серіал «Генеральська невістка» — російський.

І знову: з погляду права — жодних претензій. Нинішню Росію ніхто не звинувачує в Голодоморі, тож ніяких проблем? А те, що Росія не лише не визнає Голодомор за злочин — від «його націоналісти вигадали» й до «всі голодували, неврожай був; в історії України кожні 10 років був такий самий голод», але й звинувачує Україну в буцімто наклепах на «великого Сталіна»? Те, що Росія — й на рівні політиків, і на рівні ЗМІ замість солідарності роздає ляпаси з приводу Голодомору? Теж ніяких проблем? Теж усе в прийнятних межах?

А тепер погляньмо, що розумного, доброго й вічного посіяв того дня телеканал «Україна». Там — теж жодного спецпроекту, жодної спеціальної програми. Й справді, навіщо?

Натомість глядачам показали черговий випуск світськохронікального шоу «Зірковий шлях» — «найактуальніші новини та оригінальні репортажі про життя багатих та знаменитих». І знову, й знову: так, правові норми не відносять подібні програми до категорії розважальних, тут знову все гаразд, і відчепіться. А проста людська логіка? А етика, зрештою? Прості почуття? Власне, це ж не просто був день пам’яті — це був день жалоби!

Телесеріал «Специ» — детектив. «Теленеделя» маркує його як український, натомість сайт «Кино-театр.ру» — як «Россия, Украина». 2017 року, до речі. Фільм «Я поруч» — цілковито доречний за тематикою, жодних нарікань, чудово. Серіал «Експрес-відрядження» — українська мелодрама. Гаразд. Документальний серіал «Герократія» — гаразд (про його якість та достовірність тут мови не ведемо). Фільм «Справжній дід» — теж гаразд.

«1+1». Фільм «Гіркі жнива» — єдиний присвячений Дню пам’яті проект — показаний у прайм-таймі. За що можна каналу подякувати! Але... Решту ефірного часу було заповнено фільмами: мелодрама «Сюрприз», «Жінка, не схильна до авантюр», фантастика «Фантастична четвірка», пригодницькі «Швидкість», «Швидкість-2», «Росомаха: Безсмертний»…

Тут постає питання зовсім іншого ґатунку — але однаково з царини етики. Так, жодна правова норма не відносить пригодницькі фільми, трилери й подібні до категорії розважальних. Це й неможливо зробити: довелося б розглядати кожен фільм окремо. Але за суттю своєю? За підказкою душі — чи етичним є показувати їх такого дня?

Не хотілося би скочуватися в пуританство, але цей день — один раз на рік. День, коли ми оплакуємо жертв найбільшої національної катастрофи. Мабуть, і в нинішній Україні небагато родин, у яких ніхто не загинув тих страшних років. То чи можуть телеканали ставитися до нього бездушно, задля галочки — аби лише відбути номер? Чи виправданим є заповнення ефіру фільмами й фільмами — як звичайнісінького вихідного дня, легко й без жодних душевних зусиль? І, може, це саме телеканали провокують обивателів так само не зважати на цей День пам’яті, ставитися до нього як до звичайного вихідного?

Фото: moemisto.ua

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
440
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop