ПРОЕКТИ
13:00
Субота, 25 Листопада 2017

«Межа»: сімейні цінності на кордоні

Українському глядачеві треба більше кримінальних драм.
«Межа»: сімейні цінності на кордоні
«Межа»: сімейні цінності на кордоні

Почати треба з сумного — українсько-словацький фільм Петера Баб'яка «Межа», який тріумфально пройшов у Словаччині й зібрав у тамтешньому прокаті майже два мільйони євро при загальному бюджеті півтора мільйона, український прокат на лопатки не покладе. Прогноз озвучив не лише критик Сергій Васильєв. І до 16 листопада — дати виходу «Межі» в український прокат, — виникла підозра, що кримінальна драма, навіть якісно зроблена й за короткий час відзначена нагородами на престижних фестивалях, матиме в нас значно меншу цільову аудиторію, ніж лідери «Дзідзьо контрабас» та «Сторожова застава».

Ваш автор не радив би розкидатися фразами на кшталт: «Глядач не пішов». Бо по-хорошому, за моїми спостереженнями, в Україні окупають себе лише малобюджетні комедії. І помилкою буде вважати, що запрошена на якусь роль медійна «зірка» гарантує касу. Навряд чи приклад на сто відсотків відповідний, але поява в «Сторожовій заставі» Олега (Фагота) Михайлюти й інтрига довкола цього нічого в бокс-офіс не додали. Так само «Правила бою» прогадали, запросивши на великий екран Олександра Усика. До речі, обидва згадані фільми хоч і мають різні жанри та в своїх сегментах створені на належному рівні, не змагалися між собою, проте мають одне спільне: збори, котрі не перекривають бюджети. Хай у когось більше нулів у фінансових звітах та більше глядачів — рекорд Дзідзьо поки лишатиметься непобитим.

Ця стрічка в контексті «Межі» згадана недаремно. Адже це — третій фільм на тему контрабанди, котрий вийшов цієї осені на екрани України. Крім «Дзідзьо контрабаса» це «Ізі» Андреа Маньяні. У двох випадках із трьох ідеться про копродукцію. Тобто проблема контрабанди не локальна, а загальна, хвилює й чіпає.

І в обох копродукційних стрічках Україна постає територією, на яку краще не потрапляти. Герой «Ізі» тут губиться й втрачає орієнтири. На героїв «Межі» звідси насуваються серйозні неприємності, навіть приходить невідворотна смерть.

Уже зауважено, що драма Петера Баб'яка, цитата, презентує світ сучасної Словаччини, і робить це на реалістичний манер, без рожевих шмарклів романтики й адекватно до правдивої драми життя. І, відповідно, словацький глядач оцінив цю відвертість із задоволенням, навіть отримуючи в писок ревізіонізмом і критикою наявного способу існування. Але через неймовірні пригоди італійця в Україні у випадку «Ізі» та розборки словаків у Словаччині обидва фільми мали успіх по західний бік кордону — й зачепили українців менше, ніж хотіли автори, й точно менше, ніж на те заслуговують стрічки. Ну й українські автори, включно зі Станіславом Бокланом та Риммою Зюбіною, на яких акцентує увагу трейлер, у реалі виконують важливі ролі. Але — другого, у випадку Зюбіної — взагалі, якщо можна так сказати, третього плану. Хоча припускаю: ми бачимо не те, що було в сценарії, а те, що від нього лишилося в процесі зйомок.

До речі, про сценарій. Тобто про саму історію, написану Петером Балько. Вільно чи мимоволі, але глядачам пропонується одна з сучасних адаптацій «Хрещеного батька» — як роману Маріо П'юзо, так і фільму Френсіса Копполи. Мафія подається водночас як злочинне угрупування, сімейний бізнес та уособлення родинних цінностей. Котрі руйнуються ззовні. Як і в «Хрещеному батькові», все починається з весілля. У «Межі» — з підготовки до весілля. Адам Крайняк (Томаш Машталір), лідер контрабандистів із невеличкого прикордонного селища у Словаччині, не хоче для своєї старшої доньки Люциї (Крістіна Канатова) такого зятя, як Івор (Олександр Піскунов). Але дізнавшись, що дівчина вагітна, міняє рішення — і вводить майбутнього зятя в свої сімейні, тобто кримінальні справи з мовчазної згоди як майбутньої дружини, так і решти членів родини, передусім матері. Хіба не подібну експозицію бачимо в «Хрещеному батькові» — для Конні її наречений бажаний, для дона Корлеона — не дуже, та він вволює доньчину волю, ще й пускає зятя в бізнес. Щоправда, потім той стає зрадником, а Івор не встигає. Його вбивають, коли починається війна Адама з Круллом (Станіслав Боклан), почавши, таким чином, руйнувати родину Крайняків.

Ще одна схожість із «Хрещеним батьком» — наркотики як яблуко розбрату. Адам налагодив контрабанду цигарок через україно-словацький кордон, із чого досить непогано жив та годував інших, включно з місцевою поліцією. Крулл вирішив використати його канал для перевезення наркотиків. Бо це — перспектива. Адам відмовився й навіть повернув Круллові гроші, які той втратив, коли партія «згоріла» з вини людей Крайняка. Та вже незабаром Крулл перейшов у наступ, вдаривши по маленькій імперії Адама й вербуючи з його ближнього кола зрадників. Нагадаю: у «Хрещеному батькові» кровопролитна «війна сімей» спалахнула саме через відмову дона Корлеоне мати справу з наркобізнесом.

Усе було б добре в «Межі», та трохи буксує експозиція. Історія, яка за логікою мала б бути основною, а саме — проблеми Адама через втрату вантажу й вимушена співпраця з Круллом, починається на п'ятдесятій хвилині фільму. Хоча її чекаєш максимум на двадцятій. Відповідно, стрічка виглядає дещо затягнутою як кримінальний трилер. І, відповідно, не зовсім дотягнутою як сімейна драма чи мелодрама. Побутові замальовки з натури, реалії провінційного словацького життя напевне пізнавані в Словаччині, тому їм приділено чимало уваги.

Натомість Україна тут, на противагу веселому європейському сусідові — місце, звідки приходить небезпека в особі Крулла. Жорсткий мукачівський мафіозі топить людей у воді, не жаліє матір Крайняка, з якою давно знайомий, і з його негласного схвалення життя нелегальних мігрантів — «мавп» — втрачає не лише сенс, а й цінність. Ще Україна — це місце, де в тюрмах можуть порізати просто так, аби побачити реакцію наглядача. Туди й потрапляють просто так, за дрібниці, як син Йони (Євген Лібезнюк), друга й партнера Адама. Наркотрафік — з України, транзит нелегалів — теж через нашу територію. Виглядає, Словаччина від того лиш потерпає. Тому не дивно, що країна у фільмі прагне закрити кордони.

Ідеалізувати Україну та українців ніхто не закликає. Бо, нагадаю, словаки теж не показані пухнастими. А сімейні цінності, які не роздільні з кримінальними поняттями, не той приклад, який треба наслідувати. І творці стрічки розуміють це. Проте в україно-словацькому фільмі саме українська сторона відіграє здебільшого пасивну роль. Словаки побачили, впізнали й полюбили своїх героїв. Хай вони за сюжетом і антигерої, яких виправдовує бажання захистити родину. Україні ж іще треба знайти та зрозуміти свого героя. Не національного — просто людину, яку впізнаєш і якій довіряєш.

Успіх будь-якого локального фільму, особливо в Європі, лежить саме в цій площині: свій не грає другу скрипку. Ідеальний варіант — першу. Та за умов копродукції погодимось і на рівноцінний тандем. І, звісно, українському глядачеві треба більше кримінальних драм. Щоби всередині сегменту була конкуренція. Комедій теж треба більше. Мелодрам, фантастики — всього, на чому тримається глядацьке кіно. Задля цього цільову аудиторію треба виявляти. Перші спроби вже робляться, незалежно від бокс-офісів.

Читайте також

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
632
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop