ПРОЕКТИ
13:16
Вівторок, 24 Жовтня 2017

І знову про необхідність експертів – цього разу щодо питання права крові

Події довкола закону про освіту актуалізували дуже давню «мляво плинну» тему про роздавання Угорщиною своїх паспортів жителям Закарпаття – згадки про це поновилися. Річ у тім, що в більшості країн континентальної Європи діє право крові. Діє воно й в Україні.
І знову про необхідність експертів – цього разу щодо питання права крові
І знову про необхідність експертів – цього разу щодо питання права крові

Утім, саме згадки: не довелося зустріти ані статистики, ані інших фактів, що свідчили би про інтенсивність такого роздавання та динаміку цієї інтенсивності – більше чи менше, ніж раніше.

І, як зазвичай трапляється, не довелося зустріти жодної експертної думки – не політолога, а правознавця. Експерта, який би розглядав проблему не з загальнополітичного, а з чітко юридичного погляду. Якщо хто й виступає в ролі експертів, то це політики. Бо проблема насправді є не такою вже й простою і, цілком може статися, не містить однозначного висновку, а тим паче легкої відповіді на запитання «що робити?»

Річ у тім, що в більшості країн континентальної Європи діє право крові. Діє воно й в Україні. Полягає воно, нагадаю, от у чому: якщо людина доведе, що бодай один із її прямих предків (хтось із батьків, рідних дідусів та бабусь, рідних прадідусів та прабабусь і далі по висхідній) мав громадянство якоїсь держави – то тим самим ця людина доведе, що й вона сама має невід’ємне право набути громадянство цієї самої держави.

Підкреслю: невід’ємне право. Якому не може завадити й перешкодити ніхто й ніщо, жодні обставини. Ані етнічне походження, ані проживання на території держави, ані володіння державною мовою, ані наявність темних сторінок у біографії – якщо тільки вони не ставлять під сумнів того факту, що йдеться про справжніх прямих предків, – за ідеєю, все це не має жодного значення.

Предки нинішніх закарпатців – претендентів на угорське громадянство ніколи не жили на території сучасної Угорщини? За загальною ідеєю права крові, вони взагалі могли не тільки не жити, а й жодного разу не бувати в Угорщині – хоч сучасній, хоч історичній: якщо факт наявності громадянства був, то на цьому й усе, цього досить.

І якби в «сина турецькопідданого» Остапа Бендера нині були прапрапраправнуки, то, за загальною ідеєю права крові, Туреччина була би зобов’язана надати їм своє громадянство. Попри навіть те, що ані Остап Бендер, ані його гіпотетичні нащадки насправді не мали до Туреччини жодного стосунку. А «син турецькопідданого» – це, до речі, не вигадка Ільфа та Петрова, не жарт. Тогочасна Османська імперія, хоч як неочікувано це може пролунати, була однією з найменш антисемітських держав Європи, тоді як Російська імперія – поза конкуренцією, найбільш антисемітською. І набуття турецького тоді ще підданства було вельми поширеною практикою серед жителів Одеси єврейського походження: у такий спосіб вони убезпечували себе від офіційного російського антисемітизму, набуваючи статусу іноземців.

Набуття громадянства за правом крові – це не натуралізація, а реалізація невід’ємного права. І, так, колишні імперії та інші держави, що колись володіли територіями, які нині їм не належать, за загальним правилом мають певні переваги над державами, утвореними пізніше або такими, до яких відійшли ті або інші території.

Існує ще одна пов’язана з цим проблема, яка у світовому праві так і не знайшла взаємоприйнятного розв’язання. Адже якщо різні прямі предки якоїсь людини мали громадянство різних країн, то, згідно з правом крові, ця людина має однакове право на набуття громадянства всіх цих країн – і однаково невід’ємне право! Дискусії про способи уникнення подвійного громадянства точаться у світі вже кілька десятиліть – а проблема так із місця й не зрушила, вона так і існує на рівні доктрин.

Суперечливими серед правознавців є й думки щодо випадків, коли прямі предки людини протягом свого життя змінювали громадянство. Наша ситуація ускладнюється ще й тим, що в СРСР не було проведено легітимних процедур обирання громадянства жителями територій, що відійшли до УРСР. 1939 року жителям Зазбруччя, 1940 року жителям Буковини та Ізмаїльщини, 1945 року жителям Закарпаття радянське громадянство було надано насильно, в безальтернативний спосіб; відповідно, їх насильно було позбавлено іншого громадянства. Одна з правових мін, закладених іще Сталіним.

Тож ми маємо чергову ситуацію, яку неможливо зрозуміти, не почувши думок експертів. Зокрема, експертів із угорського права. Зокрема з питання, як розв’язується в законодавстві Угорської Республіки проблема набуття громадянства – не лише стосовно Закарпаття, а й узагалі. І до якої міри угорське законодавство в цій царині співвідноситься з загальноєвропейською практикою, з підходами до проблеми, які на континенті домінують.

А не знаючи думки експертів, не знаючи об’єктивних юридичних фактів, ми не зможемо знайти адекватні способи розв’язання ситуації. А тільки й будемо бідкатися, тільки й будемо волати: «Ой лишенько, ой людоньки, що ж воно це коїться!»

І ще одне важливе питання, яке мали би роз’яснити експерти-юристи й лише вони. Росія роздавала своє громадянство жителям Криму ще задовго до його анексії. З одного боку, РФ оголосила себе правонаступником СРСР із багатьох питань. Із іншого боку, Росія не була тотожною СРСР, а була частиною колишнього СРСР, про що й свідчило радянське законодавство. То чи не було роздавання – причому за дуже спрощеною процедурою – російських паспортів початком агресії, й чи не можна, апелюючи до світової спільноти, саме таким чином цей факт і тлумачити?

Фото: dailynewshungary.com

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
402
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop