ПРОЕКТИ
11:00
Четвер, 31 Серпня 2017

NewsOnе, «Гаранти незалежності», фільм перший: Кравчук замість України

Канал NewsOnе підготував до Дня Незалежності цикл із трьох програм під спільною назвою «Гаранти незалежності» — їх присвячено рокам президентства, відповідно, Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка. Ці фільми варті того, щоби розглянути їх окремо.
NewsOnе, «Гаранти незалежності», фільм перший: Кравчук замість України
NewsOnе, «Гаранти незалежності», фільм перший: Кравчук замість України

Отже, Леонід Кравчук. Фільм зайвого разу підтвердив: не варто покладати зайвих очікувань на програми, назв й анонси яких видаються епохально-підсумковими: ці завищені очікування потім псують враження. Адже якщо ефір фільму приурочено до Дня Незалежності, то логічно очікувати, що в ньому буде спроба підвести риску під «епохою Кравчука», оцінити її значення для того моменту й для сьогодення, спроектувати роки президентства Кравчука на теперішній час під кутом зору причин та наслідків.

Нічого ані епохального, ані підсумкового ми, зрештою, так у фільмі й не побачили. Це було просто інтерв'ю — не геть погане й не видатне, рядове, тільки велике. Розмовляла з Кравчуком Тетяна Терехова — як особисто на мене, це був досить неочікуваний вибір.

Протягом усього фільму демонстрували коротенькі документальні ролики про найважливіші події «кравчуківської епохи»; перший ролик стосувався 1989 року, останній — 1994-го. Коментуванню цих роликів і було присвячено кожний наступний за ними фрагмент інтерв'ю.

І якби ж не фактологічні неточності, подеколи кричущі, в цих роликах! У ролику про 1989 рік згадали про обвалення портику київського поштамту 2 серпня (його подали як алегорію на СРСР, що вже руйнувався так само, як і радянська будівля поштамту): «Трагедія забрала життя одинадцяти українців». Я добре пам'ятаю ту подію, тоді газети назвали всіх загиблих; шість із-поміж них були туристами з Росії, зокрема з Далекого Сходу. Щоб не бути неправильно витлумаченим: так, загибель російських туристів — це горе, що викликає такий самий сум, але ж їх не можна називати українцями!

У тому ж ролику було згадано про заснування Народного Руху: «Партія, до якої входять письменники...». Але ж на той момент і ще досить довго Рух не був партією! Не кажучи вже про слово «інтелигенція» — от саме так, через И.

У ролику про 1990 рік згадували про Революцію на граніті. Але розповідали про неї як про суто студентський рух — тимчасом як автор цих рядків того часу сам був свідком потужної протестної демонстрації на проспекті Перемоги в Києві, участь у якій брали далеко не студенти. А київські підприємства, й не лише київські, погрожували загальним страйком. Біда авторів роликів про роки, що передували незалежності, полягала в тому, що вони брали інформацію з радянських джерел — які, попри горбачовську гласність, усе ж прагнули применшити, звузити активність і суспільний резонанс протестних рухів.

Ролик про 1991 рік: «У банках немає готівки». У яких, перепрошую, банках, коли в СРСР приватних банків не було, а був один-єдиний «Держбанк» із його філіями?

Той самий ролик про 1991 рік: оповідь побудували так, що той, хто не знає — зрозуміє, ніби незалежність стала прямим наслідком ГКЧП, його, ГКЧП, ідейним спадком. Узагалі, надто вже коротко, навіть не конспективно, а просто незрозуміло було розказано про той визначальний епізод історії. «Приклад із України взяли всі колишні республіки Центральної Азії». Нічого не скажеш, гарну компанію для України підібрали — вийшло, що лише вони слідом за Україною незалежності й домоглися; вони й більше ніхто.

Не було жодного слова про референдум у квітні 1991 року, коли разом із союзним референдумом про збереження СРСР в Україні відбувся український референдум про виконання вимог Декларації про державний суверенітет — й обидва референдуми здобули більшість відповідей «так», попри те, що їхні запитання прямо суперечили одне одному.

У тому самому ролику про 1991 рік сказали, що «почалася ера купонів багаторазового використання», у ролику про 1992 рік — про запровадження купоно-карбованців. Але ж купоно-карбованці — то й були купони багаторазового використання, а 1991 року з'явилися купони одноразового використання, що ходили не як самостійний платіжний засіб, а лише разом із радянськими рублями: ані рублі без купонів, ані купони без рублів до оплати не приймали.

А як було зрозуміти патетичні слова з ролика про 1991 рік: «Парламент затверджує Кучму прем'єром. Для України починається новий етап формування державності»?

Яким же постав у фільмі перший президент? Склалося стійке враження: він і досі вважає себе найкращим президентом із-поміж усіх. І взагалі дуже високої думки про себе. Коли Терехова наприкінці спитала його про головні помилки та досягнення, від відповіді про помилки він ухилився, навіть спробував теоретично обґрунтувати цю відмову — але вийшло так, ніби помилок у нього взагалі не було.

А ще він повсякчас висловлював сильне невдоволення нинішньою владою, казав, що вона «не така», але жодного разу ці свої оцінки так і не розвинув, не розкрив, що саме він мав на увазі. Якщо існує взірець голослівності, то оце він і був.

Були в Кравчука дуже цікаві речі. Скажімо, розповідь про зустріч із Варенниковим під час ГКЧП. Про Леоніда Кучму: «У нього була одна характерна риса — йому завжди не вистачало повноважень». І про особливі повноваження — зокрема, право видавати декрети, надані прем'єрові Кучмі під час президентства того самого Кравчука: «Виконавча влада приймає повноваження для самої себе». Чому це стало можливо — з фільму каналу NewsOnе глядач не дізнався. Тим часом в інтерв'ю Леоніда Кравчука Євгену Кисельову на Прямому каналі, яке вийшло в ефір 25 серпня, ведучий запитав про це першого Президента України. І той пояснив, що рішення приймала Верховна Рада.

Тетяна Терехова... Так і не стало зрозуміло, якого типу, якого жанру інтерв'ю вона хотіла зробити. Інтерв'ю з Кравчуком як із експертом, що оцінив би з висоти часу роки становлення незалежності? Інтерв'ю з Кравчуком як із державним діячем? Інтерв'ю з ним як просто з цікавою особистістю? А чи щось світськохронікальне? Було потроху й першого, й другого, й третього, й четвертого, всі жанри було змішано. Були й власні спроби оцінювання: «Це був час серйозних, навіть тектонічних змін». Ото хто б міг подумати?

Терехова до Кравчука: «Ви щось зламали в собі?.. А через що вам прийшлося (от саме так. — Б.Б.) переступити?». Тих років, під впливом нової інформації, що ставала загальнодоступною, дуже багато людей — коли взагалі не більшість — змінювали свої погляди, й змінювали радикально. Кравчук про себе приблизно таке щось і сказав. Бо саме запитання насправді не містило ніякого запитання.

Ще Терехова: «Ви мали змогу працювати з різними прем'єрами. З ким вам найбільше подобалося?» Зрозуміло: як до Дня Незалежності, як щодо новітньої історії України — це найактуальніше запитання.

Терехова про Росію: «А ми — не братні народи?» Приїхали... Інше запитання: «Вибір Ющенка — це ваш вибір?» Лише наприкінці відповіді Кравчука й саме з його вуст глядачі тільки й дізналися, куди був той «вибір Ющенка», ким став Ющенко за президентства Кравчука — головою Нацбанку.

І насамкінець: «Люди кажуть, що анекдоти так, як ви, ніхто не розказує» — й Терехова попросила Кравчука розповісти анекдоти. Знову ж: як для серії фільмів про українську незалежність — самісіньке воно.

Й от що просто впадало в око: запитання Терехової дуже скидалися на домашню заготовку, відступити від якої вона не наважувалася. Усі цікаві подробиці тих років, власні думки про події, оцінки подій — усе це Кравчук розповідав із власної ініціативи, тим або іншим чином підтягуючи все це до відповідей на запитання. Самі запитання його до цього не спонукали.

От, скажімо, перший Президент серед своїх однодумців назвав Рух і підсумував: «Він не зрозумів (Рух не зрозумів, що Кравчук є його однодумцем. — Б.Б.), через те не виконав своєї місії й розпався». Дуже й дуже суперечливе твердження, але жодних спроб Терехової заглибитися в тему не було. От Кравчук розповів про революцію на граніті: «Вперше в історії опозиційну молодь запросили до Верховної Ради» — це ж справді й дотепер є винятково непересічною подією. Але ні, Терехова тему не підхопила, а спитала про геть інше: «Ви кажете, що багато чого забувається. Живий ланцюг пам'ятаєте?». Жодної реакції на слова інтерв'юйованого не спостерігалося: ніби от є затверджений план запитань, і крок праворуч, крок ліворуч від нього... І навіть коли Кравчук відповідав явно не на те запитання (як-от про організовану злочинність), явно ухилявся від відповіді, ведуча не реагувала на це.

Розповів Кравчук про те, чому Україна відмовилася від ядерної зброї — зокрема, вона тоді не мала можливості підтримувати її бодай у безпечному стані. Здавалося б, з огляду на теперішній поворот історії, саме собою напрошувалося запитання: а чи не можна було наполягти, щоби цю зброю не віддавати Росії, а просто знищити під міжнародним контролем? Ні. Кравчук: «Двадцять шість років існує двовладдя», — й далі про те, що має бути або президентська республіка, або парламентська. Але ж є у світі й змішана форма правління, це є загальновизнаною політичною категорією — тож Кравчук покривив душею. То чому Терехова не розвинула тему?

Сказав Кравчук, що замість Мінських угод треба повернутися до Будапештських. Одразу ж спадає на думку дуже просте запитання: як це зробити? Бо без нього все перетворюється на збірку рожевих мрій. Ні, нуль реакції від ведучої.

Тема ГКЧП обмежилася розмовами про «а що там у вас було з Варенниковим». Тоді як і досі в суспільстві живе ще тоді запущений російською пропагандою міф — буцімто Кравчук підкорився ГКЧП, прийняв його. (До речі, з інтонацій Терехової випливало, що вона не знає про те, що ГКЧП — «государственный комитет по чрезвычайному положению» — запровадив в усьому СРСР надзвичайний стан!) Тоді як насправді в Україні надзвичайного стану запроваджено не було (й в інтерв'ю на Прямому каналі Кравчук розказав, як він пояснив неможливість його введення Варенникову.) В Україні не припинила виходити жодна газета — на відміну від Росії. ГКЧП скасував усі митні бар'єри між тоді ще республіками СРСР — а в Києві на вокзалі монотонно лунало й лунало оголошення про необхідність дотримуватися українських митних правил під час виїзду з України. Увесь Хрещатик було заставлено міліцейськими автобусами, на Майдані Рух зібрав велелюдний мітинг. (А ГКЧП категорично заборонило будь-які масові акції по всьому СРСР!) Виглядало все так: виступав промовець, що таврував ГКЧП, КПРС та СРСР, після нього міліція в гучномовці попереджала, що проведення мітингів заборонено — й далі виступав наступний промовець, якому міліцейські гучномовці не заважали. Усе було зроблено в суто кравчуківському стилі — й не відкрита непокора, але тихе ігнорування з буцімто дотриманням приписаних формальностей. От про це, про подробиці тих подій — хіба про них не варто було повести розмову?

А за деревами ніхто так і не побачив лісу. Обговорюючи конкретні події по роках, ведуча не запропонувала Кравчукові (або комусь іншому) оцінити всю кравчуківську «епоху» в цілому. Не спробувала поставити важливих запитань. Скажімо, про Біловезькі угоди: чи так уже потрібно було вв'язуватися в СНД, коли на момент біловезьких зустрічей Кравчук був главою незалежної держави, вже визнаної багатьма країнами, а Єльцин та Шушкевич — усе ще керівниками республік СРСР? Адже сам Кравчук сказав про Єльцина: «Біда росіян у тому, що вони не сприймають незалежність України». І, може, якби не цей крок, можна було би швидко й безболісно покінчити з домінуванням Росії на пострадянському просторі ще тоді, коли Путіна не було й у проекті?

Кравчук сказав, що погодився на дострокові президентські вибори. Навіть ставив себе як приклад: мовляв, усі наступні президенти на таке не наважилися. Але чи не варто було б розпитати, що все ж таки змусило його це зробити? Адже коли тебе обрали, а ти під час першого ж нападу хандри взяв і оголосив дострокові вибори — це теж не діло, чи не правда?

Можна було привернути увагу до того, що, поки Кравчук із трибун патетично розповідав про «роздубову держави», в Україні відбувалося «первинне накопичення капіталу» — далеко не законне й далеко не справедливе.

Можна було розпитати, чому Україна програвала Росії на міжнародній арені. Адже російській пропаганді тоді вдалося переконати світ у тому, що в Росії при владі — демократи-реформатори, а незалежність України — це буцімто всього лише спроба відгородитися від російських реформ і від російської демократії, спроба законсервувати в Україні совок. Росії тоді майже вдалося переконати світ у тому, що незалежність України — то буцімто радше реакційний, ніж прогресивний акт. Так, Кравчук був колишнім ідеологом КПУ, й це кидало тінь на репутацію української незалежності. Але ж Єльцин теж був далеко не дисидентом; у компартійній ієрархії він обіймав навіть набагато вищу, ніж Кравчук, позицію! То чи могло бути інакше — і, як наслідок, чи могли подальші події розвиватися зовсім по-іншому?

Нарешті, політична кар'єра Кравчука аж ніяк не завершилася з відходом із посади Президента: його було обрано до Верховної Ради, й неодноразово, політичну активність він виявляв і надалі. І протягом довгого часу складалося враження: щойно на сцені з'являвся Кравчук — як десь поза лаштунками неодмінно відшукувався Медведчук. То про стосунки з Медведчуком можна було спитати? Знову таки, у розмові з Кисельовим Леонід Кравчук дав характеристику Медведчуку та відносинам того з Путіним. Хоча й ведучий Прямого каналу не поставив першому Президенту гострих питань щодо його стосунків із СДПУ (о) та особисто Медведчуком, аж до активної участі Леоніда Макаровича у президентській виборчий кампанії Януковича в 2004 році.

Зрештою, так і не було зазначено, що за років президентства Кравчука була практично повна свобода ЗМІ, за кількома винятками на кшталт історії закриття телекомпанії «Гравіс», яка підтримувала Кучму під час виборчої кампанії 1994 року.... Теми ЗМІ взагалі не зачіпали — ніби це щось суспільно незначуще... То загалом і вийшло: про найбільш значуще — анічичирк. Тему Кравчука не розкрито.

Фото: скріншот із YouTube-трансляції каналу NewsOne

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
828
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop