ПРОЕКТИ
17:00
Субота, 26 Серпня 2017

Фінал відбору на юніорське Євробачення на «UA: Першому» : видовище для мужніх

На буцімто пісенному святі власне пісні обіймали всього лише від 20 до 26% хронометражу.
Фінал відбору на юніорське Євробачення на «UA: Першому» : видовище для мужніх
Фінал відбору на юніорське Євробачення на «UA: Першому» : видовище для мужніх

Щороку пишучи про фінали національного відбору на юніорські конкурси Євробачення, я щоразу намагався вмикати толерантність на позначку «максимум». Бо йдеться не про професійних артистів, ідеться про дітей та підлітків, які роблять на сцені лише перші кроки. Й яких часто-густо лякає велика сцена, які звикли, що виступ — це відповідь на уроці, які ще не мають великого досвіду самостійно вирішувати, як поводитися й що робити.

Але після того, що запропонував «UA: Перший» 25 серпня, толерантність, вона ж терпець, урвалася. Остаточно. Бо всі тенденції, які були наявними під час попередніх національних відборів, цього разу виявилися просто тобі гіпертрофованими, карикатурними. Втім, карикатура ця вийшла далеко не веселою.

Цього разу конкурсантів було лише десятеро. Менше, ніж попередніх років. Під час смс-голосування на сцені виступили четверо професійних артистів — Світлана Тарабарова, Ель Кравчук, «Один в каное» та Лавіка. Разом — чотирнадцять пісень. Конкурсні пісні тривали не більше трьох хвилин кожна, пісні професійних артистів теж не були довгими. Множимо чотирнадцять пісень на три, хай навіть на чотири хвилини — виходить від 42 до 56 хвилин. Ефір тривав від 17:30 до 21:00, три з половиною години! На буцімто пісенному святі власне пісні обіймали всього лише від 20 до 26% хронометражу. Хоча насправді чотири пісні професійних артистів ішли, порівняно з усім рештою, майже одна за одною, тож у суто конкурсній частині співвідношення хронометражу пісень до болтології було ще більше не на користь пісень, і дуже помітно більше. І це за умови, що реклами було дуже небагато, а рекламні блоки були коротенькими!

Те, що вийшло в підсумку, було нудним до нестями, й додивитися це до кінця коштувало чималих вольових зусиль та нервів. От ви можете три з половиною години переглядати дійство, в якому практично нічого не відбувається? Бо хоч би ще та болтологія була цікавою, вигадливою, динамічною — ні! Запитання у «грінрумі» (насправді на галявині: конкурс відбувався на сцені просто неба в таборі «Артек» на курортній околиці Києва) до батьків і друзів конкурсантів - були винятково банальними та стандартними. Отакі, наприклад: «А хто більше хвилюється — ви чи ваша донька?».  А це ж, за ідеєю, мав би бути пісенний конкурс, а не щось на кшталт «Стосується кожного»! Потім довжелезні заставки — ролики про конкурсантів, де вони розповідали свої автобіографії, розписували свої чесноти й принади. А що не розповідали вони — додавав голос за кадром. «Своєю піснею я закликаю мріяти й ніколи не здаватися!», - та, бр-р-р-р-р, всі ж почують твою пісню, самі збагнуть, про що вона! Узагалі, як на мою думку, змушувати дітей виголошувати щось пафосно-глибокодумне — це просто підставляти їх, глузувати з них. 

Після кожного виступу — думки двох, а подеколи трьох членів журі (саунд-продюсер Вадим Лисиця, співачка Ірина Швайдак, співак Ель Кравчук, співачка Світлана Тарабарова, співак Рожден) — думки винятково толерантні, а отже, потік чергових компліментів і більше нічого. Жодного зауваження по справі практично не пролунало. Після одного з виступів ведуча чіплялася до членів журі: «У якому місці на твоєму тілі бігали мурахи?». Так, як дуже кортіло, ніхто не відповів, не піддався на провокацію. Що робили весь цей час глядачі в залі (тобто на галявині), і як організатори домоглися того, що глядачі-підлітки не розбіглися хто куди після першої ж «розмовної паузи», доводиться лише здогадуватися.

Коли ж конкурсна програма завершилася, на екрані з'явилися ролики, у яких усі конкурсанти розповідали про себе вже зовсім детально й зовсім розлого. 

Але й це не все. Коли наприкінці ефіру виступали професійні артисти, вони теж, перш ніж вийти на сцену, довго розповідали про свій шлях до зірок, а ще про те, що в їхньому житті означає музика. Це теж був суцільний потік банальностей і фактів, які в одне вухо влетіли — в інше вилетіли. А після кожного виступу професійних артистів ведучі детально розпитували їх, чи вони хвилювалися, й де вони хвилювалися більше — на сцені, а чи у кріслах членів журі. Цікаво ж як! «Та чи вони всі збожеволіли?», - тільки й залишалося гадати. Ба більше: про свій життєвий шлях та про роль у ньому музики розповідав ще й Вадим Лисиця, який на сцені не виступав!

Переможну крапку поставив генеральний директор «Артеку» Сергій Капустін: вручаючи приз глядацьких симпатій (його здобула загальна переможниця конкурсу Анастасія Багінська), він довго й монотонно розповідав про здобутки керованого ним табору, немов звіт на партгоспактиві виголошував. Згадав про президента Порошенка — в даному разі так і кортить сказати: всує, ні сіло, ні впало; саме так колись у кожному виступі згадували про «дорогого Леоніда Ілліча». Майнула навіть думка: геть усе, що відбувається в закладі під назвою «Артек», просто приречено бути безнадійно совковим. Мабуть, енергетика в цьому слові така — совкова. І те, що ми побачили, треба розглядати не з погляду «цікаво — нецікаво», а з погляду «виховну роботу проведено». От тільки гасло «Хай живе музика!», що його повсякчас повторювали ведучі, в даному контексті видавалося злою насмішкою.

Що ж до пісень... От зараз, наступного ранку, пригадати переважну більшість із-поміж них — бодай схематично пригадати — не виходить, хоч лусни. Запам'яталося єдине: серйозні, мов у монахів, обличчя конкурсантів, пісні з дидактично-повчальними текстами. Юні пенсіонери? Спадкоємці радянських піонерів? І знову майнула та сама думка: «Артек», чистісінький «Артек» - традиційний і такий, що оновленню не підлягає. СРСР давно вже, даруйте, пипснувся, а його традиції «музичного виховання поколінь, що зростають», живуть і квітнуть.

Серед десяти пісень практично не було жодного виступу, де конкурсанти були б безпосередніми, емоційними, відкритими. Де були б самими собою — такими, як про них розповідали в заставках. Були дві або три заявки на танцювальні пісні — але виглядало так, ніби їхні виконавці перед тим не спали три доби поспіль, а то й усі чотири. Млявими, кволими, якимись сомнамбулічними були й «танцювальний» спів, і рухи підтанцьовки. Підлітки не самовиражалися, не отримували задоволення, не насолоджувалися тим, що роблять — вони складали серйозний іспит. І на цьому тлі переможниця Анастасія Багінська й справді була чи не єдиною «живою», такою, що співала для себе, а не для дорослих із журі. Єдиною справжньою, відвертою, харизматичною. Хоча сказати, щоб її пісня так уже сподобалася...

Вели конкурс Тимур Мірошниченко та Дар'я Коломієць. Вели непогано, без перебирання на себе ролі мудрихивихователів. Натомість Коломієць, щойно в її руках опинявся мікрофон, робила те, що російською зветься “строила глазки”. Підліткам у залі?

Ведучі детально пояснили, як підраховуватимуть оцінки членів журі. (У підсумку виявилося, що найнижчу оцінку — 1 бал — журі не поставило нікому, натомість двом учасникам поставило по 8 балів.) А от смс-голосування тривало майже від самого початку ефіру й майже до самого кінця, й його результати викликали чималий подив. За результатами смс-голосування, високі бали часто-густо отримали зовсім не ті конкурсанти, чиї пісні бодай трохи привернули до себе увагу. Подеколи відверто слабкі. Та й розбіжність між голосуванням журі та глядачів виявилася надто помітною. Отут і спало на думку припущення — лише припущення. З одного номеру за одного виконавця можна було відправляти 20 смс-повідомлень. Лише Анастасія Багінська здобула понад 6000 смс на свою користь. Ще двоє учасників — по 2000, ще один — трохи більше 1000, кількість смс на користь усіх решти конкурсантів вимірювалася сотнями й не сягала тисячі. Поділіть ці цифри на 20 — і цілком можна припустити, що родичі, друзі, родичі та друзі батьків тощо цілком могли накрутити ці цифри. Коли йдеться про такий конкурс, це цілком могло бути. Не стверджую, що було — але цілком могло вийти так, що в кого група підтримки була більшою й активнішою — той і молодець.

Так і хотілося резюмувати: «Треба міняти систему, панове!».

А ми побажаймо Анастасії Багінській успішного виступу в листопаді у Тбілісі. І побажаймо їй, щоби під час підготовки до міжнародного конкурсу всілякі продюсери, постановники та іже з ними не перетворили відкриту й безпосередню, харизматичну дівчину на саунд-машину, як це траплялося минулих років.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1507
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop