Річниця трагедії в Одесі: як казати, щоб нічого не сказати

Річниця трагедії в Одесі: як казати, щоб нічого не сказати

5 Травня 2017
1465
5 Травня 2017
15:00

Річниця трагедії в Одесі: як казати, щоб нічого не сказати

1465
Річниця трагедії в Одесі 2 травня 2014 року. Одного з найсумніших і найбільш суперечливих моментів новітньої української історії. І день, коли відповідні сюжети випусків теленовин традиційно перетворюються на візуально-текстові абстракції, з яких не можна зрозуміти геть нічого — лише голова йтде обертом.
Річниця трагедії в Одесі: як казати, щоб нічого не сказати
Річниця трагедії в Одесі: як казати, щоб нічого не сказати

2 травня 2017 року. Сюжети випусків новин.

«Новини», «UA: Перший». Чесно: це був шок. Позитивний шок. Настільки, з одного боку, інформативного, а з іншого — зваженого сюжету особисто я не очікував. Із цього сюжету почався випуск. Хронологію подій було викладено максимально неупереджено й досить детально. Був навіть синхрон жінки, яка під час трагедії перебувала в Будинку профспілок! Можна сперечатися на що завгодно: сам по собі цей факт неодмінно стане для цієї жінки та всіх, кому вона розповість про свій синхрон, дуже потужним імпульсом ставитися до України не вороже, не непримиренно. І хай вона й надалі залишиться опонентом — але не ворогом. Як і чимало хто з тих, хто цей синхрон побачить. Так, ця жінка розповідала лише про те, як вона вибиралася з охопленої полум’ям будівлі — але в даному разі й цього було досить. І — зовсім уже неочікуване: було сказано, що звинувачення висунуто представникам обох сторін.

Можна, звісно, відшукати в сюжеті й речі, що викликають запитання. Скажімо, було сказано про одного загиблого учасника проукраїнського маршу футбольних фанатів, тимчасом як загальнопоширеною є інформація про двох загиблих. Версію генпрокуратури про те, що будинок не підпалювали, а зайнялося зсередини, бо антимайданівці хотіли створити вогняну завісу на вході до будівлі (синхрон першого заступника генпрокурора Володимира Гузиря), було подано як безальтернативну, тоді як це — лише одна з версій. Так само як і відсутність сліду іноземних спецслужб. Але на тлі матеріалів інших каналів сюжет «UA: Першого» є мало не взірцевим.

«ТСН», «1+1». Два найперших сюжети випуску було присвячено Одесі. Перший — про заходи з ушанування пам'яті загиблих та ситуацію в місті. Другий — про самі події трирічної давнини. Здебільшого об'єктивно, без очевидних замовчувань та вилучень. Хоча подеколи не було зрозуміло, що йдеться про версії, а не про доведені факти. Скажімо, синхрон Віталія Яреми, що горів якийсь невідомий газ. І слова кореспондента, що з даху будівлі стріляли.

Синхрони членів «Групи 2 травня»: «Распланировать и отрежиссировать такое без репетиции, причем ... Это было, на мой взгляд, это было глупостью». Або: «Прошла настоящая вообщем война. Остановить людей, которые шли сжигать палатки никто бы уже не смог». Але в тому ж і річ, що правоохоронці мусили зупинити, але не зупинили!

І — третій сюжет, підводка ведучої: «Ще одна поминальна акція триває в Одесі: там згадують не лише тих патріотів, які віддали свої життя за українську Одесу 2 травня 2014 року, а й всіх загиблих внаслідок російської агресії в Україні». Зважаючи на тональність попередніх сюжетів, можна було зробити два висновки: або що всі загиблі в Одесі були патріотами України, або ж що «недостатні патріоти», які загинули (а це здебільшого були мирні люди, а не «тітушки»), вшанування не варті.

«Факти», ICTV. Перший сюжет випуску. Спочатку — про вшанування двох загиблих проукраїнських активістів на вулиці Преображенській. Із розлогими синхронами матері одного з них та учасниці поминальних заходів. Це — майже половина хронометражу сюжету. Друга половина — репортаж із Куликового поля. В основному — про заходи безпеки, про дзвінок про буцімто замінування, про дії поліції. Слова кореспондентки про понад тисячу поліцейських. Синхрон патрульного поліцейського: «Культурно, вежливо». Синхрон радника ГУ Нацполіції в Одеській області Романа Форостяка: «Поступил сигнал, люди были оттеснены и достаточно оперативно — у нас есть оперативные резервы. Взрывоопасных предметов не было обнаружено, людей обратно запустили». І коротенький синхрон матері одного з загиблих — але скорботно-поетичний, а не інформативний. Про саме вшанування пам'яті понад сорока загиблих — майже нічого. Про те, як і за яких обставин вони загинули — теж нічого, лише з картинки можна було щось побачити. Навіть кількості загиблих — і тієї не назвали.

Другий сюжет — про розслідування подій трирічної давнини, які названо «трагедією у Будинку профспілок». Жодних не те що деталей — жодного слова про те, що саме сталося. Натомість у сюжеті було про те, що «тим часом учасники та очевидці трагічних подій висувають свої версії того, що сталося. Світлана Підпалій та десять її однодумців провели громадське розслідування протягом року і похвилинно відтворили всі події другого травня, починаючи від зіткнень на Грецькій і закінчуючи пожежею на Куликовому полі. У них не було великих експертно-технічних можливостей, проте їм довіряли свідки. Люди зробили те, що наразі не під силу правоохоронцям». І — синхрон колишнього учасника самооборони Одеси Віталія Устименка. Можна скільки завгодно довіряти йому, можна вірити в його щирість і бажання бути об'єктивним, але в даному разі «Самооборона Одеси» — аж ніяк не нейтральна сторона. Та й слова Устименка: «І ми хотіли, щоби їх затримали, щоби їх, щоб вони понесли всю відповідальність», — вони можуть свідчити про те, що їхній автор вважає свою переконаність не версією, а доконаним фактом. Тим паче, що ці слова було вочевидь висмикнуто з довшої репліки, бо кого колишній самооборонівець мав на увазі, хто такі ці «їх», так і не пролунало.

Можливо, це слово не дуже пасує в даному разі, але воно так і крутиться в голові: паркет. Бо саме за законами паркету, тобто висвітлення суто формально-протокольного боку подій, обидва сюжети й було зведено.

«Сегодня», «Україна». Перші три сюжети було присвячено подіям в Одесі: перший — відзначенню річниці (з геть неінформативним синхроном нардепа Вадима Новинського про те, що «пам'ятаємо й молимося»), третій — про розслідування подій, а точніше, про відсутність результатів. А між ними був коротенький сюжет про те, що в місті затримали групу людей, що планували диверсії й провокації — й: «Помимо этого в городе с самого утра проводят обыски. Служба безопасности проверяет квартиры и дома членов движения "Куликовое поле" и Антимайдана». Враження — що обшуки тотальні. У першому сюжеті пролунала цифра 48 загиблих у пожежі, у третьому — 42 загиблих у Будинку профспілок та ще четверо — в сутичках у центрі міста. Навіть якщо вважати слова про 48 загиблих саме в пожежі обмовкою, сума однаково, як бачимо, не збігається — навіть в одному й тому самому випуску новин. Протягом сюжетів, змінюючи одне одного, часто лунали назви: Будинок профспілок, Грецька площа — але ж це зовсім різні місця, й події в кожному з них, хоч і були взаємопов'язані, мали різний характер! Це були різні юридичні факти! Із сюжетів того було не зрозуміти.

У третьому сюжеті — слова матері одного з загиблих у Будинку профспілок: «Ему друзья говорили: Игорь, не иди, не беги, не надо идти в Дом профсоюзов. А он говорит: как же я не пойду, там горе, там беда может быть». Як їх можна зрозуміти? Здається, в один-єдиний спосіб: ті, хто був у Будинку профспілок, чітко знали, що їхні супротивники — жорстокі й безпощадні. Хто був у Будинку профспілок, і хто були їхні супротивники — того не називають, але ж цільова аудиторія саме цього каналу має наперед визначене розуміння цього, чи не так?

«Подробности», «Інтер». Із підводки ведучої : «В Доме профсоюзов на Куликовом поле вспыхнул пожар. Он унес жизни сорока восьми человек». Та сама маніпуляція, що її використовує російська пропаганда — всіх загиблих, зокрема й євромайданівців, приписано до Будинку профспілок. Ще звідти ж: «И третий год — Одесса в этот день охвачена конфликтами и беспорядками». Тобто, брешуть усі інші канали, повідомляючи про те, що вдалося дотримати громадський спокій? Адже «беспорядки» — це коли протистояння зайшло вже дуже далеко! І знову пригадується російська пропаганда, яка ставить знак рівності між поняттями «протести» та «заворушення».

Синхрон учасниці жалобного мітингу на Дерибасівській: «Перші загинувші були з нашого боку. Це був порятунок Одеси від розвитку донецького сценарію». В чому саме полягав порятунок, від якого саме сценарію — все надто вже туманно. Ані тут, ані в репортажі з Куликового поля кореспондент не називав, які сторони де були, й які сторони представляли ті або інші «синхронодавці». Лише за українськими прапорцями можна було зрозуміти, що на Дерибасівській — проукраїнський мітинг.

Репортаж із Куликового поля: «Здесь тоже проходит панихида, людей гораздо больше, чем на Дерибасовской, их проверяют с помощью рамок-металлоискателей». У кадрі — зняті зі спини поліцейські, їх дуже багато, таке враження, що місто просто-таки окуповане поліцією. Про металошукачі на Дерибасівській — ані слова, глядачі мають відчути різне ставлення до різних сторін? Синхрон чоловіка, титрованого як «житель Одеси»: «Нельзя убивать людей кто бы они ни были: сепаратисты, аквалангисты, филателисты — это люди. А их убивали, а власти наши поддерживают это». Про те, як саме й чим саме влада буцімто підтримує вбивство людей, ані слова. І сам кореспондент жодного разу нічого подібного не казав, навіть близько — «глас народу», та й годі!

Кореспондент: «А одного пенсионера даже с дракой задерживают — якобы за неповиновение правоохранителям», на екрані — досить крупним планом кілька поліцейських нахилилися над кимось, хто, мабуть, лежить на землі, й щось із ним роблять, мабуть, б’ють. Тільки поліцейські — зі спини, й над ким вони нахилилися й що роблять, не видно — можна тільки здогадуватися. Біля металошукачів поліцейський розмовляє українською, одесити — російською, теж вельми змістовне послання аудиторії. Російськомовних поліцейських в Одесі, ймовірно, немає.

І — сюжет про те, що пом’янути загиблих приїхали народні депутати. Сюжет мало не хронометражніший за попередній, народні депутати — це Юрій Бойко та Вадим Новинський, вони — й у кореспондентських переказуваннях їхніх слів, і в синхронах, Бойка, звісно ж, більше. Кореспондент: «Еще одна инициатива оппозиционеров — строительство возле одесского Дома профсоюзов мемориала погибшим». Бойко: «Заблокировала власть, не дали установить знак, вообще. Мы уже привезли его, была договоренность, он (Геннадій Труханов. — Б.Б.) мне лично обещал. Он обещал мне, что этот памятный знак будет установлен и сам инициировал решение сессии, чтобы его не ставить. Считаю, что это просто двурушническая позиция и мер Одессы обманул людей, которые ему доверяли». Отут стежимо за руками: коли кажуть «власть» без жодних уточнень, без конкретизації — мають на увазі державну владу, саме так це слово сприймається. Труханов — міський голова, обраний самими одеситами, й до державної влади він стосунку не має: вона його не призначала, й він представляє зовсім іншу політичну силу. Але для Бойка (й для кореспондента з редакторами каналу) це — дрібниці. Як і те, що подібні звинувачення вимагають права на відповідь, якої в сюжеті не було.

«Новини 112» — канал обмежився змалюванням ситуації в місті та на Куликовому полі, без екскурсів у передісторію. Синхрон жінки, що несла квіти: «Віддати шану людям, які в такий страшний спосіб загинули. Я хочу проживати в країні, де можна висловити спокійно свою громадянську позицію і не заплатити за це життям». З одного боку, все правильно. З іншого — за відсутності змалювання подій трирічної давнини це навіює, що сьогоднішня Україна такою не є. «Висловити громадянську позицію» — в тому ж і трагедія, що більшість людей у Будинку профспілок саме це й робили, але були й не просто «висловлювачі позиції» — й із іншого боку те саме! Тут — півтони, відтінки, нюанси, й нехтування ними викривлює картину.

Перш ніж підбивати підсумки, зазначу: висвітлення трагедії в Одесі є дуже важливим. Із власного досвіду знаю: намагання розмовляти з представниками «тієї сторони» й росіянами, доводити, що Майдан був зовсім не «проплаченим збіговиськом агресивної банди», всі аргументи розбиваються об залізобетонний контраргумент: «А ви це родичам 48 загиблих в Одесі розкажіть». Доводилося чути навіть таке: «Та лише за Одесу вашу владу закатати в мавзолей треба».

І всі спроби замовчувати характер подій в Одесі три роки тому, всі спроби покладати провину виключно на «ту сторону», мовчання про роль в тих подіях місцевих органів правопорядку, всі намагання не казати, яку позицію представляли загиблі в Будинку профспілок — лише переконують опонентів у їхній правоті.

Замовчування й апріорне виправдання «своїх», покладання всієї провини на «ту сторону» в медійних матеріалах про одеську трагедію лише переконує «ту сторону» в тому, що «своїм» в Україні буцімто надано карт-бланш, індульгенцію на будь-що, зокрема й на вбивство інакодумців. А «своїх» радикалів та екстремістів переконує в тому ж самому — що їм надано право судити й карати. Нагадаю: так, імовірно, в Будинку профспілок були вбивці учасників промайданівського маршу. Але більшість загиблих там були мирними людьми — можливо, обдуреними російською пропагандою, можливо, недалекими, неосвіченими й не надто інтелектуальними, але це ж не злочин!

А тим часом лише «UA: Перший» був дуже близьким до об’єктивності, десь у далекому наближенні до неї був «1+1». Продукцію решти каналів не назвати інакше, як аудіовізуальною абстракцією, з якої навіть за найбільшого бажання неможливо було відновити картину тих подій — не кажучи вже про те, щоб її зрозуміти. І так буває щороку.

Й от же що характерно. Найнезграбніші замовчування, що просто лізуть в очі, є характерними саме для тих каналів, які мають репутацію проросійських. Мимоволі напрошується підозра, що вони або роблять усе, щоб їх зайвого разу не звинуватили у проросійськості — за відомим методом «як би чого не вийшло», або ж навмисне створюють картинку для російських моніторників, щоб ті мали підстави демонструвати, як в Україні одеську трагедію замовчують та перекручують, і як в Україні буцімто буяє цензура. Втім, може, й не лише для російських моніторників, а передусім для власної цільової аудиторії, серед якої надто багато антимайданівськи й проросійськи налаштованих людей, які, подивившись ці сюжети, зайвого разу скажуть: «В Україні правди не дізнаєшся, всі телеканали підім’яла під себе влада».

Фото: стопкадр «Фактів» ICTV

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1465
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду