«Крим 2017». Личини гібридної окупації

«Крим 2017». Личини гібридної окупації

22 Березня 2017
2521
22 Березня 2017
10:20

«Крим 2017». Личини гібридної окупації

2521
Канал СТБ показав українському глядачеві, як стрімко змінюється психологія населення на окупованих територіях.
«Крим 2017». Личини гібридної окупації
«Крим 2017». Личини гібридної окупації

П'ять вечорів поспіль, із 13 по 17 березня включно, програма «Вікна» на СТБ показувала цикл «Крим 2017». Авторський колектив на чолі з візуальним обличчям кримської експедиції — Оленою Луньковою — із двотижневого відрядження на півострів змонтували приблизно годинний фільм про те, як і чим нині живе Республіка Крим, ставши частиною Південного федерального округу Російської Федерації.

Виявилося, — нормально живе ця республіка. Вдячна вона Путіну за референдум і мир. Принаймні, так стверджувала більшість із сотні співрозмовників Олени Лунькової, що погодилися говорити на камеру українського телеканалу. Лише четверо з них, каже кореспондент СТБ у фінальній частині циклу, не приховували своїх проукраїнських поглядів.

«Крим 2017» — це, на відміну від телемарафону на 5-му 26 лютого, геть не про опір. Він радше про капітуляцію і втому. Три роки окупації й анексії чи три роки відродження через возз'єднання з Росією? Таких запитань у «Вікнах» прямо не ставлять. Але в кожному сюжеті, в кожному пейзажі, в кожній розмові з місцевими мешканцями та київськими чиновниками — спроба розібратися, чим у головах кримців є та сама сакральна дата, 18 березня 2014 року.

Відповіді на ці запитання могли б бути іншими — відвертішими чи ні, хтозна, якби не принциповий експеримент українських телевізійників. Знімальна група «Вікон» поїхала на територію окупованого півострова цілком легально, не приховуючи своєї належності до українського телеканалу. З усіма знаками розрізнення, передусім — професійним мікрофоном із яскравим логотипом СТБ. Тож у знімальної групи без прикриття проблеми почалися вже на російському КПВВ на адмінкордоні Україна — Крим. Якщо українські прикордонники (за три роки, зауважує автор, колись тимчасовий пропускний пункт на Чонгарі обріс усіма ознаками справжнього прикордонного переходу) пропустили телевізійників спокійно, поцікавившись лише, чи не бояться вони звідти не повернутися, то в Армянську (а це вже «той бік», що звучить як «той світ». — Авт.) їх протримали шість годин.

Олена Лунькова, коментуючи цей феєричний сюжет, де спочатку дагестанський працівник ФСБ, на підмогу якому згодом викликали колегу «аж із самого Петербурга», розпитували в українських телевізійників подробиці їхнього особистого життя, а потім скрупульозно вивчали всі фото й відеоматеріали з усіх ґаджетів, знявши скріншоти, зауважила — було враження, що їх або заарештують тут-таки, або не пропустять до Криму. Але все минулося, і група нарешті в'їхала до окупованої української території. Зовнішні деталі чергового «воссоединения» Криму з «родной гаванью» — російські триколори та портрети Путіна на кожному кроці, глядача, який прискіпливо стежить за ситуацією в Криму ще з лютого 2014-го, не вражають.

У циклі «Крим 2017» взагалі немає сенсацій. Тут натомість є буденне життя людей, які всіляко підтримують російську окупаційну владу, тішачись із того, що Путін «присоединением» відвернув війну на півострові. Навіть ті, по кому окупація вдарила дуже болюче, фактично знищивши туристичний бізнес, висловлюють величезну вдячність Росії. При цьому їхні слова вдячності дивовижно збігаються з головними тезами російської пропаганди: мовляв, якби не Путін, у Криму би засіли бандерівці, які заповзялися б викорінювати російську мову так, як це роблять у Києві. Звідки вони про це знають? Із телеканалу «Інтер», виявляється. Той факт, що на каналі, який розповідає «жахалки» про київських бандерівців, новини виходять російською, не заважає кримській леді, яка втратила з російською окупацією майже весь свій турбізнес, вірити в тези роспропаганди. Трансльованої, до речі, українським телеканалом.

Проте не всі кадри, зняті українськими тележурналістами, вмиротворено-щасливі, як може здатися на перший погляд. Із самого початку відрядження вони фільмують численні військові табори вздовж усіх кримських доріг. Ці кадри супроводжують групу впродовж усіх її вилазок. Що це, як не свідчення єдиної мети російської анексії — зробити з півострова мілітарну потугу?

Так само, як агресія, спрямована на українських журналістів, чи образа на Україну, яка відрізала кримцям питну воду й електрику. Приміром, на сімферопольському ринку, де група хотіла порівняти ціни на борщовий набір із українськими, до них причепився охоронець, який забороняв знімати, вимагаючи дозвіл невідомо від кого.

До речі, цей самий набір у Криму втричі дорожчий, ніж в Україні. Проте це геть не бентежить кримців. Приміром, мама й дочка в одному з супермаркетів не кажуть про зниження рівня чи якості життя після анексії. Мамі здається, що вибір продуктів у крамницях широкий, а позаяк пенсію їй підвищили порівняно з українською в чотири рази, вона може собі все це дозволити. Дочка ж зізнається — ціни підскочили мало не в десять разів. Продавчиня у «Фуршеті» каже, що набір м'ясних продуктів змінився мало, проте українські ковбаси, сардельки й балики все-таки були смачнішими.

Кримці вже не потерпають без світла. Знову ж таки, як самі кажуть, лише завдяки особисто Путіну, який протягнув на півострів аж три нитки енергомосту з Краснодарського краю. Порепане бетонне дно Північно-Кримського каналу мешканців села Рисове, де колись завдяки воді з нього вирощували рис, теж не обходить. Що їм ті рисові поля, на яких, кажуть, нині сіють пшеницю й іще щось? У них є колонка, а в кого немає, той отримує воду привозну, яку сюди завозять. Одна з мешканок села Рисового, та сама, в якої є вода з колонки, зізнається, що анітрохи не шкодує через свою агітацію місцевих на референдум 16 березня. Інша, її сусідка, лютує на Україну за «блекаут» і за воду, якої не стало. Зате всі вони з нетерпінням чекають знаменитий міст через Керченську протоку, який, показують нам оператори, активно будується. Принаймні, грюкіт будівельних робіт не змовкає цілодобово. У готелі «Москва», де мешкала знімальна група, жодного разу не вимикали світло чи воду.

Українських дороговказів не знімали, бо українська — одна з трьох офіційних мов у Криму, поряд із російською та кримськотатарською, зауважують автори циклу. Деякі великі українські торговельні мережі досі працюють на півострові. Ба більше, в супермаркетах цих мереж є українські товари — томатні соуси чи мінеральні води. Це до того, чи можна торгувати з окупованими територіями. Ну й до блокади торгівлі з ОРДЛО, питання, яке за два останні місяці поділило українських громадян на два ворожі табори. Але... Якщо навіть в офіційно окупованому (за міжнародним правом!) та ще й підсанкційному Криму спокійнісінько працюють українські та міжнародні торговельні мережі, як можна всерйоз говорити про блокаду окупованих територій Донбасу? Економіку не обдуриш.

Якщо хочете, ці кадри з циклу «Вікон» — пряма проекція на сучасне й майбутнє окремих районів Донецької та Луганської областей. Жодна блокада й жоден закон про окуповані території, на чому наполягають деякі фракції у Верховній Раді України, не зможуть перебити інтересів бізнесу. Про що в одному з випусків циклу «Крим 2017» чесно сказав кримський чиновник (єдиний, хто погодився на зустріч із українськими телевізійниками) в розмові з Оленою Луньковою.

Тим часом міністр із питань тимчасово окупованих територій, уже в Києві, на розповідь журналістки СТБ про успішну роботу українських мереж у Криму відповідає приблизно так: мовляв, маленьке міністерство не в змозі відстежити, як, що і хто завозить на півострів усупереч українському законодавству. Але якщо міністерство з питань тимчасово окупованих територій отримає задокументовані факти правопорушень, воно відповідно реагуватиме. Звідси нехитрий висновок — гібридна окупація, так само як гібридна війна, породжує гібридні санкції. Всі, кому треба, навчилися їх якось оминати. Приміром, оператор мобільного зв'язку МТС. Коли Олена Лунькова купила сім-карту для свого мобільного, то з подивом прочитала місце її реєстрації — Російська Федерація. Виявляється, російський провайдер просто знайшов оригінальний вихід оминути санкції — працювати нібито в роумінгу.

Личини окупації, зняті журналістами «Вікон» упродовж двотижневого відрядження, різні. Серед них є й такі, які в українців, що стояли на Майдані, викликають праведну лють і бажання помсти. Проте без цих одіозних персонажів, що доклали рук до так званої «Русской весны», а згодом, після провалу проекту «Новороссия» вимушено осіли в Криму, окупаційний пейзаж був би неповним. Ідеться про колишніх народних депутатів України Олега Царьова та Вадима Колісниченка. Усе правильно — якщо вже малювати картину окупованого Криму, то з усіма деталями.

Обидва — й Царьов, і Колісниченко — охоче спілкуються з українськими телевізійниками. Помітно, що для них нинішніх це чи не єдина можливість знову потрапити на телеекран. І така мотивація переважує всі можливі ризики, хай і гіпотетичні, накликати на себе гнів усюдисущого в Криму ФСБ. Чи, може, навпаки, їхні розмови з українськими телевізійниками було санкціоновано російськими спецслужбами, аби показати українському глядачеві, як добре живеться в Південному федеральному окрузі заслуженим борцям за «свободу від бандерівців»? Хай там як, але фізіономії обох колишніх депутатів, зняті крупним планом, демонструють, з одного боку, величезну полегкість від того, що обидва наразі живі. Олег Царьов так і каже — всі, з ким він почав цей історичний рух, уже мертві. Проте цей очевидний факт планомірного винищення причетних до «Русской весны» не заважає йому випромінювати на камеру впевненість у тому, що буквально наступного року, коли в Україні зміниться влада, він повернеться на батьківщину.

Ну що тут скажеш? Агов, СБУ, ловіть свого клієнта!

З іншого боку, ці дві личини «русского мира» настільки, користуючись епітетами Олени Лунькової, змарнілі, що на них навіть пересічний глядач помічає тваринний страх перед неминучим покаранням.

Хоча Колісниченко, автор сумнозвісного закону про «регіональні мови» від 2012 року, в Криму просто-таки чудово влаштувався. Він (хто б міг подумати?), юрист за освітою, викладає в кримській філії Московського державного університету курс про державний устрій сучасної Росії. Цей сюжет, знову ж таки, дуже хотілося б послати до СБУ. Не знаю, можливо, знімальна група «Вікон», зустрічаючись із цими одіозними персонажами, справді фільмувала приводи для вручення підозри від СБУ? Хотілося б вірити.

І, нарешті, про опір. Тобто про кримських татар. Деяких із них уже два роки тримають у СІЗО за те, що вони брали участь у масових мітингах 26 лютого. Кадри сюжету про родину кримськотатарського активіста Алі Асанова, одного з учасників кримськотатарського мітингу 26 лютого, якого два роки тримають у СІЗО й діти якого бачать його впродовж останніх двох років лише в суді й лише тоді, коли сильно пощастить, — перемежовуються розмовою Олени Лунькової з Вадимом Колесніченком. Який чесно зізнається: дату так званого кримського референдуму його організатори (до речі, колишній народний депутат ВРУ в розмові з журналістами СТБ всіляко наполягає на своїй першорядній ролі в цьому політичному циркові, що засвідчують документальні кадри з усіх проросійських мітингів у Криму) переносили лише для того, щоби випередити легітимацію постмайданної української влади.

Ці одкровення можна вважати офіційними свідченнями для майбутнього міжнародного суду щодо анексії Криму. Попри те, що їхній учасник не вважає свою діяльність проти України чимось протизаконним. Вочевидь, так само, як і його колега Царьов, сподіваючись на зміну влади в Україні буквально за кілька місяців.

Те, що зняли автори циклу «Крим 2017» для програми «Вікна» на СТБ, дає величезний простір для інтерпретацій. З одного боку, бачимо кримського обивателя, готового на камеру українського телеканалу хвалити Путіна. З іншого — як це показано в останній частині циклу, Україна все одно проникає крізь усі пори свого найближчого сусіда. Бодай у піснях «Океану Ельзи» чи хлопців у національній спортивній формі. Але в цілому все це — про те, як стрімко змінюється психологія населення на окупованих територіях. Де залишається одна мотивація — вижити. Ну а для цього годяться всі засоби.

Фото: скріншот з YouTube-каналу СТБ

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2521
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду