ПРОЕКТИ
11:00
Четвер, 17 Листопада 2016

«Гніздо горлиці» - трикутник без любові й глухого кута

Хоч за перший вікенд «Гніздо горлиці» має досить непоганий прокатний результат, потенціал у стрічки в рази більший
«Гніздо горлиці» - трикутник без любові й глухого кута
«Гніздо горлиці» - трикутник без любові й глухого кута

Між фестивальним і глядацьким. Таке визначення, на думку вашого автора, найбільше підходить для одного з найбільш очікуваних українських фільмів — «Гніздо горлиці», прем’єра якого відбулася 10 листопада. Говорячи про стрічку, треба одразу винести за дужки факт, що сам її вихід на великий екран кілька разів опинявся під загрозою. Такий прогноз сміливо можна давати більшості українських фільмів, запущених у виробництво до Революції гідності й початку реальної, хай і повільної реанімації української індустрії кіно після майже двадцятирічного коматозу. Але шлях саме цієї стрічки до широкого глядача все одно виявився особливим.

Почати з того, що «Гніздо горлиці» — дебют режисера Тараса Ткаченка в повнометражному кіно. Дебютанти з числа представників так званого середнього покоління — тема окремої розмови. Й успіх Ткаченка-режисера у вигляді визнання «Гнізда горлиці» найкращим фільмом цьогорічного Одеського міжнародного кінофестивалю водночас тішить і навіває сум. Добре, що талант високо відзначено. Погано, що не було реальної можливості реалізуватися раніше. Але Ткаченко впевнений у собі й не має наміру знімати перший фільм, як останній, поспішаючи сказати в ньому геть усе. Це цілком зрозуміло відбилося на стилістиці й настрої стрічки. Критики відзначають стриманість, дивним чином поєднану з динамікою оповіді. Неозброєним оком помітно пружини акторської гри, стиснуті до крайньої межі. А емоції у глядачів викликають не надрив, пафос чи істерика з великого екрана, а знайома життєва ситуація, змодельована сюжетом.

Водночас маємо ще один, не помітний широкому загалу дебют — сценарій. Це єдиний твір, написаний для кіно письменником із Чернівців Василем Мельником. На момент, коли «Гніздо горлиці» відзначили як найкращий сценарій на конкурсі «Коронація слова», чоловікові виповнилося 75 років. Свого дітища він не побачив на екрані — за рік до прем’єри пішов із життя. Попри те, що сценарій — сировина, і продюсерів зацікавила передусім ідея, доля українських заробітчан за кордоном, тож він багато разів переписувався, «Гніздо горлиці» став узагалі першим (!) за 16 (!) років утіленим сценарієм, який відзначила «Коронація слова». До того часу переважно аматорські роботи отримували дипломи й призові місця, та максимум, де використовувалися — у збірниках сценаріїв-переможців.

Виробництво призупинили через недофінансування, коли відзняли значну частину матеріалу. Теж нічого дивного, враховуючи реалії українського кіновиробництва. «Гнізду горлиці» ще пощастило, бо «Тойхтопройшовкрізьвогонь» Михайла Іллєнка, «Поводир» Олеся Саніна, «Микита Кожум'яка» Манука Депояна зупиняли на довший, ніж два роки, час. А історичний детектив «Максим Оса» Олексія Мамедова, тизер якого можна знайти в мережі, досі не реанімовано з різних причин, і точна дата релізу невідома. Проте вимушена пауза стала для «Гнізда горлиці» трагедією — загинув виконавець однієї з головних ролей Віталій Лінецький. Треба було обирати між заміною актора з відповідним переписуванням сценарію, загибеллю героя Лінецького з додаванням у сценарій відповідних тем, або максимально зберегти матеріал і довести істину, відому всім причетним до виробництва фільмів: кіно робиться за монтажним столом.

Обрано було третій варіант, і тут думки критиків розійшлися. Але тут слід, нарешті, поговорити про саме кіно, аби навіть тим, хто ще не бачив, став зрозумілий предмет дискусії. Дарина (Римма Зюбіна), не першої молодості жінка з буковинського села, вербується на роботу в Італію. Їй допомагає подруга, котра давно там живе і все знає. Для звиклої до важної роботи селянки слугування в родині розлученого адвоката Алессандро (Мауро Чіпріані) все одно виявляється не так фізично, як морально тяжкою справою. Його стара матір дуже прикра, всіляко принижує Дарину, сприймаючи її істотою другого сорту. Тим не менше, Дарина зціплює зуби й працює, передаючи зароблені євро додому, чоловікові Дмитрові (Віталій Лінецький). Той холостякує, випиває, але не пропиває кошти, в буквальному розумінні будуючи на них родинний бізнес — приватний міні-готель.

Все б нічого, та Алессандро вирішив пожаліти Дарину, вона опинилася в ліжку господаря й завагітніла. Тепер із усім цим треба повертатися додому й вирішувати, що скаже законному чоловікові. Посилює драму історія їхньої доньки: дівчина теж завагітніла від місцевого мажора, батько якого запросто пропонує відкупитися. Тепер у хаті Дмитра дві жінки з байстрями, лиш про гріх Дарини чоловік не здогадується, хоча сусіда натякає — все може бути, більшість заробітчанок через це проходить.

Тепер не важливо, яким мав бути фінал. У «Гнізді горлиці» він виклично відкритий, що загалом прийнятно для європейського кіно та відповідає його традиціям. Розділені думки, про які говорилося вище, стосувалися визначення, завершена ця історія чи обірвана. Як на мене, фінал передбачає багато крапок, як і цілий ряд подібних творів. Та в жодному разі не треба говорити про його обірваність. Глядач побачить прийняття Дмитром тієї непростої ситуації, в якій опинилася його родина. І вирішить для себе: скоро в хаті буде двоє немовлят, обоє — від рідних йому людей, дружини й доньки. А отже, не має значення, від кого вони в них. І як Дмитро приймає сватання закоханого в доньку сусідського юнака, котрий готовий взяти дівчину такою, як є, так і сам він, свідомо чи підсвідомо, приймає вагітність Дарини. Не суть, від кого дитина. Головне — вона буде й заради неї варто жити далі.

Також «Гніздо горлиці» руйнує відразу кілька традицій і стереотипів, за якими визначають сучасне українське кіно і в яких його звинувачують. Здобувши високу фестивальну нагороду, стрічка не є фестивальною. Маємо драму, але не трагедію, де під кінець українці неодмінно помирають за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ. Герої не загнані обставинами в глухий кут, із якого вихід — смерть, невідворотна навіть у своїй випадковості. Вони опинилися в незвичних, некомфортних ситуаціях і шукають вихід. Якщо у стрічці є життєствердний пафос, то він у поверненні героїні додому після марного пошуку щастя в інших, багатших світах.

Дмитро ревнує Дарину не до невідомого Алессандро, а до чужини як такої. Алессандро хоч і не розглядає зв’язок із Дариною як пригоду на одну ніч, проте його спроби поновити спілкування — не від закоханості, а від стурбованості та навіть відчуття певної провини. Він не з тих, хто примчить в Україну в білому костюмі на білому «мерседесі», аби з притаманним італійцям темпераментам розібратися в стосунках та побитися з Дмитром. А Дарина — не з тих, хто, поцілувавши побитий чоловіком писок італійця, скаже: «Я тебе кохаю, проте лишуся з чоловіком». Явної мелодрами з ухилом у жанрову «журавлину» вдалося уникнути, що є додатковим плюсом. Дарина — Дмитро — Алессандро не становлять класичного любовного трикутника. Бо любові й тим більше пристрасного кохання й не менш пристрасних ревнощів, із розбиванням тарілок об стіни й кидання глечиками у весільні фото, ви тут не побачите.

Стриманість як фільму загалом, так і акторської гри вже відзначалася. Це — чеснота стрічки при помітній, навіть принциповій динамічності оповіді. Тут немає довгих планів а-ля Тарковський і Лозниця, відсутні реверанси в бік поетичного кіно, немає претензій на глибину, адресовану передусім доморощеним снобам. Ставка робиться на широкого глядача, звиклого до простих та зрозумілих історій, які можна розказати, не перевантажуючи сцени діалогами, а мовою, максимально наближеною до кінематографічної, коли показане більш красномовне й вичерпне за сказане.

Лишається одна проблема — той самий шлях до глядача. З одного боку, українським фільмам дорікають «фестивальністю», «поетичністю» та відстороненням від потреб широкої аудиторії. З іншого — маємо актуальний український фільм, позбавлений усіх згаданих вище ознак, котрий розчиняється в кінотеатрах на незручних для широкого глядача сеансах, що відзначив у своїй фейсбук-сторінці голова Держкіно Пилип Іллєнко. І хоча за перший вікенд «Гніздо горлиці» має непоганий результат, потенціал у стрічки в рази більший. Тому треба розуміти: кіно, орієнтоване на глядача, в Україні знімати потроху вчаться й перестали цього соромитися. Лишається навчитися подавати його згаданому глядачеві. Хоча би вимагати зручних сеансів, якщо поки неможливо збільшити кількість залів.

Фото: planetakino.ua

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4389
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
Телеканал «1+1»
Телеканал «Інтер»
Телеканал «СТБ»
Телеканал «Новий канал»
Телеканал «ICTV»
Телеканал «Україна»
Телеканал «5 канал»
Телеканал новин «24»
Телеканал «112»
Телеканал «NEWS ONE»
Телеканал «ZIK»
Телеканал «Еспресо»
Не помічаю взагалі
Не знаю, що таке джинса
Коментар або свій варіант:


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
0.8% (17)
 
Телеканал «1+1»
7.5% (160)
 
Телеканал «Інтер»
25.8% (552)
 
Телеканал «СТБ»
2.4% (51)
 
Телеканал «Новий канал»
1.7% (37)
 
Телеканал «ICTV»
2.4% (51)
 
Телеканал «Україна»
11.5% (247)
 
Телеканал «5 канал»
8.2% (175)
 
Телеканал новин «24»
1.2% (26)
 
Телеканал «112»
3.0% (64)
 
Телеканал «NEWS ONE»
9.1% (195)
 
Телеканал «ZIK»
1.6% (34)
 
Телеканал «Еспресо»
2.3% (50)
 
Не помічаю взагалі
4.3% (91)
 
Не знаю, що таке джинса
14.9% (320)
 
Коментар або свій варіант:
3.3% (71)
 
Загалом відповідей: 2141
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop