ПРОЕКТИ
Опитування
/
Результати


Чи подобається Вам, коли на сайтах, матеріали публікуються у вигляді лонгридів?

Мені все одно
Ні, не подобається
Так, подобається


Чи подобається Вам, коли на сайтах, матеріали публікуються у вигляді лонгридів?

Мені все одно
17.3% (17)
 
Ні, не подобається
38.8% (38)
 
Так, подобається
43.9% (43)
 
Загалом відповідей: 98
09:00
Четвер, 27 Жовтня 2016

Шерифи сільського масштабу

Чи варто погоджуватися з Богданом Батрухом, який звинуватив фільм в аморальності та антиукраїнськості?
Шерифи сільського масштабу
Шерифи сільського масштабу

«Фільм “Українські шерифи” — це ж глузування з бідних і нещасних людей! Як можна давати гроші з податків на такий аморальний антиукраїнський фільм? Краще віддати їх на соціальну підтримку людей, із яких у фільмі сміються», — заявив у недавньому інтерв’ю керівник дистрибуторської компанії В&Н Богдан Батрух. Додавши: те, що «Шерифів» номіновано на «Оскара», свідчить або про деморалізацію тих, хто висував, або про їхню антиукраїнську налаштованість.

Довкола документальної стрічки Романа Бондарчука, спершу показаної й відзначеної спеціальним призом у Амстердамі в листопаді минулого, а згодом в Україні — в березні нинішнього року, справді дискутували. Але оцінювалося не наповнення стрічки, а сам факт її висування на здобуття премії «Оскар» від України як найкращого фільму іноземною мовою.  Після прем'єри в ефірі «Еспресо ТБ» (22 і 23 жовтня) не лише постійні шанувальники документального кіно, а й ширша аудиторія мали змогу скласти своє враження. Зокрема, визначитися, варто погоджуватися з паном Батрухом чи ні.

Дотепер «Шерифи» встигли обійти три десятки фестивалів та мали кінотеатральний прокат у кількох, крім Києва, великих українських містах. Утім, відзначалося — західна публіка не завжди розуміє, про що йдеться. Можливо, історія інтернаціональна, проте все інше надто локальне для адекватного сприйняття навіть в Україні. «Ми лише хотіли розповісти історію про самоорганізацію людей», — пояснює продюсерка Дарія Аверченко. Але сталося так, що далі означеної — й справді непересічної, оригінальної історії, — нічого не пішло або рухалося зі скрипом.

Отже, дано: село Стара Збур'ївка на Херсонщині, в Голопристанському районі, засноване ще в XVI столітті. Судячи з побаченого, населений пункт належить до таких, про які ще в СРСР говорили: «Там немає радянської влади». Це означало здебільшого віддаленість місцевості від будь-якого центру ухвалення рішень, тож люди опинялися в певній ізоляції. «Шерифи», або ж громадські помічники дільничного інспектора, 50-річний Віктор і 45-річний Володя, замінили собою правоохоронні органи та взяли в свої руки закон і порядок у рідному селі, тому що більше не було кому. І через те, що їх обрала місцева громада. Тож у фільмі кілька разів показують сільські збори, зокрема й урочисті.

Цим іменитий фільм програє. Епізоди, котрі не завжди прийнятні для новин, а в такому обсязі — й поготів, не можуть бути ключовими у стрічці, мета якої — показати повсякдення саме шерифів. Тобто двох спокійних дорослих мужиків, яким односельці делегували спершу міліцейські, а потім поліцейські повноваження.

Занурення операторської камери в збори (захід завжди бюрократичний, позбавлений драйву й не цікавий навіть обраним для фіксації всього секретарям) можна теоретично вважати прийомом, який відсилає до фільмів Сергія Лозниці. Але за кадрами статичної камери, яка фіксує, скажімо, побутовий, зовсім не драйвовий Майдан взимку 2013-2014 років, ховається потужна революція, й цього не може не розуміти навіть байдужий чи агресивно налаштований. Тимчасом як збори сільської громади Старої Збур'ївки — лише сільські збори. Котрі нічого революційного в життя древнього й далекого села не привносять. Звісно, це все складові місцевого самоврядування й приклад самоорганізації, коли громада обирає владу й готова їй довіряти. Хоч не всі присутні готові прийняти таку даність. Проте чекаєш зовсім іншого — крупного плану місцевих шерифів та їхнього креативного підходу до викликів, які раз по раз кидає сільське повсякдення.

Фільм знімали чотири роки, й це помітно — на початку є портрет Януковича на стіні державної установи, потім — хроніка анексії Криму по радіо, нарешті — початок АТО. Складається враження, що життя приходить у Стару Збур'ївку лише отак, через радіо- й телеефіри. Віктор і Володимир на старих жигулях їздять селом від хати до хати, проводять бесіди з людьми, розбирають побутові проблеми. Все відбувається через розмови. І навіть там, де їх просять розібратися з анакондою, яку хтось закинув у сарай із дровами, далі обговорення не йде. Хтозна, чи впоралися мужики з екзотичною зміюкою. Якщо впоралися — чому камера не фіксувала процесу? Якщо ні — чому ніхто нічого не пояснив? Бо подібні «рушниці» мають стріляти, в таких кадрах — самий «жир» документалістики, реаліті на повний зріст.

Імовірно, Богдана Батруха обурила пильна увага знімальної групи до сільських маргіналів. Ось двоє деградованих персонажів, жінка мало чим відрізняється від чоловіка, але між ними якійсь дивний, погано прихований інтимний зв’язок. Нехай дав по пиці — вона не ображається, бо заробила. А ось інший, раніше судимий алкоголік, котрий визнає — їв собак, бо жир псів та єнотів є профілактикою туберкульозу. Це чи не єдина завершена історія: під впливом «дяді Віті» й недоброзичливими поглядами сусідів він вирішив почати нове життя в старій занедбаній хаті. Він фарбує, ось рве бур’ян довкола, за кілька років хвалиться успіхами й виглядає хай пожмаканим, та все ж повноцінним членом суспільства. Чи спита до синього місцева волоцюга, яка вкрала маленький телевізор, чим переповнила чашу терпіння й шерифи її забирають.

Є в фільмі й зовсім ірраціональні речі, котрі не поясниш навіть українцям, не кажучи вже про західного глядача. Мова про репетицію, а потім — церемонію святкування 9 травня в сільському клубі. Вона відбувається під супровід вальсу «На сопках Манчжурії», що саме по собі перетворює урочистість на фарс. Звісно, нагороди й почесні відзнаки «Українських шерифів» частково розвіюють скепсис: розумні люди все зрозуміли без додаткових коментарів. Проте історія самоорганізації розбивається об місцевий побут та незмінність картинки. Тут просто немає за що зачепитися.

Закиди в антиукраїнськості — перебільшення. Інші мешканці села ще менш цікаві, зате не такі екзотичні. Проте сам Роман Бондарчук в одному з інтерв’ю визнав: планував зняти фільм за кілька тижнів. Тобто почута й побачена історія більшого не вартувала навіть за відчуттям режисера. Тож бачимо стрічку незавершену, бо її головні герої ставлять перед собою не глобальну мету, а досягнення щоденного маленького результату. Як приклад самоорганізації в окремо взятому селі — приймається. Та мікрокосмосу на цьому прикладі відтворити не вдалося.

Ілюстрація - постер до фільму

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
510
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
Телеканал «1+1»
Телеканал «Інтер»
Телеканал «СТБ»
Телеканал «Новий канал»
Телеканал «ICTV»
Телеканал «Україна»
Телеканал «5 канал»
Телеканал новин «24»
Телеканал «112»
Телеканал «NEWS ONE»
Телеканал «ZIK»
Телеканал «Еспресо»
Не помічаю взагалі
Не знаю, що таке джинса
Коментар або свій варіант:


На якому каналі, 
Ви помічаєте найбільше джинси?

Інші
1.5% (6)
 
Телеканал «1+1»
7.4% (29)
 
Телеканал «Інтер»
23.8% (93)
 
Телеканал «СТБ»
2.3% (9)
 
Телеканал «Новий канал»
2.1% (8)
 
Телеканал «ICTV»
3.3% (13)
 
Телеканал «Україна»
13.6% (53)
 
Телеканал «5 канал»
7.2% (28)
 
Телеканал новин «24»
1.8% (7)
 
Телеканал «112»
2.8% (11)
 
Телеканал «NEWS ONE»
7.2% (28)
 
Телеканал «ZIK»
1.8% (7)
 
Телеканал «Еспресо»
2.8% (11)
 
Не помічаю взагалі
5.6% (22)
 
Не знаю, що таке джинса
13.6% (53)
 
Коментар або свій варіант:
3.1% (12)
 
Загалом відповідей: 390
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop