Наші ЗМІ навіюють суспільству суцільний негатив

Наші ЗМІ навіюють суспільству суцільний негатив

19 Вересня 2016
1973
19 Вересня 2016
16:00

Наші ЗМІ навіюють суспільству суцільний негатив

1973
«Чорнушна» поправка до соціології
Наші ЗМІ навіюють суспільству суцільний негатив
Наші ЗМІ навіюють суспільству суцільний негатив

Якою є роль ЗМІ в сьогоднішній Україні? На це запитання досить несподівано відповіло дослідження, яке провів і представив на прес-конференції «Україна — 25: досягнення та поразки» фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва напередодні 25-річчя Незалежності.

На ті самі запитання, які було поставлено «звичайним» респондентам, відповідали ще й експерти — всього їх було 75, серед них і шеф-редактор «Детектору медіа» Наталія Лигачова (не всі експерти давали відповіді на всі запитання). Й от що впало в око: відповіді експертів щодо підсумків 25-річчя Незалежності зазвичай бували оптимістичнішими, ніж відповіді представників суспільства. Там, де експерти демонстрували нейтральність, а то й стриманий оптимізм, більшість респондентів давали песимістичні відповіді.

Запитання: «Як Ви вважаєте, за роки існування незалежної України було більше позитивного чи негативного?» Відповіді респондентів розподілилися так: 41,5% - більше негативного, 40,8% - скільки позитивного, стільки й негативного, й лише 11,6% - більше позитивного.

Цифри жахають — адже з них має випливати, що більшість українців — проти незалежності! Але ні: якби сьогодні був референдум про незалежність, «за» проголосували б 64,6% опитаних, а проти — лише 9,7%; 13,8% не брали б участі в референдумі, а 11,9% не змогли визначитися.

Натомість 33 з 72 експертів (45,8%) відзначили, що було більше позитивного, 26 (36,1%) - скільки позитивного, стільки й негативного, й лише 12 (16,7%) - що більше негативного.

Велика група запитань: «Наскільки успішною була Україна в таких сферах?» Тут порівняння є дещо ускладненим: якщо відповіді респондентів у розданому на прес-конференції прес-релізі згруповано за відсотками, то відповіді експертів підсумовано як середні виставлені ними оцінки — від «одиниці» до «п'ятірки». Але розбіжність між експертами та суспільством теж є очевидною. Погляньмо по деяких конкретних сферах (усього їх істотно більше).  

«Розбудова інститутів незалежної держави». Експерти виставили «трійку» (3,0), тобто десь «50 на 50». Що ж до респондентів, то сума відповідей «цілком успішними» та «переважно успішними» становила 23,9%, тоді як сума відповідей «переважно не успішними» та «зовсім не успішними» - 52,5%, ще 23,7% респондентів було «важко відповісти» (надалі дані про відповіді «важко відповісти» опускатимемо як такі, що не схиляють чашу терезів ані в один, ані в інший бік).

«Розбудова демократії». Експерти виставили 3,2, тоді як респонденти дали 31,8% позитивних відповідей і 55,5% негативних. «Забезпечення прав і свобод людей»: експерти — 2,9 («трійка» з дуже маленьким мінусом); респонденти — 29,6% позитивних відповідей і 62,2% негативних.»Розвиток громадянського суспільства» - 3,6 («четвірка» з мінусом) від експертів та 37,3% позитивних і 45,7% негативних відповідей від респондентів.

У питаннях боротьби з корупцією та встановлення системи справедливого судочинства відповіді експертів та респондентів були подібними одні до одних. А от «боротьба зі злочинністю» - експерти оцінили її у 2,3 бали, а відповіді респондентів просто шокували: 9,3% позитивних відповідей і 87,0% негативних. Просто тобі гангстерський рай — от яка картина України з тих відповідей вимальовується.

І — два запитання до респондентів, на які немає згрупованих відповідей експертів. Перше: «Проведення вільних і чесних виборів». «Цілком» та «переважно» успішною в цьому Україну вважають 18,6% респондентів, «зовсім» та «переважно» неуспішною — 70,0%. «Навіть тепер в Україні немає вільних та чесних виборів» - от як вважають понад дві третини українців! І друге: «Утвердження свободи слова»: на думку 33,7% українців, воно є успішним, а на думку 51,3% - ні.

Звідки така розбіжність? Що формує такий негативізм в уявленнях українців? Звісно ж, до певної міри, особистий досвід, досвід їхніх рідних та знайомих. Але навряд чи буде помилкою вважати: провідну роль у формуванні ставлення до процесів, що відбуваються в державі, відіграють засоби масової інформації. А коли так, то це саме вони навіюють суспільству суцільний негатив. Навіюють, що Україна є геть неуспішною геть в усьому — мало не сумнозвісне failed state виходить, чи не правда?

Тут варто зробити застереження: думки експертів — це теж далеко не завжди істина в останній інстанції, й не треба їх абсолютизувати. Скажімо, понад 20 експертів серед основних поразок України назвали «занепад науки та падіння якості середньої та вищої освіти»: якщо з наукою все є більш-менш очевидним, то щодо освіти — чи не порівнювали експерти реальну освіту в Україні з не реальною, а міфологізованою освітою в СРСР? Чи не перебували вони у полоні навіяних, зокрема й російською пропагандою, ілюзій щодо освіти в СРСР?

Але це не знімає з порядку денного проблеми: чи не згущують українські медіа чорні фарби в усьому, що стосується України? Ні, я й близько не веду мови про те, щоби ЗМІ прикрашали реальність та змальовували позитив там, де його немає. Всі розмови про «дайте людям хороші новини» є тоталітарними за своєю сутністю — адже ЗМІ мають відображати реальність, а не створювати її віртуальні замінники (так і хочеться додати: як у Росії).

Але й змальовування самих лише негативів є іншою крайністю, яка так само викривляє об'єктивну реальність, хай і в інший бік. Подеколи це стає небезпечним, бо сіє в суспільстві апатію, відчуття зневіри, мало не приреченості й, відповідно, незначущості кожного окремого громадянина — про що можуть свідчити, зокрема, й відповіді про вільність та чесність виборів. 

Годі й казати, що штучна негативізація реальності у ЗМІ породжує попит на популістів та прагнення «твердої руки», вона навіює суспільству нереальні цілі та терміни їхнього досягнення. Пригадується, які оплески в одному з весняних ток-шоу здобув представник «демократичної опозиції», який таврував владу: вона, мовляв, обіцяє 1% річного зростання ВВП, а мала б забезпечити щонайменше 7%! Йому так ніхто й не заперечив: графік динаміки ВВП не може, в жодному разі не може являти собою ламану лінію, тільки плавну криву, й після падіння не уникнути періоду дуже повільного зростання, інакше не буває; якщо збудеться прогноз про +1%, це означатиме, що точку падіння пройдено, й далі абсолютні цифри зростання цілком можуть збільшуватися. Суспільство ж, не усвідомлюючи нереальності популістських цілей, відчуває розчарування навіть там, де для цього немає підстав.

А ще — проблема експертів у ЗМІ залишається дуже гострою, З каналу на канал, з видання у видання кочують одні й ті самі менш ніж десять експертів — ніби в Україні їх усього стільки.

Натомість аналітика в більшості українських ЗМІ остаточно відійшла до категорії мало не блогерства. У тренді — розслідування, якісні й не дуже. Так, вони мусять бути, але хіба ж лише вони? Накопичування негативних фактів без аналізу загальних тенденцій, коли ці факти так і залишаються окремими фактами, тільки вже в захмарній кількості — воно й створює відчуття суцільного негативу краще за будь-що інше. Кількісні зміни в такому разі не ведуть до зміни якісних. Зрештою, в російських ЗМІ теж не бракує розслідувань «окремих недоліків», і це аж ніяк не робить російські ЗМІ вільнішими, а Росію — демократичнішою.

Годі вже й казати, що розслідування теж бувають різної якості, й нерідко за ними стоять аж ніяк не шляхетні інтереси; чимало розслідувань дуже схожі на звичайну гонитву за полуничкою або на звичайне «мочити їх усіх у сортирі», «всі вони однакові». Даруйте, але аргументи на кшталт: «Племінник політика А двадцять років тому ходив до одного дитячого садка з сусідкою олігарха Б» - чи вони є достатньою доказовою базою? Й чи так уже рідко вони зустрічаються?

А ще — наші ЗМІ живуть сьогоднішнім днем. Нехтування бекграундом, недостатня увага до передісторії подій, до порівнянь поточних подій та поточної ситуації з тим, що й як було. У підсумку суспільство бачить лише одномоментний, станом на сьогодні, зріз. Такий підхід, до речі, торує легкий шлях до міфологізації історії, що й було зроблено в Росії. Те саме: читачі чекають на щось актуальне, гаряче й таке, що лоскоче нерви — тож таке й здебільшого таке їм і подають.

А в результаті? Було серед поставлених перед респондентами таке запитання: «Чи погоджуєтесь Ви чи не погоджуєтеся з наступним судженням: Сталін був великим вождем»? «Повністю не згоден» - лише 27,9% відповідей, «радше не згоден, аніж згоден» - 9,0%, «і згоден, і не згоден» - 17,9%, «радше згоден, аніж не згоден» - 14,6%, «повністю згоден» - 15,0%, «важко сказати» - 15,6%. Отже, різна міра згоди плюс відповіді «важко сказати», які свідчили: ці респонденти не мають стійкого відторгнення сталінізму, — набрали в сумі 61,3% відповідей. Олексій Гарань пояснював це невизначеністю поняття «великий вождь», яке кожний міг розуміти по-своєму, безвідносно до позитивного або негативного ставлення. Але, як на мою думку, чи ті самі ЗМІ часто-густо не підводять аудиторію до думки про необхідність «Сталіна, тільки хорошого», «Сталіна, тільки українського»?

Фото - redhistoria.com

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1973
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду