ПРОЕКТИ
09:30
П'ятниця, 16 Жовтня 2015

Як депутат Лещенко засоромився проституції

Розслідування агентів «ЦРУ» (канал «24») про проституцію мало б виявити хоча б кількох реальних діячів, назвати прізвища чи, як варіант, дізнатися, хто сутенер, кому в міліції він платить і передати дані… Лише фіксації явища, яке в Україні практично не приховується, вже замало
Як депутат Лещенко засоромився проституції
Як депутат Лещенко засоромився проституції

Сказати, що в Україні є проституція - все одно, що визнати: в Україні є корупція. В кожному під'їзді кожного житлового будинку не лише в Києві, а й у пересічному райцентрі неодмінно живе людина, готова показати корупціонера з рідного ЖЕКу. Далі поведе в міліцію, потім - до будівлі міської державної адміністрації. З десяти випадків дев'ять озвучених громадянами фактів корупції при бажанні підтвердяться. І якщо корупціонерів виявляти так просто, що вже казати про повій.

 

Для вдалого журналістського розслідування потрібен інтернет, котрий на запит, скажімо, «проститутки Києва» видасть зо три десятки посилань із реальними фото, телефонами, адресами. Кому ліньки морочитися з інтернетом, відразу нехай їде на окружну дорогу. Там дівчат, котрі продають себе, можна знайти навіть не ставлячи перед собою такої мети.

 

З огляду на це дивно, чому в програмі «ЦРУ» на каналі «24» саме темі проституції присвятили аж два випуски. Перша серія була в ефірі 5 жовтня о 22.25, друга - 8 жовтня. Інших тем, здається, з продовженням не давали, хоча тут можу помилятися.

 

Уявляючи специфіку роботи та всю пікантність теми, віддаю належне оперативним навичкам журналісток Майї Мірошниченко та Христини Шевченко - в усіх випадках дівчата працювали живцями, маючи на собі мікрофони та оператора в тилу. Вони то намагалися пристроїтися біля повій на проспекті Перемоги, майстерно уникаючи пасток та миттю підлаштовуючись під критичні ситуації, то їздили на «кастинг» до чоловіків, котрі шукали собі постійних коханок через спеціальні сайти, то влаштовувалися моделями в веб-борделі. При цьому принципово розмовляли українською, і їх ніхто не розкусив. Чим, до речі, зламали стереотипи про принципову російськомовність київських повій: мова в цій справі дійсно не головний маркер, тут нічому не дивуються.

 

Але випуски «Хто кришує повій» та «Інтернет-проституція» хоч і вийшли насиченими інформацією та демонстрували справді ексклюзивні кадри, часом змушуючи всерйоз переживати за сміливих дівчат, стовідсотковим розслідуванням назвати не можна. Бо що таке розслідування? Це коли маєш голий факт, який ставиться під сумнів. Починаєш перевірку, яка триває не один день і навіть не один місяць. Використовуєш безліч джерел, більшість із яких - анонімні. Причому треба фільтрувати, бо особи, котрих ти раніше вважав надійними, ладні в певний момент перепродатися, аби почати злив інформації через журналіста, котра працюватиме на користь громадянина X проти фігуранта Y. Результат: маємо не лише перевірений факт, а й називаємо винних у тому чи іншому порушенні. Чи, навпаки, виправдовуємо того, на кого клепають.

 

Вище зазначалося: аби переконатися, що проституція в Україні є, не треба докладати надмірних зусиль. Завдяки кому вона існує, так само не секрет. У першій частині випуску є пряма мова начальника міліції міста Києва Олександра Терещука: «Її кришують, гроші збирають». Звісно, керівна особа має на увазі своїх підлеглих, у тому числі - з Управління по боротьбі з торгівлею людьми, де журналістам у коментарях відмовили. Але чому, говорячи про це відкрито, пан Терещук не вживає жодних заходів для виявлення й покарання правоохоронців, причетних до секс-бізнесу? Одними заявами про легалізацію тут не відбудешся.

 

Ледь не все доросле населення Києва (та й будь-якого іншого українського міста) знає, де є дівчата, почім їхні послуги, хто прикриває бізнес. Розслідування агентів «ЦРУ» по-хорошому мало б виявити хоча б кількох реальних діячів, назвати прізвища чи, як варіант, дізнатися, хто сутенер, кому в міліції він платить, і передати дані хоча би панові Терещуку. На камеру. Провину встановлює суд, журналісти не можуть називати прізвища, але зафіксувати момент передачі зібраної інформації цілком у їхніх силах. Або дівчата цього не зробили, або зробили за кадром.

 

Якщо перше, то, виходить, маємо справу не з журналістським розслідуванням, а з журналістським дослідженням. Так, ретельним, і так, професійним. Якби був дівчиною, не знаю, чи ризикнув би періодично занурюватися в нетрі київського дна. Проте змушений повторитися: побачивши анонс, наперед знав результат: проституція є, проститутки стоять на вулицях та проспектах, коштують вони від 500 гривень за годину, за роботою стежать сутенери, території поділені, порушниць карають, міліція прикриває секс-бізнес, користується послугами дівчат безкоштовно.

 

Як на мене, значно цікавішим для українського глядача, він же - небайдужий електорат, було зроблене спеціально для «ЦРУ» бліц-опитування у Верховній Раді. Питання просте: «Як ви ставитеся до легалізації проституції в Україні?» Ось кілька результатів.

 

Екс-регіонал Вадим Новинський, один із «гаманців» Януковича, відомий своїм байдужим ставленням до розстрілу людей на Майдані 18-20 лютого 2014 року, проти: «Є заповідь Божа - не блуди, не чини перелюбу. Як можна говорити про таке на законодавчому рівні!» Коли чуєш це, мимоволі згадуєш сказане на його адресу «сука православна».

 

Інша моралістка, Наталя Королевська, так само проти. Ще й називає гроші від проституції «брудними». Тим самим даючи зрозуміти, що гроші від нелегальних копанок на Луганщині, які вона отримувала, й це було показано журналістами, не брудні. Або не такі брудні.

 

Віктор Балога підтримав ідею наповнення бюджету коштами з секс-бізнесу. Але найцікавішою була реакція чи не найвідомішого українського інвестигейтора і правдолюба Сергія Лещенка: «Це делікатна тема, і я її коментувати не буду».

 

А чому, пане Лещенку? Здається, ви перший, хто в час втечі Януковича з України не просто повідомив про його коханку, а й назвав адресу, офіс та ім'я й прізвище Любові Полежай. Чи спальня Януковича не така делікатна тема, як підпільні борделі в центрі Києва, причому в урядовому кварталі, клієнтами яких є, за чутками, народні обранці?

 

Випуски, присвячені проституції в Україні, мали би підвести глядача до кількох очевидних висновків.

 

Перший: вона в нас була, є, буде, й досить цнотливо заплющувати очі, треба щось робить, бо нелегальний бізнес корумпує купу народу. Другий: продавати себе - вибір людини, а не злочин. Злочин починається там, де має місце примус, шантаж, насильство. Якщо повія торгує наркотиками, вона винна і її треба карати за незаконне розповсюдження наркотичних речовин. Якщо повія вбила чи скалічила людину, її слід карати за це. Якщо повія передала ворогу українські військові секрети, її треба притягати за зраду Батьківщині та шпигунство. Натомість сама по собі домовленість про секс у обмін на гроші криміналом не є. Третій: далеко не всі повії знедолені, гнані та голодні. Далеко не всіх на панель штовхає необхідність купувати ліки для паралізованих батьків та молоко з булкою для голодних менших сестричок. І, що дуже важливо, до своєї легалізації дівчата теж ставляться неоднозначно. Не знають, що з того вийде. І чудово знають,чого чекати від держави - державні службовці, котрими є працівники міліції, змушують їх працювати безкоштовно, на «суботниках», ще й посміхатися при цьому.

 

Тож станом на сьогодні лише фіксації явища, яке в Україні практично не приховується, вже замало. Тим більше для програми, котра працює в форматі журналістських розслідувань.

 

Фото - 24tv.ua

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2149
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop