“ТЕТ». «Кіно і німці» - прочитала Зінка Підалькіна в програмці і подумала, що мова, певне, йде про гумор. Уявити, що передача розповідає про кіно, вона ще могла, а от щодо поєднання кіна та німців дуже сумнівалася, і зовсім не тому, що не любила Вендерса чи Фасбіндера... Ні... Відчувала Зіна, що вислів “кіно та німці” це майже синонім до “смішно, сказитися можна”... І мала рацію, але не щодо сміху, хоча натяки на нього в “Кіно і німцях” вряди годи були. Ні про кіно, ні про німців в передачі не йшлося. Розповідалося в ній про подорож гурту “Перкалаба” у західне селище з такою ж назвою. “Жителі якого –правила своєї дівчина у розгадуванні смислу назви – набагато ближчі до німців, ніж ми, кияни”...

До речі, Підалькіній сподобався початок самої передачі, а саме, схожа на мультик заставка - яскраво і зі смаком зроблена. Вона нагадала Зінці про веселе дитинство, якого дівчина не мала, а мріяла... Тому налаштувалася на приємні враження та розслабилася у кріслі. І камера їй показала, як четверо нічогеньких таки субчиків штовхають машину, яка чомусь відмовлялася їхати. “Якби моя мама знала, куди я подався, вона б мене не пустила” – сказав один, і Зіна збагнула – ведучий. Далі з’явилися титри: “Реквієм за Перкалабою, або тіні “забитих”... “Звучить красиво”... – кинула, і протягом усього сюжету не змогла збагнути, бідолашна, до чого і про що хоче сказати оця краса.

А голос за кадром повідомляв, що десь 40 років тому у богом забуте селище Перкалаба Совєти засилали дисидентів, повій та дармоїдів, а 30 років тому там побував продюсер гурту “Перкалаба” Олег, грубеньке обличчя котрого оператор тут же продемонстрував глядачеві. Висновок не забарився – “Перкалаба” прямує на свою ментальну батьківщину. Побачивши, що їх знімають кіношники, справжні перкалабці “зривалися на ноги й тікали”, бо таке видиво, мабуть, в них не щодня траплялося... Втім, і Зіна таке не щодня бачила. На хуторі лише 10-12 дворів, в обличчях людей затурканість і безпорадність.

“Олег, сказав би ти, що в Перкалабі життя прекрасне?” – із натхненням спитав ведучий в продюсера гурту після того, як камера показала злиденне життя селян. “Звісно. Життя всюди прекрасне!” – масними очима дивлячись в екран і нарізаючи шматки м’яса для вечірки, промовив той. “Цікаво, якої б заспівав цей дещо опецькуватий продюсер, якби пожив у тому злидарстві хоч би рік!” - подумалося дівчині. “Ось де кіно та німці!” – раптом скаженіло зарепетував та затицяв ножем у дерев’яний стіл Олег, вказуючи туди, де тільки-но лежало м’ясо, а тепер просто лишилася жирна пляма. Зіна злякалася, бо ніяк не могла пояснити той “жарт”. “Як поєднати кіно, німців, жирну пляму на дерев’яному столі та ніж”?.. - дурниця, звісно, нічого не скажеш, але це питання її мучило, страх...

“Олег, а що таке гуцульська богема?” – не вгамовувався та правив своєї ведучий... “Богема... А через півгодини ви це зрозумієте, що воно є” - натякнув на щось продюсер. “На горілку? – безпорадно кліпала очима дівчина, і на душі її стало зовсім кепсько, бо не могла второпати, від чого ті люди в екрані тішаться та пупа від сміху вривають. І... Прийшла вечірка, де “Перкалаба” заграла... “Краще б не і не чула цього”... - сказати правду, те, що виривалося з їхніх інструментів, музикою назвати і справді не можна було. Зіна знала, що про таких в народі кажуть просто – “лабухи”, але дозволити собі таких висловів не могла, тому вирішила зовсім не писати про це паскудне виконання.

Показали ще в “Кіно і німцях”, як у Черемоші купаються ті, в кого після вечірки голова боліла, концерт та танці на подвір’ї, маленького оленя, якого лікує поштарка, а ще як ведучий маленькій Ганні шоколадку подарував і радісно проговорив: “Мати сказала, що Ганна з’їсть шоколад, коли прийдуть брати та сестри... Хоче поділитися”... І камера відзняла дівчинку та її матусю. “Другого такого бовдура ще світ не бачив – не витримала Зіна, бо що хоче ця дитина, по очах її було видно - шо-ко-ла-ду. До всього звикнути могла, тільки не до знущань з малечі... – Замість того, щоб, як телепень, пустими радощами тішитися, дражнити малу, дарувати те, що їй з’їсти самій не дозволено, купив би їй ще декілька цукерок”... До того ж, і розмову із хуторянами інтонаційно ведучий веде так, ніби з хворими розмовляє і заздалегідь “щиро” співчуває їм. Часом ці фальшиво-щирі вболівання так діяли на нерви, що нічого не лишалося, як конати біля екрану від реготу.

І збагнула Зінка, що “Кіно і німці” – це передача про “нас – хороших”... Тобто про них, телевізійників та музикантів, словом, про богему, яка здійснила мандрівку до хутора Перкалаба. Якщо створені у такому ж форматі (знімальна група виїжджає на місця подій, і звідти веде репортаж) “Контролер” на Першому Національному та “Спецрепортер” на Новому каналі по-справжньому намагаються вирішити соціальні проблеми та розповідають про щоденний “подвиг” та життя пересічних українців, дають вичерпну історію на задану тему, то “Кіно і німці” просто про те, як “ліва” група “Перкалаба” та знімальна група з’їздили до селища із такою ж назвою. Мало не гигнула дівчина, щоб цікаві люди були ті “перкалабці” з гурту, то ні. Розмовляти не вміють, жарти паскудні, а музика... Про неї ні слова! І щоб розповідь про перкалабців справжніх почути (люди вони, хоч і бідні, але цікаві і розповісти їм є про що), то також ні. Не цікавили перкалабці телевізійників! Та хоч би й що було, а видовище увесь настрій споганило, бо вирішила Зіна, що її знов ТВ ошукало. Дивитися сюжет про “нас хороших”, які з’їздили у екзотичне українське місце Перкалаба, це – чисте дурисвітство, бо хорошого там дівці нічого не вгледілося... “Так, “пшик” лише та й годі! Передача ні про що” - і спало на думку, що може гурт “Перкалаба” за допомогою ТВ – просто в такий спосіб рекламу собі зробив, а “Кіно і німці” менше витрат на програму мали. Зручно і взаємно вигідно... Словом, кіно та німці!