Втім, можливий i інший підхід (інакша концепція, інакша гіпотеза, інакша теорія). Може, має рацію Олег Гнатів, припускаючи (запевняючи), що Кінець світу вже відбувся. Що ми щодня живемо у тому вимірі, котрий так довго пророкувався. Чи так має виглядати iнший свiт, чи ми не в станi зауважити чогось найважливішого - цього він трактувати не береться.

Врешті словосполучення "Кінець кінцем" зовсім не наголошує на словi кiнець. Скоріше - врешті, врешті решт. Тобто, нарешті. Йдеться про те, що виголошуєш тоді, коли сягнув тої межі, коли нарешті готовий сказати власне те.

Ростислав Котерлiн, головний редактор часопису i автор цього проекту каже, що сама назва часопису є дещо iронiчною. Адже саме тодi, у останнi роки десятилiття, століття i тисячоліття водночас міжконтинентальний дискурс був попросту перенасиченим ідеями кінця світу. Це варто було обіграти. Хоча б тому, що наша країна страшенно потерпає від несучасності у всіх виявах державного життя, контемпоральне мистецтво перебуває на маргінесі, а i окремі екзистенції, i межі розширення свiтоспрйняття є дiйсно скiнченними. Найцінніше, коли хтось наважиться поговорити так, що розуміється - кінець кінцем. Говориться переважно про сучасне мистецтво. Адже "Кінець кінцем" - серйозний часопис про власне це мистецтво. Впродовж усього існування часопису вирафiнувалося певне стале коло його авторiв. Окрiм Ростислава Котерлiна, який завжди має право на якийсь редакторський матерiал, це мистецтвознавець Вiктор Мельник, архiолог-мислитель Тарас Ткачук, журналiсти Тарас Петрiв та Iгор Скляренко, художники Анатолiй Звiжинський, Ярослав Яновський, Весела Найденова, Мирослав Яремак, Назар Кардаш, Iгор Панчишин, а ще Юрiй Андрухович (саме тут було вперше надруковано фрагменти з "Центрально-Схiдної ревiзiї"), Iгор Бондар-Терещенко, Олег Сидор-Гiбелинда, Анна Кирпан... Часопис залишається принципово вiдкритим. I одночасно Котерлiн мрiє про те, щоби "Кiнець кiнцем" був настiльки самоцiнним, аби не було потреби згадувати про iснування Інтернету, iнформацiєю з якого напомповується кожне теперiшнє перiодичне видання. Автори завжди готовi працювати для цього журналу без жодного гонорару (без гонорару для журналу ). Бо журнал дуже симпатичний, вiн зовсiм не тусовочний, не комерцiйний, вiн поважно ставить запитання, на якi немає очевидних вiдповiдей, його читають не тiльки тi, якi почуваються маргiналами врештi. Ще таке: цей часопис -- багато iлюстрований. Чорно-бiлих репродукцiй, найкращих теперiшнiх картин i мистецьких авторських фотографiй у ньому бiльше, нiж двадцять чотири. Не виключено, що двадцять п"ятий кадр присутнiй. Якщо не брати до уваги попсовий i неукраїномовний (взагалi неукраїнський ) "Наш", то чогось подiбного у вiзуальному рядi знайти просто неможливо. Останнє число журналу, умовно присвячене темі пiару (розгляд якоїсь теми у найширшому спектрi допустимих точок зору - характерна ознака концепцiї кожного номеру). Незважаючи на це, чи саме тому, зшиток насичений вiзуальним матерiалом, котрий стосується найскандальнiшого мистецького проекту в Захiднiй Українi за останнi роки -"Лагідний тероризм". Кiлька рокiв тому цей довготривалий проект був придуманий Анатолієм Звiжинським спецiально для презентацiї робiт станiславських (iвано-франкiвських) художникiв на якомусь дуже поважному -енналє у Петербурзi. Толiк тодi стверджував, що у свiтi, пересяклому щоденним побутовим тероризмом у сiм"ї, школi i т.д., мистецтво може стати тим єдиним способом, у який агресiя i таке iнше має змогу вивiльнятися лагiдно, м’яко, ніжно...Тодішня Росiя, для якої слово "тероризм" у той час асоцiювалося хiба що з "Червоними бригадами" i Лiваном кiнця сiмдесятих (оскiльки художники були iз "Западной Украiни", то, може ще якiсь лєгенди про бандерiвщину), нiчого не зрозумiла. Будь-який тероризм видавався екзотикою. Минуло пару рокiв... I Росiя, i Америка вiдчули рiзницю мiж мистецтвом i чимось iншим. Мистецький проект виявився пророчим. Вже у минулому роцi одноiменна виставка стала причиною страшенного пожвавлення у мiсцевiй пресi, де культурнiй сторiнцi традицiйно видiляється цiлком безнадiйна роля. Наразi ВСЕ, що було написано у часописi якимось чином та й відбулося. Тож варто слiдкувати за цими публiкацiями. Але починати варто з вiдшуковування у словнику синонiмiв якихось лагiднiших значень популярного словосполучення "кiнець кiнцем".