“Оманливі почуття... – вагалася Зіна...- І що ж з ними робити?..” Їй хотілося релаксації, Дніпра і Сонця, і в той же час думки її не могли відмовитися від химерної привабливості Нагієва. Важкий трафунок вибору і звісно...

ТV ПЕРЕМОГЛО.

“Тягар грошей” – для бідних і про бідних. Підалькіній згадався серіал із проникливою назвою “Багаті також плачуть”, і на очах її з’явилася непрохана сльоза. Чутлива дівчина подумала: “Нарешті... Успішний і ексцентричний ведучий “Вікон” Нагієв звернув увагу не на збоченців, а на простих та нещасних людей”... Суть передачі банальна, як оточуючий Зіну світ - до студії запрошуються троє бідних “мучеників” і, розповідаючи свої “щиросердні” історії, сперечаються за право отримати 30 тисяч рублів. “Зовсім як у метрополітені... Чи у Жана Жане в “Щоденниках грабіжника” – згадала Підалькіна - гроші отримує той, хто найліричніше і найщиріше “продасть” свою до болю смутну історію. Щось на кшталт античних боїв поетів, але натомість славетних лаврів - дріб’язкова популярність і копійки”... Подумала і відмахнулася від занадто критичної думки своєї, бо збагнула, що “Тягар грошей” – соціальне замовлення, “школа”, де заплакані багаті мусять навчитися допомагати таким же, як і вони, страждаючим співвітчизникам.

СТРАШНА ДИЛЕМА

Оформлення студії – світле дерево і дзеркала – як у модних журналах (саме так оформили свою квартиру Зініни друзі, яких можна було б назвати сучасними буржуа). Єдине, що вибивається - червона пляма, і її неможливо не помітити – це сейф, “переобтяжений” банкнотами. Нагієв у чорному костюмі контрастує зі “світлим” антуражем - в очах суворість і безкомпромісність, в рухах легкість і вальяжність. В центрі – місце для мікрофону і оповідача, по один бік глядачі, по інший присяжні, які вирішують, кому надати асигнації.

Перший претендент – бабуся Валентина і її маленька Христинка... Вона опікун дівчинки і гроші треба на лікування Христинки, яка, переживши в дитячому будинку стрес, стала на якийсь час німою. “Горе... горе...” – нахнюпилась Підалькіна і схотілося їй допомогти бідолашним. Але тут виник опонент бабусі - незмінна складова передачі (як, до речі, і у “Вікнах”). Цього разу це бізнесмен, котрому не дали вдочерити таку ж саму дівчину, її стара опікунка померла, дівчинка знов потрапила у дитячий будинок і досі не розмовляє. Висновок – грошей бабусі не давати, а віддати Христину у багату сім’ю.

“Підозрілий якийсь бізнесмен” – подумала Підалькіна, не довірилась словам, знала, що у телемістифікації не можна стверджувати істинність явищ, тим паче, що “Вікна” славляться акторськими опусами та награваннями. Поки бабуся спілкувалася з публікою, Христинка розташувалася на коліні Нагієва, їсть банан від публіки, посміхається. Ідилія... Дитинка не боїться, навпаки, спокійно бавиться, не відходить від Нагієва. І замислилась Підалькіна... Чула вона, що діти, як лакмусові папірчики, здатні на підсвідомому рівні відчути добру чи злу людину. І як би Нагієв не прагнув створити імідж безкомпромісного ідола, поведінка Христинки вказувала, що в душі він добра і звичайна (як і запрошені “бідні”) людина. І втішилася баченим Підалькіна, і посміхнулася привітно - шкода, що не бачив тої посмішки її герой.

Далі ще дві претендентки. Одна хоче дітям письмовий стіл купити, інша із сестрою, яку близько сорока років не бачила, зустрітись. Кожну історію супроводжує шквал оплесків (Зіна не розуміла їх сенс в ситуації тотального страждання) і доповнюють відеоролики із “щасливчиками” “Тягаря грошей”. Погорільці, які отримали колиску для неспокійного немовляти, хлопчика-сироту із іграшковою машиною. Всі в екран із вдячністю сміються, дякують передачі... “Ейфорія здійснених мрій”... – подумала Зіна і згадала ідіотичне совкове гасло “Бідність – не порок”, а у передачі “Тягар грошей” вона перетворювалася навіть на “ошатне вбрання” промовця. І поки Зіна думкою багатіла, абсурд набирав обертів – пішли ролики із “мрійниками”. Одній гроші треба на летаргічний сон, щоб не бачити остогидлих чоловіка та дітей, іншому на прилад, що змінює напрям вітру, а третій хоче коня та шаблю. І з цього логічний висновок Нагієва: “Гроші мусять потрапити не до ледаря та пустого мрійника - а у достойні руки”...

ЦИВІЛЬНІ ІГРИ

“Тридцять тисяч – це для наших героїв терапія – лукаво глянув Нагієв - Є люди, які і за меншу суму грошей стануть щасливими, і я закликаю і вас їм допомагати”... І схопилася за голову Підалькіна – збагнула, що більш не в силах її наївна душа витримувати хор “злидарів” - навіть якщо диригент обожнюваний нею Нагієв. “Нещастя... Кохання... Ідеали... – усе на гільйотину, лише б сповнити індустрію ненажерного шоу-бізнесу”… – в голові бідної Зіни усе закрутилося, і до цього шаленого міксу додалися іще дикуни, описані С.Моемом. Не могли вони відрізнити Добро від Зла, дозволене від недозволеного, міняли на дешеві яскраві “бляшечки” завойовників благородне золото. “Крокуємо до витоків… – закліпала очима дівчина – Відмовляємось від суті насолоди, задовольняючись сріблястими її обгортками... Це і є наш розвиток, оспівана цивілізація”?.. - безпорадно мурмотіла вона і, як не напружувалася, не здатна була віднайти різницю між бомжами, що щодня під вікнами копирсаються у баняках сміття, звичайнісінькими жебраками на вулицях і героями “Тягаря грошей”. Асигнації тиснули на хворобливу психіку дівчини, і хотілося їй справжньої, не нагієвської терапії...