ПРОЕКТИ
10:00
Вівторок, 26 Травня 2015

«Гвардія»: не ідеальна, але переможна

«Гвардія» — справді правильний фільм. Хоча б тому, що заточує та прирікає українців на перемогу
«Гвардія»: не ідеальна, але переможна
«Гвардія»: не ідеальна, але переможна

Яка опція формально могла би поєднати вигнання Януковича 22 лютого 2014 року, обрання Петра Порошенка головою нашої держави 25 травня 2014 року, підписання угоди про Асоціацію України та ЄС 27 червня 2014 року і національну прем'єру чотирисерійного художнього фільму «Гвардія» 23 травня 2015 року в ефірі «2+2»? Я вам скажу. Це зазвичай найгірша в світі опція - завищені очікування. Якщо вони не справджуються для кожної окремої людини на будь-якому рівні, далі настає депресія, зневіра, що налаштовує всіх і кожного на поразку.

 

Ваш автор увімкнув телевізор на згаданому каналі о 20.00 без наміру розчаровуватися. Бо не мав особливих очікувань. Для тих, хто не в курсі або хто в танку: від масової культури, зразком якої «Гвардія» була ще на етапі задуму, взагалі не треба чекати нічого особливого. Лише дотримання жанрової чистоти, формату, перебування в контексті країни, для якої продукт виробляється. Ще - відповідати автентичним західним нормам втілення. Тобто герої мають бути втомленими, професійними, благородними, не без недоліків, чітко уявляти собі ворога, коригувати ставлення до тих, хто може бути ситуативними союзниками, вижити й перемогти.

 

А головне - щоби споживач повірив у запропоноване дійство. Для цього насправді потрібен мінімум художніх засобів. Адже все, викладене вище, спрацює лише в тому випадку, коли як позитивні герої твору масової культури, так і їхні творці свідомо, а ще краще - підсвідомо стоять на світоглядній платформі ліберальної демократії. Бо все, заради чого ризикує герой, має на меті відстоювання демократичних цінностей та принципів.

 

 

Олексій Горбунов у ролі Діда

 

Вищий пілотаж - не декларувати свою прибічність демократії на кожному кроці, перетворивши діалоги на пафосні промови. Взагалі, чим менше пафосу, тим краще сприймається історія. Українському ж споживачу масової культури варто провести окремий лікнеп, де на конкретних прикладах пояснити: позитивний герой не має нічого спільного з героєм ідеальним. Він може й навіть, за великим рахунком, повинен мати купу недоліків. Серед яких куріння, вживання алкоголю, залежність від наркотиків, дивний зовнішній вигляд, ігнорування дрес-кодів та сексуальна нестриманість - лише обов'язковий набір. Якщо хочете, програма-мінімум, котру має виконувати персонаж, волею авторів покликаний кинути виклик Злу.

 

Бо головне тут - не зрадити, не кинути в біді, підставити плече, опинитися в потрібний час у потрібному місці, любити свою справу, бути професіоналом та, даруйте за патетику, власну країну. Все це пропонує передусім американська масова культура, хоч європейська недалеко відстала через певну схильність європейців часом рефлексувати в найменш потрібний момент.

 

Ось чому «Гвардія» - історія, розказана саме на американський манер. І максимально точно адаптована для потреб та вимог сучасного українського глядача. Ваш автор прагнув побачити в фільмі саме це. І мої надії виправдалися цілковито. За винятком окремих моментів, про які нижче і які варто списати на ознаки хвороби зростання української масової культури, творіння якої не перетворилося ще на відлагоджену індустрію.

 

 

На зйомках серіалу

 

Якщо визнати за істину той факт, що сьогодні вироки виносять соцмережі (наприклад, є твердження - саме критичні пости звільнили з посади голови МНС Зоряна Шкіряка після непальської одіссеї), то прем'єру «Гвардії» мешканці Facebook оцінили в рази вище, ніж «Останнього москаля». Комедії дісталося на горіхи так, що саме на основі коментарів обуреної інтернет-спільноти її авторів ще трохи - й могли волюнтаристськими методами позбавити українського громадянства. Не дивно, що «Детектор медіа» навіть змушена була заступитися за фільм, хоча й безуспішно. Ситуація тут створилася тим більше дивна, що високий, воістину захмарний рейтинг «Останнього москаля» не потішив фактом бажання українців дивитися своє. Навпаки - розлютив соцмережі ще більше: мовляв, це ж треба так отупити націю, щоб вона радісно ковтала факт знущання й приниження себе.

 

Натомість «Гвардії» глядачі великодушно пробачили все, й найперше - переважно російську мову героїв, котрі в фільмі воюють та гинуть за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ. Як на мене, вичерпною рецензією на фільм може вважатися короткий допис у Facebook відомого історика й політолога Євгена Магди: «Подивився "Гвардію". Правильно зроблений серіал. Недоліки і штампи в кіно зникають лише в умовах масового виробництва».

 

Йому вторить глядач Кирило Галушко: «ДАЕШЬ "ГВАРДІЮ"! С ПОЧИНОМ! Вот и пошел у нас украинский видеоряд. После 15 на день сериалов российской деревни наши люди наконец-то увидят себя))) и совершенно не имеет значения, как этот фильм оценят эстеты. Он просто нужен». І подібними дописами соцмережа, в якій віднедавна банять користувачів без видимої причини, буквально пістрявила вже з вечора після прем'єри.

 

 

Звісно, є побоювання, що люди не сприймуть художнє кіно, тобто вигадану й лінійно розказану історію, на фоні численних документальних стрічок, де є реальні кадри війни, фіксується смерть, каліцтва, руйнації, незгоди, горе, непомітні широкому загалові щоденні подвиги.

 

Власне, соцмережі й на це звернули увагу: «Ожидания не совпали с увиденным. Весь фильм - в одной плоскости. Не хватает разноплановости в сюжете. Не отражены работа волонтёров, настроения жителей оккупированных территорий, их предательство и подлость по отношению к нашим ребятам и т. д. (столько реальных историй, которые могли бы лечь в основу!)» - пише незнайома мені користувачка, хоч далі визнає: попри це фільм потрібний.

 

Напевне, цю думку багато хто поділятиме. При бажанні можна подібним критикам підіграти, як це зробив виконавець однієї з ролей у «Гвардії», актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв: мовляв, є в кожного героя свій прототип. Але повторюся: масова культура не пропонує іншого формату подібної історії. Включно з радянським маскультом, хоча в СРСР усе запозичували з Заходу, тож він, зокрема, в кіно й на телебаченні - це Голлівуд, поставлений не просто з ніг на голову, а раком.

 

Ахтем Сеїтаблаєв у ролі Татарина

 

Хтось пригадає, скажімо, фільм 1936 року випуску «Ми з Кронштадту» Єфіма Дзигана? Там, як і в «Гвардії» та сотнях подібних стрічок, створених не лише під патронатом товариша Сталіна, а й у нормальних умовах, чоловіки за покликом серця йдуть добровольцями до щойно створеного війська. Проходять короткий курс підготовки. Вирушають на фронт, приймають перший бій, у якому не всі виживають. Але в фіналі все одно перемагають ворога в бою.

 

Проблема вивихнутості згаданого та інших створених за подібною схемою радянських фільмів - у тому, що ті ж революційні матроси не захищали демократію й не стояли на демократичній платформі. Це були, як доводить історія, карателі й хунта, справжні, без лапок. І від революційних матросів свого часу дісталося й Києву, хоча радянська пропаганда подавала це як гідне наслідуванню знищення класового ворога. Те саме відбувається нині на Донбасі.

 

Ось чому протистоїть гвардія реальна та «Гвардія» кіношна. Й ось на що треба спиратися, оцінюючи фільм. «Правильно зроблений серіал», - це спроба очистити поняття «правильно» від радянського лушпиння. Взагалі СРСР, як нинішня Росія, послідовно підмінювала й підмінює поняття. Наприклад, прогнозує визначення «Гвардії» як пропаганди. Насправді ж це норма, коли люди беруть до рук зброю, щоби відстоювати свої права та захищати свій дім. Лиш Захід чомусь пропонує й культивує принцип, згідно з яким бути патріотом - це героїчно битися за себе й близьких та в фіналі перемагати. Радянська ідеологія освоїла подібний принцип досить успішно, тому так довго й міцно тримається в головах, перейшовши у спадок до теперішньої російської й ставши основою для гібридної війни. І лише для нинішньої України, за десятиліття відсутності практик створення зразків масової культури на власному матеріалі, патріотизм - це сльози, плачі, квиління та героїчна загибель. Без перемоги й навіть без перспективи вижити й перемогти. «Гвардія» з огляду на це ламає шаблони та, сподіваюся, задає тренди.

 

 

Денис Гранчак у ролі Сотника

 

Наостанок - ті деталі, які впадають в око, хоч не роблять погоди та не міняють загалом позитивного враження.

 

Найперше - коли відбувається дія? Фільм знімали взимку. Нехай це збігається з початком четвертої хвилі мобілізації. Але звучить: героїня сумує з приводу сороковин від дня загибелі її коханого на Майдані. Тобто, бачимо хронологічно березень 2014 року? Не схоже. Без цієї репліки в сценарії цілком можна було обійтися.

 

Далі - дивний епізод, у якому розвідники пускають книжки на розпалення вогнища. Томик Гете палити не хочуть, натомість «саме те» для вогнища - Дарія Донцова. Я припускаю, що творчість пані Донцової для когось є ознакою тотального несмаку. Не знаю, не читав жодної книги. Але й не чув українофобських фраз із вуст цієї російської авторки. Якщо вже символічно палити російську «попсу» - нехай би порвали й викинули книжки Сергія Лукьяненка. До того ж Донцова та її творчість що завгодно, але не символ сепаратизму й «русского мира». Повсталий пролетаріат взагалі не читає книжок. Навіть не процитує Пушкіна з Достоєвським, коли вже на те пішло.

 

А ось що добре і, вкотре підхоплюючи пана Магду, правильно - так це четверта серія «Гвардії». На цей час оповідь набула потрібного темпу, і нарешті з'явився реальний ворог - сєпари. Це не карикатури в стилі Кукриніксів, а справді підлі, підступні, жорстокі й зовсім не дурні персонажі. Поруч із ними - підприємець-патріот, котрого катують «ополченці» із російським триколором, а також - дівчина-наркоманка, яка не здає українського розвідника, бо хоч не знає, як жити далі, але «русский мир» для неї гірший за наркотики. Тобто, чорно-білим за змістом фільм однозначно не є.

 

Висновок: «Гвардія» - справді правильний фільм. Хоча б тому, що заточує та прирікає українців на перемогу. Локальну, глобальну, не має значення. До того ж цінності, за які йдуть битися герої, не мають нічого спільного з запровадженням диктатури пролетаріату. Отже, базовані на демократії, й отже - правильні. Все інше - деталі. Через те таке дражливе для українців питання, як українська мова в українському фільмі як головна ознака його українськості, глядачів, котрі оцінили «Гвардію», зовсім не хвилює.

 

Що, між іншим, непрямо вказує найближчі перспективи затребуваних історій: суто «жіночі» формати поставлять на паузу, зосередившись на гостросюжетному «чоловічому» кіно або ж на драмах, котрі матимуть аудиторію, ширшу ніж у сльозливих історій.

 

Фото - каналу "2+2" і Максима Лісового

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3817
Переглядів
Коментарі
Dmitiy
02:36 / 27 Травня 2015
"К тому же ценности, за которые идут биться герои, не имеют ничего общего с введением диктатуры пролетариата"..... Такое ощущение, что автор сам не верит во что говорит и пытается себя в этом убедить. А как по мне диктатура пролеториата лучше, чем диктатура РОШЕН.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop