“Дружній вогонь” критики

29 Квітня 2003
988
29 Квітня 2003
15:03

“Дружній вогонь” критики

988
Тепер викладати студентам лібертаріанську теорію/модель преси, що народилася в США, цитуючи Дж. Вашингтона, чиї крилаті вислови і зараз є надзвичайно актуальними, доводиться суто в історичній ретроспективі.
“Дружній вогонь” критики
Ігор Слісаренко Сьогодні ми публікуємо жорстку, нетерпиму статтю відомого, а для когось, після минулорічного скандалу з публікаціями в журналі „Персонал”, і навіть одіозного журналіста Ігоря Слісаренка. . Статтю, що не співпадає з точкою зору "Детектор медіа" саме через використаний в ній односторонній аналіз, який не враховує безлічі інших, ніж наведені в ній, фактів та позицій...



Але, по-перше, ми впевнені: всі точки зору мають бути почутими, навіть якщо вони когось дратують або здаються комусь вразливими щодо „правильності”.



По-друге, далеко не у всьому поділяючи думки пана Слісаренка, ми ,однак, таким чином продовжуємо дискусію, розпочату в „Телекритиці” після початку війни в Іраці, а надто після загибелі у Багдаді українського телеоператора Тараса Процюка. Нагадаємо, що в рамках цієї дискусії на нашому сайті вже висловились Наталя Лігачова, Сергій Дацюк, , Євген Федченко. В’ячеслав Піховшек, Володимир Чемерис, Олексій Степура. Досить близьким до цієї полеміки видалося нам також інтерв’ю „У США попереду — півстоліття війни” Вадима Карасьова у часописі „Україна і світ сьогодні”, яке ми передрукували 11 квітня. А також – стаття московської журналістки Марини Колдобской „Праздник непослушных” у журналі „Новое время” ( 08.04.2003).





Завтра на нашому сайті з’явиться стаття Аркадія Сидорука – з абсолютно протилежним до думки того ж Ігоря Слісаренка месседжем.



Ми сподіваємось почути та надрукувати також інші думки. Не менш емоційні, ,контрверсійні, болючі – та щирі.



На наше переконання – тільки відкрите, критичне, гостре обговорення тих проблем, перед якими повстало людство після подій 11 вересня 2001 року і початку „ нової ери” боротьби з тероризмом допоможе світовій демократії адекватно відповісти на виклики часу.



Ми маємо визнати, що внаслідок цих викликів і світові ЗМІ, і світовий журналізм, і світова система свободи слова знаходяться зараз у кризовому стані. Нова ситуація потребує нового осмислення і нових концепцій, ексклюзивних зусиль щодо збереження - швидше за все, модифікованих, але все одно демократичних засад діяльності і ролі преси у суспільстві.



Тож тільки публічний дискурс допоможе і світовій журналістиці, і українській знайти компроміс між необхідністю захисту західних цінностей, які людство виборювало багато століть – і небезпекою нівелювання цих самих цінностей занадто ретельними „превентивними діями”.



Продовження цієї дискусії здається нам особливо важливим напередодні Всесвітнього дня Свободи преси, який вже в тринадцяте буде відзначатися 3 травня. Відомо, що у світовій журналістиці ця дата цього року стане приводом для дискусій саме про загрозу свободі преси з боку превентивного законодавства та нових інформаційних обмежень у зв’язку з війною в Іраці.



3 травня читайте в „Телекритиці” також опитування експертів з цих проблем.

Мій знайомий Халед Аль-Маїна – головний редактор саудівської газети “Араб ньюз”, бізнесмен і член делегації королівства на міжнародних самітах – свій критичний лист щодо нинішньої американської політики, адресований президентові Дж.Бушу, розпочинав словами: “Я завжди був прихильником політичних принципів Батьків-засновників Сполучених Штатів. Однак в останній час я пришов до висновку, що ці принципи послідовно руйнуються”.

І це не просто дипломатичний реверанс, або простодушна хитрість, щоб уникнути звинувачення в “антиамериканізмі”, яким нині, наче довбнею, гамселять геть усіх критиків Дж.Буша та його команди. Та й не один Аль-Маїна скаржиться на втрачені ідеали.

Тепер викладати студентам лібертаріанську теорію/модель преси, що народилася в США, цитуючи Дж.Вашингтона, чиї крилаті вислови і зараз є надзвичайно актуальними - “Якщо мені довелося би вирішувати, що обрати - уряд без преси, або пресу без уряду, я не вагаючись обрав би останнє”, доводиться суто в історичній ретроспективі.

І не лише через печально відомий обстріл готелю “Палестина” в Багдаді. І не лише через американську урядову пропагандистську кампанію на промивання мозків тут у нас, в Україні, шляхом влаштування телемостів для українських журналістів із такими одіозними фігурами, як Ричард Перл або Френк Гаффни. Більш того, якщо американські чиновники добирають для українських журналістів саме таких, давно вже висміяних, співбесідників, це їхня – американська – оцінка, чого варті українські журналісти. І це дійсно сором, коли українські журналісти шанобливо вислуховують цих “дійових осіб”, навіть не обтяживши себе працею нарити “бекграунд” на своїх візаві.

Інакше вони б знали, що в самій Америці Перла не лише давно називають “князем пітьми”, а й ставлять питання про його психічне здоров”я. Або що на офіційній веб-сторінці “Центру політики безпеки” під президентством Ф.Гаффни немає жодних аналітичних матеріалів із проблем миру і глобальної безпеки. Натомість, там повно газетних опусів самого Френка, самі тільки заголовки яких звучать безапеляційно: “На війну і зараз”, “Війні немає жодної альтернативи”, “Дайте війні шанс!”, в яких постійно фігурує така сентенція: «Для Ізраїлю, як і для цієї країни (тобто США – І.С.), єдиний шлях до справжнього миру лежить через ефективну війну».

Зрозуміло, за таких обставин годі й чекати, що вітчизняні «акули пера» зажадають від прес-служби американського посольства поважних і гідних співрозмовників… Чи багато з них взагалі щось знають про екс-президента Джиммі Картера або радника президентів Р.Никсона та Р.Рейгана Пета Б’юкенена, щоб домогтися спілкування із ними?

Гадаю, тут не зашкодить трохи теоретичного обгрунтування політики нинішньої американської адміністрації. Ставши президентом, Дж.Буш-молодший обіцяв керуватися ідеологією так званого «співчутливого консерватизму», спрямованого на поліпшення економічної ситуації власне в самій Америці, зокрема, йшлося про менші податки та достойну винагороду за працю. Натомість, він привів за собою неоконсерваторів, чия сфера ділової активності зовсім не обмежується американською територією. Їхнє кредо просте, як стіл - США та Ізраїль наділені визначальною історичною місією у побудові нового світоустрою. Критики цієї доктрини (П.Б’юкенен та інші) навіть вказують на підлеглу роль Америки у цьому тандемі. Від розлогих теоретизувань неоконсерваторів так і тхне Л.Троцьким: “постійна війна заради постійного миру” (Б.Бенетт), або «стабільність – негідна американська місія… Творче руйнування – наше друге ім’я» (М.Лідін).

Втім, у межах цієї статті ми розглядаємо не стільки геополітичні апетити цієї групи, скільки її репресивні методи в царині мас-медіа. Шанований оглядач британської газети “Індепендент” доктор політичних наук Роберт Фіск у своїй чудовій статті під назвою “Дивний різновид свободи” показав ці безжальні і безсоромні методи лобістських організацій, що забезпечують неоконсерваторам недоторканість, на долі лише одного журналіста радіостанції KPFA Денніза Бернштейна. “Бернштейн першим визнав, що тандем ізраїльських лобістів та консервативних християнських фундаменталістів за допомогою цензури прибрали дискусію про Ізраїль та Близький Схід із суспільного життя США… Денніз Бернштейн дуже просто це все узагальнив: «Будь-якого американського журналіста, редактора, професора університету, студента-активіста, представника громадськості або священника, який осмілиться виступити із критикою Ізраїля або об’єктивно розповість про жорстокість його незаконної окупації, облиють брудом і назвуть антисемітом».

Візьміть до уваги, що таких надзвичайно вокальних і фінансово-організаційно потужних груп в США десятки! Ось характеристика лише однієї з них, мабуть, найодізнішої – Антидифамаційної ліги (АДЛ). Ось цитата із шанованого часопису – американського «The Washington Report on Middle East Affairs” (“Вашингтонська доповідь у справах Близького Сходу”). Журнал видає Комітет зовнішньої політики Американського Освітнього Трасту – дослідницького центру в Вашингтоні, до складу якого входять колишні американські чільні урядовці та дипломати, зокрема, сенатор Чарльз Персі. Працював там і нині покійний сенатор Вільям Фулбрайт. Так ось як характеризує АДЛ редакторка видання Делінда Ханлі: “Антидифамаційна Ліга (АДЛ) на додаток до розповсюдження дезинформації про близькосхідний конфлікт цензурує, критикує, стежить та опротестовує будь-які дії, статті та промови, які вважає анти-ізраїльськими (визначаючи їх поняттям “антисемітські”)”.

АДЛ трощить довбешкою “боротьби із антисемітизмом” геть усіх: нещодавно вона оголосила антисемітом колишнього президента Південної Африки, лауреата Нобелівської премії миру Нельсона Манделу. За те, що цей, мабуть, найшанованіший діяч сучасності засудив війну США та Британії проти Іраку і при цьому зазначив: “Їхній друг Ізраїль уже має зброю масового знищення. Але оскільки він їхній союзник, вони не вимагатимуть від ООН роззброїти Ізраїль”. Трохи пізніше “антисемітом” став екс-міністр закордонних справ Британії Робін Кук – лише за одну фразу, сказану тоді, коли він на знак протесту проти війни подав у відставку з посади лідера лейбористської парламентської більшості: «Я чув, як говорять, що Ірак мав цілих 12 років, щоб роззброїтися, і що наш терпець урвався. Так, пройшло більше 30 років відтоді, як Резолюція Ради Безпеки ООН №242 висунула вимогу Ізраїлю забратися з окупованих територій. І ми не виявляємо такого ж, як і в випадку з Іраком, нетерпіння з приводу впертої відмови Ізраїлю виконати цю вимогу».

Британська експертка Джудіт Стaмпер цілком слушно зі сторінок «Детектор медіа» радить українським журналістам: „Завжди задавайте незручні питання і робіть це настирливо”. Але пані Стампер нічого не сказала про табуйовані питання, які принесуть журналістові не стільки почуття виконаного професійного обов’язку, скільки неприємностей. За моїми спостереженнями, українські журналісти вже добре обізнані в цих табу, бо не пригадаю, щоб хтось запитав американського чи британського посла: «А чи збираєтеся ви так само, як і з Іраком, силою змінити режим в Ізраїлі за вперте невиконання резолюції Ради безпеки ООН?».

Дійсно, ще можна почуватися вільним журналістом у Британії, яка, дякуючи тій же «Індепендент» та низці малотиражних, але якісних газет і часописів, залишається оазисом класичної свободи преси, обгрунтованої на історичному судовому процесі 1792 р. блискучим Томасом Ерскіном на тій підставі, що ця свобода – від Бога, і земні власті її не можуть обмежувати. Водночас, вже й там депутат парламенту і політичний оглядач Джордж Галловей у статті «Блер хоче свободи слова для Іраку, але не для Британії» описує кампанію цькування проти нього особисто газетами Мердока з подачі рідної лейбористської партії, коли кількамільйонний таблоїд «Сан» пише про нього просто: «зрадник… ворог держави».

В Україні теж вистачає доморощенних «сторожових псів», які ретельно відстежують журналістів – усілякі «ліги» та «конгреси». Тільки-но Євген Федченко опублікував на «Телекритиці» свої роздуми міжнародного оглядача під промовистою назвою «Скільки мені заплатили шакали Арфата», як його негайно відшмагав «Еврейский обозреватель»…

Війна в Іраку засвідчила існування в Україні власної «партії війни», по суті– лобі американських неоконсерваторів, із числа народних депутатів – і сміх, і гріх! – як правило, з числа «нашеукраїнців»: Зварич, Гурвіц, Павленко, Манчуленко… Цікаво, що для них жодних табу не існує. От, приміром, Юрій Ключковський поставив у Верховній Раді питання руба (цитую за стенограмою від 3-го квітня): “ми (…) на стороні Західної, а не фанатично мусульманської і авторитарно-диктаторської цивілізації». Правда, як розповів мені його соратник по фракції Рефат Чубаров, після такого палкого виступу п.Ключковський підійшов до нього в кулуарах і попросив вибачення, якщо образив релігійні почуття…

Водночас, вони просто нетерпимі до іншої думки, одразу вишукуючи там «темні сили» і «змову», хоч СБУ клич.

Я, на мою прикрість, досі якось не помічав, щоб народний депутат Едуард Гурвіц переймався захистом свободи слова в Україні. А от міжнародну критику американсько-британської війни в Іраку він сприйняв дуже близько до серця: “До цієї брехні приєдналися і деякі українські засоби масової інформації, а також сили, які прагнуть ускладнити стосунки між Україною та Сполученими Штатами Америки”.

Але за собою, хорошим, депутат залишає право шпетити будь-кого, не цураючись, м’яко скажемо, неправди. Для ілюстрації наведу уривок із нашої розмови на Громадському радіо від 22-го лютого:

«Слісаренко: А я на правах ведучого ще більше загострю нашу розмову. Оскільки згадали про Ізраїль, то я згадаю про заяву Нельсона Мандели, Нобелівського лауреата, колишнього президента Південної Африки, який, надзвичайно різко критикуючи дії США, запропонував їм роззброїти Ізраїль, оскільки він вже має зброю масового знищення…

Гурвіц: Во-первых, я отвечу на Ваш вопрос. Манделе я бы, может, и не отвечал. Хотя это прославленный деятель Южной Африки, но мы все видим, к чему привели его действия. Южная Африка была чистым, красивым, ухоженным государством. А теперь это грязное, запущенное, разрушенное государство.

Слісаренко: Пане Едуарде, Вас можуть звинуватити у расизмі. Виходить, що Ви прихильник апартеїду?

Гурвіц: Мне все равно, кто это – черный или белый. Я сторонник того, что было сказано в "Собачьем сердце" - мимо унитаза не надо. Так вот, насчет Израиля. Израиль – это единственное демократическое государство на Ближнем Востоке…»

У цьому фрагменті якраз описані універсальні правила поведінки для журналіста чи то в Україні, чи то в США: Ізраїль недоторканий, бо «єдиний демократичний», США –світовий поводир, і, головне, хто не з нами, той проти нас, і навіть нобелівське лауреатство не вбереже.

Наостанок підсумуємо наслідки війни в Іраку, а точніше, отієї «глобальної війни із тероризмом», проголошеної після 11-го вересня, у вимірі свободи слова і функціонування ЗМІ.

По-перше, відбулося остаточне зруйнування американського зразка вільної преси. Доказів монополізації американських ЗМІ, чіткої ідеологічної афіліації їхніх власників, суворого контролю лобістськими групами, нарешті, фактів звільнень і переслідувань журналістів і навіть непокірних власників (досить згадати Теда Тернера) – більш ніж достатньо. Показово, що нині вже арабські журналісти збираються на демонстрації з вимогами захистити свободу слова в США!

Сам термін «незалежна преса» в США остаточно знівельовано – з’явилося визначення, а головне, активно розвивається «альтернативна преса», благо, Інтернет дає можливості для діяльності нецензурованих часописів та радіостанцій.

По-друге, і, певно, це найважливіший для нас урок, остаточно розвіялися ілюзії, що американський уряд дійсно переймається свободою слова і преси будь-де в світі, а у «стратегічних партнерів», передусім, в Україні, і поготів. Традиційно дуже вокальні вимоги дотримання демократичних норм у відносинах влада-преса стали не просто розмінною монетою в американській зовнішній політиці, а і цинічним засобом тиску для отримання конкретного вигідного США рішення. Тобто, не йдеш на поступки – станеш «ворогом преси», зробиш так, як вимагається – і ми заплющуємо очі на всі твої авторитарні виходки… Одне слово, «реальполітік».

… І все-таки я вірю. Вірю в життєздатність згаданої на початку лібертаріанської теорії преси і в відродження принципів Батьків-засновників Сполучених Штатів.

Ігор Слісаренко

Від „Детектор медіа”: Стаття виражає погляди тільки її автора і не співпадає з позицією „Детектор медіа”.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
988
Читайте також
20.09.2001 14:25
Наталія Лигачова
«Детектор медіа»
2 578
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду