На початку програми “Черное/белое” („1+1”) її ведучий В’ячеслав Петкун зацитував Юрія Шевчука: “Откройте рты, сорвите уборы, по улице чешут мальчики-мажоры”, потім оголосив тему “Діти відомих батьків”, а потім представив гостей. А ось тут стала помітною певна розфокусованість на рівні заявленої теми. Навряд чи дітей музиканта Бориса Гребенщикова, актора Іллі Алейнікова (“Городок”), композитора Іллі Кожушкіна та актора Олександра Філіппенка й Михайла Боярського, можна зарахувати до “золотої молоді”.

Судячи з розповідей і спогадів дитинства, що лунали в студії, - це скоріше такий собі middle class. А ще точніше - middle-middle class, становище в якому визначається працею і талантом, а не наближеністю до влади й виконанням конформних соцзамовлень за надреальні соцблага. Ви можете собі уявити ту соцальну прірву, яка роз’єднує, припустімо, актора Іллю Алейнікова і, наприклад, поета Сергія Михалкова? Ось це і є різниця між поняттями “мажори”, “золота молодь” і просто “діти відомих батьків”.

Чим відрізняються “діти відомих батьків” від дітей публічно не відомих батьків? Тим, що в ЖЕКу за послугу вони можуть розплатитися автографом свого батька чи контрамаркою на його виступ. Ну, ще друзі батьків можуть протягти на свій курс в театральний ( а може, й не можуть, а може, й друзі курс не набирають, а може, дитина просто не хоче в театральний, а в нетеатральному друзі курсів не набирають… і т.д., і т.п.). Та ще й з дитинства усі пальцем показують – дивіться, син Боярського. Можливо про це останнє і треба було говорити саме з цими запрошеними, але тема була заявлена інша, відтак і розмова склалася інакше.

Коротше, до чого я хилю: поняття потрібно розмежовувати. Власне, це і є надзавданням ток-шоу – зійтися не в думках, а у визначенні обговорюваних понять. “Зійтися в думках” – це повна дискусійна поразка, яка означає, що якійсь одній інтонації вдалося домінувати завдяки кращій аргументації або впливовішому представництву (тобто “вилізла” чиясь конкретна помилка із членів творчої команди програми). А далі – що називається, тиша.

Тиша й благодать – не кращі характеристики ток-шоу. Але саме вони характеризують атмосферу, що панувала на останньому “Черном/белом”. По-перше, глядачі підпали під чари запрошених “діток” – Аліса Гребенщикова, дует “Чай вдвоем” (Клявер і Кожушкін), Сергій Боярський, Паштет (Паша Філіпенко), до яких долучилися Даша Кончаловська та Децл, - усі премилі люди, які спокійно розмірковують і гарно формулюють.

Але – що формулюють? А формулюють вони дуже просту річ – “ми такі самі люди, як і ви”. Цю ж думку підтримує запрошений експерт-психолог. Єдиний, хто намагається їй опиратися – Паштет, але під тиском стандартного набору аргументів він так і не зміг сповна її висловити. А думка була класна: у мистецьких сім’ях є ще й конкуренція між батьками та дітьми у творчості – з одного боку, дуже тонка й непомітна, з другого – абсолютно безжальна, бо творчі люди – страшні егоцентрики. “Та яка там конкуренція, от в мене з татом ніякої конкуренції,” – в один голос заволала решта учасників, і Паштет вирішив тему не розвивати.

Тобто ток-шоу перетворилося на звичайну передачу з життя зірок – мовляв, ось такі вони діти, цих відомих (правда, гарні?) – та ще й із психологічно вивіреним резюме: вони такі ж, як і всі. Саме резюме мене насторожує.

Не так давно, кілька місяців тому, на аналогічну тему “золота молодь” відбулася передача “Большая стирка”. Вже не пам’ятаю усіх її учасників, але склад запрошених був дещо іншим, “мажорнішим” – дочка Нємцова, ще якогось пітерського депутата, яка була замішана в якомусь гучному скандалі, де фігурували вкрадені в неї величезні гроші та коштовності, ще хтось… Децл засвітився і там, і там (бо молодий і модний). Так от, вони теж усі в один голос твердили – “ми такі самі, як і ви”. Або це батьківський гіпноз з виховною метою, що блокував власні мозкові функції – “ви такі самі, як і всі інші діти”? Або вони навіть не можуть собі уявити, хто такі ми – незолоті й навіть несрібні – і як ми живемо? Або це свідома ідеологічна установка, яку нам “втюхівають” в ім’я зняття соціальної напруженості. А що найімовірніше – і перше, і друге, і третє одночасно.

Усі ми виросли в суспільстві безкласовому, де нас вчили, що усі люди рівні, і що син двірника має ті самі права, що й син міністра. Звісно, конституційне право на життя у двірника й міністра однакове, але що толку, якщо право на медичну допомогу – геть різне? Прямо-таки полярне. І тоді, попри свій гуманістичний пафос, твердження про соціальну рівність виглядає звичайнісіньким ідеологічним лицемірством. Тим паче у суспільстві, яке за останні роки із декларовано-безкласового перетворилося на недекларовано-класове. Ось чому мені не подобається фраза про тотальну рівність: вона автоматично скасовує ті зобов’язання, які у цивілізованому суспільстві покладають на себе вищі класи щодо нижчих. І взагалі найменшу можливість таких зобов’язань. І, що прикметно, проголошують її уже не батьки – діти.

Про все це можна було говорити у передачі, що розпочиналася зі слів “Раскройте рты, сорвите уборы, на папиных «Волгах» мальчики-мажоры”. Але попри контрастність назви “Черное/белое”, програмі саме контрастності поки що й бракує. Вийшла мирна бесіда інтелігентних людей “о том, как прекрасен наш круг». Розмова, що важливо, цікава. Та, може, варто було й тему передачі так сформулювати?