«Стіна» — від Берліна до Донбасу

«Стіна» — від Берліна до Донбасу

12 Листопада 2014
5740
12 Листопада 2014
13:31

«Стіна» — від Берліна до Донбасу

5740
Документальний фільм «Стіна» («Інтер», власне виробництво) не є лише стрічкою «під дату», створеною з нагоди 25-ї річниці руйнування Берлінської стіни. Фільм здатен змоделювати розвиток подій у сьогоднішній Україні
«Стіна» — від Берліна до Донбасу
«Стіна» — від Берліна до Донбасу

Як і письменник-антипутінець Борис Акунін, ваш автор вірить у різноманітні знаки. Тож документальний фільм власного виробництва «Стіна» («Інтер», 9 листопада, 11.00, автор Олександр Лук'яненко, режисер Олександр Ракоїд) для мене виявився буквально зітканим із них.

 

Що дозволило сприймати стрічку не лише як фільм «під дату», тобто створений із нагоди 25-ї річниці руйнування Берлінської стіни як символу тоталітаризму. Якщо уважно слухати закадровий текст, він виявиться ціннішим за справді унікальні, не бачені раніше кадри німецької хроніки, використані в стрічці. Й викличе не лише актуальні асоціації, а й здатен, всупереч очевидному наміру авторів фільму, змоделювати розвиток подій в Україні.

 

Про існування Стіни між Східним та Західним Берліном радянські люди, в тому числі школярі, знали, маючи про неї поверхове уявлення. Зокрема, Юліан Семенов у «Бомбі для голови», ранньому романі про подвиги «пізнього» Штірліца в Західному Берліні, описав Стіну зразка 1969 року. І вже на восьмому році її існування було відомо: вона розділяє два світи й дві системи в межах одного великого німецького міста. На Сході - сили Добра, на Заході - оплот Зла.

 

Згодом до радянських читачів дійшли заборонені в СРСР романи «Той, хто повернувся з холоду» Джона ле Карре та «Червона площа» Едуарда Тополя. Там теж фігурує Берлінський мур, але як вододіл між політичною свободою та політичною тюрмою. Герої проривалися зі Сходу на Захід, Захід їх приймав радо, натомість Схід не відпускав, розстрілюючи з автоматів та кулеметів. Вершиною представлення проекту цивілізаційного розламу є The Wall - знаменитий альбом британської групи  Pink Floyd. У тому, що згадана Стіна надихнула музикантів на цей твір, немає сумнівів через дві речі: негласну заборону твору, а заразом - однойменного фільму Алана Паркера в СРСР та постановку рок-опери в Берліні 1990 року, на місці поруйнування муру.

 

Проте ніхто й ніде не уточнював: насправді Стіна, котра розділила німецьку столицю в 1961 році на комунізм та капіталізм, не розрізала всієї країни. І Західний Берлін сам був обнесений за зовнішнім периметром колючим дротом. Таким чином, всякий, кому вдавалося з ризиком для життя - під землею, під водою, повітрям, - перебратися зі Сходу на Захід міста, опинявся в своєрідному фільтраційному таборі. Аби вже звідти при бажанні остаточно вийти за «колючку».

 

Дивним чином виходить ось що. У радянські часи комуністичний Берлін, а в ширшому розумінні - Німецька Демократична Республіка (НДР), були для громадянина СРСР недосяжним Заходом. Бо рівень життя навіть там був вищим за наш. Проте для німців, котрі мешкали у Федеративній Республіці Німеччина (ФРН), усе, що по той бік Берлінського муру, було... Сходом. Нині ж, якщо послухати біженців із палаючого Донбасу, вся інша Україна, включно з Києвом і не кажучи вже про Львів, сприймається в форматі Заходу. Натомість для нинішньої, чверть століття як об'єднаної Німеччини, вся Україна - незрозумілий та не завжди дружній Схід.

 

Це - перша з багатьох близьких нині українцям асоціацій. Анонсований владою проект «Стіна» - не лише комплекс оборонних споруд на українсько-російському кордоні. Це новий цивілізаційний вододіл. Котрий ділить Україну світоглядно так само, як у 1961-му та Стіна ділила Берлін. Зона впливу Росії - та частина Донбасу, яку контролюють терористи. Але так само зовсім не умовна, а реальна зона впливу Заходу - вся інша Україна. Від Харкова й Дніпропетровська до Львова й Ужгорода. Нехай не обдурюють результати голосування за «Опозиційний блок» - згадана політична група не оголосила себе проросійською. Бо вороги, проте не самогубці.

 

«Ми не хочемо війни. Але якщо ви хочете - ми вам влаштуємо!» - заявив керівник СРСР Микита Хрущов незадовго до того, як віддав наказ розділити мурами Берлін. Нинішня Росія вдається до тієї ж самої риторики: мовляв, вони не хочуть війни, це київська «хунта» її провокує. Й постійно вустами своїх речників звинувачує українську сторону в провокаціях. Саме для уникнення аналогічних фейкових, як сказали би зараз,  провокацій Хрущов дав команду будувати Стіну. Єдина різниця - теперішня Росія категорично проти проекту «Стіна» навіть на контрольованих Україною кордонах. Натомість Київ уже, схоже, готовий визнати нові державні межі, хай тимчасові, по нинішній лінії Східного фронту.

 

Вона ж - лінія розламу Донбасу та країни в цілому. Так само, як свого часу та, історична Стіна, стала лінією розколу для німців.

 

Які ще підказки дає українцям показаний на «Інтері» фільм про недавню німецьку історію? Очевидні та прозорі. Наприклад, тодішній президент США Джон Кеннеді визнав Берлінську стіну кращим варіантом, аніж чергова війна в Європі за сфери впливу. Або ось - передумовою зведення муру в Берліні став той факт, що потужні держави, включно з Америкою, не збиралися воювати за єдину Німеччину. Спільно й мовчки домовившись залишити радянській імперії східні європейські території. Чи ось: ФРН категорично відмовлялася визнавати НДР, вважаючи Східний Берлін своєю територією, а німців, які за муром - своїми громадянами, котрі живуть там випадково. Навіть - увага! - весь час, доки стояла Стіна, присилали східним підрадянським німцям запрошення на вибори!

 

Ні, паралелі аж надто очевидні. Історія вже повторюється. Тільки тепер вона зсунула Стіну ще східніше, на Донбас. А з тієї сторони сюди, в бік умовного Заходу, тягнуться струмочки біженців - точно так, як у розділеній Німеччині, поки ще випускали.

 

Ніхто, до речі, так і не пояснив, чому за сто останніх років не було потоку біженців на Схід у мирний час - лише на Захід? Та й то один раз, коли Європою володів Гітлер. Бо нинішня українська війна вперто суне зі східного напрямку.

 

Нарешті, фільм «Стіна» дає чіткий прогноз на наше майбутнє. Дивіться - східні німці, ті, що по радянський бік своєї Стіни, логічно почали жити чимдалі гірше. Вони звернулися по допомогу до Кремля. Але в Москві чітко відповіли: маємо власні проблеми, викручуйтеся самі. Не змогли, й ось тоді німецькі «східняки» збунтувалися. Вони захотіли на Захід. Точніше - стати тим Заходом, яким їх вважали радянські люди. Ось із чого почався процес знесення мурів та об'єднання країни. Потім, після всього, німці почали платити податок на відновлення. В колективах офіційно закріпили пропорційну систему: половина працівників зі Сходу, половина - із Заходу. Тепер Німеччина - країна, з якою рахується навіть імперська Росія.

 

Хіба не такого ж об'єднання прагне Україна? Але, схоже, і згаданий фільм це яскраво показав, - щоби так сталося, доведеться на певний час зводити стіни. Й, на жаль, зовсім не віртуальні.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5740
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Б.Б.
3424 дн. тому
Вибачте, Андрію, але ФРН та НДР - під тиском світу і внаслідок домовленості між США та СРСР - визнали одна одну 1970 року. І відтоді офіційно вважали одна одну іноземними державами. Захід і тоді був далеко не всесильним, а бажання не допустити нової світової (ядерної!) війни - сильнішим за міжнародне право. Від того ж таки 1970 року Західний Берлін було визнано як окремий суб'єкт міжнародного права з особливим статусом - хоча насправді в ньому й майоріли прапори ФРН, але "неофіційно".
Олег Джолос
3424 дн. тому
Ich bin Donetsk Сегодня посмотрел фильм «Стена» посвящённый двадцати пятилетию падения Берлинской стены. Как-то тяжело смотрел … Фильм вроде как приурочен к праздничной дате, годовщине ликвидации символа холодной войны и объединению немцев в единое государство. Но во время просмотра меня не покидали ассоциации с сегодняшними событиями в Донецке и в целом на востоке Украины. Честно скажу, не хочется, чтобы мы вновь стали одним целым лишь спустя почти три десятилетия существования по разные стороны разделительной стены. Напомню, что в Берлине эту самую стену возвели за считанные дни в августе 1961, причём протяжённость её составила 150 километров. Признаюсь, я ошибочно полагал, что стену воздвигли сразу после взятия Берлина в мае 45-го. Исправил это заблуждение я пять лет назад, когда сам оказался в столице Германии. Было это как раз в октябре, когда немцы празднуют своё объединение, поэтому тема раздельного существования двух Германий и их последующего объединения не обошла стороной мой журналистский интерес. Так вот, после бесед с выходцами из ГДР, могу с уверенностью утверждать, что несмотря на политическое решение строить стену, которое не без оснований приписывают лично Хрущёву, жители восточного Берлина были более чем не против, отгородиться от своих западных соотечественников. Да, были и те, кто протестовал, кто пытался ценой собственной жизни убежать в западную, не подконтрольную ГДР, часть Берлина. Но большинство берлинцев в 1961 году были довольны своей жизнью, в первую очередь потому, что они не были хорошо знакомы с уровнем жизни в ФРГ и странах Запада. Советский Союз оказывал огромную экономическую поддержку ГДР. В страну рекой текли дармовые сибирские нефть и газ, уральская сталь, украинская сельхоз продукция. Восточные немцы массово учились в московских и ленинградских вузах. На мой вопрос о том, почему вы позволили строительство стены, которая на десятилетия разделила один народ, мой пожилой берлинский наставник, сказал, что тогда он и большинство восточных немцев искренне верили в могущество Советского Союза и его преимущества перед западными странами. - Мы как и вы верили в скорую победу коммунизма, особенно после того как ваш Юрий Гагарин, стал первым человеком в космосе!- до сих пор помню слова этого убелённого сединами немца. Не знаю, жив ли он ещё. Он мне рассказывал, какие страшные бои шли в Берлине весной 45-го: - Здесь погибли сотни ваших солдат, в то время как ваши западные союзники воевали техникой и берегли жизни своих военных. Немецкие города в основном разрушила британская авиация, а вы воевали пехотой. Думаю, что мой немецкий собеседник не до конца был искренен со мной. Рискну предположить, что не только советские космос и балет, по которым мы были впереди планеты всей, убедили немцев согласиться со строительством берлинской стены. Главным, думаю, были танки, в смысле реальная угроза новой войны. В начале 60-х отношения между СССР и США обострились, ни Хрущёв ни Кеннеди не хотели уступать друг другу в геополитических интересах своих государств. Поэтому разделение Берлина, что называется по живому, стало тогда компромиссом, устроившим всех. А немцам ничего не оставалось, как смириться и ждать. Ждать пришлось без малого три десятилетия. Я не хочу столько ждать, уверен, и многие дончане не хотят. Я хочу повторить вслед за Кеннеди: «Ich bin ein Berliner», только, я не берлинец, я – донецкий, или, как говорит Александр Алексеевич, я – дончанин.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду