Путін — найкращий друг російських лижників

Путін — найкращий друг російських лижників

3 Листопада 2014
5605
3 Листопада 2014
12:34

Путін — найкращий друг російських лижників

5605
Фільм «Путінські ігри» ізраїльського режисера російського походження Олександра Гентелева демонструє не лише сутність, а й тріумф того, що визначається як «російська національна ідея»
Путін — найкращий друг російських лижників
Путін — найкращий друг російських лижників
Фільм «Путінські ігри» (Putin's Games), створений ізраїльським режисером російського походження Олександром Гентелевим, для показу в Російській Федерації заборонено. Отже, його мусить бути показано в Україні, що й сталося - прем'єра в кінопрокаті відбулася 6 жовтня. А 1 листопада стрічку продемонстрував і телеканал «Еспресо TV». Хоча загалом ця картина має в рази менше екранів, аніж «Майдан» Сергія Лозниці.
 
У жодному разі не намагаюся порівняти значущість для нашого й західного глядача згаданих вище стрічок. Просто гола констатація факту. Обидва фільми не рекомендовані для перегляду громадянам Росії. Обидва можна знайти в мережі, довівши сміхотворність будь-яких заборон у часи інтернету. Проте найкраще - піти в кіно. Бо великий екран створює не додатковий, а основний ефект, якого прагнув досягти кожен творець. І добре, що повнометражна документалістика, створена для великих екранів, їх в Україні хай поволі, але знаходить.

 

Якщо таки ставити «Путінські ігри» з чимось в один сегмент чи, точніше, один смисловий ряд, то відразу згадуються такі, на перший погляд, різні стрічки, як «Олімпія» (1935) Лені Ріфеншталь, «О, спорт, ти - світ!» (1981) Юрія Озерова, Бориса Ричкова та Федора Хитрука та «Інший Челсі» (2010) Якоба Пройсса.

 

Перші два створені відповідно в нацистські Німеччині періоду тріумфу й розквіту та Радянському Союзі за десять років до розвалу. Обидва є одою Олімпійським іграм як торжеству досконалого людського тіла, того єдиного, що має рвати до бою дух. Хоча український класик Іван Франко ще наприкінці позаминулого століття наполягав на справедливості цілковито зворотного визначення: «Дух, що тіло рве до бою».

 

«Інший Челсі», до речі, свого часу теж неофіційно заборонений для показу, щоправда - в Україні, наочно демонструє, як спорт на прикладі «гри мільйонів» футболу стає чи не єдиним компенсаторним механізмом для громадян у тоталітарній системі, котрий здатен задовольнити переважну більшість людських потреб. Навіть забути про них: за чергову перемогу свого «Шахтаря» власне шахтарі, живучі в халупах та злиднях, готові пробачити своїм же феодалам усе.

 

Цінності забитого гола стають вищими за збереження гідності й дотримання прав людини. Гордість за краї чи країну зростає в геометричній прогресії не через економічні перемоги, демократичні здобутки та збільшення кількості представників креативного класу. Ні, тут правлять бал пишні відкриття й не менш пишні закриття церемоній Олімпійських ігор чи світових футбольних чемпіонатів на вражених диктатурами територіях.

 

Спортивні дійства як такі загалом позбавлені іншого смислу, ніж добігти першим, підняти найбільшу вагу, кинути снаряд далі за суперника, наваляти найбільше м'ячів у ворота чи кошик. Можна довго сперечатися, є в цьому видовищі щось ширше та чи має великий спорт інтелектуальну складову загалом. Напевне, якусь має, бо кожен спортсмен і кожна команда розробляють власну стратегію й тактику, що, згоден, потребує певних розумових зусиль. Але не менших, а навіть більших застосувань інтелекту вимагає розвиток малого, середнього та великого бізнесу, створення фільмів, музики, робота в сегменті високих технологій тощо.

 

Весь фокус у тому, що в країнах із розвиненою демократією, в ліберально орієнтованих суспільствах вільна економіка, свобода творчості й можливість реалізації на будь-якій ниві спортивні свята різного рівня масштабності гармонійно співіснують з іншими сферами політичного, соціального, суспільного й культурного розвитку. Натомість диктатори роблять ставку саме на спорт, демонстрацію грубої фізичної сили, аби запропонувати громадянам, котрі не біля корита-годівниці, два шляхи. Або качайся, нарощуючи м'язи - або йди в еміграцію. Хоч зовнішню, тобто, геть із країни. Хоч внутрішню - спивайся й деградуй. Бо нічим іншим, крім Олімпійських ігор та спортивних свят, твоя країна тобі пишатися не дозволить.

 

«Путінські ігри» наочно демонструють практичне втілення такої теорії. Олександр Гентелєв обрав стару добру драматургічну схему, починаючи свою історію не з яскравого епізоду з обіцянкою скандалу, аби потім дати в титрах щось на кшталт: «За два роки до цього...». Герої його фільму, працюючи волею автора на контрасті, розповідають, як ще на початку свого правління Володимир Путін поїхав на курорт Червона Поляна кататися на лижах, після чого затявся домогтися права Росії проводити Олімпійські ігри 2014 року в Сочі. Опозиціонер Борис Нємцов, уродженець Сочі, традиційно критикує Путіна. Не стільки за саме рішення, зрештою, нічого поганого в спортивних змаганнях нема, місто від цього за інших обставин лиш виграє. Паралельно мер Сочі Анатолій Пахомов, проходячи не зруйнованою будівництвом частиною міста як хазяїн, переконує - це справді так. Тут місто-курорт, місце для відпочинку, і люди мають перейматися лише хорошим настроєм. Але режисер знову повертає нас до іншої, зовсім не чиновницької реальності - і Нємцов елементарно доводить, що Сочі - водночас єдине місце в Росії, де майже ніколи не буває холодів, і територія, де ніколи не було навіть невеличких спортивних об'єктів. Серед причин - не дозволяють природні кліматичні умови. Тобто, брутальне втручання в них рівнозначне ініціативам повернути назад течії великих річок.

 

Коментарі професійних спортсменів Петра Федіна та Леоніда Тягачова зводяться до наступного. Путіну сподобалося кататися на гірських лижах. Під наглядом тренерів Володимир Володимирович за дуже короткий термін освоїв лижі краще за своїх вчителів, ставши найкращим гірськолижником Росії. Після чого вони пояснили здібному учневі на пальцях - всякі Олімпійські ігри починаються з гірськолижного спорту. Уже 2002 року найкращий друг російських лижників почав умикати безпрецедентне лобі в МОКу, аби здобути першу спортивну перемогу - право на проведення ігор у Сочі. Визнаючи, що місцевість абсолютно для цього не пристосована, Федін із Тягачовим тим не менше одноголосно твердять: Росія заслужила право на спортивне свято такого масштабу, а Путін своєю присутністю відразу зробив занедбаний курорт модним та залюдненим.

 

Увесь подальший екранний час відданий, погодьтеся, не аж таким ексклюзивним речам, як корупція, дерибани, розпили й відкати на масштабному будівництві. Погодьтеся, цим Україну не здивувати. Громадяни переконані в масштабних розкраданнях під час підготовки до «Євро 2012», навіть якщо офіційні дані про це ніколи не будуть оприлюднені. Зацікавити може й повинно інше: громадяни Росії переважно визнають за Путіним право відверто грабувати їх та викидати на соціальний смітник, бо Олімпійські ігри в Сочі допоможуть Російській Федерації вкотре прогриміти на весь світ. Вразивши масштабами та яскравими фасадами.

 

Стрічка завершена 2013 року, і автор не показує того, що вийшло з «проекту століття». Зате можете бути певні: люди, котрих цілими родинами відселяли з будинків, що підлягали знесенню для потреб олімпійських забудов, після закриття «путінських ігор» лишилися там же, де їх показала камера оператора. Тобто ніде. Прийнятий Держдумою закон №310 дозволяє конфісковувати власність людей, передусім нерухомість та землю, на користь держави та для потреб спортивного свята.

 

Проте мало хто з відселенців ризикує говорити. До таких належить сочинець Роман Ребенко, котрий заявляє: «Для нас Олімпіада - це горе», додаючи: «Я став бомжем іменем Російської Федерації». Але інші, кого переселили з будинків у бараки з туалетами на вулицях, без опалення й гарячої води, вперто визнають за владою таке право - в ім'я великої мети.

 

Таким чином, «Путінські ігри» ще раз демонструють не лише сутність, а й тріумф того, що визначається як «російська національна ідея». Не маючи прав, сидячи по горло в багнюці та потерпаючи від грабіжницьких законів, усе одно пишатися досягненнями своєї супердержави. В даному випадку - спортивними. Підготовка до демонстрації яких насправді не поліпшила, а лише погіршила як життя громадян, так і загалом екологічний баланс у регіоні. Ми вже знаємо: Путін із Сочі в лютому цього року поїхав із наміром почати війну з Україною, і втілив його. З не меншим ентузіазмом, ніж пробивав у МОКу проект «Олімпійські ігри в Сочі».

 

Загалом же «Путінські ігри» та інші згадані вище стрічки об'єднує коли - демонстрація того, що диктатори люблять спорт та роблять на нього ставку, а коли - констатація цього факту. Аналіз та невтішні висновки. Сталін, як відомо, був також найкращим другом радянських фізкультурників. Атлетів продукували скульптори Третього рейху. Демонструє оголений торс, майстерність у володінні дзюдо та зразково-показове катання на лижах Володимир Путін. Навіть Віктор Янукович - й той намагався постати зіркою як не гольфу, то великого тенісу. Тож дуже вдала фраза звучить у фіналі з вуст одного з сочинців: «Краще б Путін у шахи грав».

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5605
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду