«Детектор медіа» продовжує приділяти значну увагу темі пропаганди та інформаційної війни. Здебільшого в наших публікаціях ідеться про практичні аспекти цих явищ. Цього разу ми публікуємо статтю заступника директора Центру світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України Олександра Децика (в минулому - генерального директора інформаційного агентства «Укрінформ»), який розповідає про пропаганду з наукового погляду.

Наш час є першою епохою, в якій багато тисяч прекрасно освічених індивідів зробили своїм постійним заняттям проникнення в колективний громадський розум. Метою такого проникнення є здійснення маніпулювання, експлуатації та контролю.

Маршал Маклюен

Неоголошена війна на сході України 2014 року, її інформаційно-медійний супровід з боку різних учасників та зацікавлених спостерігачів змусили українську владу та громадянське суспільство задуматися над доцільністю використання пропагандистського інструментарію для захисту національної безпеки країни. Часто саме пропагандою пояснюють контекст розповіді про подій, прямо протилежний їхній суті.

Різноманітність поглядів на явище

Не треба робити глибокий компаративний аналіз контексту вітчизняного медіадискурсу, щоб переконатися: в Україні термін «пропаганда» має нейтрально-негативне значення, натомість сусіди, де ще з радянських часів незрівнянно більше дослідників цієї тематики, навпаки, часом навіть намагаються довести «нормальність» подібної роботи!

Так, уже в першій десятці посилань на запит російською «понятие пропаганда» в інтернет-пошуку ви можете отримати мінімум два з десяти прямо позитивних трактування: «Во все времена люди руководствовались пропагандой, задававшей правила как индивидуального, так и коллективного поведения», - йдеться мовою оригіналу на самому початку однієї із загальнодоступних «лекцій», ще до того, як дається визначення явищу. «Пропаганда - это не страшно», - розповідає в тон першому такий собі «Блог юриста», в якому мотивовано це ж і доводиться.

Навіть подачі визначення «пропаганда» в україномовній та російськомовній «Вікіпедії» різняться. У російській значна увага приділена історичному корінню цього феномену, в українській - притаманній йому маніпулятивності.

Наука та пропаганда

А що стосовно вказаного явища інформаційної подачі знає українська наука?

Огляд наявних наукових публікацій на тему пропаганди дозволяє пересвідчитися, що конкретно ці сторони суспільного життя та особливостей інформаційної подачі у вітчизняній науці періодично досліджувалися політологами. Інколи термін можна знайти у працях із журналістики, історії, державної служби, філософії та навіть юриспруденції.

Серед тих, хто більш цілеспрямовано вивчав саме пропаганду - Микола Кравчук, Лідія Леонтьєва, Георгій Почепцов та Неллі Яковлева. З роботами Георгія Почепцова можна детально ознайомитись на MediaSapiens, тому більше сконцентруємося на інших.

Неллі Яковлева у 2010 році запропонувала визначення політичної пропаганди як комунікативної діяльності, орієнтованої на закріплення у свідомості або трансформацію певних установок, переконань, стереотипів цільової аудиторії за допомогою інформаційних та/або маніпулятивних прийомів, технік, методів для досягнення поставлених політичних цілей і завдань.

Вона зазначає, що пропаганда, піар і реклама є самостійними способами організації комунікації, хоча вони й мають певні спільні риси: чинять вплив на погляди й поведінку людей, ретранслюються, в основному через ЗМІ, звернені до соціалізованих особистостей. Однак саме через мету, завдання, об'єкт впливу, часовий період дії, функції визначаються їхні відмінності.

Пропаганда ХХ століття

Микола Кравчук, вказує, що саме у ХХ столітті, політична пропаганда і в тоталітарних, і в демократичних системах набуває офіційного статусу, фінансується і регулюється державою. Вперше з'являються розгалужені спеціалізовані організаційні структури, для яких вона стає професією і основним завданням.

Дослідники пов'язують розвиток пропаганди з війнами. Як констатує Неллі Яковлева, Перша світова війна розкрила можливості її потужного впливу на погляди особистостей, а в Другій світовій війні відбулося вдосконалення багатьох технік і методів комунікації та переконування, за часів холодної війни відбулося ще більше усвідомлення необхідності такого психологічного тиску на противника.

Пропаганда була притаманна тоталітарним режимам того століття. Централізація всіх структур, що здійснюють вплив на установки громадян, вироблення необхідної стратегії і тактики впливу на державному рівні, їхній тотальний характер, використання засобів комунікації для досягнення політичних цілей, придушення альтернативних джерел інформації, ідеологізація буття, наприклад, були притаманні й радянському й нацистському режимам.

До того ж, характерною рисою тоталітарної політичної пропаганди називається її висока маніпулятивність, що маскується під інформативність, яку не завжди помічають, оскільки вона сприймається людьми під виглядом об'єктивної інформації та розваг, видовищ, шоу...

Ще однією рисою маніпулювання є нав'язування спрощених стереотипів, стандартних образів, уявлень про навколишню дійсність, які здійснюють роль орієнтації на конкретне політичне явище чи подію. Стереотипи відповідно до зусиль пропагандиста викликають позитивні або ж негативні емоційні реакції. Приклади таких стереотипів і зараз на слуху: «фашисти», «нацисти», «бандерівці» тощо.

Канали поширення, методи

Масові заходи, організація державних і професійних свят, виступи лідерів, безпосереднє звернення до населення, мистецтво, архітектура, музика, радіо, телебачення, друкована продукція, навіть насадження специфічної політичної мови - все це може бути формами пропаганди й засобами впливу.

При цьому серед методів та засобів інформаційного проникнення країни за кордони називаються фінансування іноземним урядом інформаційно-пропагандистських програм у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, економіки, оборони для поширення впливу на населення країн, а також співпрацю з недержавними видавничими організаціями тощо.

Залучення громадян до інформаційного обміну, апеляція до їхньої системи цінностей, перекодування їхніх ідей та поглядів, що в подальшому впливає на зміну їхньої політичної поведінки, відбувається саме за допомогою різноманітної комунікації.

Зазначено, що найбільший пропагандистський потенціал через візуальність подачі матеріалу й емоційність викладу зараз має телебачення. Набуває впливовості інтернет. Радіо використовується рідше, але має свої пропагандистські переваги.

Найзагальнішими методами пропаганди є спрощення (засіб перетворення складних проблем на прості), замовчування (приховування небажаної інформації) і вйитіснення (інструмент відволікання уваги від негативних поточних подій).

Вигаданий факт (повідомлення факту, якого не можна перевірити й стосовно якого не можна отримати будь-яких свідчень), пряме коментування (використання оціночних понять під виглядом нейтральних), непряме коментування (приховування комунікатором пропагандистського впливу через інформаційний фон або шум), двостороння аргументація (виклад декількох точок зору, альтернативні позиції не виключаються й не оцінюються як хибні) - так само можливі методи.

Мають місце в цьому переліку й «банальні» напівправда й інсинуація (надання хибної аргументації фактам, маніпулювання ними всередині матеріалу, а в деяких випадках неадекватність фактів та аргументів висновкам), інформаційне дроблення (виривання з контексту, повідомлення лише фрагменту даних, що призводить до нерозуміння ситуації й події загалом).

Що цікаво, інформаційне перевантаження (повідомлення надзвичайно великого обсягу інформації, основну частину якого складають абстрактні судження, непотрібні подробиці, різні деталі), також може бути в числі далеко не повного переліку цих методів маніпулювання.

Успішність пропаганди та контрпропаганди

Для успішності пропагандистської кампанії, як вказують дослідники, необхідний комплексний підхід до її організації, адже ефективність пропаганди обумовлюється дією багатьох чинників. Елементами цього є сукупність чітко сформульованих цілей впливу, засобів досягнення цих цілей і реакцій аудиторії на повідомлення. Тож їх з'ясування та викриття може допомагати в протидії.

Хоча, що важливо, пропаганда є динамічним процесом, з грою на емоціях, вона реалізується й діє значною мірою образами, символами, зображеннями, окрім того, пропаганда втілюється за допомогою специфічної мови, вона має тісний зв'язок із політичним і соціально-економічним життям, вимагає конкретності, яка переслідує реалізацію чітко окреслених ідей, концепцій і доктрин.

Слід пам'ятати, що кожне суспільство під час свого історичного розвитку виробляє власний образ чи самообраз, який переважно проявляється в різних символах. Оскільки всяка інформація, яку сприймає суб'єкт, постає в його очах як сукупність візуальних і звукових символів, то він розшифровує її у формулах, що мають для нього особливий сенс. При цьому сприймаються лише ті з них, які відповідають його системі координат і світогляду.

За допомогою символів утверджується приналежність до конкретної спільноти, а також засвоєння нею основних ідей. Символи і знаки є засобами регуляції політичної поведінки, тому уточнення їхньої сутності та функцій на різних етапах залишається актуальним для політичної науки й тих, хто хоче ними скористатися чи перешкодити цьому.

Все це потрібно враховувати не тільки для ідентифікації пропаганди, а й для заходів із протидії їй, як державними структурами, так і кожним із громадян, оскільки пропаганда використовується виключно для того, щоби впливати на перебіг думок у голові кожного з нас.

Ілюстрація - psyfactor.org