Чи не час називати речі своїми іменами?

Чи не час називати речі своїми іменами?

28 Липня 2014
11153
28 Липня 2014
10:31

Чи не час називати речі своїми іменами?

11153
«Антитерористична операція» як офіційне визначення нинішніх подій усе більше скидається на евфемізм, покликаний уникнути називання речей своїми іменами. Й знову варто віддати належне ЗМІ: їхні формулювання бувають набагато точнішими й чіткішими, ніж ті, до яких вдаються політики
Чи не час називати речі своїми іменами?
Чи не час називати речі своїми іменами?

Інформаційний супровід антитерористичної операції викликає щодалі більше запитань із приводу вживаних понять, зокрема й основних. Замість чітких термінологічних визначень незрідка панують публіцистичні образи, що не годяться як офіційні визначення, але саме як такі вживаються. Україна живе у світі кодів та символів, метафор та інакомовностей, ніби боячись називати речі справжніми іменами.

 

Пішло це не від журналістів, а від політиків, від їхніх публічних виступів; журналісти - почасти вимушено - вживають ті самі поняття в тому самому сенсі, ретранслюючи їх суспільству. В підсумку маємо понятійну плутанину, неадекватні реакції на події й невиправдані очікування. Якщо послухати прямі трансляції парламентських засідань (телеканал «Рада» або Перший канал Національного радіо), можна відкрити жахливу річ: уже й парламентарі плутаються в поняттях і, виголошуючи їх, мають на увазі не те, що ці поняття означають.

 

Парадокс ситуації полягає в тому, що матеріали ЗМІ часто-густо виявляються термінологічно коректнішими (й відвертішими), ніж публічні висловлювання політиків - але, менше з тим, нав'язаної політиками понятійної каші, особливо в новинних повідомленнях, однаково не уникнути.

 

Нещодавно один дуже шанований мною політолог у дуже шанованому виданні обурювався Ангелою Меркель: мовляв, виступаючи з засудженням Путіна, вона жодного разу не назвала його агресором, а дії Росії - агресією.

 

Але чи за адресою були претензії?

 

Що таке агресія? Це санкціоноване владою (найчастіше найвищою) протиправне вторгнення збройних формувань держави на територію іншої держави. (Або ж, як різновид, санкціоноване владою знищення або пошкодження майна, що належить іншій державі, - в даному разі нас це навряд чи цікавить.) Ключовими словами для визначення факту агресії є «санкціоноване владою». Тож навіть коли йдеться не про регулярні збройні сили держави-агресора, а про інші мілітарні формування, але вони діють із відома й за організаційної підтримки влади цієї держави - це однаково агресія.

 

А що таке антитерористична операція? За логікою речей, це протистояння проявам тероризму, дії та заходи, покликані покінчити з такими проявами. Що ж таке тероризм? Існують різні визначення, але зводяться вони до того, що тероризм - це акти насильства та залякування, скоювані приватними особами або угрупованнями, що діють на свій розсуд або, принаймні, не від імені держави. Існує поняття «державний тероризм», але воно є великою мірою белетристичним, публіцистичним, можливо, науково-політологічним - але, за рідкісними винятками (як-от санкціоноване владою Лівії збиття пасажирського літака поблизу Локкербі), не юридичним. У будь-якому разі, доведення державного тероризму є вельми складною процедурою. Й, у будь-якому разі, санкціоноване владою збройне вторгнення на територію іншої держави - це саме агресія, а не тероризм.

 

Іноземна агресія й тероризм - це поняття, що позначають різні явища; як правило, має місце або одне, або друге. Справді, чи можна кваліфікувати як тероризм дії гітлерівців на окупованих територіях? Це був терор - так, але не тероризм; це був акт агресії.

 

Тож, за тією самою логікою речей, антитерористична операція не може бути адекватною відповіддю на акт іноземної агресії. Коли йдеться про антитерористичну операцію, поняття держави-агресора стає взагалі недоречним, його просто нема куди притулити. Коли йдеться про боротьбу з тероризмом, дії іноземної держави можна кваліфікувати як посібництво, але не як агресію.

 

То чи мала Ангела Меркель повноваження називати агресією те, що сама Україна за агресію не вважає? Чи мала фрау Меркель повноваження називати Путіна агресором, коли в Україні ведеться «всього лише» антитерористична операція?

 

Скажете, представники влади у своїх публічних виступах неодноразово називали Росію агресором, а те, що відбувається в Донбасі, агресією? На жаль, накопичується щодалі більше підстав припускати, що чимало представників нової влади не відрізняють офіційне від неофіційного й щиро вірять: будь-які їхні слова, висловлені в будь-якому контексті й у будь-який спосіб, одразу ж стають офіційними. Так от: будь-що, висловлене в ток-шоу, в інтерв'ю, у фейсбуку, на зустрічах із громадськістю, на прес-конференціях і навіть - увага! - з парламентської трибуни, саме по собі не може вважатися офіційним. Тобто не може вважатися позицією держави й навіть очолюваного промовцем відомства. І коли наші політики та представники влади з високопатріотичним натхненням таврують російських агресорів перед публікою - все це, даруйте, бла-бла-бла. Чи існує закон, а чи постанова ВР, а чи будь-який інший ОФІЦІЙНИЙ документ, на який би всі вони посилалися і який недвозначно кваліфікував би все, що відбувається, як російську агресію?..

 

«Антитерористична операція» як офіційне визначення нинішніх подій усе більше скидається на евфемізм, покликаний уникнути називання речей своїми іменами. Й знову варто віддати належне ЗМІ: їхні формулювання бувають набагато точнішими й чіткішими, ніж ті, до яких вдаються політики.

 

І в ЗМІ, й у виступах політиків незрідка лунає: мовляв, ми не можемо офіційно кваліфікувати нинішні події як війну, бо тоді доведеться відмовитися від парламентських виборів - вони, мовляв, під час воєнного стану неможливі. Й тут ми стикаємося з тією самою ситуацією: ми заплуталися (а чи нас свідомо заплутали?) у двох різних поняттях.

 

Оголошення стану війни (а чи факту війни) - це офіційна констатація того, що країна не живе мирним життям. Й усього лише. Тоді як щодо воєнного стану існує Закон України «Про правовий режим воєнного стану». Стаття 1 цього закону стверджує: «Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає наданні відповідним органам державної влади та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб...».

 

Оголошення стану війни - це акт зовнішньої політики. Оголошення воєнного стану - це акт внутрішньої політики, що встановлює особливий правовий режим і режим керування всередині України. Вони не лише не є одним і тим самим, а й навіть не випливають із необхідністю одне з одного. Наведена стаття чітко зазначає: воєнний стан вимагає спеціального «введення» - тобто запровадження, він не може виникнути автоматично, внаслідок ухвалення якихось інших документів. Офіційно визнавши, що Україна перебуває у стані війни, можна не запроваджувати воєнного стану. Існують і протилежні приклади: 1981 року Войцех Ярузельський запровадив у Польщі воєнний стан, хоча жодних воєнних дій у країні не було, й у стані війни тодішня ПНР не перебувала - ані офіційно, ані фактично.

 

Ніщо не є таким шкідливим, як право з подвійним дном, тобто називання речей не своїми іменами й розбіжність між де-юре й де-факто. Оце право з подвійним дном усі двадцять три роки й було тією особливістю, що штовхала Україну на «особливий шлях» і доштовхалася до нинішніх трагічних подій. Ні, якщо нині в цьому є якась Висока Дипломатична Доцільність - тоді знімаю капелюха. Тільки здається, що політики, а слідом за ними вимушено й ЗМІ, все ще ставляться до Росії як до старшого брата й тому бояться визнати очевидне.

 

І тим самим вводять в оману суспільство, заколисують його, змушують плутатися в поняттях і витрачати енергію на дискусії про те, що є для всіх зрозумілим.

 

Фото - inforesist.org

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
11153
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду