Експерти «порожняку» не женуть?
Інформаційне поле України зазнає постійного розвитку, котрий має як активні, так і пасивні, навіть застійні фази. До перших відносяться періоди загальногромадянської активності, як-от Помаранчева революція, котра винесла на хвилю популярності незалежні інформаційні ЗМІ на кшталт 5-го каналу чи «Радіо Ера», чи Майдану 2013-2014 років, коли значущим фактором стали «нові медіа», громадське телебачення й радіо. До других, «стабільних» часів відносимо налагоджені сценарії деяких ток-шоу на телеканалах, котрі, за влучним визначенням багаторічного кореспондента Польського радіо в Україні Петра Поґожельського, «ведуть куплені ведучі, а висловлюються в студії перекуплені політиками експерти».
Як політики, так і експерти кочують із каналу на канал, а цілою інтригою на фоні зменшення рейтингів цих «шоу», заміни ними реального політичного життя, був, наприклад, перехід Савіка Шустера на канал із іншим власником та «переформатування» програми. В друкованих ЗМІ й того не було: відкриваючи статтю в «Сегодня» чи «Комсомолці», можна було натрапити на той самий ‒ день у день ‒ пул експертів і політиків. Від цитованих у статті Володимира Фесенка чи Вадима Карасьова політичні оглядачі плавно перетікали до висновків у цитатах Чечетова чи Колесніченка. Звісно, ЗМІ проукраїнської орієнтації, як «День», «Український тиждень», «Україна молода», представляли своє коло експертів, але так само далеко від облич, котрі світилися в ТБ, воно не відбігало - Олександр Палій, Олексій Гарань, Володимир Цибулько тощо.
«Роги й копита» на продаж
Наскільки якісно й повно коментували ці експерти події сьогодення, показали президентські вибори. У більшості випадків експерти-політологи (нерідко екс-політтехнологи) просували погляди, вигідні конкретному кандидату. За збігом обставин, майже кожен такий матеріал, за дослідженням Інституту масової інформації та його представників у 14 регіонах України, мав ознаки замовності. Тобто справді, експерти своєю присутністю в замовному матеріалі його легітимізують. Це відбувається за допомогою коментарів, котрі є зазвичай некритичними, улесливими чи навіть хвалебними щодо героя матеріалу. Експертів називають політологами, соціологами, або й просто експертами чи керівниками заснованих ними інститутів із довгими і малозапам'ятовуваними назвами (приміром, «Інститут медіа-моделювання та політико-економічного аналізу "Перспектива"»). При цьому саме коментатори виходять сухими з води, - адже ж не вони замовляли статтю, і не вони її розміщували.
Фактично ці експерти вигідно випадають із процесу джинси, в якому тільки на перший погляд їх може бути лише два: замовник і виконавець, політична партія/ лідер з одного боку, а з іншого ‒ газета/радіо/телебачення. Дивлячись глибше, звісно, будемо розуміти, що від імені політика говорить його штаб, про таку «співпрацю зі ЗМІ» домовляються піар-служби, а посередниками виступають піар-агенції. Останні раді служити - для прикладу, піар-агенція «Афіна», на сайті якої з контакту лише імейл, сповіщає потенційним замовникам, що джинсу розміщувати вигідно через те, що «при размещении рекламного материала ответственность за него несет рекламодатель; при размещении "джинсы" вся ответственность ложится на редакцию СМИ и это очень удобно для ряда клиентов».
«Правильно» думати
Експерти - ще одна важлива складова такого матеріалу, в якому може бути або один такий коментувальник, або кілька. У другому випадку це преференція або замовника, або видання, яке робить власний матеріал, не переробляючи присланий зі штабу, сформувати відповідний пул коментаторів, які «світяться» на вихвалянні окремо взятого політика та його меседжів. Якщо поглянути на коментаторів у замовних матеріалах щодо претендентів на президентське крісло з квітня 2014 року, одразу можна припустити, що експерти мають своїх фаворитів. Так, наприклад, у Сергія Тігіпка коментувальниками виступали Вадим Карасьов та Володимир Фесенко, у Петра Порошенка ‒ Олександр Палій, у Юлії Тимошенко ‒ Віталій Бала й та ж сама пара Володимир Фесенко - Вадим Карасьов. Також Тимошенко під виглядом політолога намагався просувати її колишній політтехнолог Тарас Березовець, а Петра Симоненка в тій же ролі політтехнолог Андрій Золотарьов.
Окрім вищезгаданих експертів, голова КВУ Олександр Черненко та викладач НаУКМА Олексій Гарань теж опинилися, наприклад, у статті під промовистою назвою «Саме такий президент потрібен Україні. Юлію Тимошенко висунули кандидатом». Гарань: «Дуже тішить, що люди вибиратимуть не між представниками постпомаранчевого табору й Партії регіонів, а між демократичними кандидатами»; Черненко: «Ми не думали, що в умовах такої форс-мажорної президентської кампанії зареєструється так багато технічних кандидатів. Я кажу про приблизно 60-70 відсотків кандидатів. Але це сталося»; Фесенко: «Уже не стоїть питання ‒ Європейський чи Митний союз. Те, що обидва фаворити виборчої гонки ‒ проєвропейські політики, підтверджує європейський вибір України»; Карасьов: «Тимошенко змінилася ‒ стала впевненішою, спокійною, більше заглиблюється в політичні процеси й менше довіряє радникам». На прикладі цих коментарів видно різницю між більш-менш нейтральними та компліментарними відгуками.
У статті в «Фактах» під заголовком «Юлия Тимошенко: "Я иду на персональную войну с олігархами"» Олексій Гарань висуває гіпотезу, що Кличко зняв свою кандидатуру також через ідею відкритих дебатів, оскільки Кличко явно би програвав Тимошенко. Нібито й очевидна на перший погляд річ, але підкріплена думкою професора Могилянки, оббілює цілком тенденційний матеріал. Інша стаття «Фактов» просуває Порошенка («Времена неоправданного пацифизма прошли. Кто не хочет кормить свою армию, будет кормить чужую») з допомогою Євгена Булавки. Останній вважає, що за кордоном уважно прислуховуються до того, що каже Порошенко, оскільки це можуть бути концепти нової державної політики України.
Протестують тільки проти перекручень
Звісно, експерти можуть говорити про випадкове потрапляння в «заказуху», але факт їхньої присутності наявний. Ось як пояснює нам таке потрапляння очільник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко: «До мене телефонують щодня десятки журналістів, хто з них "замовні" - я не запитую. Моя нейтрально позитивна позиція влаштовує тих, хто збирає позитивні коментарі про своїх кандидатів. І коли я щось добре кажу про Юлю, то журналісти від П. це не надрукують, і навпаки, від Юлі виріжуть добре про Порошенка, а залишать тільки про Юлю. Під час кампанії такі маніпуляції є постійними і масштабними і з ними нема сенсу боротися, якщо тільки нема прямих перекручень». Ми зверталися також по коментарі до Євгена Магди та Вадима Карасьова, але, на жаль, від них відповіді не надійшло.
Панове експерти ніби й не казали прямо: «Тимошенко name="__DdeLink__87_560690242">- краща!» чи «Тігіпко - сильний чоловік!», а лише коментували загальну політичну ситуацію, котра може бути вигідна даним особам. «По факту у "регионалов" нет ни явного лидера, ни своего консолидированного кандидата», - каже Фесенко у «Фактах» у статті «Юлия Тимошенко: "Я иду на персональную войну с олигархами»». «Было бы лучше, если бы в этой дискуссии принимали участие другие ключевые кандидаты в президенты: Петр Порошенко, Сергей Тигипко», - натякає Карасьов у статті-розшифровці дебатів Добкін - Тимошенко в КП, продовжуючи тролінг Порошенка, який, мовляв, не хоче брати участі в дебатах, де, ймовірно, програє язикатій ЮВТ. Хоч іноді їх таки пробивало й на лестощі: «В этой ситуации роль Тигипко как политика, способного представить юго-восток, более существенна и полезна, - уверен Вадим Карасев. - Тигипко способен представить регион с разумных, ответственных позиций и способен защитить его интересы на национальном уровне» («КП в Украине»). Такі коментарі виглядають досить дивно і викликають багато запитань стосовно безсторонності експертів. Цікаво, що Фесенко в коментарі для ІМІ не заперечує ані співпраці між експертами й штабами, ані того, що штаби всіх політичних сил залучають політологів до просування своїх кандидатів: «З ким я співпрацюю, я публічно не повідомляю. Особисто знаю всіх провідних кандидатів, і зверталися до мене під час кампанії представники штабів всіх провідних кандидатів».
На жаль, попри високий рейтинг, не міг не скористатися експертною думкою в проплачених матеріалах і переможець передвиборчих перегонів. На його користь коментували не менш відомі політологи Олександр Палій та Євгеній Магда. Так, у статті з ознаками політичного замовлення «За кандидатуру Петра Порошенко готовы проголосовать более половины граждан Украины из тех, кто уже определился со своим выбором», що вийшла на шпальтах газети «Факти», Олександр Палій так коментує рейтинг Петра Порошенка: «В стране сейчас очень сложная ситуация. Поэтому люди консолидируются вокруг наиболее приемлемой кандидатуры политика, который обладает востребованными в текущей ситуации качествами дипломата и менеджера. Украинцы устали от бесплодной политической конфронтации, они понимают, что Украине как можно быстрее нужен легитимно избранный президент, и не хотят тратить время и бюджетные средства на проведение второго тура».
Схожий матеріал вийшов і в «Газеті по-українськи», з аналогічним коментарем пана Палія. «... Ну, проголосують вони (громадяни) в першому турі за іншого, але президентом все одно буде Порошенко - лише на три тижні пізніше», - саме цю фразу політолога взято у винос у статті. На наше запитання, чи працює він зі штабом Порошенка на комерційних засадах, Олександр Палій відповів: «Справді, кореспонденти, які, як я знаю, працювали з Порошенком, питали мене про кампанію. Проте я говорив тільки те, що думав, і завжди так роблю. Я вважаю, що публічні люди мають величезну відповідальність і ні за які гроші не мають права одурювати співвітчизників».
Розширити коло
ІМІ також поцікавився думкою незалежного політолога Сергія Тарана, чи існує практика купівлі експертів різними штабами та наскільки вона поширена. Таран відповів: «Експерти, як і журналісти, бувають різні: одні продаються, інші ні, в проплачених матеріалах одні з'являються свідомо, коментарі інших беруть без їхнього відома. Але однозначно можна сказати, що коли ім'я експерта постійно використовується на користь одного з кандидатів, це може свідчити про певну комерційну взаємодію, інакше експерт не буде мовчати, якщо його постійно використовуватимуть». Також Сергій Таран зазначив, що «іноді штаби телефонують і ставлять питання, на які апріорі є одна відповідь, яка власне їм і потрібна, потім цей коментар може з'являтися як у замовних матеріалах, а іноді в чорному піарі, і за які, відповідно, експерт грошей не отримує».
Боротися з явищем присутності експертів в джинсі, на нашу думку, можна в кількох напрямках. По-перше, експерти мають самі уважно ставитися до того, хто і як використовує їхні коментарі, адже йдеться про їхню репутацію. По-друге, журналістам так само варто ширше висвітлювати шедеври коментаторської творчості присутніх у джинсі експертів і викривати їхні найбезглуздіші аргументи. І, по-третє, журналістам варто розширювати експертне коло - запрошуючи чи записуючи коментарі не лише від «штатних» політтехнологів, а від науковців, фахівців, працівників кафедр політології та інших наук, громадських активістів, котрі можуть дати якісну й оригінальну експертну оцінку подіям у країні. І це останнє завдання мають поставити перед собою передусім працівники середньої ланки ЗМІ - редактори та журналісти.
