Дені Коте: Я намагаюся не відступати від своїх тем – самотності й життя поза межею суспільства

Дені Коте: Я намагаюся не відступати від своїх тем – самотності й життя поза межею суспільства

3 Листопада 2013
12478
3 Листопада 2013
14:00

Дені Коте: Я намагаюся не відступати від своїх тем – самотності й життя поза межею суспільства

12478
Культовий для аудиторії кінофестивалів режисер Дені Коте розповів, чому вважає свій новий фільм про драми колишніх ув’язнених розважальним, яка кінокритика йому потрібна і як протистояти впливу дистрибуторів комерційних стрічок
Дені Коте: Я намагаюся не відступати від своїх тем – самотності й життя поза межею суспільства
Дені Коте: Я намагаюся не відступати від своїх тем – самотності й життя поза межею суспільства
Ім'я канадського режисера Дені Коте відомо не кожному глядачеві. Кінокритик із 10-річним досвідом у 2005-му залишив журналістику й поринув в авторське кіно. Він створює картини якщо не для гурманів, то для знавців, для яких перегляд фільму - інтелектуальна робота. Для таких глядачів в арсеналі пана Коте чимало прийомів. За його словами, він полюбляє такі речі, як концептуальні «пробіли» у сценаріях чи нетривіальний розвиток подій - всупереч жанровим кліше, звичкам чи очікуванням.

 

Нещодавно режисер побував у Києві на кінофестивалі «Молодість», де особисто представив стрічку, нову і для нього самого. За його словами, драма «Вік і Фло зустріли ведмедя» є розважальною та має зацікавити ширше коло глядачів, ніж його попередні картини.

 

Втім, розваги у Дені Коте знову не для широкої публіки. Цього разу на вході в авторський лабіринт режисера глядачів очікують дві колишні ув'язнені, а нині вільні лесбійки. Вони оселяються в будинку родича однієї з них у глухому лісі, сподіваючись почати нове життя, але й там на них чигають помста й небезпека від людей із минулого. Захоплюючись психологічними контрастами, режисер уявляє себе мало не третім казкарем Грімм та надає драматичним подіям містичного підтексту й чорного гумору. Сам фільм, де сюжет розвивається часом непередбачувано, він радить сприймати як казкові комікси.

 

Застосовані прийоми у «Вік і Фло...» не раз аналізуватимуть кінокритики, і, як завжди у випадку з роботами Дені Коте, цей процес для них буде захопливим. А от для звичайних глядачів неоднозначна драма не в усьому піддається розшифровці. Зокрема й із погляду адаптації. Наприклад, не всім глядачам кінозалу «Київ» був зрозумілий дотепний хід, коли одна героїня говорить французькою, а інша - її квебекським діалектом (стрічка створювалась у копродукції Канади й Франції). Не вникли без пояснень режисера глядачі й у тонкощі психологічного стану героїнь - колишніх ув'язнених, у роботі з якими в Канаді застосовуються дещо інші методики, ніж у випадку з українськими злочинцями.

 

Як розповів Дені Коте, чимало журналістів після показу «Вік і Фло...» на «Берлінале» відзначили фільм за квір-тематику, а його самого зарахували мало не до активістів ЛГБТ-спільноти. Однак, за словами режисера, героїнь-лесбійок він задіяв суто з творчих міркувань і без жодних натяків на прокламації чи правозахисні ініціативи.

 

У цілому ж фільм запам'ятався самобутністю Дені Коте. Як зазначив кінокритик Олександр Гусєв, стрічка є «цікавим і неоднозначним жанровим експериментом» на межі кримінальної драми й мелодрами.

 

«Детектор медіа» зустрілася з Дені Коте на «Молодості» в очікуванні сеансу «Вік і Фло зустріли ведмедя», склавши перші враження від фільму за трейлерами.

 

 

- Пане Коте, найдоцільніше щодо цього нового для вашої стилістики фільму почати із запитання Андрія Плахова. Пам'ятаєте, у 2011-му він поцікавився: «Де ви як режисер перебуваєте зараз?». Отже, де, окрім кінофестивалю «Молодість», ви зараз? Чи продовжує стрічка «Вік і Фло зустріли ведмедя» традиції повільного кіно, до прибічників якого вас зараховують кінокритики?

- Я не цілком співвідношу себе з цим визначенням. Так, раніше споглядальна лінія була мені близька як режисеру і в моїх стрічках було набагато менше діалогів, ніж є зараз. Я боявся бути прямолінійним, боявся піднімати соціальні теми. Мені не хотілося виглядати повчальним. Але, можливо, в силу того, що, як і всі люди, я старію й стаю більш зрілим, я приходжу до якогось іншого способу знімати кіно.

 

Персонажі фільму «Вік і Фло...» спілкуються набагато більше. Тут з'являються жіночі образи, хоча раніше я писав сценарії, де головні ролі завжди відводилися чоловікам. У цьому фільмі набагато більше музики, ніж у попередніх роботах. Напевне, ці завдання й визначили стилістику мого нового фільму.

 

 

 

 

Але я б не хотів, щоб на мене вішалися стилістичні ярлики. Найбільше мені лестить, коли про мої фільми кажуть: «Це кінематограф Дені Коте». Для мене це означає, що мені притаманний власний почерк і я рухаюся у властивому мені ключі.

 

Оскільки раніше я був кінокритиком, багато хто вважає: «Напевне, ставши режисером, він проектує у своєму кіно речі, які вподобав у інших режисерів». Але це не так. І те, що в Берліні Вонг Кар-Вай вручив мені відзнаку за новаторство, означає, що мій стиль визнаний і тепер я маю рухатися й розвиватися так, як це властиво мені. (Цього року на кінофестивалі «Берлінале» стрічку «Вік і Фло...» відзначили призом Альфреда Бауера як роботу, що відкриває нові перспективи. - Авт.)

 

- Чи допускаються при цьому у ваших нових фільмах такі речі, як рефлексія?

- Раніше, коли я був кінокритиком, я дуже багато рефлексував, інтелектуалізував кіно. Власне, в цьому полягала моя робота - надавати смисли, інтенції, наміри фільмам. А зараз, коли сам знайомлюся з публікаціями кінокритиків, деколи буває смішно, що вони приписують мені думки, яких я у свої фільми не закладав. Я розумію, це їхня робота, я й сам цим займався. І якоїсь неприязні це в мене не викликає, адже це хід думок, притаманний фаху кінокритика.

 

З іншого боку, мені здається, що російському й східноєвропейському кіно іноді властиво занадто багато думати. І деколи, якщо у фільмі забагато рефлексії та інтелектуальної складової, це може йому шкодити.

 

І з часом, роблячи фільми, я намагаюся заглиблюватися в думки все менше й менше. Стрічка «Вік і Фло зустріли ведмедя» більш розважальна, ніж мої попередні роботи. Також тепер я абсолютно не соромлюся сказати, що мій фільм розважальний та більш доступний публіці. А до цього мої роботи вимагали від глядача інтелектуальних зусиль.

 

Зараз, працюючи над фільмом, я лише намагаюся бути послідовним, слідувати своїй власній логіці. І дотримуватися своїх ключових тем, які є рекурентними та піднімаються у всіх моїх фільмах - самотність і життя людей трішки поза межею суспільства.

 

 

 

 

 

Режисерський підхід, коли чисті ідеї намагаються покласти на зображення і звук, є небезпечним. Мені здається, що дорослішим стаєш, то наївнішим хочеться бути, знімаючи кіно. Саме в наївності ключ до успіху, не варто намагатися щось комусь довести. Цієї помилки часто припускаються молоді кінематографісти. Але ж режисери не генії й не філософи, це звичайні люди. Тож не варто претендувати на здатність виражати якісь надприродні ідеї.

 

- Все-таки не віриться, що цей «розважальний» фільм ви створили для простого глядача, який після перегляду запитає: «А чи дійсно Вік і Фло зустріли ведмедя?». І враховуючи ваш бекґраунд у кіно, чи варто в цій стрічці шукати цитат чи натяків на ваші та інші фільми?

- Заява про те, що ти робиш фільми не тільки для фестивалів і не лише для сінефілів, є ризикованою. Однак що вдієш, якщо в якийсь момент твій персонаж тебе може захопити настільки, що ти вже сам втрачаєш контроль і не можеш усвідомлювати й аналізувати своїх подальших режисерських рішень. І якби я хотів... Кажучи дуже простими й наївними словами, «Вік і Фло...» притаманні секс, насильство і страшні події в лісі, однак при цьому фільм не те щоб дуже вже експериментальний. Але мені здається, сінефілам він імпонує більше, ніж широкій аудиторії. Раніше я знімав дуже інтелектуальні фільми, і під час перегляду частина глядачів залишала зал. У цій же стрічці я справді не заграю ані з історією кіно, ані з сінефільством, як і не цитую своїх попередніх фільмів.

 


Іноді я дивлюся на режисерів, які зняли по 25 фільмів, і думаю, як вони ставляться до своїх попередніх робіт, чи задоволені вони ними. Я зняв лише вісім повнометражних стрічок, і, в цілому, я ними задоволений - можна сказати, перебуваю в гармонії сам із собою.

 

- У попередніх ваших роботах в якості акторів задіяні люди, які в кіно раніше не знімалися. А в стрічці «Каркас» ви співпрацювали з підлітками з розумовими вадами. Чи цікаво це - взаємодіяти на знімальному майданчику з людьми, які не повною мірою контролюють себе? І яку відповідальність це накладає на режисера?

- Фільм «Каркас» - це була безумна пригода. В той період мені хотілося зняти фільм про маргіналів та про людей, які намагаються бути щасливими, обравши для себе якусь свою, лише їм близьку територію. І я кілька днів провів на зйомках із людьми з труднощами розумового розвитку.

 

В якийсь момент я відчув, що мене дуже серйозно тривожить і турбує етичний бік справи. І тут мама одного із задіяних у зйомках підлітків підійшла до мене й запитала, чим, мовляв, я переймаюся. Я розповів, що часом мені видається, що я експлуатую моїх героїв, і мені від цього дуже ніяково. І вона сказала: «Моєму синові 18, і я вважаю, що те, що ви робите для нього, безцінне. Адже все своє життя ця дитина відрізнялася від інших, йому було важко налагодити контакт із навколишнім світом. А тепер він пишається тим, що він знімався в кіно. Він піде й розкаже своїм однокласникам, що знімався в "Спайдермені" чи "Гаррі Поттері", і мені не важливо, яке дурне фестивальне кіно ви там зробите, і як роздаватимете інтелектуальні інтерв'ю журналістам... Але те, що ви робите для мого сина, є безцінним».

 

І я відчув значне полегшення, бо ми з цією жінкою уклали такий дуже людський договір. Я розумію, що я щось даю тому хлопчику, а він щось дає мені. І це відчуття, що я його експлуатую, в мене минуло. Бувають такі фільми, як у Вернера Херцога «І карлики починали з малого». От те, як він знімав карликів, з моєї точки зору, якщо не чиста експлуатація, то якийсь не зовсім коректний момент. В моєму ж випадку, як мені здавалося, все чисто.

 

- У своїх фільмах ви часто втікаєте за місто. Чому? Чи є сенс режисеру шукати просвітлення в сучасному мегаполісі?

- Особисто я дуже міський, урбаністичний. Я не маю водійських прав, авто, й ніколи не виїжджаю за місто. Востаннє я був у селі, коли ми знімали «Вік і Фло...». І місцева природа досі викликає в мене відчуття захвату й зустрічі з дивом, чогось містичного. І, може, через все це під час перебування в лісі було ще й відчуття казковості.

 

Бувають режисери, яким дуже важливо знати свій матеріал і достеменно уявляти, над чим вони працюють. Документалісти, наприклад, люблять підкреслити: «От, я вісім місяців прожив поряд зі своїм героєм, перш ніж почав знімати». А мене, навпаки, приваблює невідоме, те, що я бачу вперше. У такі моменти я відчуваю захват і бажання відобразити це.

 

 

  

- Ви залишили фах кінокритика через небажання писати про комерційні стрічки. Відтоді стан речей у медіа значно погіршився: вплив дистрибуторів зростає, як і тиск на журналістів. Що б ви порадили критикам, які хочуть писати про інтелектуальне кіно?

- Що стосується порад, то все залежить від видань, у яких ви працюєте. Звісно, можна бути песимістами й нарікати, що все сумно й нема хорошої критики. Але з іншого боку, є простір блогів.

 

- Однак там зовсім інші обсяги аудиторії...

- І що? Зате там ти можеш писати все, що хочеш. І це твій простір для творчості. Крім того, що перейматися за чесність і можливість висловлювати свої думки, треба розуміти, хто твої читачі й чого вони очікують від тебе як від критика.

 

Мене свого часу не звільнили, я сам припинив займатися критикою, тому що мені близька режисура. З іншого боку, я пішов через те, що дистрибутори відмовлялися друкувати свою рекламу у виданні, де я працював, через мої рецензії.

 

Складно дати рекомендації, все залежить від ситуації.

 

- Ми з вами тільки й говоримо, що про кінокритиків та їхню інтерпретацію ваших фільмів. Якої кінокритики потребуєте ви?

- Коли я був критиком і сінефілом, я переглядав тисячі фільмів і писав рецензії. І мене це захоплювало. Але зараз за вісім років я зняв вісім повнометражних фільмів. І я дуже занурений у свою режисерську роботу, дуже сконцентрований на собі, мені бракує часу та енергії читати чужі тексти й цікавитися критикою.

 


 

Я читаю критику на свої фільми, і на фестивалях в інтерв'ю говорю виключно про себе. А коли представляю свої стрічки, знову зосереджений на собі.

 

Кілька років тому, до того, як я повністю зайнявся режисурою, тут, на «Молодості», я б дивився по 4-5 фільмів на день і писав би щось. Але... я не те що втратив апетит чи інтерес до критики, зараз на це немає часу абсолютно, адже я займаюся своєю справою. І це приємно, бо я став відомим.

 

Щодо колишніх колег, тепер у мене зовсім інше сприйняття критики. І деколи мені цікаво читати професійні публікації - написані зі знанням справи й історії кіно, а не просто відгуки «добра акторська робота» чи «добрий монтаж!». Мені ближча кінокритика глибока, яка привносить оригінальний і серйозний погляд на речі.

 

Фото Максима Лісового

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
12478
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду