Про що хотів розповісти глядачам Ігор Бакай разом із телеканалом «Інтер»?
Про що хотів розповісти глядачам Ігор Бакай разом із телеканалом «Інтер»?
11 лютого у програмі «Подробиці тижня» з Олександром Мельничуком на каналі «Інтер» (повний текст) було показане інтерв’ю з колишнім головою НАК «Нафтогаз України», керівником Державного управління справами Ігорем Бакаєм, який зараз перебуває в Росії. Ексклюзив Бакая, який з 2005 року перебуває в міжнародному розшуку, канал «Інтер» демонструє вже вдруге. Вперше це сталось 2 березня 2006 року, і тоді експерти «Детектор медіа», у більшості своїй, висловили впевненість, що поява в ефірі «Інтера» розшукуваного посадовця є спецоперацією, спрямованою, можливо, проти оточення Президента Ющенка. Видається, й цього разу Ігор Бакай з’явився на «Інтері» не просто так...
«ТК» запитала експертів:
– Як ви оцінюєте сам факт появи інтерв’ю оголошеного в розшук Ігоря Бакая – вже вдруге – в ефірі «Інтера»?
– Як ви оцінюєте зміст цього інтерв’ю, а також акценти, з якими у програмі «Подробиці тижня» була висвітлена тема можливого створення газотранспортного консорціума за участю України та Росії?
Ольга Дмитричева, редактор відділу політики тижневика «Фокус»:
1. Честно говоря, эта ситуация вызывает у меня легкое недоумение – тем более, учитывая, что учредитель этого телеканала имеет отношение к СНБО. А эта структура должна отслеживать ключевые моменты, связанные с национальной безопасностью страны… Я понимаю, что есть презумпция невиновности, и никто еще не доказал, что Игорь Бакай – преступник. Тем не менее, его до сих пор разыскивает украинская милиция. И это повод для того, чтобы поинтересоваться у журналистов, которые берут у него комментарии, посещая его место жительства в Москве, где находится этот человек и как с ним связаться.
2. Я не хотела бы давать каких-либо критических оценок своим коллегам-журналистам. Но журналист Дмитрий Драбик, мне кажется, прекрасно смотрелся бы с подобными сюжетами в контексте канала К1, с его легкой отстраненностью от сиюминутных политических проблем и «жизнеописательной» трактовкой событий. В «Подробностях недели» на «Интере», все-таки, подводят итоги. Ведь, несмотря на смену ведущего, программа остается в аналитическом формате. Поэтому смотреть такие сюжеты, которые как бы о чем-то, но, в то же время, ни о чем, в «Подробностях недели» немного странно. То же самое, например, можно сказать о сюжете относительно принятии закона о Кабинете Министров в первой программе Олександра Мельничука (ведущего программы. – «ТК»). Журналист ходил по коридорам и кабинетам Кабмина, и вся информационная насыщенность этого сюжета сводилась к тому, что какая-то женщина стаптывает обувь за четыре месяца, а где-то хранятся архивы указов премьер-министра Кучмы… Что-то подобное вышло и в сюжете с Бакаем. Я не поняла, что хотел сказать журналист, кроме того, что похвастался появлением в эфире действительно труднодоступного персонажа. Никакого другого вывода я из этого сюжета не сделала.
Валерій Чалий, заступник генерального директора центру ім. Разумкова:
1. Мене здивував не сам факт появи інтерв’ю Ігоря Бакая, а тематика цього інтерв’ю. Таке враження, що більшість експертів, до яких має дослухатися наша громадськість, переховуються за кордоном. Крім того, не були поставлені запитання, відповіді на які хотіла б почути Україна. Наприклад, щодо його сьогоднішнього статусу...
2. Я не хотів би давати оцінок редакційній політиці каналів. Це не в моїй компетенції – це, радше, завдання «Детектор медіа». Але, якщо говорити про інтерв’ю пана Бакая, його зміст і контекст, то воно органічно сприймалось у будівлі управління справами президента Росії.
Ігор Луценко, журналіст, «Українська Правда»:
– «Інтер» трохи зловживає інтерв’ю з особами, які перебувають у розшуку. Якщо вже вони мають пристрасть до таких героїв, нехай зроблять постійну рубрику, й запрошують до неї не лише Бакая, але й інших розшукуваних. Щоб тематична палітра була різнобарвнішою...
Я не пов’язую факт появи Бакая на «Інтері» з редакційною політикою цього каналу. Думаю, це йде від власників, людей, які контролюють канал. Відомо, що ці люди досить активно працюють із фінансовими потоками, які проходять у газовій галузі. Тому не дивно, що важливі речі, пов’язані з цією галуззю, відбуваються саме в ефірі «Інтера», і саме так, як вигідно одній стороні. І ця сторона не є українською.
Я вважаю, що оцінкам, які звучать на найбільш рейтингових каналах, взагалі не варто довіряти. В інтерв’ю Бакай відстоює інтереси певної економічної сили, яка має цілком конкретний комерційний інтерес. Думаю, Бакай говоритиме все, що завгодно Кремлю.
Андрій Тичина, «Студія «1+1»:
– Расставлять акценты в аналитических сюжетах итоговых выпусков новостей – это право редакции телеканала, автора программы и конкретного журналиста. Лично я не заметил в тексте этого сюжета (возможно, с картинкой восприятие было бы другим) ничего, что давало бы повод говорить о грубых нарушениях журналистских стандартов. Материал, разве что, показался несколько незаконченным и недостаточно глубоким (практически не раскрыты обстоятельства и предмет переговоров, преимущества и недостатки гипотетического «газового гамбита») – но это, возможно, требования формата.
Что касается интервью Бакая, пусть и неинформативного, его использование показалось мне вполне оправданным с точки зрения эксклюзивности. Оно добавило материалу интриги, однозначно привлекло дополнительное внимание аудитории. Статус разыскиваемого делает Бакая еще более интересным комментатором, даже если он ничего толком не говорит. Правда, об этом статусе не мешало бы, ради точности и объективности, хотя бы вскользь напомнить в тексте.
Дмитро Потєхін, Група європейської стратегії:
– Маю зізнатись, теза Бакая «нам газотранспортна система – це є наша ядерна зброя, яка надає нам незалежність» мене трохи заскочила. Звучить так, ніби Ігор Михайлович ледь не гарант незалежності України в екзилі. Якщо, звісно, йдеться про незалежність України, а не країни його перебування…
Не маю сумнівів, що Бакай щиро переймається стратегічним значенням ГТС. Втім, якщо продовжити запропоновану аналогію з ядерною зброєю, то стане очевидно, що консигнація або оренда труби означатиме фактичну передачу управління цією зброєю в Газпром.
Справа в тому, що енергопостачання як різновиді зброї, має значну перевагу перед ядерним арсеналом – воно дозволяє контролювати ескалацію тиску без суттєвого ризику перетворення війни на неконтрольовану й глобальну. Але її тактичне використання значно складніше, бо за європейскої енергосистеми учасниками конфлікту стає занадто багато сторін – мерзнути починає практично вся Європа. Таким чином, доки Москва не контролює транспортування нашою територією, Україна знаходиться в одному човні з європейськими споживачами.
Запропонована ж схема обміну залежностями не здатна забезпечити стабільність взаємин, бо залежність України буде непропорційно більша від російської. Адже, по-переше, крім видобутку в Росії, є ще й транспортування в Росії, і я дуже сумніваюсь, що Газпром підпустить когось до своєї труби. По-друге, якщо й підпустить до труби й видобутку - тим, у кого є сумніви щодо надійності енергетичних інвестицій в Росії, раджу звернутись до Ходорковського. Тому євсі підстави вважати, що така непропорційна залежність, по-перше, дозволить Кремлю вести локальну енергетичну війну проти України, по-друге, у випадку тиску на європейських споживачів перекладати відповідальність на українську сторону з усіма відповідними наслідками для європейської перспективи України.
Відповідно, підводка Мельничука «Раніше гарантією такої безпеки був контроль за магістральним трубопроводом. Тепер, не втрачаючи цього контролю, Україна може зробити свою газову трубу інструментом досягнення чіткої мети – прямого доступу до газових родовищ Росії і отримання власного газу» не відповідає, як мінімум, вимозі повного інформування щодо проблеми. Загалом же цей ефір виглядає спробою перекласти відповідальність за лобіювання дуже контроверсійної теми з посадових осіб, які відповідають за національну безпеку України, на одіозного Бакая, якого нам будуть показувати кожного разу, коли треба буде сховати в воду кінці «революційних» газотранспортних ініціатив.
В’ячеслав Піховшек, ведучий програми «Епіцентр», «Студія «1+1»:
– Сам факт появи Ігоря Бакая в інтерв’ю телеканалу «Інтер» є знаковою подією. Задоволено інтерес українського глядача, якому цікаво дивитися за тим, як живуть тимчасові чи постійні вигнанці. Вбито черговий осиновий кілок у міф, що начебто «бандити» будуть начебто «сидіти», і начебто «в тюрмі». Це гарно, що українці позбавляються ілюзій, стають більш реалістичними. Додано чергових практичних підстав для думання тим, хто і сьогодні метикує, за що він стояв на Майдані. Задоволено інтерес Ігоря Бакая до появи в українському ефірі і тих, хто доручив йому транслювати в ефір дві ключові фрази:
«Я був один з тих противників, який був категорично проти продажі газотранспортної системи компаніям, там, англійсько-американським за що, між іншим, американці мені закрили візу на все життя. Пройшов час, і, на жаль, треба все обраховувати. От якщо сьогодні сказати, що нам газотранспортна система – це є наша ядерна зброя, яка надає нам, там, незалежність, захист і все, то хочу вам сказати, що ми цей час або цей козир, ми вже програли».
«Росії потрібна труба для гарантованої поставки, Україні треба забезпечити себе енергоносієм, у цьому разі – газом. Я би все-таки пішов би на створення консорціуму або передачу в консигнацію або в оренду "Газпрому" нашої труби. Взамін би хотів би отримати по деякій угоді підприємства, які видобувають сьогодні газ в обсягах, який потрібен сьогодні Україні».
Початок сюжету «цей замок барон Мейндорф побудував 1881 року. Нещодавно будинок відремонтували. Нині він належить управлінню справами президента Російської Федерації» додав аргументів тим, хто зауважує, що Росія Володимира Путіна своїх не видає і комфортно влаштовує. І ілюстрацією реальних можливостей української правоохоронної системи. Хоча не вистачало елементарного аналізу інтересів Ігоря Бакая, наприклад, у залізничній сфері. Журналіст Дмитро Драбик обмежився ефемерним «чим саме займається, казати не хоче, запевняє лише, що заробляє не на «блакитному паливі», однак працює в енергетичній сфері». З іншого боку, запис цього інтерв’ю Дмитром Драбиком напередодні Дня святого Валентина може розцінюватися як специфічне почуття гумору.
Олексій Бобровников, журналіст, «Экономические известия»:
– Несколько лоббистский сюжет. Я не хочу тошнить по поводу работы коллег, но, когда пишешь «велич компанії «Нафтогаз», мне кажется, нужно брать 5 миллионов долларов и уезжать жить на Кубу под новым именем. Украина и Россия, с ее сотнями миллионов долларов стабфонда бюджета и всеми контролирующими рычагами в руках – неравные партнеры. И насколько адекватна эта сделка – труба в обмен на право разработки – это еще большой вопрос.
Что же до Бакая, то это здорово! Пусть будет интервью с Бакаем, с отравителями Литвиненко, со всеми, кого трудно поймать. Так и должно быть.
Другой вопрос, что Украина снова становится таким себе оффшором для людей, которые всюду нон грата. «Все возвращаются сквозь непогоду». Все, кого уже никогда не ждали тут. И Бакай скоро вернется. Это ведь уже тенденція. Так что я не удивлюсь, если он еще возглавит «Нафтогаз», «всю велич цієї структури»...
С другой стороны, может, это такой стеб. Вроде как интервью о свободе слова и честности выборов дает Сергей Кивалов. И ты хохочешь, понимая, что это такая игра. Игра журналиста против цензуры. Если это так, то я прошу прощения за все, сказанное выше.
Дмитро Бєлянський, генеральний директор ІА «Росбалт-Україна»:
– В том, что телеканал «Интер» привлек в качестве эксперта по данной теме Игоря Бакая, номинально нет нарушения журналистских стандартов. Другое дело, что ни в сюжете, ни в подводке не упоминается об особом статусе экс-главы «Нефтегаза», который он имеет в правоохранительных органах. Собственно, зритель должен знать, за что МВД ищет Бакая: за ДУСю или за «Нефтегаз», ведь это влияет на восприятие его экспертной оценки. Потому что, если у правоохранительных органов к Бакаю есть вопросы по «Нефтегазу», он не имеет никакого морального права комментировать историю вокруг ГТС, пока не снимет эти вопросы.
Но меня больше удивил не Бакай, а интерпретация ведущим событий минувшей недели, которая, мягко говоря, оказалась не очень достоверной. «Тепер, не втрачаючи цього контролю, Україна може зробити свою газову трубу інструментом досягнення чіткої мети – прямого доступу до газових родовищ Росії і отримання власного газу. Збережено стратегічний ресурс, яким можна розпоряджатися», - прозвучало с экрана. На самом-то деле у нашего государства возникла еще одна конкретная проблема с Россией: Путин искренне обиделся. В частности, как рассказывали сотрудники кремлевского пула, встреча с Ющенко в Мюнхене не состоялась именно по инициативе российского президента. Сами рассудите, как выглядит история в России: Ющенко на личной встрече с Путиным договаривается о совместном управлении ГТС (?! – «ТК»), далее в Москву прилетает Балога на переговоры с Собяниным (глава российской АП) по тому же вопросу. Далее – господин Путин, уже зная предварительную дату совместного с Ющенко подписания документа по этому вопросу, сообщает журналистам, что Украина сделала революционные предложения, которые будут приняты. А дальше Верховная Рада запрещает любые дела вокруг ГТС, делая невозможным выполнение соглашения Ющенко и Путина, и выставляет российского президента не в лучшем свете, поскольку он единственный, кто сказал об этом публично.
Получается странная история, где «Интер», старательно «упаковав» Бакая в сюжет «Подробностей недели», теряет главное в этом конфликте и сообщает своим зрителям непонятно откуда взявшееся «щастье».
Лаврентій Малазонія, телепродюсер:
– Игорь Бакай исполняет роль «живого Александра Литвиненко» (уверен, что роль «мертвого Александра Литвиненко» ему не светит) в украинско-российской нефтегазовой истории. В такой формат его втиснули. «Режиссеры» правильно подобрали ему роль, от которой он не может отказаться. Его появление рассчитано исключительно на качество «вибрации» (на сленге украинских политиков) пары десятков политиков в Украине. Не в России же, в конце концов!?
Давать оценку содержанию и акцентам интервью Бакая имело бы смысл, если бы да кабы дана была оценка (в данном контексте) информации о событиях прошедшего уик-энда в Мюнхене, о возможных целях визита Путина на родину ваххабизма – в Саудовскую Аравию, Катар и Иорданию. О выборах в Туркменистане. О новом витке в ядерном споре Запада с Ираном… И еще о нескольких существенных нюансах украинской политики и экономики, хотя бы о реальной подоплеке визита Министра топлива и энергетики Юрия Бойко в Ливию…
Речь идет об «обзоре новых фронтов» в нашем мире, где идет очень интересная «война». На этих фронтах украинская газотранспортная система – небольшой, но очень важный «окоп», в который посадили еще одного маленького «солдата» - Бакая. Его-то мы и имеем счастье слышать. Представляете степень нашего счастья, если бы мы имели возможность услышать настоящих «полководцев» этой «войны»? А они ведь говорят. Но мы слышим и видим «прозревшего солдата» Бакая и изображаем додумывание, кто и с какой целью им кукловодит. Хотя и то, и другое вполне понятно.
Маловероятно, что мы увидим и услышим публичную «вибрацию» кого-то и з украинских политиков на это появление Бакая: сказанное им не имеет ровным счетом никакого значения. «Вибрация»-то будет, но глубоко сомневаюсь, что она будет столь уж качественной. То есть, следует ожидать в не столь отдаленном будущем еще нескольких явлений Бакая политикуму, но уже с иным содержанием. Вот тут качество «вибрации» топ-персон нашей с вами страны станет вполне достаточным.
Потом вмешаются «полководцы» вышеупомянутой «войны», которые почему-то зашиты у нас в иной контекст. Услышим и увидим ли мы их? Наверное. Но наверняка их опять поместят в иной контекст. Может быть, к тому времени в нашей стране кое-кто перечитает Отто фон Бисмарка, которого интересовали не намерения, а возможность контробъекта, и сыграет в по-настоящему комбинационную игру – а не ту, которая гнездится исключительно в его воображении.
Нет, сам Бакай не интересен – он всего лишь «полулитвиненко». Неинтересны и интерпретации, и то, кому Бакай тут из Москвы подмигивает. Интересен контекст и возможные вариации с контекстом в очень близком будущем.
Олексій Мустафін, заступник голови правління з інформаційного мовлення каналу СТБ:
– Безумовно, заслуговує на всіляку підтримку прагнення журналістів і авторів програми до ексклюзивності. Те, що Бакай з’являєтся в ефірі «Інтера» вдруге, – при тому, що деякі інші канали доклали величезних зусиль, але не отримали від Бакая згоди на інтерв’ю жодного разу, - це успіх. Інша справа – як розпорядитися цим успіхом. Але тут має вирішувати сам журналіст і автор програми. Навіть якщо мені особисто це, скажімо, не подобається.
Звичайно, як глядач, я чекав відповіді на головні запитання-інтриги минулого тижня. А саме: хто ті таємничі «українські друзі», чиї «революційні пропозиції» так відверто озвучив Путін, і в чому конкретно полягають ці пропозиції, оскільки щодо цього є кілька версій. На жаль, у мене склалося враження, що жоден із телевізійних тижневиків навіть не намагався дати відповідь на ці запитання. І присутність або відсутність в ефірі Бакая цьому не допомогла і не завадила. Сказати, що це було зробити неможливо, не наважусь. Адже зробило спробу «Дзеркало тижня». Вдало чи невдало, нагадувало це спец операцію з відмивання президентського Секретаріату чи просто так збіглося – інше питання. Але вже саму спробу варто оцінити. На СТБ тижневика немає, тому ми намагалися вирішити це завдання іншими засобами – давали всі наявні версії і позиції сторін. Хотів би подякувати за цю роботу Осману Пашаєву, Ользі Черваковій, Маргариті Ситник і, звичайно, Соні Кошкіній, завдяки якій суспільство таки побачило бодай якісь документи з «газової справи».
Хамід Дельмаєв, колишній голова виконкому партії «Либеральная Россия»:
– В самом факте появления интервью я ничего особенного не вижу. Очень многие люди, преследуемые своим правительством и при этом находящиеся вне пределов своей страны, такие интервью дают.
Вопрос здесь в другом: запрашивало ли правительство Украины у правительства России о присутствии на её территории Игоря Бакая? Существует ли уголовное дело по его обвинению? Требовали ли правительство Украины на основании этого дела его экстрадиции?
Если на все эти вопросы ответ утвердительный, то тогда непонятно, почему Украина российских граждан, преследуемых в России выдает (причем часто – без достаточных оснований для выдачи), а Россия украинских – нет.
Если же правительство Украины соответствующих действий не предпринимало – тогда вопрос по поводу нахождения И.Бакая в России следует адресовать правительству Украины.
Украина, на мой субъективный взгляд, ведёт себя недостаточно достойно в отношении граждан других стран, находящихся на её территории. Если человек находится на её территории на законных основаниях, то его нельзя выдавать по первому требованию «Родины» в лице правоохранительных органов. Украина же делает это угоднически поспешно. Сначала должны быть достаточные основания для задержания таких граждан, а затем достаточные основания для их экстрадиции. Причём надо ещё хорошо представлять себе, - что будет с экстрадируемыми узбеками в Узбекистане, а с чеченцами – в Чечне. В Европе, куда Украина вроде бы стремится, малейшее подозрение в том, что человека на родине ждёт неправедный суд, толкуют в пользу обвиняемого.
Что касается второго вопроса, то я бы напомнил украинцам народную сказку про избушку ледяную и лубяную. Тем более, что предоставление Украине возможности добычи газа на российской территории – это даже не журавль, это синица в небе. Российские чиновники имеют арсенал из многих тысяч способов либо не допустить до реального дела, оставив всё на бумаге, либо остановить дело на любом его этапе. Даже западные добывающие компании, очень опытные и умеющие себя защитить, в России сталкиваются с такими проблемами, которые перечёркивают весь смысл их деятельности в стране.
Володимир Килинич, публіцист, Чернівці:
– Розумієте, цей невеличкий, цілком пересічний факт, помножений на два в ефірі «Інтера», є ознакою серйозних змін у відносинах Росії та України. Можливо, навіть «повертається на круги своя» - з обох боків та в обох напрямках. Наш Президент привселюдно натягає навушники, аби почути (чи навпаки – не чути) синхронний переклад того, про що говорить російський президент на міжнародній зустрічі в Мюнхені в суботу. Їхній – діє значно вишуканіше.
Поштовхом для цього процесу стали докорінні внутрішні зміни, насамперед у нашій державі: антикризова коаліція має повну владу, Президент безпорадний, парламент «великодушний» до уряду. Зміст інтерв’ю Бакая – банальне свідчення того, під кого «ліг» «Інтер». Не більше. І, власне, це мало цікавить – але, принаймні, видно, хто є хто в наших медіа. Річ в іншому. ЗМІ, можливо, за миттєвою констатацією подій не вдаються до їх глибшого аналізу. Україна зробила декількох росіян «нон грата». Ну то й що? На що це вплинуло? Майже ні на що, просто «ой, які ж ми принципові й незалежні»... Росія ж діє значно продуманіше. Спочатку надала притулок нашим утікачам від «помаранчевих». Мовчки. Про всяк випадок. Потім – збираються проголосити небажаним у Росії кандидата на посаду Міністра закордонних справ України. Хто його тут затвердить після цього? Це дуже влучно. А потім – повільні, розважливі бесіди з Бакаєм на «Інтері». Це методична обробка нашого глядача в потрібному ключі. До того ж, мало хто з наших співвітчизників розуміється на нюансах енергетичних взаємин двох держав. Нам аби менше за «комуналку» платити...
Можна говорити, отже, про чітко сплановану енергетичну війну проти України її ж «ідеологічними» кадрами. Блискучий кадебістський вишкіл. Браво, Путін!
Результат ігнорування Росії у зовнішніх стосунках, недолугості у пріоритетах, повної втрати цілей як всередині країни, так і за її межами. Далі: російська мова – друга державна, віддалення від НАТО та ЄС, торжество ЄЕП та фактичне скуповування наших медіа росіянами.
І головне: в таких умовах зовсім невідомо, з ким для нас краще. «Інтер» говорить, що з Росією.
Віктор Мороз, політичний оглядач:
– Заяви Ігоря Бакая в «Подробицях тижня» на користь створення газотранспортного консорціуму між Україною та Росією ще раз підтвердили правоту опозиції щодо нагальної необхідності ініціювання законопроекту про заборону будь-яких маніпуляцій з українською трубою.
Бакаєві калоші, в які він одягнув свого часу простодушних туркмен і не менш простодушних українців, будуть на все життя пересторогою для тих, хто сприймає на віру щирість колишнього вдалого українського бізнесмена й високопосадовця.
Без сумніву, інтерв’ю на «Інтері» – це ініціатива Бакая, якому стають тісними широкі стіни Білокам’яної й він генерує нові ідеї й подає привабливі сигнали для оновленого керівництва України про свої не до кінця вичерпані можливості щодо подальшої можливої і успішної розробки теми газу. Схоже, що цю ініціативу поділяють власники «Інтера», бо інакше пан Ігор у головній аналітичній програмі каналу просто не з’явився б. Найшвидше, це спільна ініціатива.
У цьому зв’язку вчергове зі сумом згадуються слова нашого доброго президента, котрий колись категорично обіцяв розмежувати бізнес і владу. Здається, для нього це вже точно не під силу.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
