«Незалежне українське кіно дивує вже фактом свого існування»

6 Листопада 2012
26820
6 Листопада 2012
14:02

«Незалежне українське кіно дивує вже фактом свого існування»

26820
Кіноексперти та журналісти – про враження від української складової 42-го міжнародного кінофестивалю «Молодість»
«Незалежне українське кіно дивує вже фактом свого існування»

Цьогорічна «Молодість» була особливо багатою на українське кіно та стала майданчиком для дебютантів. Однак до свята ще далеко: з кількох десятків стрічок, представлених на кінофестивалі, кінокритики відзначили кілька короткометражних робіт, а найбільшою подією для всіх став альманах «Україно, гудбай!», що брав участь у позаконкурсній програмі.

 

Нагадаємо, цього року три українські фільми брали участь у міжнародному конкурсі «Молодості». Тут відбулася прем'єра повнометражного дебюту «Істальгія» (режисер - Дар'я Онищенко) спільного виробництва України, Німеччини та Сербії. Члени міжнародного журі його не відзначили, як і дві інші роботи: короткометражний фільм «Автопортрет у пеклі» Дмитра Старусєва та короткометражний «Очерет» учасника студентської програми Руслана Батицького.

 

26 фільмів вітчизняних режисерів 2011-го та 2012-го років було відібрано для Національного конкурсу короткометражних фільмів. «Золотого оленя» здобула картина «День незалежності» Антоніни Ноябрьової. Заохочувальними дипломами члени журі відзначили «Гамбург» Володимира Тихого - «за дотепний лаконізм у діагностуванні стану людської природи», та фільм Дениса Сполітака «Між двадцятою і опівніччю» - «за щирість сентиментального вислову та винахідливість у пошуках художніх форм».

 

Шість фільмів було представлено в позаконкурсній програмі «Українські прем'єри», ще стільки ж глядачі мали можливість переглянути в програмі «Богдан Ступка. Ретроспектива».

 

Подією фестивалю став показ фільму відкриття «Шкурник» Миколи Шпиковського, створеного в 1929 році й забороненого через відвертий антирадянський сарказм.

 

Не всі опитані нами кінокритики встигли ознайомитися з трьома десятками нових для більшості з них фільмів. Ми спробували з'ясувати, що найбільше вразило та розчарувало в роботах українських режисерів; які імена стали відкриттям; чим цінні роботи переможців і які досягнення українського кіно засвідчив нинішній фестиваль «Молодість». Враженнями та висновками діляться Ярослав Підгора-Ґвяздовський, Ігор Грабович, Алік Шпилюк, Влад Ряшин та Анна Купінська.

 

 

Ярослав Підгора-Ґвяздовський, кінокритик, редактор рубрики журналу «Шо»:

- Цей фестиваль - унікальний: такої кількості українського кіно на «Молодості» ще не було, здається, за весь час її існування. До того ж відбулися повноцінний повнометражний дебют в основному конкурсі кінофестивалю та національна прем'єра альманаху «Україно, гудбай».

 

Про якість можна говорити й сперечатися, але однозначно можна відзначити розмаїття української програми та її полемічність. Раніше полеміки не могло бути, бо наші фільми були на рівні, нижче критики. Тепер, навіть якщо комусь може не подобатись Мирослав Слабошпицький, не можна не погодитися з досягненнями його фільмів, що здобувають премії.

 

Також я відзначив повнометражний фільм «Істальгія». Він не є таким поганим, як його лають. Там є свої мінуси... А от переваги цієї картини - монтаж, операторська робота, тема, деякі акторські роботи - є новими для нашого кіно.

 

- Будь ласка, розкажіть про ці переваги детальніше.

- По-перше, важливою є тема фільму - міжетнічність, міжнародність, коли герої приймають рішення їхати з однієї країни в іншу. І роблять вони це не тому, що так хочуть, їх штовхає доля, потреба. І ще в «Істальгії» є тема «гастарбайтерства», тема людей, які намагаються заробити правдою й неправдою, змушені залишити на батьківщині все найкраще. Це дуже важлива тема, адже зараз, коли об'єднується Європа, час говорити про глобалізм. Глобалізм - це зло, й в «Істальгії» це показано. Бо навіть якщо десь живеться краще, навіть якщо десь можна більше купити та краще вдягнутися, все одно, залишаючи країну, ми залишаємо своїх рідних.

 

Також відзначу монтаж в «Істальгії», бо ж, як говорив товариш Стенлі Кубрик, кіно - це монтаж. У цій картині монтаж правильний, такий, як має бути в кіно. Він створює ритм, він поєднує правильну драматургійну частину з іншою, на противагу стрічці «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», де частини абсолютно не поєднані. Можна сперечатися про певні операторські плани, але операторська робота гарна. Стиль ручної камери досі зберігає свіжість - він відображає життя.

 

Щодо акторських робіт, можна нарікати на російського актора Ваню Добронравова, але виключно через погану озвучку українською мовою. Тобто, якщо хтось сприймав його вербально, він чинив неправильно - треба було очима його сприймати. Бо озвучка українською, накладена на російську, якою він говорив під час зйомки, була зроблена на найгіршому рівні за великий період часу. Оця озвучка - найбільший мінус, у першу чергу, з точки зору українських глядачів. Вочевидь, так нашу мову сприймають росіяни, які говорять українською.

 

І не можна не відзначити фантастичну роботу Ніни Ніжерадзе. Вона грає настільки класно, що хочеться й хочеться дивитися стрічку далі. Такий рівень - це те, чим кіно відрізняється, має брати глядача, взяло глядача. Недаремно ж чимало критиків і глядачів відзначили, що варто було би з-поміж трьох історій «Істальгії» вирізати одну «мюнхенську» і зробити її повноцінною короткометражною роботою, вона цілком могла взяти будь-який приз на цій планеті.

 

Щодо імен - можу відзначити Руслана Батицького. Цей режисер має великі перспективи й у майбутньому може їх розвинути до здобуття великих реальних призів. «Очерет» мені не сподобався через величезні претензії до режисера з приводу фіналу, але я бачив його короткометражний фільм «Уроки української», робота над яким ще триває. І в цілому це людина, яка бачить, розуміє і користується фактурою, що дуже важливо для кіно. Кіно - це не діалог, не крупний-середній план, це розуміння фактури: як у кадрі може виглядати дерево, річка, будинок. Це не дається на рівні мізків, це відчуття має бути десь всередині.

 

І запам'ятався фільм «Як козаки в космос полетіли» (робота Євгена Матвієнка з альманаху «Україно, гудбай!». -ТК). Він чудово зроблений із режисерської і з усіх інших точок зору. Але особливим є один момент, який у нас в Україні за всіх сучасних зразків кіно вирізняється максимально. Мова про малесенький діалог головного героя зі своїм начальником. Ця сцена, що триває три-чотири хвилини, є живим підтвердженням сили акторської роботи. І від того, як грали актори, я колосальне задоволення отримав. Зазвичай у практиці українських короткометражок часто трапляється, що ти не знаєш, що це за актор, як з ним говорити, а сам актор не уявляє, що йому робити на знімальному майданчику, причому навіть якщо це народний артист. Тут можна поставити п'ять із плюсом взагалі.

 

Певним досягненням фестивалю є фільм «Мамо, я льотчика люблю» (режисер - Олександр Ігнатуша. - ТК). Ця стрічка сягла тої межі, за якою припиняється тверезе добре ставлення до сучасної кіностудійної системи України. Фільм знімався на кіностудії Довженка, й на прикладі результату ми бачимо, як не треба знімати і що на кіностудії знімати не можна! Створювався він чотири чи шість років, і результат жахливий. Як засвідчив приклад альманаху «Україно, гудбай!», це єдиноможлива в Україні продюсерська система. Оці дві крайнощі на часі. Тож велике досягнення, що ми дожили до часу, коли можна порівняти дві діаметрально протилежні системи створення кіно. І в цьому для українського кіно «Молодість» була дуже успішною.

 

 

Ігор Грабович, кінокритик, співавтор і редактор програми «Арґумент кіно» телеканалу «1+1»:

- Отже, українське кіно. Для мене проблемним є саме формулювання, бо завжди доводиться уточняти, про що йдеться. Якщо про територію, то в Україні виробляється достатня кількість розмаїтого російськомовного кіно, здебільшого телевізійного, для вжитку на всьому так званому пострадянському просторі, проте, цілком очевидно, що такі фільми не потрапляють на фестиваль «Молодість», зрештою, як і на будь-який інший фестиваль. Такий продукт одразу йде в телевізор і в кінотеатри.

 

«Молодості» та іншим фестивалям, отже, критикам та іншій доволі обмеженій та спеціальній авдиторії, дістається кіно інше - як правило, це україномовні незалежні картини, які не підпадають під визначення комерційного кінематографа. Таке кіно дивує уже фактом свого існування, бо твориться всупереч усім мислимим та немислимим обмеженням. Щороку на «Молодості» ми бачили бодай одну-дві такі картини в конкурсі, здебільшого студентському та короткометражному. Із таких фільмів складалася «Українська панорама», а тепер «Національний конкурс» «Молодості».

 

Цього року ситуація виглядала і кількісно, і якісно іншою. Насамперед тому, що більшість українських фестивальних картин мали досить істотне державне фінансування, хтось часткове, хтось стовідсоткове, й фільми брали участь у кількох конкурсних та позаконкурсних програмах, серед яких навіть повний метр. У останньому змагалась «Істальгія» Дар'ї Онищенко, яка була вироблена Україною спільно з Німеччиною та Сербією. Наскільки я розумію, на неї робилася особлива ставка з боку самої «Молодості», проте фільм не отримав призів.

 

Стовно якісного наповнення, то готовий говорити тільки про один проект - «Україно, гудбай», прем'єра якого відбулася на фестивалі. Йдеться, власне, про шість короткометражних картин, які під такою назвою вийшли в національний прокат першого листопада. Всього ж упродовж останніх півтора року під патронатом цього проекту було зафільмовано двадцять п'ять стрічок різного хронометражу, спрямування та тональності. Багато з цих фільмів брали участь у національному конкурсі «Молодості», а «Гамбург» Володимира Тихого навіть отримав диплом. Я вважаю цей проект якісно новим кроком не стільки через те, що він отримав державну фінансову підтримку, а відтак зумів піднятися на досконаліший технічний рівень, а ще й тому, що залучив до виробництва низку українських кінематографістів, які не просто прагнуть більше не розмінюватися на поточну комерційну продукцію, а ще й готові творити нове актуальне українське кіно.

 

Тобто проект дає надію на те, що Україна матиме власний самобутній кінематограф, звісно, якщо усі ці творці не будуть зупинені на самому злеті, а це цілком ймовірно, зважаючи на нещодавнє рішення міністра культури Михайла Кулиняка фінансувати все українське кіно через державні студії. Впевнений, що через це сито не пройде жодна жива душа.

 

Тобто фестиваль «Молодість», на мій погляд, тільки засвідчив певний хисткий стан, у якому знаходиться українське незалежне кіно. Сподіваюсь, наступний додасть йому більше оптимізму - й самому процесові, й загалом фільмам, чий колорит, зрештою, має колись змінитися з похмурого на більш життєствердний.

 

 

Алік Шпилюк, кінокритик, арт-директор Одеського міжнародного кінофестивалю:

- Насправді мене нічого не вразило та нічого не розчарувало. Бо ж українська програма «Молодості» стовідсотково віддзеркалює ситуацію, яка існує зараз в українському кінематографі після десятиріч повної стагнації, коли тільки розпочинається процес розбудови нової моделі.

 

Поки що є талановиті фільми. У першу чергу, це короткометражні стрічки, дебюти й студентські роботи. І поки що не з'явилися, але я сподіваюся, на підході й українські повні метри, які теж вражатимуть. Такою є ситуація, яка має віддзеркалювати те, що відбувається в національному кінематографі.

 

З-поміж дебютантів, як на мене, найяскравішою постаттю на фестивалі був Руслан Батицький. Я вже бачив його два фільми: дипломний, який був у конкурсній програмі «Молодості», і новий, який він зробив як короткометражний дебют. Як на мене, це одна з найцікавіших постатей, у якої дуже велика перспектива.

 

Думаю, Руслан Батицький цілком заслуговував на один із призів студентського конкурсу. Якби я був членом журі, можливо, я би відзначив його «Очерет». Хоча два фільми, що отримали призи міжнародного журі, теж дуже високої якості.

 

Щодо повного метру. На жаль, «Істальгія», попри досить високу технічну якість і деякі художні чесноти, дуже кульгала з точки зору драматургії. Найбільше фільм страждав в українській частині цієї «тривимірної» картини, й особливо - в дуже неприродній українській мові цієї частини, що для мене, українського глядача, цю стрічку майже вбиває.

 

Що стосується національного конкурсу - я цілком підтримую рішення національного журі. У мене були дещо інші пріоритети, хоча я цілком розумію, чому «День незалежності» Антоніни Ноябрьової отримав головний приз. Він здобув спеціальну ознаку журі й на Одеському міжнародному кінофестивалі, де був представлений уперше.

 

Також з-поміж учасників національного конкурсу мені дуже подобається стрічка «Ядерні відходи» Мирослава Слабошпицького. Від цього журі фільм не отримав призу, але я думаю, що він ще здобуде багато інших нагород.

 

«Гамбург» Володимира Тихого - чудовий фільм, безумовно, й заслуговує на будь-яку високу відзнаку.

 

«Між двадцятою і опівніччю» Дениса Сполітака - данина спробі робити в чомусь молодіжне, відверте, може, не досить різке соціальне кіно, як це було означено в формулюванні національно журі щодо «нового українського мейнстріму». Я маю на увазі, що новий український мейнстрім - це, власне, українські «злі», тобто, цикл «Україно, гудбай». А фільм Дениса Сполітака дійсно лежить трохи осторонь так званого українського мейнстріму, як було означено в рішенні журі - ну, і може, в цьому був якийсь сенс.

 

Щодо досягнень - не можу відзначити жодних: українські фільми нічого не отримали в міжнародному конкурсі. Досягнення полягає в тому, що, слава Богу, українське кіно існує.

 

 

Влад Ряшин, засновник групи компаній Star Media, голова журі Національного конкурсу 42-го кінофестивалю «Молодість»:

- Я смотрел работы участников Национального конкурса. В целом, ожидал, что средний уровень фильмов будет лучше, было много откровенно слабых работ. Значительно лучше выступили победители и обладатели специальных дипломов.

 

С Антониной Ноябрёвой мы уже обменялись координатами, и я совместно с нашим генеральным продюсером Юрием Минзяновым принял решение, что после «Дня независимости» мы предложим режиссёру новый дебют. Это будет фильм не для проката, а крепкое полнометражное телевизионное кино.

 

- Кроме «Золотого оленя» Антонине Ноябрёвой был вручен диплом и сертификат Star Media на сумму 2, 5 тысячи долларов...

- Андрей Халпахчи обратился к нам с предложением о такой денежной премии, мы согласились, решили поддержать фестиваль. Единственное, мы оговорили, что поскольку я возглавляю жури Национального конкурса, то сертификат логично вручать в рамках этого конкурса.

 

- Станет ли награждение Star Media режиссёров ежегодной традицией?

-Посмотрим. Я не против поддерживать такие инициативы.

 

 

Анна Купінська, кінооглядач, автор «Української правди. Життя»:

- Як на мене, головною особливістю української програми цьогорічної «Молодості» стала політизація українського кіно. Вихід альманаху короткометражок «Україно, гудбай!» засвідчив, що молоді українські режисери починають шукати для себе теми в українській дійсності, критично осмислювати її. Мета команди проекту - «називати речі своїми іменами», та у час, коли екрани телевізорів і кінотеатрів заполонили гламуризовані образи та абстрактні теми й сюжети, це справді втішна новина. Дискусія довкола альманаху, яка відбулася на «Молодості», засвідчила, що принаймні для частини кінематографістів кіно - це не розвага, а політичне висловлювання, і вони вірять, що це висловлювання може щось змінити в нашому суспільстві. Кіно є лакмусовим папірцем для суспільного життя, і якщо затребуваними є лише мелодрами в красивих інтер`єрах, це свідчить хіба що про недорозвиненість цього життя. Першим проектом команди був «партизанський» фільм «Мудаки», тепер вони отримали невеликий бюджет, далі, наскільки я розумію, буде повний метр. Серед планів групи - постання нової української хвилі, і її поява гостро необхідна, щоби релікти радянського українського кіно нарешті відійшли в минуле, й ми отримали цілком сучасну кінематографію, яка була би чутливою до нашого сьогодення.

 

Найбільшим розчаруванням фестивалю був фільм «Істальгія» Дар'ї Онищенко. Мені він здався цілком надуманим, чи радше непродуманим. І якщо центральна лінія зближення української заробітчанки та сербського боксера ще виглядала прийнятно, то побічні сюжетні лінії - це повний провал. Особливо зачепила сцена побиття дівчини одним із позитивних героїв стрічки. Насилля в кіно має бути сюжетно виправданим, а це був акт безпідставної та огидної агресії, тим більше, що герой так і не отримав покарання за свій вчинок. У цьому фільмі реальний соціальний феномен заробітчанства стає лише ширмою для малопереконливої мелодрами, в якій головними героями є якісь «експортні» слов'яни - алогічні, агресивні та імпульсивні.

 

Фото - Facebook, www.kino-ukraina.com.ua, http://platfor.ma, з архіву «Детектор медіа» та надане Анною Купінською

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
26820
Читайте також
28.10.2012 13:48
«Дзеркало тижня. Україна»
22 215
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду