«Вони бачили Андрієнка!»

1 Червня 2012
19648
1 Червня 2012
17:19

«Вони бачили Андрієнка!»

19648
«Коронація слова» роздала корони
«Вони бачили Андрієнка!»

Є таке живописне полотно з епохи соцреалізму - «Вони бачили Сталіна» називається. На ньому щасливі усміхнені діти з прапорами в руках повертаються з демонстрації трудящих на тлі Мавзолею, де їм у колоні пощастило пройти повз «друга радянських дітей». 31 травня на церемонії нагородження лауреатів та дипломантів міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» можна було писати картину під назвою «Вони бачили Андрієнка!». Віктор Андрієнко, не стомлюючись фотографуватися з незчисленною армією шанувальників, утім, сам променився щастям не менше.

 

Привід до цього всенародний улюбленець мав більш ніж поважний: журі віддало йому та його співавтору Ігореві Письменному першу премію за кіносценарій для дітей під назвою «Карпатський кротон».

 

Треба було бачити, як пожвавилася аудиторія, коли Андрієнко вибіг на сцену Виставкового залу в Пушкінському парку отримувати нагороду! Він на радощах жартував, сам сміючись, як та дитина, а потім викликав до мікрофону продюсера й друга Володимира Філіпова, з яким вони ось-ось розпочнуть зйомки фільму «Іван Сила». З палкої промови цього невгамовного чоловіка можна було зрозуміти, що він щасливий, гордий і т. д. не лише за свій успіх, але й за державу, яка дала грошей на цей фільм для дітей (до речі, сценарій до нього взято з минулорічних переможців «Коронації слова» в номінації кіносценаріїв). Насамкінець своєї «оскарівської лекції» пан Віктор додав, що зніматиметься в його кіно Ольга Сумська, яка за щасливим збігом теж опинилася на сцені та ще й із мікрофоном (заслужена Роксолана СНД вже кілька років поспіль веде церемонію нагородження «Коронації слова»).

 

Віктор Андрієнко та продюсер Володимир Філіпов розповідають про успіхи на творчій ниві: їхній дитячий фільм «Іван Сила» про богатиря із Закарпаття фінансує держава

 

 

Цього року кількість номінацій та, відповідно, лауреатів і дипломантів, здається, сягнула критичної межі, адже церемонія тривала майже три з половиною години (!). Гості, щоправда, не надто нудилися за своїми столиками з напоями та солодощами, але все одно бурхливо реагували лише на впізнавані обличчя, як-от на фіналістів телевізійного конкурсу «Голос країни» Антоніну Матвієнко та Ілларію або ж, під кінець дійства, на появу народних артистів Наталі Сумської та Богдана Бенюка з дуетом Одарки й Карася.

 

Щодо самих лауреатів, то «завдяки» роботі звукорежисера їхні прізвища почули лише в секторах А та Б. Решта запрошених розбирали те, що говорилося на сцені, через слово або й три. Виняток становило відточене практикою акторства в театрі та веденням корпоративів уміння поводитися з мікрофоном ведучих і декотрих діячів, які вручали переможцям нагороди у вигляді статуеток із коронами та коробок шоколадних цукерок.

 

 

 

Загалом головних номінацій цього року було чотири (романи, кіносценарії, п'єси та пісенна лірика), але кожна з них містила ще й підномінації, приміром, «п'єса для дітей», «прозовий твір для дітей», «пісенна лірика для дітей», «кіносценарій для дітей», а також цілих вісім спеціальних відзнак (повний список лауреатів та дипломатів дивіться тут).

 

В одній із підномінацій - «найкращий історико-патріотичний твір» - переміг ветеран літературних боїв на терені «Коронації слова» і неодноразовий її лауреат, постійний автор «Детектор медіа» Андрій Кокотюха.

 

Андрій Кокотюха

 

Найцікавіше те, що Кокотюха виявився єдиним, кого, відкривши конверт з іменем переможця, назвали не за паспортом, а на псевдо, яким конкурсанти підписують рукописи - «Негаличанин». Черговий роман цього надзвичайно плідного автора називається «Червоний» і розповідає про те, як вояки УПА вбивали енкаведистів. У своїй промові прозаїк та журналіст оптимістично сказав, що енкаведистів лишилося ще багато, тож усім охочим вистачить!

 

Попри те, що «заднім» столикам хотілося задушити звукорежисера або принаймні взяти віжки керування пультом у свої руки, загалом церемонія нагородження справила враження добре організованої й продуманої. Сидячи за своїм столиком, ваш автор, яка впродовж кількох років, починаючи з далекого 2000-го, працювала членом журі цього конкурсу в номінації «романи», несамохіть удалася до порівнянь.

 

 

 

Сказати, що за 12 років багато що змінилося, та ще й цитувати при цьому Геракліта, було б звичайною банальщиною. Так само було б трюїзмом побурчати в стилі старечого маразму, мовляв, а от колись трава була зеленіша, небо синіше, а щойно тоді започаткована «Коронація слова» на початку тисячоліття вирізнялася щирістю й цілковитою відсутністю гламуру. Тому бурчати не будемо. Подумалося лише, що цей конкурс змінюється так само, як довколишній світ, а отже, він, себто конкурс, живий.

 

Можна скільки завгодно закидати організаторам, подружжю Тетяни (Віктор Андрієнко, який не міг не обіграти нагороди в номінації «Найкращий еротичний роман», мабуть, уперше в житті натхненниці конкурсу, назвав її «мати-прародителька», що викликало шалений сміх у залі) та Юрія Логушів усі відомі й невідомі гріхи. Як і те, що гроші благодійники дають лише на грошові призи переможцям, а не на видання книжок, і багато чого ще. Проте, як на мене, головне - те, що «Коронація слова», без жодного озирання на чини й звання, дає шанс як початківцеві, так і знаному автору. Як скористатися цим шансом, то вже справа авторів і їхніх видавців.

 

 

Скажімо, Ірен Роздобудько чи Марина Гримич, а з ними - Лариса Денисенко або ж Галина Вдовиченко (та й багато інших), цим шансом скористалися сповна. І ще: якби не «Коронація слова», ми б не мали нині в літературному обігу такого імені, як Люко Дашвар - письменниці, чиї твори продаються накладом у 300 тисяч примірників. До речі, Ірині Черновій (справжнє ім'я Люко Дашвар) із Харкова за ці вражаючі цифри організатори конкурсу вже присудили першу, щойно започатковану премію «Золоті автори України». Тож кидати камінь у город подружжя Логушів, які зробили цей конкурс уже міжнародним, не кажучи вже про те, що вони не покинули «безперспективної» справи навіть у часи економічної кризи, я б не радила. Для початку варто пригадати, чи робить в Україні щось подібне хтось іще.

 

Фото - vsiknygy.net.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
19648
Читайте також
05.09.2012 14:18
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
15 533
22.08.2012 16:07
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
20 055
15.08.2012 16:23
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
28 674
08.08.2012 11:55
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
30 618
01.08.2012 18:04
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
27 593
17.07.2012 13:14
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
22 009
04.07.2012 11:51
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
20 449
20.06.2012 12:07
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
23 502
13.06.2012 13:28
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
25 101
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду