Запитання «Детектор медіа»:  - 1.Яких заяв ви очікуєте від Президента  на День журналіста?   2.А які кроки має сьогодні  ініціювати влада в інформаційному просторі –на вашу особисту думку? 3.Чи сподіваєтесь ви на те, що ваше розуміння медіа проблем в Україні співпаде з розумінням  Президента та його команди? 

Відповідають: Тарас Шевченко, Олекса Шалайський, Олена Зварич, В’ячеслав Піховшек, Наталія Влащенко, Єгор Соболєв, Володимир Килинич, Андрій Куликов, Валерій Іванов, Олег Єльцов, Роман Чайка, Олексій Мустафін, Ангеліна Солдатенко, Вячеслава Якубенко, Олег Целуйко, Ольга Червакова, Максим Стріха.

Звертаємо вашу увагу на те, що відповідь Лаврентія Малазонії надійшла до нас вже після виступу президента на прес-конференції з приводу дня журналіста.

Тарас Шевченко, Інститут Медіа Права

1.Перш за все, слід виходити з того, яке місце займає Президент в державі. Не все залежить від нього, багато що залежить  від Уряду і парламенту. Втім, Президент має ініціювати певні реформи в інформаційному просторі. Очікувань може багато, проте ключовими  темами є суспільне телебачення та роздержавлення ЗМІ. Цим зараз де-факто не займаються. Думаю, Президент має висловити своє бачення і самих проблем, і того,  як їх вирішувати, запропонувати чіткі кроки для цього.

Олекса Шалайський, головний редактор proUA:

 1.Нинішні ЗМІ не потребують ані заяв Президента, ані ініціатив влади. Свого журналісти досягли ще півтора року тому. Принаймні,  у порівнянні. Сьогодні журналіст, який хоче писати правду, може знайти видання, де ця правда буде опублікована. І за достойні гроші.
Однак, отримавши свободу, журналісти натомість відчули себе творчими імпотентами. Віднині вони можуть писати все, що завгодно, але нікого це не хвилює.
 Газети мало не щодня звинувачують теперішніх чи колишніх високопосадовців у привласненні неймовірних сум грошей. Після того немає ні позовів до газет, ні кримінальних справ проти «клієнтів» публікацій.
Тому журналістам потрібна банальна річ: щоб,  нарешті,  почав працювати Закон. Та й не тільки їм.
Тому поздоровлень не треба. Ділом, а не словом-).

Олена Зварич, заступник головного редактора,  „Україна молода»:

1. Направду  складно сказати, чи є взагалі в Президента „його команда”, маю на увазі – та, яка фомує консолідовано і розумно політику, в тому числі і медіа-політику, й – ширше – інформаційну політику. Про те, що „великий державний мозок” не попрацював як слід, свідчить і антинатовська кампанія, і хвиля „мовного сепаратизму”. А що стосується безпосередньго нашого „середовища існування”, тобто, медіа, то, думаю, слід,  нарешті,  роздержавити ЗМІ, насамперед регіональні, і спромогтися на створення Суспільного телебачення. Не знаю, чи будуть такі імперативи у святковому тості Президента, але такі зміни потрібні.

В’ячеслав Піховшек, телеканал «1+1»:

 1-2. Поза сумнівом, я можу спрогнозувати два блоки у тому,  що завтра буде говорити Віктор Андрійович Ющенко. Перший цікавий блок буде стосуватися власне тих речей, які він хоче сказати у своєму вступному слові. Другий набір цікавих речей буде у його відповідях на запитання журналістів.  Анонсована назва прес-конференції Президента  «Свобода слова: відповідальність влади, відповідальність медіа» сама по собі і виявляє основний меседж, який Віктор Андрійович захоче надіслати. Можна передбачити, що він буде говорити, що у влади своя відповідальність, а у медіа своя, що медіа не повинні розхитувати човна, і при цьому наведе приклад феодосійських подій з заходом кораблів,  комерційно орендованих НАТО. При цьому він буде говорити, що і влада, і медіа є патріотами, вони повинні захищати однаково національні інтереси. І що хоча у кожного свої функції, він буде говорити про те, що завдання у нас однакове – будувати демократичну Україну.

Я думаю, він буде говорити достатньо розширеними характеристиками про те, чим є відповідальність медіа, на даному етапі, і в дуже багатьох журналістів буде виникати питання:  як, наприклад,  трактувати  матеріали, критичні до нинішнього Президента,  що іноді  з’являються у медіа -  скажімо,  розслідування діяльності його сина,  розслідування діяльності «Нафтогазу України», розслідування діяльності «РосУкрЕнерго»  - як прояв відповідальності ЗМІ чи безвідповідальності? Як співвиміряти, співвідносити суспільно -відповідальну позицію медіа і національні інтереси, тобто,  патріотизм? Це найскладніше питання, на яке, я думаю, Президент буде уникати давати відповідь.

Президент, напевне, ініціює  те, що йому запропонують Тарас Петрів, Валентина Руденко, Віра Ульянченко, ну і, звичайно, Ірина Геращенко,  як прес-секретар. Бо я не бачу месседжів, які Президент може висловити від свого імені, виходячи з власної  політичної позиції. Він не буде висловлюватися з приводу громадського телебачення, буде уникати цієї теми. Він побіжно торкнеться теми роздержавлення ЗМІ, на цьому не буде робити великий акцент, оскільки це є державна система управління інформаційним простором, а Президент перебуває під впливом людей, які вважають, що держава має посилити контроль в інформаційному просторі. Я впевнений на сто процентів, що Президент скаже мільйон чудових слів про те,  якими важливими  є ЗМІ, про те,  яку героїчну роль в становленні української демократії відіграють журналісти, підкреслить свій внесок в свободу  слова, акцентує увагу на тому, що нова влада зробила все можливе, щоб журналісти відчували себе вільно. При цьому натякаючи, що журналісти, падлюки, повинні  серйозніше ставитись до влади, і ніколи не забувати, що ця влада  зробила для свободи преси. Журналісти це все будуть чемно вислуховувати, і чемно посміхатися у відповідь.

Треба на багато речей дивитись через призму політичної реформи, яка вже начебто  відбулася в країні, хоча  ми остаточних наслідків цього не бачимо, ми не бачимо механізму відповідальності уряду перед коаліцією. Але давайте жити так,  начебто ми живемо в європейській демократії. Роль Президента при цьому, я хочу особливо наголосити, дуже велика. Мало того, що Віктор Андрійович персонально контролює одну з найбільших фракцій  Верховній Раді – «Нашу Україну», він має і технічні можливості впливати на роботу парламенту, тобто,  він контролює,  коли йому захочеться. Коли йому цього не хочеться -  він не контролює.  Між тим  він, окрім прав,  котрі він має - гарантування національної безпеки, оборонної і зовнішньої політики, він є ще й дуже великим моральним авторитетом. Люди слухають, до певної міри орієнтуються на його позицію, кожен в різній мірі, але прислухаються до того,  що він говорить.

Отже, чи може Віктор Андрійович піти на створення громадського телебачення? Чи може Віктор Андрійович,  створюючи громадське телебачення, оголосити ініціативу про створення наглядової ради громадського телебачення або існуючого УТ-1, поки що  державного каналу? Чи може Президент проголосити ініціативу , при якій в наглядову раду громадського телебачення  входять пропорційно представники влади, представники опозиції, представники громадських організацій.  (щоправда, з НЖО теж  є проблема, бо громадські організації зараз переважно помаранчеві, тобто,  жодна громадська організація в Україні не може видавити з себе слова, що ми, припустимо,  порушували закон, не прийнявши постанову парламенту про допуск іноземних військ в Феодосію. Жодна громадська організація з корпоративних міркувань, антибілоголубих,  наприклад, не може таку заяву зробити, що мене бісить, якщо чесно)... Але чи може Президент оголосити таку ініціативу про наглядову раду ГТ? Чи може він оголосити ініціативу, що має бути пропорційне представлення  всіх точок зору на телебаченні, квотування ефіру для опозиції на державному телевізійному каналі, про яке так багато говорив Віктор Андрійович,  коли сам був в опозиції? Це був би перший крок.

Інші пропозиції, які стосуються медіа, прямо залежать від політичної позиції Президента України. Що я маю на увазі? Знову говоритиму запитаннями. Чи може президент України публічно заявити, що він є президентом усіх українців, які живуть в усіх регіонах?  Так,  він про це заявляв вже багато разів. Але чи може Президент піти далі, оголосити про те, що російсьмовний громадянин України є корінним українцем? Чи ризикне Президент це заявити без огляду на свій електорат, який цього йому не пробачить? Чи готовий Президент заявити про те, що свобода мови не є проблемою в Україні? Чи готовий Президент України заявити, що люди в Україні мають право говорити тією мовою, якою вони захочуть? Чи готовий Президент України виконати свій передвиборчий указ від 18 жовтня 2004 року? Це проект указу,  який гарантував рівні права російськомовного населення. Суть його була  в тому,  що Кабінет міністрів визнав перелік населених пунктів, де на офіційні звернення громадян до органів влади  громадяни будуть отримувати відповідь не українською мовою, а тією мовою, якою зручно громадянам. Чи готовий він підтвердити  цей свій указ, знову таки,  без огляду на свій електорат? Моя відповідь – я думаю, що він не готовий.

Він ще мав би виступити із зверненням до журналістів щодо якомого більш широкого розслідування  тих справ з боку  виконавчої  влади, які не зовсім вписуються у поняття «відповідальна влада». (Адже ми повинні розуміти, що  влада - це не тільки Президент, це дуже велика вертикаль влади, яка замикається на Кабмін, а потім на нього). Я думаю, що така  позиція була б політично вигідна і самому Президенту, оскільки відвела б всю відповідальність за виконавчу владу тільки від нього, а дала б можливість журналістам зрозуміти, що треба виконавчу владу представляти, як певну вертикаль,  до певних членів якої можуть бути претензії…

Між тим, я думаю, що виступ Президента завтра буде,  швидше , моралізаторським відносно відповідальності медіа.  Якихось особливих  ініціатив ми від нього не почуємо.

Наталія Влащенко, головний редактор  журналу "Публичные люди":

1. Никаких. Я устала от заявлений всякого рода. Хочется реальных
 изменений, реальной помощи и поддержки.

2. Реальная поддержка  СМИ  не по принципу "свои-чужие", а по принципу - качество, популярность, независимость. Почему нам должны давать гранты американцы или кто-либо другой? Почему не родное государство? По крайней мере тем, кто не может существовать за счет рекламного сегмента, но необходим читателю. На сегодняшний день из каждого политического издания (радио, телеканала) реально торчат бриллиантовые серьги, оранжевый (голубой) бант или лысина Заказчика. Чего же мы хотим от журналистов?

Этого в двух словах не скажешь. Если коротко: изменение Закона о  СМИ, государственные программы и прозрачные тендеры (без откатов и "закатов"), выполнение тех законов, которые уже существуют и создание конкурентной среды, которой нет. В  госорганах, занимающихся проблемами СМИ,   должны появится топ-менеджеры, способные ответить на вызовы времени. В стране больше нет качественного образования для журналистов, уничтожены школы, катастрофически растет сегмент желтых изданий... Нужна полная реорганизация Нацрады. В противном случае эта контора вообще не нужна.

3. Не надеюсь.

Єгор Соболєв, 5 канал:

 - 1-3. Щирого привітання (жарт). Реформа журналістської освіти, громадське телебачення, роздержавлення ЗМІ. Тільки я не згоден з постановкою запитання: «які кроки повинна ініціювати влада?». Я вважаю нас професійною групою з надзвичайними можливостями. І ми самі повинні ініціювати, лобіювати та втілювати потрібні зміни. Сподіватися, що це за нас зробить хтось – помилково і неефективно. Голосувати чи підписувати конкретні проекти рішень, звичайно, мусять відповідні органи чи чиновники. Але знову – готувати ці рішення, схиляти на їхню користь громадську думку повинні ми. Не питай, що Україна зробила для тебе …це зараз дуже потрібне гасло.

Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, Чернівці:

1-2. День журналіста – безперечно,  суспільно важливе й хвилююче свято. Проте на порядку денному сьогодні є речі набагато важливіші, ніж саме це свято і звернення Президента з його нагоди.  Власне кажучи, треба рятувати державу та хоч якимось чином запобігти подальшому карколомному знищенню залишків авторитету діючої влади.
Звернення ж Президента буде майже стовідсотково складатися із загальних декларацій про нечувану свободу слова, яка тепер настала, «ідеали Майдану» та про міцне взаєморозуміння між владою й журналістами. Дійсно, свобода слова є, і,  мабуть,  найширша за часів незалежності. Але чомусь люди вільнішими не стали. Не видно вільних людей!
Тому влада мусить зараз просити негайної допомоги у медіа через механізми, в принципі, давно відомі, головний з яких полягає в тому, щоб  припинити примушувати засоби масової інформації брехати. Хіба іще до виборів не було зрозумілим, скажімо, що тарифи на комунальні послуги підвищаться? Чому про це провладна партія не заявила чесно  у власній передвиборній програмі? Чому через медіа не готувала громадську думку? Навіщо тепер це все вилазить на поверхню, змушуючи імпровізувати органи місцевої влади, які,  в принципі, до цього не причетні.

3.Медіа – це останнє, що залишається у команди В. Ющенка  для того, аби вберегти країну. Не впевнений, що така думка співпаде із тим, що напишуть Президенту до Дня журналіста його «відповідальні» за медіа.

Андрій Куликов, медіа-експерт проекту „ЖОРНА”:

1. Без щоденної праці журналістів і готовності власників до співпраці заяви нічого не дадуть. А будуть заяви, імовірно, про кінець цензури,  «темників»  тощо. А також – про державницьку чи національну ідею, про об’єднавчу роль, що її мають відіграти засоби масової інформації. Не треба чекати, треба діяти.

2. Потрібно позбутися очікувань, що влада ініціюватиме кроки в інформаційному просторі. Ініціювати мають працівники засобів масової інформації, а також власники цих засобів. Зокрема, потрібно посилювати кампанію за заснування суспільного телебачення і радіомовлення. І тут покладати надії на владу, схоже, марно – з огляду на історію питання. Але за нинішніх умов, коли університетами керує міністерство, уряд здатний сприяти перебудові журналістської освіти, зокрема, дозволяючи університетам експерименти у цій галузі.

Варто шукати нових інструментів державного регулювання ринку. На мою думку, на українському ринку масової інформації – надмір суб’єктів, і зменшення їх числа сприятиме поліпшенню якості продукції. А ще від державних органів залежить остаточне роздержавлення засобів масової інформації. Тут повертаюся до ідеї утворення суспільного мовлення на основі НТКУ і НРКУ. 

3. Не певен: надто недемократичними для нинішньої влади мають видаватися заклики до зменшення числа суб’єктів на ринку засобів масової інформації. А також для представників будь-якої влади має бути прикрою ідея позбутися змоги пропагувати себе через державні ЗМІ.

Валерій Іванов, Академія української преси, професор:

1-2. Відповідати на перше запитання буде не чесно з мого боку, тому що я знаю, що завтра скаже Президент – я входив  в робочу групу по підготовці його виступу…Щодо наступних запитань, то мені здається, що це визначення  набору проблем, які вже повторюються  із року в рік. Перш за все, це усуспільнення державного мовлення і приватизація, тобто,  роздержавлення державних та комунальних медіа. Цю проблему, на мою думку, вже чітко зрозумів й Президент, і можна очікувати, що він зробить якісь конкретні кроки у її вирішенні.
 Крім того, важливою є також тема монополізації медійного простору в Україні. Для демонополізації  треба розібратися з медіа-власністю, навести порядок в цьому складному питанні та ввести чіткі механізми прозорості медіа-власності. Для цього, в принципі, можні піти тим же шляхом, яким йдуть у випадку з суспільними підприємствами. Тобто, повністю розкривати структуру власності. Дуже сподіваюся, що це вдасться зробити. Але тут треба сказати, що це завдання вже не тільки Президента, а й майбутнього парламенту, принаймні, тих фракцій, які будуть складати цю керуючу  більшість – коаліцію. Крім того, на часі  дуже складні завдання по виведенню України табору маргіналів сучасного розвитку. Тобто, це, перш за все, введення швидкими темпами цифрового мовлення і розвиток Інтернету та ряд інших завдань. Тобто, ті всі завдання, ті всі виклики, які ставить перед Україною інформаційна доба. Я сподіваюся, що влада зможе зробити свій внесок у вирішення цих проблем.

Олег Єльцов, сайт «Тема»:

1. Очікую в заяві Президента, що він,  врешті решт,  займеться впорядкуванням інформаційного середовища, законодавчим та практичним вирішенням наболілих проблем.
2. Щодо запитання про практичні речі, які потрібно вирішувати -  то, перш за все, це громадське телебачення. Це статус незалежного журналіста -  його,  безумовно,  треба визначити на законодавчому  рівні. Мається на увазі і трудове законодавство та інше, що є сталою практикою на Заході. Далі, знов-таки на законодавчому рівні, потрібно напрацювати механізм прозорості мас-медіа, їхніх власників, джерел фінансування і так далі. У нас є систематично збиткові мас-медіа, які абсолютно не платять податків і не зрозуміло, як вони функціонують, задля чого. Окрім того, треба вирішувати питання судової реформи. Може, це  стосується  не тільки журналістів, а і  всього суспільства, але це та річ, яка блокує зараз діяльність всього суспільства. І, передусім, це можливість тиску на ЗМІ, затикання рота журналістам. Це питання, яке абсолютно ніхто не вирішує.

Роман Чайка, 5 канал:

1. Абсолютно не сподіваюся почути ніяких  заяв, окрім загальних гарних слів у вигляді привітання, які забудуться рівно через 5 хвилин після того, як вони будуть сказані.

2.Оскільки в нас влада багатогалузева, то хотілося, щоб спочатку влада виконала обіцяне, зокрема,  щодо громадського телебачення. Воно було обіцяно Президентом, отож я очікую, що перш,  ніж складати свої повноваження, він виконає цю обіцянку. Хотілося би почути терміни та шляхи  вирішення проблеми створення ГТ,  коли буде знову запущено розгляд концепції  громадського телебачення. Це перше.

Друге, я сподіваюся, що влада буде реагувати на повідомлення  в ЗМІ так, як минулого тижня, наприклад, прореагувала Генеральна прокуратура на програму про нелегальну торгівлю зброєю в Україні, зокрема.  про її масштаби і висвітлення це за кордоном.  Одразу після програми Генеральна прокуратура попросила надати відомі нам матеріали для того, щоб розглянути це. Значить, влада може виконати норму закону, яка говорить про те, що оприлюднені факти в засобах масової інформації вимагають негайного реагування відповідних органів влади. Як мінімум, для розгляду оприлюднених фактів. Це друге,  на що я сподіваюся від влади в найближчий час.

Також, втретє,  я сподіваюся, що найближчим часом влада формалізує та виведе на інший рівень Інтернет-ресурси, тому що нашим колегам дуже важко працювати в Інтернеті поза правовим полем.

Я сподіваюся також,  що влада сформулює свої цілі щодо інформаційної безпеки держави, і таким чином приведе в найближчі 2-3 роки до норми закону транскордонне мовлення. Зокрема, щодо російських телеканалів та інших засобів пропаганди, які до сих пір проводять антиукраїнські інформаційні спецопереції в просторі України. Ні Держдума, ні українська Верховна Рада не  ратифікували  транскордонного  мовлення.

Сподіваюся, що більші повноваження будуть надані Національній Раді з питань телебачення та радіомовлення.

Сподіваюся, що хоча б  в 2006 році влада зрозуміє, що не можна тримати на посаді таких одіозних політиків, а  не державних чиновників, як Іван Чиж. Фактів предостатньо як у влади, так і у правоохоронних органів  для того, щоб Президент,  нарешті,  прийняв це рішення.

Сподіваюся, що в найближчий час влада не буде пробувати втручатися в роботу медіа, як це їй вдавалося, принаймні в 2005 році.

І ще маю велику срібну мрію, що,  врешті решт,  Секретаріат Президента і Президент будуть мати час і натхнення реагувати на ті речі та ідеї, які виголошуються в електронних ЗМІ, а система моніторингу для влади, нарешті,  поповниться декількома професіоналами, які зможуть правильно моніторити, і подавати на стіл державним чиновникам та владодержцям хороший моніторинг, добрі ідеї та критику, щоб «четверта» влада стимулювала іншу владу до дій.

3. Щодо третього пункту скажу, що, напевно,  ні. Так ніколи не може бути. І якщо розуміння почне співпадати, це буде значити, що до нас повертається абсолютно радянсько-російські норми співпраці влади та «четвертої» влади. Цього не може бути.

Олексій Мустафін, заступник голови правління телеканалу «СТБ» з інформаційного мовлення

1.Жодних. Президент має виконувати свої обов’язки, а не розповідати медіа про «відповідальність преси». Хоча б тому, що за Конституцією (як чинною, так і в редакції, яка діяла до травня цього року) читання нотацій журналістам не входить до кола президентських повноважень. Та й власне формат прес-конференції передбачає лише відповіді на поставлені запитання – і я особисто не впевнений, що думка Віктора Ющенка щодо «відповідальності преси» зацікавить кореспондентів більше, аніж його ставлення до відставки міністра оборони чи заходи, які вживатиме влада у відповідь на «мовні виклики» з боку  опозиціонерів.

2. Для початку треба зрозуміти, хто в Україні буде владою – тобто сформує коаліцію більшості в парламенті і уряд. Тоді можна було б вимагати від цих людей тих чи інших кроків. Я на мене, було дуже добре, якби влада (незалежно від того, хто її уособлюватиме в найближчому майбутньому) нарешті зрозуміла, що медіа-політика – це не пошук найкращих засобів для урядового піару (хоча й цим треба займатися і займатися професійно), це - створення умов, за яких громадянам було б забезпечене право на вільне поширення і отримання інформації. А це в свою чергу, вимагає стимулювання інвестицій (у медіа має бути вигідно вкладати гроші, при чому вигідно з економічної, а не з політичної точки зору), розвитку конкуренції (щоб позиція ЗМІ визначалася потребами споживачів, а не власників), створення громадського телебачення та інших некомерційних ЗМІ (щоб позиція медіа визначалася не лише гонитвою за прибутком) тощо. Власне про це політики не раз говорили під час виборів, але діли розмов справа так і не пішла.

3. Ні. А ви вважаєте у президента є команда? Гадаю, що цей термін не є вдалим для характеристики президентського оточення. Та й якогось спільного розуміння медіа-проблем людьми, що зібралися навколо Ющенка, я не бачу. Втім, було б досить, якби вони хоча б не заважали…

Ангеліна Солдатенко, голова Харківської Асоціації „Журналістська ініціатива”,директор Міжнародної неурядової організації „Інститут регіональної преси та інформації”.

1.„Навіщо   ті свобода слова і демократія, якщо  нічого  не змінюється  у моєму житті”-      заявила     нещодавно       моя знайома, яка заробляє на хліб власними руками у  прямому розумінні цього слова, і не пропускає жодних політичних новин.  Отже  нічого не очікую від Президента спеціально для преси та журналістів. Його послідовні дії щодо демократії в країні ( розумію її не як право будь- кого говорити будь що, а як можливість реалізувати себе і  жити достойно) -  це   і буде корисним  для журналістики  і журналістів. Інше -  інформаційна діяльності самої влади,  зрозумілість її  дій і реальна прозорість. Не знаю,  що має статися ще  , аби влада  зрозуміла пріоритетність   суспільного діалогу , створення реального доступу людей до інформації, починаючи від  високорівневої  державної, і завершуючи побутовою, яка дозволяє нормально працювати і комфортно жити?І не видимості доступу і діалогу, а справжняьої структурованої і професійної роботи .

2. Також  вважаю, що журналістське середовище має вирішувати свої проблеми самостійно, і не чекати, коли хтось це зробить „згори”.     Неможливо   безкінечною законотворчістю врегулювати  журналістську діяльність, заганяючи її у   протиріччя.   Можна і треба  підтримати процеси , які   створять  цивілізований інформаційний бізнес, у якому б ЗМІ орінтувалися на читача і глядача, а не тільки на власника. Це передумова існування журналістики як професії.  Треба сприяти становленю  системи професійної підготовки журналістів і спеціалістів із суспільної комунікації.  Треба нарешті  створювати в Україні інформаційне комунікативне суспільство. Інакше на нас чекає безнадійне, нездолане цивілізаційне відставання.

3. І не обов`язково наші погляди – мої  та  пана Президента -  мають співпадати .  Головне, щоб усі голоси були почуті і враховані. А  рішення приймалися не з огляду на  „своїх”      , а  на думки професіоналів. Навіть, якщо вони не такі вже й  „зручні”.

Буду  щаслива, якщо існує президенська програма, у якій  є те, чого я прагну  для своєї професії. Тоді можна буде зробити значно більше.

Вячеслава Якубенко, кандидат юридичних наук, медіаюрист

1-2. Апріорі хотілося б більше дій, а не заяв – і на День журналіста, і без подібних інформаційних приводів. В даному разі було б добре, якби В. Ющенко оголосив про створення постійно діючої групи радників з актуальних питань розвитку медіа сфери при Президентові України.

Також було б непогано почути про політичну волю створити суспільне мовлення і роздержавити державні ЗМІ – протягом року, наприклад , - але то вже з галузі фантастики. Та й треба взяти до уваги, що повноваження Президента чітко визначені у ст. 106 Конституції, тому не слід покладати на нього особисто забагато надій. Він не зможе своїм указом реорганізувати державне телебачення у суспільне або прийняти нову редакцію закону про інформацію. Хіба що Президент має право законодавчої ініціативи, як і решта 451 суб’єкт. Але навряд чи різношерста „помаранчева команда”, яка має голосувати за законопроекти у парламенті, має однакові погляди на розвиток медіа сфери.

Тому я не думаю, що найближчим часом будуть вирішені найактуальніші питання галузі. Крім двох названих вище це також роздержавлення друкованих ЗМІ, забезпечення прозорості власності аудіовізуальних ЗМІ, надання Інтернет-ЗМІ офіційного статусу засобів масової інформації – з відповідними правами та обов’язками (інакше незрозуміло, чому на прес-конференціях вищих посадових осіб акредитують працівників Інтернет-видань, а не заводу ім. Малишева, наприклад).

Також під час виборчого міжсезоння саме час спокійно і зважено ревізувати виборче законодавство. Але тут далеко не все залежить від влади. Потрібний докорінний перегляд ролі ЗМІ і розуміння цієї ролі самими журналістами. Влада ще раз переконалася, що неможливо законом передбачити всі можливі порушення у виборчій агітації, aquila non captat muscas. Думаю, якщо журналісти усвідомлять всю силу своєї зброї та її значення для суспільства, з низів почнеться створення системи саморегулювання преси, буде прийнято дієвий кодекс преси. Тоді держава з радістю віддасть частину своїх функції таким журналістським органам саморегулювання, як це відбулося у Австрії, Австралії, Німеччині, Нідерландах, Норвегії, Швеції, США, Великобританії тощо. Це стосується не тільки принципів висвітлення виборчих кампаній, а й усього кола питань журналістської етики: від прихованої реклами до дифамації. Іншого шляху немає. Або тоталітаризм, або самоврядування.

Крім того, є в цій галузі і питання національної безпеки. Зараз ніхто не може однозначно сказати, чи є в новій редакції ЗУ „Про телебачення та радіомовлення” обмеження на іноземне засновництво телерадіомовників, тобто який саме пункт статті 12 має вищу юридичну силу: перший і другий чи третій. З одного боку, обмеження на засновництво є недемократичними, але давайте згадаємо, що творив найрейтинговіший телеканал взимку під час „газової війни”. Якби війна, не дай Бог, була без лапок, за такі речі за законами воєнного часу до стінки б ставили. Якби йшлося виключно про економічний інтерес іноземних інвесторів у наших ЗМІ, я обома руками за. Але коли власниками стають структури, контрольовані іноземними урядами, це дуже серйозна загроза. Їх треба відсікати на законодавчому рівні. Ще одне питання – єдність країни, зокрема мовна. Тільки в новій редакції ЗУ „Про телебачення та радіомовлення” з’явилися квоти української мови, та й ті не дотримуються. Якби така норма була введена 10 років тому, ми б зараз жили у єдиній країні, не було б нинішніх демаршів деяких обласних та міських рад на Сході і Півдні.

Олег Целуйко, медіа-юрист:

1. Можна очікувати те, що буде сказано, а можна бажати того, щоби хотілось почути, однак це не означає в обох випадках, що сказане буде здійснене, хоча б колись. Те , про що б мені хотілося почути, а ще чому бути свідком (йдеться про конкретні дії), викладено у відповідях до другого питання. Не сумніваюсь, що, перш за все, буде сказано, що у нас дійсно у порівнянні з часами панування режиму попереднього Президента існує свобода вираження і ЗМІ, і про решту подібних досягнень... Але про це ми знаємо (більшою чи меншою мірою) і без нового гаранта, тому я би  ставився до висловів політиків (навіть лідера нації) на предмет інформаційної політики більш спокійно й зважено, навіть не приділяв би надмірної уваги... Хоча передусім підкреслив би, що державна інформаційна політика таки має бути і її таки повинно бути видно, що далеко не завжди відбувається (за прикладами далеко ходити не доводиться). І якщо ж розцінювати виступ Президента як виступ одного з уособлень інформаційної політики держави, то в такому разі буде сенс аналізувати почуте. Та повторюсь, більш важливо аналізувати прояви й наслідки дій того ж Президента і його оточення.

2. Поетапного запровадження суспільного телебачення із паралельним роздержавленням державних і комунальних ЗМІ (передусім друкованих), сприяння заходам щодо прозорості медіавласності (наприклад, просування законопроектів про обов*язкове періодичне оприлюднення ЗМІ складу своїх власників і частки кожного з них), має бути переглянуто і удосконалено закон про інформацію, можливо, закон про державну підтримку ЗМІ у частині фінансування (дотацій) держави і т.п. Також мають бути в законодавстві закріплені норми про обов*язковість укладання у ЗМІ редакційних угод (з переліком якихось мінімальних гарантій).
Окремий блок заходів має складати запровадження ІКТ (інформаційно-комунікаційні технології), Україна за рівнем послуг доступу до них посідає у Європі третє місце з кінця після Албанії і Молдови.
І, зрештою, повторюсь, за усім цим бажано щоб проглядались ознаки державної інформаційної політики, яка, до слова, має бути сформованою та такою, щоби сприяла розвитку інформаційного (громадянського) суспільства в Україні.

Ці процеси можуть відбуватися паралельно, головне, щоб якомога оперативніше (див. все перелічене у відповіді до попереднього питання).

3. Розуміння проблем вони мають, можливо, далеко не гірше мого та моїх колег, а от бажання? Гадаю, чим частіше ми будемо нагадувати Президенту і його оточенню про наше бачення цих проблем, демонструвати наші бажання, не перетворюючи заслуховування промов Президента на особливу, виключну подію у сфері інформаційної політики, тим більше спостерігатимемо збігів їхнього розуміння наших бажань, а також розуміння того, що слід ці бажання реалізовувати. Досвід 2005 року свідчить, що можна було зробити набагато більше за спільних дій громадянського суспільства і держави, набагато...

Ольга Червакова, журналіст "СТБ"

1. Як  журналіст я не чекаю від Президента нічого. Щось чекати від Президента на день журналіста - це все одно, що чекати подарунок на Новий рік від Діда Мороза. Натомість, як громадянин я чекаю, що Ющенко нарешті стане Президентом та гарантом Конституції. Що він не висуватиме парламентові ультимативних вимог, як це було на відкритті сесії, що він більш чітко артикулюватиме свою позицію, коли йдеться про державну безпеку, державні кордони та національні інтереси. Якщо це раптом станеться 6 червня – для мене це буде найкращим подарунком.

2. Дуже хочеться, аби влада не ініціювала зайвих кроків. Таких, як, наприклад, заборона російських каналів. З аргументами апологетів вигнання РТР з України можна погодитися – їхні новини дійсно занадто пропагандистські. Але помаранчева влада, котра лаяла кучмізм на чому світ стоїть саме за авторитарні методи у медіасфері, наразі вчинила так само. Все-ж таки – «моя нація», «мій народ» вже досить дорослі, аби без зайвої допомоги розібратися, що до чого. 

Перше - держава має ініціювати згори запровадження редакційних договорів між власниками і трудовим колективом. Наразі всі українські медіавласники сприймають свої ЗМІ не як бізнес, а як засіб лобіювання інтересів. Натомість, має бути навпаки – вони повинні вважати свободу слова своїм бізнесом. Держава має створити такі правила гри, за яких би власники каналів були зацікавлені у свободі слова, і які б забезпечували функціонування цього принципу. Тоді в Україні з»являться насправді незалежні медіа і можна буде говорити про існування медіаринку.

Друге – це журналістська освіта. Коли на канал приходить студентка і її просять розшифрувати синхрон, а вона питає «а він хіба зашифрований?», - в мене виникають питання, чим займаються українські вузи, котрі видають дипломи журналістів, і на що вони витрачають державні кошти.

3. Навряд чи. Президент як хотів якомога більшого висвітлення своєї діяльності, так і хоче. Президент як вважав, що він вивільнив медіа з-під диктату, - так і вважає. Щоправда, подякувати йому можна принаймні за дві речі. Перша - він не використовує журналістів як фахівців у галузі пропаганди, друга - Ющенко продемонстрував, що він принаймні не заважатиме формуванню незалежних ЗМІ в Україні.

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики

1. Виходячи з ролі, яку відведено Президентові чинною Конституцією, все те, що він скаже з нагоди Дня журналіста, матиме характер побажання, а не державної директиви. Я не сумніваюся в тому, що Президент відданий ідеї свободи ЗМІ – і він довів це своїми справами. (Хоч були й прикрі моменти – як-от пам’ятна невмотивовано різка реакція на позицію журналіста УП, - але глава держави мав мужність чесно в цій ситуації вибачитися.) І навіть у своїй сьогоднішній ролі Президент міг би зробити багато – скажімо, внісши до ВР як першочерговий якісно розроблений законопроект про суспільне мовлення. Чи концепцію функціонування національного інформаційного простору, яка містила б відповіді на сьогоднішні виклики.

2. Але я не переконаний, що з цих питань на рівні “Президента і його команди” взагалі існує якийсь консенсус. Не кажу вже про те, що саме поняття “команди Президента” є сьогодні вкрай розмитим. Отже, на якісь системні кроки з боку Банкової в цьому напрямкові надій мало. Боюся, медіа-проблеми не будуть пріоритетними і для будь-якої нової владної коаліції. Надто складним є тягар економічних проблем, надто загрозливою – ситуація з фактичним вакуумом влади на місцях. (Хоч нинішній тотальний програш Києва в інформаційній боротьбі за Південь і Схід є, врешті решт, так само й наслідком слабкості й фрагментованості національного інформаційного простору).

Лаврентий Малазония, телепродюссер

Ну что  Президент должен был заявить в День журналиста журналистам? Что "не намазанный бутерброд не падает никогда, а бутерброд, намазанный с двух сторон, удержать в руках невозможно по определению "?  Журналисты, как всем уже известно, предпочитают каннибальскую версию "Сказки о Добре и Зле