Принципово різні підходи: в Україні засоби масової інформації приділяють надмірну увагу аутсайдерам виборчих перегонів, західні медіа обходять їх повною мовчанкою.

У сотні статей, присвячених виборам в Україні, я знайшов лише одну згадку про Віталія Кличка. Одна річ - ринг, де він був кумиром спортивних вболівальників світу, і зовсім інша - політична арена, на яку йому не вдалося зійти. Про інших аутсайдерів - ані слова. Західних журналістів та аналітиків цікавлять не емоції невдах, а реалії: головні політичні персоналії, якою буде майбутня урядова коаліція, чи триватиме в Україні економічна реформа, чи збережеться її зовнішньополітичний курс на євроатлантичну інтеграцію.

Впадає в око характерний для західних медіа персоніфікований підхід до висвітлення парламентських виборів в Україні.

Аркадій Сидорук, для “Детектор медіа”

Ключові гравці: хто є хто

Демократи стали жертвами демократії. Саме так інтерпретує підсумки парламентських виборів в Україні “Дейлі телеграф”. “Помаранчеву революцію, - говориться у кореспонденції британської газети, - із захопленням сприйняли на Заході. Спотворене обличчя Віктора Ющенка, прекрасна коса Юлії Тимошенко, масові демонстрації в Києві попри зимовий холод - усе це полонило уяву у масштабах небачених відтоді, як розвалився комунізм. Однак, як і в інших місцях Східної Європи, демократичні революції можуть швидко обернутися проти тих, хто їх породив. Через п’ятнадцять місяців після обрання Ющенка Президентом його діяльність не витримала випробування виборами”. “Белфаст телеграф” так підбиває суперечливий баланс нової влади, що призвів до електоральної поразки: “Наслідками революції стала безпрецедентна свобода преси та пожвавлення політичного життя. Та не вдалося підвищити життєвий рівень, покінчити з жахливою корупцією, а відносини України з Росією погіршилися до небезпечного рівня”. “Вашингтон пост” розцінює результати виборів, зокрема, як “недвозначний вердикт його (Ющенка. - Прим. А.С.) розриву з Тимошенко”.

“Нью-Йорк таймс” частково пов’язує причину провалу “Нашої України” з “досі непідтвердженими повідомленнями про те, що власники “РосУкренерго” мають зв’язки з найвищими радниками Ющенка”. “Сам Ющенко, - констатує американська газета, - змушений був спростовувати будь-яку причетність до цього свого брата Петра, який займався бізнесом у сфері торгівлі газом. Багато чого лишається незрозумілим. Та майже не викликає сумніву те, що ця оборудка послабила Ющенка як політика, заплямувавши його репутацію некорумпованого реформатора”.

Західна преса розцінює провал “Нашої України” передусім як серйозну політичну невдачу особисто Президента. “Тяжка поразка, якої зазнала правляча партія Віктора Ющенка, поставила під сумнів його позицію лідера Помаранчевої революцї, - зазначає британський тижневик “Економіст”. “Приниження, якого зазнав Віктор Ющенко на парламентських виборах, - це шок, - пише “Файненшл таймс”. - Рік тому, домігшися мирним шляхом тріумфу над авторитарним режимом, він був серед героїв сучасної Європи. Зараз він силкується утриматися серед постреволюційного безладдя”.

Більшість західних медіа вважає, що помаранчеві самі проклали шлях до перемоги на парламентських виборах Партії регіонів та її лідеру. “Янукович скористався з розчарування, - повідомляло агентство Франс Пресс. - Він оговтався від принизливої поразки 2004 року, обіцяючи економічне процвітання, стабільність та поліпшення відносин з Москвою”. “Нью-Йорк таймс” у тому ж ключі пише: “Сила Януковича не стільки в його успіхах, як у провалах Ющенка, репутація якого, попри закордонний імідж реформатора-демократа, постраждала у своїй країні від низки проблем”.

Дехто на Заході вважає, нібито за короткий час лідеру Партії регіонів вдалося поліпшитии свій імідж. Так, “Белфаст телеграф” стверджує: “Янукович, якого після програних президентських виборів 2004 року списали з рахунку як дурисвіта і маріонетку Москви, несподівано повернувся на політичну сцену у новому образі - поміркованішого незалежного політика, який має намір встановити гарні стосунки як з Москвою, так і з Брюсселем”. Американський журналіст Гай Чейзен запевняє: “Янукович підвищив свої шанси тим, що провів кампанію у західному стилі, спираючись на підтримку американських радників, які настирливо пропагували його мессидж економічного зростання й патріотизму”.

Переконливіші, однак, аргументи британської “Файненшл таймс”: “Повернення Янкуковича пояснюється неослабною підтримкою Кремля і м’яким ставленням до нього Ющенка. У перші місяці після Помаранчевої революції деяких спільників Януковича арештували й звинуватили у злочинах, інші втекли з країни. Та минулої осені, після розколу з колишнім прем”єр-міністром Юлією Тимошенко, Ющенко відступив і змушений був звернутися до Януковича за підтримкою у парламенті”.

Деякі західні аналітики віддають пальму першості у виборчому марафоні БЮТ. “Справжній переможець на виборах - Блок Юлії Тимошенко, - приходить до висновку професор історії Альбертського університету (Канада) Дейвід Марплз. - Їхні результати сприяють успіху динамічної та непередбачуваної Тимошенко”. Франс Пресс змальовує її політичний портрет: “Амбітна, харизматична і вродлива, вона вже упродовж декількох років найколоритніша особистість в Україні. На парламентських виборах Юлія Тимошенко забезпечила собі на найближче майбутнє місце головної політичної сили в Україні. Навіть якщо вона не очолить новий уряд, за три роки до президентських виборів вона опинилася у ролі ключового гравця”.

Незалежний британський журналіст Гвін Даєр, статті якої публікуються у 45 виданнях світу, порівнює трьох провідних українських політиків. “Віктор Янукович і досі стверджує, що Помаранчева революція була заколотом, - пише вона. - Однак на цих виборах його іміджмейкерами (так само як і в Ющенка) були американці. Його вже не вважають маріонеткою Москви. Та для багатьох він - маріонетка великих бізнес-кланів Донецька чи навіть особистий протеже найбльшого тамтешнього боса мільярдера Ахметова. З такою ж проблемою стикається і Віктор Ющенко. Багато хто вважає його особисто чесним, але надто слабким, щоб протистояти олігрхам, ставленики яких переважають у його оточенні. Тільки Юлію Тимошенко сприймають як таку, що не служить олігархам”.

Якою буде урядова коаліція?

“Файненшл таймс”, яка порівняно з іншими впливовими західними виданнями традиційно присвячує Україні чи не найбільше уваги, видрукувала на виборчу тему ряд аналітичних статей. “Герой Помаранчевої революції, - говориться в одній з них, - сподівався продиктувати своїм політичним партнерам по коаліції умови формування нового уряду. Він був готовий до того, що перше місце посяде лідер Партії регіонів Віктор Янукович, його колишній опонент на суперечливих президентських виборах 2004 року. Та він розраховував, що “Наша Україна” буде другою і помаранчевий табір очолить він. Однак “Нашу Україну” витіснив на третє місце Блок Юлії Тимошенко”.

Професор історії Альбертського університету Дейвід Марплз прогнозує: “Якщо помаранчеву коаліцію буде відновлено у будь-якому варіанті,, колишній прем’єр міністр стане головним гравцем. Єдиний спосіб запобігти отриманню нею високої посади - утворення коаліції Ющенко-Янукович. Однак малоймовірно, що Ющенко укладе такий союз лише задля того, щоб лишитися при владі. Його прибічники розцінили б це як повну зраду Помаранчевої революції”.

У кореспонденції з Києва британські журналісти Стефан Вегстил і Том Ворнер роблять спробу оцінити співвідношення політичних сил, що склалося після виборів в Україні, й можливі взаємовідносини між ними. “Разом зі своїм союзником - Соціалістичною партією - Ющенко й Тимошенко могли б напевне забезпечити парламентську більшість, - зазначають вони. -. Та, передусім, їм треба подолати розбіжності.

Обоє лідерів поділяють ідеї Помаранчевої революції, прихильність до інтеграції в ЄС і скептицизм щодо намірів Кремля. Ющенко позитивніше, ніж Тимошенко ставиться до НАТО. Важливішу роль, однак, відіграють особиста неприязнь і різні погляди на економічні проблеми.

Тимошенко готова збільшити витрати на соціальні потреби та йти у наступ проти великого бізнесу. На посаді прем’єр-міністра вона мала намір реприватизувати власність, присвоєну олігархами у період корупційного правління Кучми. Тепер вона сповнена рішучості вести нові переговори щодо суперечливої газової оборудки з Росією, яку вважає невигідною.

Політика Ющенка менш чітка. Як колишній голова Національного банку він - прихильник реформ, орієнтованих на ринкову економіку. Ініціював реприватизацію, та згодом припинив її, а зараз наполягає, що це питання слід зняти з порядку денного. Він захищає газову оборудку як максимум того, чого Україна могла добитися від Росії”.

На думку “Дейлі телеграф”, “найвірогідніший партнер “Нашої України” - БЮТ. Найкраще, що могли б зробити він (Ющенко. - Прим. А.С.) і Тимошенко. - об’єднатися у боротьбі з корупцією, підтримати орієнтацію України на Захід, що є ймовірним джерелом надходження інвестицій, спробувати перекинути місток між розклотими Сходом і Заходом країни”. Аналогічне резюме робить “Таймс”: “Майбутнє 48-мільйонної країни, розташованої між Росією та Центральною Європою, великою мірою залежатиме від того, чи зможуть вони поновити партнерство, що сприятиме створенню ринкової економіки та європейській інтеграції”.

“Нью-Йорк таймс” розглядає дві альтернативи формування урядової коаліції: “Нині партія Ющенка стоїть перед вибором - поновити коаліцію з Тимошенко чи, ймовірно, зіткнутися з ворожим урядом. Без її підтримки єдиним вибором для Ющенка стане альянс з Януковичем”. Втім, агентство Рейтер з посиланням на неназваного західного дипломата повідомляло ніби “Ющенко хотів створити коаліцію “Нашої України” з Тимошенко та Януковичем, щоб послабити розкол між російськомовним сходом, де зосереджена влада останнього, та націоналістичним заходом”.

Західна преса розглядає ймовірне рішення голови держави щодо створення урядової коаліції, намагаючись врахувати не тільки політичні, а й психологічні фактори. “Ющенко заявив, що він прихильно ставиться до створення Помаранчевої коаліції, та, схоже, неохоче сприймає ідею повернення Тимошенко“, - висловлює припущення АП. Франс Пресс натякає, що він побоюється “нової появи на вершині державної влади амбітного і популярного політика, який, ймовірно, кине йому виклик на президентських виборах 2009 року”. Британська “Індепендент” зазначає: “Ющенко не плекає симпатій до обох потенційних партненів по коаліції, та через катастрофічні результати голосування у нього лишився єдиний вибір - шлюб з розрахунку”.

Вже не раз розквасивши собі лоба на непередбачуваності української політики й політиків, західні аналітики не осмілюються прогнозувати, яку урядову коаліцію буде, зрештою, сформовано у Києві.

Франс Пресс наголошує на важливому значенні майбутнього вибору для зовнішньополітичної орієнтації України. “Вражений принизливою поразкою на виборах, - передає інформаційне агентство. - Президент Ющенко зіткнувся з болісним вибором між колишньою союзницею, яку він звільнив, і проросійським лідером опозиції. Рішення глибоко вплине на прозахідний курс, який після перемоги наприкінці 2004 року він визначив для стратегічно важливої колишньої радянської республіки. За цим пильно стежитимуть у Росії та на Заході”.

“Вашингтон пост” висловлює песимістичний погляд на майбутнє: “Схоже, що після виборів Україну чекають затяжні закулісні переговори з формування уряду. Ющенко й Тимошенко ще можуть примиритися. Та на уламках їхнього альянсу може бути створене те, що колись неможливо було уявити, - коаліційний уряд партій Ющенка та Януковича”. Американський журналіст Гай Чейзен переконаний, що “це означатиме принизливу поразку для Ющенка, якого вже покарано за невдалий перший рік перебування при владі”.

Далі від Бєларусі, ближче до Балтії

На противагу деяким українським політикам, західна преса не ставить під сумнів те, що парламентські вибори в Україні були демократичними, вільними й чесними. Американський журналіст Браєн Боннер вважає їх гідним прикладом для інших нових незалежних держав, що постали на пострадянському просторі. “На більшій частині території Східної Європи та Центральної Азії преса у кайднах, - говориться у його статті, розповсюдженій комунікаційною компанією “Найт ріддер ньюзпейперз”, - олігархи контролюють економіку, а вибори фальшувалися, щоб і надалі забезпечити владу авторитарним політикам - таким, як Александр Лукашенко. Більшість виборів за межами Балтії не відповідали стандартам ОБСЄ - наглядової організації, в якій представлені 55 країн, зокрема, Росія і США. Конституції змінювали, щоб подовжити терміни перебування президентів при владі. Опозиційних кандидатів викидали з виборчих дільниць, їм не дозволяли проводити мітинги або судили за образу честі й гідності президентів, що у деяких колишніх радянських республіках вважається злочином. Декотрі лідери опозиції опинялися у вигнанні, їх кидали в тюрми, отруювали чи навіть вбивали. Україна - єдина світла пляма”.

“Лос-Анджелес таймс” аналізує шлях, який Україна пройшла за короткий час. “Шістнадцять місяців тому Україна, одна з найбільших держав Європи, перебувала на смітнику, приблизно там, де Бєларусь. Помаранчева революція, початок якій було покладено у листопаді 2004 року, принесла плоди на державному рівні. За іронією долі тепер перемогу на парламентських виборах здобув Віктор Янукович, якого Кучма обрав своїим спадкоємцем. Як спрацьовує демократія? Просто. Вільні й чесні вибори лишаються вільними й чесними незалежно від того хто перемагає”.

“Балтимор сан” в унісон зазначає: “Невдалий результат партії Ющенка на виборах означає, що він виконав обіцянку, яку давав під час Помаранчевої революції. Тепер Україна - демократична держава. Влада не визначала наперед результати виборів”.

Чи поблякла Помаранчева революція?

З цього приводу у західній пресі існують два діаметрально протилежних погляди. Підсумки парламентських виборів в Україні спонукають американского журналіста Гая Чейзена до песимістичних висновків. “Зниження популярності Ющенка, - пише він, - співпало з відступом сил демократії на теренах колишнього Радянського Союзу. Вибори, що відбулися торік в Азербайджані й Казахстані, завершилися утвердженням диктаторів. Жорсткий президент Бєларусі стверджує, що домігся абсолютної перемоги на виборах, які Захід засудив як сфальшовані”.

Однак британська журналістка Мері Деєвскі не поділяє думку, що демократичні сили в Україні зазнали поразки. Вона вважає таку оцінку наслідком колишніх ілюзій і натомість пропонує тверезий підхід. "Осуджувати нині Україну за те, що вона нібито повернулася у минуле так само хибно як раніше було підносити її до небес, - пише М.Деєвскі. - Твердження, що Помаранчева революція зазнала поразки зовсім не відповідає дійсності. Насправді її перемога не була такою переконливою як це здавалося, коли натовп розмахував прапорами на майдані Незалежності. Правда полягає ще й в іншому. Хоча кандидатом у президенти був ліберал Ющенко, людей надихала популістською риторикою й енергетикою Юлія Тимошенко. Тож популярність Ющенка у народі неминуче постраждала після того, як торік вона перестала бути прем’єром.

Невідповідність між тим, якою була Помаранчева революція і якою її зображували, - одна з причин того, що невдовзі трапилося лихо. Захоплені спокусливою хвалою прихильників на Заході, помаранчеві революціонери поводилися так, нібито спиралися у своїй країні на ширшу підтримку, ніж це було насправді. Схоже, вони наслідували приклад так званої революції троянд у Грузії.

Інша проблема Ющенка у тому, що він прийшов до влади, спираючись на прозахідну ідею, а не на політичну концепцію, розроблену саме для України”.

Україна між Заходом і Сходом

АП так характеризує відносини у трикутнику Україна-Захід-Росія: “У той час, як Кремль традиційно вважає Україну своїм заднім обійстям, Захід заохочував прагнення Ющенка приєднатися до нього, убезпечити себе від посилених зазіхань авторитаторної Москви”.

“Після суперечки на початку року, що призвела до короткочасного припинення енергетичних поставок, Росія змусила Україну платити подвійну ціну за газ. Це було розцінено як спробу тиску на Ющенка. Сполучені Штати також не обійшли увагою Україну. Вашингтон ухвалив законодавство, що поклало край обмеженням на торгівло з Україною доби “холодної війни” та відкрив їй шлях до членства у СОТ”, - додає АП.

Аналізуючи теперішні дебати в американській столиці з української проблеми, “Вашингтон пост” приходить до висновку про існування серйозних розбіжностей.. “Дехто в адміністрації Буша заохочує партії Помаранчевої революції відкласти убік розбіжності й створити нову коаліцію, щоб запобігти призначенню прем’єр-міністром Віктора Януковича, - пише поінформована ліберальна газета. - Та деякі позаурядові експерти доводять, що партія Януковича, спираючись на частину великих бізнесменів, готова прийняти цінності західного капіталізму і що коаліція між нею і партією Ющенка могла б покласти край розколу України.

Щоб зберегти незалежність країни, новому уряду потрібно буде підтримувати тісніші зв’язки з Європою і НАТО. Можливо, Україна домагатиметься підписання плану дій щодо членства в НАТО. Якщо це станеться, то відповідь альянсу має бути позитивною. Новий уряд потребуватиме підтримки Заходу й для того, щоб домогтися на переговорах з Росією енергетичних поставок на нових умовах, скасувати теперішню нечесну, корупційну угоду.

Те, якою хоче бачити Україну Путін, було наочно продемонстровано у Бєларусі. Якщо західні уряди хочуть, щоб демократія, яка успішно розвивається (в Україні. - Прим. А.С.) всупереч його бажанням, збереглася, вони повинні надати їй відчутну підтримку”.

Британський журналіст Гвін Даєр вважає, що випробування, які спіткали останнім часом Україну, у майбутньому сприятимуть консолідації держави. “Хоча перспектива членства України в Євросоюзі здається віддаленою, вона лишається надзвичайно привабливою для помаранчевих виборців, - пише він. - Якщо статус асоціативного члена ЄС означав зростання добробуту України (так само як і для інших членів ЄС), то більшість російськомовних виборців проти цього не заперечували б.

Ілюзії щодо Росії втрачені. Шокове короткочасне припинення поставок газу у зв’язку з колосальним підвищенням цін “Газпромом”, протверезило українських націоналістів. Суперечки з Москвою можуть обійтися надто дорого. Це також похитнуло віру частини російськомовного населення у доброчинність матінки Росії і нагадало йому, що всі українці - в одному човні”.

“Волл-стріт джорнел” покладає відповідальність за майбутнє України на керівництво держави. “Щоб сформувати спільну національну ідентичність, - наголошує газета американських ділових кіл, - українські лідери повинні, зрештою, створити політичні партії, що грунтуються не просто на особитостях чи на мовній орієнтації, а на ідеях, які знаходили б відгук у всіх регіонах України. Чи вдасться подолати поляризацію на регіональній основі? Ймовірно, це вирішуватиметься під час наступного виборчого циклу. Зрештою, створення демократії - це процес, що ніколи не кінчається”.

Погляд експерта

Майкл Макфол, професор політології Стенфордського університету: “Юлія Тимошенко таки повернулася”.

Певно, чимало українців невдоволені першими результатами Помаранчевої революції. Після того, як великі сподівання не справджуються, завжди настає розчарування. Та громадяни України не усунулися від участі у політиці. Явка на виборах , що становила приблизно 70 відсотків - це справді дивовижний результат. Під час Помаранчевої революції, щоб захистити свій вибір, українці вийшли на вулиці Києва. Цього разу вони знову довели, що цінують своє право вирішувати кому керувати Україною.

Вибори були вільнішими й чеснішими, ніж інші попередні. Їх важко порівнювяти з брудними й сфальшованими президентськими перегонами 2004 року. Звичайно, були організаційні проблеми з підготовкою списків виборців і з формуванням місцевих виборчих комісій. Дехто скаржився, що очолювана Януковичем Партія регіонів незаконно контролювала місцеві органи преси на сході, а ющенківська “Наша Україна” використовувала для проведення виборчої кампанії державний ресурс і їй приділяли більше уваги державні медіа. Та, на противагу 2004 року, під час теперішніх парламентських виборів не було залякувань чи проявів явної упередженості на національних телеканалах.

Юлія Тимошенко таки повернулася. Після того, як торік її звільнили з посади прем”єр-міністра, її позитивний рейтинг стрімко падав, і на початку цього року тверезий глузд підказував, що її партія прийде до фінішу третьою. Однак завдяки наполеглиій кампаніії вона повернула собі помаранчеву мантію, домігшися особливого успіху в центральних регіонах, що коливалися. Поки що незрозуміло, чим завершаться переговори з формування нового уряду. Та очевидно, що зараз у Тимошенко гарний стартовий майданчик для того, щоб стати наступним Президентом України.
(“Волл-стріт джорнел”)

Леді Ю. готова відмовитися від президентських амбіцій

Юлія Тимошенко запропонувала відмовитися від президентських амбіцій, якщо матиме змогу очолити оновлену прозахідну коаліцію.

“Задля стабільності у цій країні, задля передбачуваності в політиці як прем’єр-міністр країни я підтримаю Президента Віктора Ющенка на виборах 2009 року”, - сказала Тимошенко.
(Франс Пресс)