Дмитро ВИДРІН (директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку):

„Я верю наблюдателям, особенно из Европы. Я не помню случаев, чтобы европейские наблюдатели когда-то недемократические выборы назвали демократическими, можно вспомнить опыт Беларуси и других стран. Поэтому если наши друзья из ОБСЕ и других европейских структур не увидели фатальных нарушений, то я вполне склонен верить им, а не тем маргинальным партиям, которые явно пытаются играть на срыв выборов в Украине. Поэтому, раз мы идем в Европу, то надо ей и доверять”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„На українських виборах-2006 з’явилося кілька нових факторів. По-перше, нинішній Президент України, на відміну від попереднього, очевидно, щиро прагнув, щоб ці вибори стали демократичними. А не зовсім це вийшло не через діяльність центральної влади, як раніше, а через те, що в Україні відбуваються тектонічні зміни в політиці. У політиці запанував бізнесовий підхід. Бізнес викуповував місця в списках до Верховної Ради й до місцевих рад, причому робилося це у списках усіх провідних партій: і провладних, і опозиційних, і лівих, і правих. Після того, як були викуплені місця у списках, почався масовий підкуп дільничних комісій, що призвело до численних фальсифікацій у процесі підрахунку голосів.

Українську демократію поки що врятовує лише те, що цей «бізнес у політиці» не керується з одного центру, а конкурує між собою. Внаслідок цього фальсифікації відбувалися не в один бік, а в різні сторони, в залежності від того, хто в якому регіоні має більше можливостей”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„У політології є таке поняття як «демократія» з прикметниками. Наприклад, імітаційна, фасадна, неліберальна демократія. Застосовуючи ось цей термін «демократія» з прикметниками, я б сказав, що ці вибори були олігархічно-демократичними, тому що на цих виборах, незважаючи на конкуренцію політичних сил і на відносно вільне голосування, тим не менш перемогу отримали крупні політичні партії, які представляють, перш за все, великий бізнес і великий український капітал. Тому я б сказав, що ці вибори були демократичними, але не до кінця: ця олігархічна демократичність була проявлена при формуванні комісій, при підрахунку голосів і знайшла своє відображення в новій структурі Верховної Ради, яка фактично буде напівзакритим клубом великого капіталу”.

Андрій ЄРМОЛАЄВ (президент Центру соціальних досліджень «Софія»):

„Я думаю, що вже настав час розвести кілька аспектів виборчої кампанії. Маю на увазі, по-перше, виборчу кампанію, пов‘язану з процедурами агітації й діалогу виборчих блоків та партій із виборцем, - була доступність інформації. У цьому сенсі можна стверджувати, що вибори були демократичними й відкритими. Крім того, в ході виборчої кампанії був невисокий рівень адміністративного втручання: він був, але був значно менший, аніж у 2004 році.

Стосовно виборчих процедур. Я думаю, що й тут ми можемо фіксувати демократичний характер голосування. Звичайно, були проблеми, пов‘язані з дефіцитом місця, чергами й т. д., але, можливо, це та плата, яку вимушений платити виборець в умовах, коли ми бажаємо демократії, але ще недостатньо фінансуємо її організацію. Є питання, пов‘язані з прозорістю й чесністю підрахунку голосів. Я стверджував і хочу повторити свою думку: я сумніваюсь у тому, що порушення при підрахунку були керовані з одного центру. Я думаю, що, скоріше за все, спробою вплинути на підрахунок займалися практично всі політичні сили, в першу чергу три лідери. Я думаю, що ця пікантна ситуація, пов‘язана зі спробою переглянути підсумки й історичною дискусією поміж лідерами перегонів стосовно того, хто більше впливав і говорить про те, що з трьох центрів впливали на роботу комісій (причому кожен із центрів впливав на ту електорально-регіональну частину, де в нього найбільший вплив, а відповідно, як то кажуть, «рильце в пушку», скоріш за все, у всіх трьох штабів). Водночас, враховуючи, що все це відбувалося в умовах «конкуренції порушень», і враховуючи, що єдиної відвертої централізації цього не було, то навряд чи ці маніпуляції суттєво вплинули на результат. Наскільки мені відомо, ті, хто сьогодні виступає за перегляд підрахунку (за великим рахунком вони мають на це право), тим не менше розуміють, що навряд чи при перерахунку вони отримають радикально інший результат. Таким чином, я хочу охарактеризувати ці вибори як «демократичний бардак»”.

Юрій ЯКИМЕНКО (директор політико-правових програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова):

„На мій погляд, вибори були більш демократичними, аніж усі попередні вибори, можливо, за винятком перших. Підрахунок голосів, звичайно, проводився з певними проблемами, тому що були проблеми організаційного характеру, технологічного в першу чергу. Але, на мій погляд, зараз немає підстав говорити про те, що їх результати були сфальсифіковані такою мірою, щоб проводити повністю перерахунок голосів. У першу чергу, виборчий закон був розроблений так, щоб максимально унеможливити фальсифікації, він робився опозиційними силами під свої потреби (скажімо так, якби вони були в опозиції), тому він був максимально технологічно ускладнений. По-друге, політичні партії мали своїх представників у виборчих комісіях, які так само могли контролювати процес підрахунку голосів і взагалі все, що відбувалося на виборчих дільницях. Вперше в українській історії було надане право присутності спостерігачів неурядових організацій, тому, на мій погляд, були всі можливості проконтролювати й сам виборчий процес, і процес підрахунку голосів. І якщо результати когось не влаштовують (особливо ті партії, які вклали значні кошти у виборчу кампанію, але не подолали 3%-ий бар‘єр), то це вже проблема самих цих партій, а не питання чесності та демократичності виборів”.

Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):

„Я вважаю, що загалом були демократичними. Усі політичні гравці, які мали гроші для того, щоб брати участь у кампанії, всі мали можливість представити свою точку зору: не було обмеження агітації, не було жодних проблем із проведенням вуличних та інших акцій, тобто вся кампанія перед голосуванням була проведена за абсолютно демократичними стандартами. Звичайно, були певні елементи адміністративного впливу, але я вважаю, що вони не набагато більші, аніж у так званих демократичних країнах. Я маю на увазі очевидну позицію Президента щодо того, яким політичним силам він симпатизує, та безсовісну позицію деяких міністрів, наприклад, міністра внутрішніх справ, який використовував свою посаду не за призначенням під час кампанії. Я думаю, що великою проблемою була сама організація й технологія проведення голосування, але це відображало загальний стан безладу в державі: відсутність сконсолідованої владної вертикалі, поганий закон про вибори (який був зроблений у розрахунку на те, що владі не можна довіряти проведення кампанії), невиконання регіональними керівниками обов‘язків, які зазвичай мали щодо організації цього процесу (вони взагалі не знали, чи залишаться на своїх посадах незалежно від результатів виборів), погана робота з підготовки списків виборців. Цей безлад у день голосування був абсолютно прогнозований, але, на мою думку, це суттєвим чином не вплинуло на волевиявлення громадян, і ми отримали таку яскраво відображену в результатах виборів волю громадян, їх схильність підтримувати особи, а не програми, їх схильність підпорядковуватися популістським позиціям. Все це відображає стан українського суспільства, і в цьому розумінні, мені видається, що вибори були демократичними”.