Ще на початку 2006 року різні спостерігачі називали Запоріжжя «тихою гаванню» щодо використання у виборчій кампанії “передових” технологій поливання брудом. Такою гаванню, власне, до останнього часу місто й було. Звичайно, не те, щоб кампанія велася у білих рукавичках, проте й “чорнуха” не затьмарювала собою геть усе. Конкуренти поскубували один одного, маніпулювали результатами соціологічних опитувань, кандидати-фаворити на посаду міського голови обмінювалися більш відчутними ударами, однак не наносили їх нижче пояса.

Та за кілька тижнів до виборів «тиху гавань» почало штормити. Так, громадська організація «Чисте довкілля» надала свої висновки щодо чистоти передвиборної кампанії у Запоріжжі. Соціологи організації лише у передостанній до голосування тиждень зафіксували збільшення брудних технологій і чорного піару вдвічі, в основному у формі листівок з компрометуючими матеріалами щодо конкурентів. У цей період гучні факти стають надбанням гласності мало не щодня.

Один з таких - скандальний шлейф, що залишився після візиту у Запоріжжя Віктора Януковича. Вірні своїй традиції, регіонали влаштували своєму лідеру масовий феєричний прийом - на центральній площі міста, розцвіченій блакиттю прапорів і символіки, де проводився мітинг, яблуку ніде було впасти. Та оскільки поява партійного вождя перед народом явно планувалася “на десерт”, натовп спочатку “розігрівали” вірні партайгеноссе. Ось вони і відзначилися, особливо народні депутати Ярослав Сухий і Олександр Пеклушенко. Ці панове і на трибуні Верховної Ради не надто добирають виразів, критикуючи чинну владу і в поті чола відпрацьовуючи прохідні місця, що посіли у партійному списку. Тож на рідних теренах перед земляками не соромилися й поготів. «В Запорожье помаранчевых уродов никогда не водилось. Долго ли мы еще будем терпеть эту помаранчевую мразь?» - у таких виразах демонстрував зразки політичної культури Сухий. Не бажаючи відставати від колеги, йому вторував Пеклушенко: “...пришла оранжевая шантрапа. Оранжевая мразь всегда ненавидела Запорожье”. Чи треба казати, що мітинг “вдався на славу” і набув широкого розголосу. Перлини ораторського мистецтва парламентаріїв розмістили місцеві сайти, коментували штабісти “Нашої України”, губернатор Євген Червоненко.

Не встигли вщухнути ці коментарі, як місцеві регіонали знову змусили про себе говорити. Газета обласного осередку партії регіонів “Регион-экспресс” вийшла суцільною піар-листівкою, спрямованою проти чинного мера Запоріжжя, який знову балотувався - Євгена Карташова. Та, мабуть, увійшовши в раж, піар-технологи втратили здатність критично оцінити наслідки і вийшли за межі порушення не лише виборчого законодавства, а й посягнули на конституційні норми. А саме: у вказаному випуску опублікували антисемітські матеріали, а на жовтому тлі розмістили портрети крупних бізнесменів єврейської національності, які, начебто, утворюють клан, що підтримує чинного мера. Слід зазначити, що такої параноїдальної брутальності у Запоріжжі, здається, ще не було. Примірники газети, яка вийшла накладом 250 тисяч, люб’язно роздавали усім бажаючим у наметах Партії регіонів.

Реакція не забарилася. Євген Карташов, який до того часу реагував на випади на свою адресу за східною традицією - пес лає, караван іде - на цей раз екстрено зустрівся з журналістами і повідомив, що з цього приводу направив позов до суду на обласне відділення Партії регіонів як засновника газети (оскільки усі матеріали були анонімними). Услід за мером журналістів зібрали 9 кандидатів на посаду міського голови і оголосили ... про зняття своїх кандидатур з реєстрації. Мотивація безпрецедентно масової і добровільної відмови від участі у виборах була здатна розчулити благородством - на знак протесту проти використання у виборчій кампанії брудних технологій, що й відображено у спільній заяві “відказників”. Місцеві ЗМІ відреагували на цей демарш по-різному, у залежності від політичної заангажованості. Медіа, підконтрольні меру, подали цей вчинок мало не як вияв громадянської мужності. ЗМІ, які працювали на підтримку головного його конкурента, представника Партії регіонів Володимира Кальцева, полякали виборців, що це один із способів фальсифікації виборів. ЗМІ відносно незалежні, принаймні від обох кандидатів, змогли дозволити собі поіронізувати над цією роздутою акцією. Адже усі 9 кандидатів не те що не мали шансів здобути хоч би якийсь результат, а й були зовсім не відомими електорату (щоправда, одного-двох по праву можна назвати “штатними кандидатами”). Та як би там не було, резонанс пішов і потрапив до споживача. Помножили його обурені заяви, з якими виступили ряд громадських організацій і національно-культурних товариств та політичних партій, звинувачуючи видання та його засновника не просто у “чорному піарі”, а у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. У тексті заяв проводилися паралелі між газетним витвором і тим, що лише Гітлер позначав євреїв жовтою міткою, Янукович ділив Україні на три сорти, а Кальцев і раніше (він балотується втретє) вів брутальну кампанію.

Зрозумівши, що перегнули палицю, регіонали поспішили публічно “відмитися”, а, точніше, перекласти з хворої голови на здорову. Четверо партійних чільників в особах відомого директора Богуслаєва, згаданих нардепів Сухого і Пеклушенка та керівника обласного осередку Петрова виступили в ефірі регіонального телеканалу АЛЕКС, де до хрипу доводили, що даний випуск газети - провокація проти партії та “грязная подделка”. Відомий своєю “об’єктивністю” ведучий Володимир Кузенко, заглядаючи гостям у вічі, те й робив, що уточнював, що це фальшивка. Але у пошуках істини йому чомусь не спало на думку запитати, яким чином газета потрапила до наметів очолюваної ними партії і чому підпорядковані їм агітатори роздавали провокаційну “подделку”.

Якщо регіонали і їх ставленик, які не без підстав вважають регіон своєю територією, використовували брудні технології без церемоній і не приховуючи, то чинний мер Карташов (на вибори він йшов, нагадаємо, як самовисуванець) діяв більш тонко, використовуючи адміністративні важелі і службове становище, що не завжди було помітно для неозброєного ока, але від того не набувало чесності. На прес-конференціях обласного відділення Комітету виборців України міську владу неодноразово звинувачували в адмінресурсі (тиск на рекламні агенції, перешкоджання зустрічам опонентів з трудовими колективами), підкупі виборців (подарунки на День захисника Вітчизни і 8 березня, концерти таких недешевих артистів як Надія Бабкіна і Філіп Кіркоров) під час ведення кампанії і закінчуючи безалаберною організацією роботи міської виборчої комісії.

Обидва кандидати в мери, як основні забруднювачі передвиборчого процесу, зловживали підконтрольними засобами масової інформації, що відповідно позначилося і на забрудненні інформаційного простору. Справа у тому, що вибори запорізького голови не були конкуренцією між персоналіями, а відчайдушною боротьбою двох фінансово-промислових кланів, які, з одного боку, уособлюють “Запоріжсталь” і Карташов, з другого - “Мотор Січ”, Партія регіонів і Кальцев. Саме між ними розподілені провідні місцеві медіа ресурси, що, фактично, зробило їх заручниками своїх господарів і співучасниками кампанії, яка нікому не робила честі. Як не прикро, але журналісти, що волею долі опинилися по різні боки барикад, втягнулися у протистояння і практично розгорнули інформаційну війну між собою. Хоча всі розуміють, що кожен є лише знаряддям виконання чужої волі. Втім, деякі факти вказують на те, що таким знаряддям часом стають і добровільно, не зупиняючись перед грубим порушенням закону. Скажімо, інакше, ніж правовим нігілізмом, важко пояснити те, що ряд видань, майже через тиждень після того, як діяла заборона на оприлюднення результатів соціологічних опитувань, 16 березня показали їх у всій красі. Порушники варті бути названими поіменно. Газети “Наше время”, “Верже”, “Истеблишмент” опублікували дані соцопитування інформаційно-аналітичної групи “Солвінг”, яка впродовж усієї кампанії обслуговувала інтереси кандидата Кальцева. Газета “Позиция” оприлюднила результати Інституту політичних і соціальних досліджень, наскільки можна зрозуміти, підігнаних на користь кандидата у мери і чинного народного депутата Петра Сабашука. Абсолютно очевидно, що був свідомий розрахунок на безкарність, на те, що в умовах передвиборної лихоманки на один плювок на закон більше ніхто не зверне уваги, як воно, власне, і сталося. Тож як не прикро констатувати, але покладати всю провину за те, що медіа стали передвиборними сміттєзвалищами, лише на хазяїв, кандидатів і партійні штаби, було б перебільшенням. Як кажуть, одні одних варті. Тим виразніше це проявилося у заключній передвиборчій сцені finita la comedia, коли раптом журналісти виступили у ролі “поборників законності”. Ці ж самі названі вище видання в останньому своєму номері перед виборами опублікували надривне повідомлення, що мають інформацію про підготовку масових фальсифікацій на виборах мера і у міську раду. Ба більше, “бідні журналісти” готові пожертвувати 10 тисяч гривень тому, хто зателефонує, надасть докази і розкриє схему фальсифікацій. З урахуванням того, що добре відомо, кому ці ЗМІ підставляли інформаційне плече, неважко було припустити, що “благородна боротьба за торжество справедливості” триватиме. Політики-невдахи і далі використовуватимуть медіа для тиражування своїх звинувачень, сенсаційних викриттів тощо.

Вибори: закономірні несподіванки

Вже на другий день після виборів 26 березня представники обласного відділення Комітету виборців України провели прес-конференцію. Його голова Роман П’ятигорець охарактеризував вибори у регіоні загалом як прозорі і демократичні. Хоча порушень не бракувало. А такий оригінальний спосіб передачі бюлетенів головами дільничних комісій, як взяття штурмом міськвиборчкому, прославив Запоріжжя на всю країну. До запорізьких особливостей можна віднести ще такі моменти. Комітетчики відзначили, що обласна виконавча влада адмінресурс не використовувала, забезпечила рівні умови учасникам виборчого процесу, у зв’язку з чим будуть ініціювати нагородження губернатора Євгена Червоненка. Діаметрально протилежну оцінку отримав запорізький мер. Його було звинувачено у численному застосуванні адмінресурсу, використанні службового становища для ведення агітації тощо, на основі чого зроблено вельми неприємний для пана Карташова висновок: результати виборів міського голови Запоріжжя можуть не відображати реального волевиявлення виборців.

Щодо результатів голосування, вони несподівані, шокуючі і разом з тим - закономірні. Запоріжжя прогнозовано залишилося біло-блакитним. За попередніми даними, за представництво Партії регіонів у Верховній Раді запоріжці віддали 52,6 голосів. Це суттєво менше, ніж на президентських виборах (70%), за що регіонали можуть “подякувати” Наталії Михайлівні. Вона часто навідувалася у регіон і почувала себе тут, як риба у воді. Треба віддати належне і її місцевим намісникам, які розгорнули бурхливу діяльність. Зокрема, заступнику директора ВАТ “Мотор Січ” з його потужними можливостями та насаджуванню на підприємстві атмосфери патологічної ненависті до усього “помаранчевого”. Як результат, блок Вітренко здобув третій результат у парламент, обласну і Запорізьку міську ради. Втім, і при цьому регіонали мають підстави бути задоволеними. Вони не лише лідирують у радах усіх рівнів, а й займуть половину депутатських крісел в обласній і Запорізькій міській радах. Не ображена область і представництвом запорізьких регіоналів у парламенті. Їх має бути 6-7, що є найбільшою кількістю з посеред усіх партій.

Закономірно-несподівано зайняв призове друге місце блок Юлії Тимошенко. Закономірно, бо підтверджує тезу, що на президентських виборах певна частина запоріжців голосувала не стільки за Ющенка, скільки проти Януковича. Посприяло високому результату БЮТ те, що радикальні національно-демократичні ідеї і, відповідно, їх носії у російськомовному регіоні не мають популярності. НСНУ не змогла скласти конкуренцію БЮТ з об’єктивної причини - розчарування діями влади і суб’єктивної - провальної роботи обласного штабу ющенківців. Тож поміркованим демократично налаштованим виборцям нічого не залишалося, як голосувати за Юлю. Несподівано, бо передвиборна кампанія штабу була досить безликою, у списках кандидатів не було харизматичних лідерів, було мало знакових людей. Про це свідчить і те, що запоріжців-бютівців у парламенті взагалі не буде. Якщо не рахувати Таріела Васадзе, якого з Запоріжжям пов’язують лише бізнесові інтереси.

На залишках ідеологічної рефлексії нашкребла біля 5% Комуністична партія, яка скромно буде представлена в обласній і міській радах. Майже з таким самим результатом, який можна вважати ганебним, прийшла до фінішу НСНУ. Та й за це керманич обласного штабу Юрій Артеменко має уклінно дякувати особистому рейтингу губернатора Червоненка, який очолював список до обласної ради. Протягом кількох місяців рейтинг довіри і підтримки Червоненка зріс з 3 до 44%, що є об’єктивною оцінкою цілком конкретних справ на посаді глави області. Таким чином, “нашоукраїнці” можуть розраховувати максимум на 8 місць в обласній раді, а от до міської ради - взагалі скандально “пролетіли”. Спостерігачі схильні пов’язувати це з волюнтаристською кадровою політикою обласного партійного керівництва. Конфлікт, що виник торік у зв’язку з вигнанням з партії харизматичних політиків Вадима Тихонова і Анатолія Берези, мабуть, не загоївся. Укупі з безликим списком кандидатів до міської ради ці фактори й призвели до логічного результату. Показово й те, що у Верховній Раді інтереси “нашоукраїнської” частини Запоріжжя Юрій Артеменко буде представляти “в гордом одиночестве”.

Результат блоку “Не Так!” посоромив віщування і місцевих політологів, і самих партійців, які запевняли, що мають підтримку порядку 20% електорату. Їх розрахунки базувалися на елементарній арифметиці. Партійні організації СДПУ(о) та “Жінки за майбутнє” заявлено як наймасовіші в області - 26 тисяч та більше 30 тисяч відповідно. Якщо кожен партієць загітує хоча б членів сім”ї,- міркували “нетаки”, - то блок і вийде на бажаний результат. Ба ні, не вийшли, незважаючи на часті наїзди у регіон лідерів, людні прес-конференції, широко розрекламовану істеричну кампанію по збору підписів за проведення референдуму щодо НАТО. Отримані за “Не Так!” голоси (біля 4% в обласну і непрохід у міську раду) наштовхують на висновок, що і масовість партійних рядів “липова”, і соціал-демократична ідея, а швидше за все, ототожнювані з нею лідери катастрофічно девальвували всього за 4 роки (на виборах 2002 року “есдеки” набрали в області понад 10%).

Як і на всеукраїнському рівні, оговтуються від шоку місцеві “народники”. Поразку блоку Литвина регіональні медіа сприйняли навіть зловтішно, коментуючи неспівставність витрачених колосальних ресурсів і більш ніж скромного результату. Гора народила мишу розміром ледь трохи більше 3% в обласну раду. Хоча про такий фінал можна було здогадатися, ще коли оприлюднили списки блоку кандидатів в обласну і міську ради. Вони були буквально нафаршовані кон’юнктурниками, які звикли міняти партії і політичні вподобання, як примхлива дама рукавички.

Та найбільш приголомшливі несподіванки стосуються СПУ і партії “Віче”. У запорізьких соціалістів - “жалоба”. На відміну від старших товаришів по партії? вони не будуть представлені ні в обласній, ні у міській раді. Причину їхньої поразки можна виразити народним просторіччям: самі себе перехитрили. При формуванні списків партійне керівництво зробило ставку на людей розкручених, популярних і грошовитих. Внаслідок цього на чільних місцях опинилися безпартійні - така собі мажоритарка у партійній обгортці, що не лише образило багатьох соратників, а й спантеличило електорат, який у своїй масі є ідейним. Очевидно, для істинних прихильників лівої ідеї зіграло роль і неприйняття союзу з помаранчевою владою. Таким чином соціалісти, які мали у своєму арсеналі необхідні ресурси і не без підстав розраховували на високу підтримку, виявилися жорстоко покараними за власні прорахунки. Та поразка соціалістів обопільна - і суспільства також, бо, на жаль, до рад не увійдуть дійсно досвідчені, підготовлені і знакові люди, які могли б ефективно працювати у місцевому парламенті.

На тлі фіаско СПУ не інакше як насмішкою долі можна назвати перемогу партії “Віче”, яка пройшла в обласну і міську ради. Вона звалилася їм у буквальному сенсі, як сніг на голову. Інна Богословська під час своїх полум’яних виступів у Запоріжжі, звичайно, розраховувала на відгук у серцях студентів і середнього класу, але не на стільки. Інакше б не сталося курйозної колізії, яку наразі ніхто не знає як вирішити: згідно набраних голосів, партія зайняла 8 представницьких місць у міськраді, а у списку всього...5 осіб. Більше того, кадрове питання в партії настільки кволе, що деякі депутати продубльовані в обох списках (обласну і міську ради) і тепер їм хоч займай два стільці.

У підсумку можна сказати, що загалом запоріжці продемонстрували загальнонаціональну тенденцію у виборі відомих брендів, не повелися на партійні проекти для одноразового використання на зразок партії політики Путіна, не дали себе одурманити дорогою рекламою, як у блоку “Ми”, не купилися на безплатний сир на кшталт того, який настійливо пропонували “ЕКО+25%”. Червоне Запоріжжя невблаганно вицвітає, не залишаючи лівим шансів на наступних виборах. Загалом консервативний регіон засвідчує обережне прагнення до змін, про що говорить як поява на політичній сцені “Віче”, так і зникнення з неї СДПУ(о). Отже, для політичних сил демократичного спрямування є і пожива для роздумів, і плацдарм для дій.

Хто буде в домі господар?

При всьому тому, що міськвиборчком офіційно оголосив про перемогу на посаду міського голови Запоріжжя Євгена Карташова, можна з упевненістю говорити, що одноосібним господарем міста він не буде. Навіть більше, він може позбутися крісла у залежності від розвитку ситуації. Як найбільш реальні розглядаються два варіанти. Перший: регіонали, які представлені у міськраді наймасовіше, можуть зібрати ситуативну більшість з двох третин, вже на першій сесії висловити обраному меру недовіру і провести свого висуванця Володимира Кальцева, який завершив марафон другим. На користь цієї версії може свідчити несподівана смиренність Партії регіонів. Постійно твердячи про фальсифікації на місцевих виборах, тим не менше, вони заявили, що відмовляються від вимоги перерахунку голосів. Можливо, це тактична хитрість: навіщо роздувати скандал, бігати по судах, коли справу можна зробити малою кров’ю. Однак цей же факт можна тлумачити і на користь другої версії - про великі перемовини між головними фінансово-промисловими групами, які уособлюють, з одного боку, “Запоріжсталь”, Герой України Віталій Сацький і їх ставленик Карташов, з другого - “Мотор Січ”, Герой України В’ячеслав Богуслаєв і Кальцев, який наразі задовольняється чином рядового депутата міськради. У Богуслаєва козирів незрівнянно більше: численне представництво регіоналів у радах всіх рівнів, та й сам він в’їхав у парламент на білому коні. Але й з могутньою “Запоріжсталлю” він не може не рахуватися, розуміючи, що повний переділ влади і впливу буде для міста хірургічною операцією без наркозу. Не виключено, що запорізькі регіонали і самі остерігаються апетитів донецьких сусідів і “Запоріжсталь”, яка їм нічим не зобов’язана, може служити стримуючим важелем їх експансії. Отже, доля міста на майбутні 5 років залежить від мудрості і дальновидності двох людей. Так чи інакше, кардинальне переформатування впливу у регіоні неминуче. Чи “Мотор Січ” і регіонали не втримаються від спокуси і захоплять всю повноту влади з відповідними наслідками, чи поділяться впливом з “Запоріжсталлю” - покаже найближчий час.