„Логічно почати з партії президента Віктора Ющенко”. – вирішила дівчина. І очі її помаранчеве простирадло закрило, бо в роликах „Нашої України” домінував помаранчевий колір. „Дивно, - закліпала оченятами - Нащо ця спекуляція на романтичному минулому, на тому, що в історію пішло, й не відображається у поточному житті?”. Ламала голову Підалькіна, мучилась і вимучила слова Юрія Андруховича, котрий їх їй нашептів в кабінеті директора Молодого театру Станіслава Мойсеєва. „Для мене була цілковита несподіванка, коли я влітку приїхав (з Німеччини) і дуже себе якось добре тут почував. Всюди була розлита загальна любов, симпатія. Я подумав – от як революція змінила країну, наскільки люди стали красивіші. І як тут хочеться бути, бо стало добре і гарно. А потім сталася одна політична криза, інша... Це серйозно похитнуло ілюзію. І тепер я не знаю, чи справді було розлито позитив, чи мені це лише здавалося?..”. І це була правда. Зіна на собі відчувала той загальний песимізм – щоранку в метро, де люди товклися по головах, натомість жартів – сварки, натомість толерантності – штовхання.

Згадала дівчина кадри фрагментів реклами „Нашої України” з життя помаранчевого, де в центрі він - президент Віктор Ющенко. І це б, можливо, було б логічним для дівчини, якби не суворий низький голос з пафосним музичним рядом: „Ми сказали, що влада злочинна. Ти знав, що потрібні зміни. Ющенко пішов у президенти, бо ти вірив у свою країну. Майдан переміг. Ти знаєш, у якій країні хочеш жити. Ми знаємо, як її будувати. Будь за „Нашу Україну”. Україна у нас одна. „Наша Україна”. Вже ближче до дня виборів цей голос набрав оптимізму та грайливості: „Ми спростимо умови для підприємців. Ми подолаємо корупцію. Урядовець, який переступатиме закон, відповість майном і свободою”... „ „От халепа! – заволала Підалькіна, бо не могла витримати тиску того голосу, не могла пояснити, навіщо брати в десяте ті гасла, які з того часу, як їх було проголошено, не спрацювали. „Двічі в одну ріку не увійдеш”, – мовила вона, бо не мала наміру на ті самі граблі наступати.

Пропозиція ж колективної медитації на позитивні емоції торішньої давнини Зіну дратувала. „Може, краще було б „Нашій Україні” апелювати до тих позитивних змін, які відбулися в Україні за часів президентства Ющенка, запропонувати ще кілька нових ідей щодо реформування подальшого суспільного життя в Україні?” – сказала вона, бо відносна свобода слова, яку мала Зіна, була неабияким плюсом.

Опонент Віктора Ющенко - Віктор Янукович з Партією регіонів - у своїй рекламі вирішив бити на негатив і критику існуючої системи. „Ну і песиміст цей Віктор”, – співчутливо мовила Підалькіна. Від відвертих висловів на кшталт - вам обіцяли, а ви нічого не отримали, „Регіони” перейшли до показу люду на вулицях. Наприклад, в одному ролику молодик, котрий чесними очима дивиться у камеру, каже жалісним голосом: „Жизнь людей... обычных простых людей стала хуже”... За ним підхоплює хор кралечка: „Цены выросли, а пенсии упали”. Далі з’являється чоловік з дитиною на руках і каже: „Сегодня хуже и хуже”. Після нього старий бідкається: „Настолько инфляция захлестнула жизнь”. І ще тексти: „Экономика переживает период стагнации». «Сейчас неразбериха полная». І на кінець той же дівочий голос нагло промовляє: „Сколько можно это терпеть?». „І справді, витерпіти це неможливо”, – погодилася Підалькіна, втупившись в екран. Після такого душевного та жалісливого блоку в будь якій рекламі „Регіонів” з’являвся він сам - гарант добробуту. Янукович - стоїть у мажорному світлі, піднявши руки над натовпом людей – щасливий й усміхнений. „Як можна бути таким щасливим на тлі суцільного бруду і нещасть?”, – не могла збагнути Зіна. А зловісний голос не вгамовувався: „Віктор Янукович та Партія регіонів України – покращення вашого життя вже сьогодні”.

На іншому ролику „Регіонів” Зінка ледь з крісла не впала, бо коли на екрані йшов відеоряд брудної старенької бабці, котра рилася у баку для сміття, знизу кадру йшов підпис: „Партія Регіонів”. „Невже „Регіони” так пов’язані з відходами?”, – вразилася дівчина. І далі ще одне: „Молоко – каже голос страшно - Яловичина подорожчали. Існуюча влада втратила контроль над економікою. Чи можна терпіти її ще 4 роки?”.

„Які страшилки!”, – перелякалася Зіна. Ще конфлікт відчула внутрішній у рекламі цього Віктора. „Якщо з Віктором Януковичем життя покращується вже сьогодні, як каже його агітація, то звідки ці злидні у його рекламі? – міркувати стала. – До того ж, щоб не голосила дівуля про пенсії, та вони ж все-таки виросли. Мої батьки- пенсіонери спроможні заплатити за квартиру – чого не було ще років п’ять тому”. І збагнути все це, як і західна людина руську душу, Підалькіна таки не могла.

„Певно, „Партія регіонів” звертається до електорату східних регіонів – виснувала Зіна. - То хто ж довів люд у Донецьку до страху такого?”. Бо по телерекламі видно було, що в інших регіонах України життя поліпшало. Принаймні, кандидати звідти не виставляли народ у такому плачевному вигляді. Зіні не хотілося більше ніколи зомбуватися на негатив, бо відтепер, коли бачила вона на вулицях брудні баки з-під сміття, не комунальні служби Києва згадувала, а Віктора Януковича в проміні світлому.

В рекламному блоці партії „Не так!” спочатку з’являвся Шуфрич. На тлі прапорів він казав: „Нас ніхто ніколи не зламає”. Далі виникав сумнозвісний Медвечук зі словами: „Помаранчевих відсторонити від влади”. Під ним йшов напис на екрані: „Вони не зламалися”. Далі йшло єдине, що партія „Не так” пропонує – це тепло в оселі та добробут жінці – як цього досягти, глядач не чув. В кінці вельми активний у політиці екс-президент України Леонід Кравчук в оточенні соратників промовляв: „Помаранчеві вожді завели Україну в економічну та соціальну кризу. Україна має право жити не так”. „Як?” – спитала Зіна, але на це запитання відповіді не отримала. Отримала лише депутатські забавки в „не так”.

Згадала Зіна, як на відкриття книжкової виставки, яку львівський Форум видавців зробив спеціально для депутатів у Верховній раді, щоб ті знали, що в Україні є книжки, завітало двоє представників і цієї партії. На запитання журналістів щодо книговидавництва в Україні обидва говорили, що сьогодні усе не так. „А як же ж?” – запитали журналісти. Та обидва предстивники і тоді відповіли сакраментальним: „Не так”.

В іншій рекламі „Не так” усі гасла, які висуває „Наша Україна”, хтось понаписував на паркані, а інший за кадром біг і вклеював чи знімав магічне «НЕ». „Ці руки нічого не крали”, – написане на паркані. Той, хто біг, зірвав НЕ. „Україна в НАТО” – наклеїв перед НАТО „НЕ”... „Хіба депутатам нема чим зайнятися?”, – скрикнула Підалькіна, бо це їй нагадувало дитячі ігри в пісочнику, де один гарний хлопчик будує пасочкою, а інший – негарний - усе це руйнує. Так і живуть.

Назад – у світле минуле - дивиться і блок Володимира Литвина. Тільки партія спікера Парламенту пішла ще далі. На одному ролику – кадри з подій торічних, на іншому – фотокартки світлого життя народу у радянські часи. В кінці обох відеосюжетів з’являвся він Сам. Лице Володимира Литвина зібрало усю скорботу світу, а сам він, немов серйозний хлопак, вказує пальцем в бік і каже суворо: „Мене цікавить Україна”. Литвина можна було ще побачити на фотокартці, де він, поставивши пальці на підборіддя – являв собою символ глибокої задуми і болю над долею України. „Поети” – іронічно всміхнулася Зіна, бо в інших рекламах тусовка, що знімалася, розмовляла римою, але високої поезії по-правді не було. Ще в одному ролику жінки теревенили в перукарні: „Ви знаєте, сиве волосся в моді”. І вказували на Литвина: „Справжній мужчина, з таким де завгодно”. І залилася Зіна сміхом істеричним: „Це про що?», – спитала в телевізора. – Про секс?” Та коли пані, зробивши дурнувате радісне обличчя, стоячи біля криво усміхненого оптимістичного сивого героя, мовила: „Ой, я зараз помру!”, – Зінка ледь копита не відкинула. Бо цей ролик хвацького жевжика був би адекватнішим для реклами славнозвісної віагри. До того ж, сиве волосся Зіну, на відміну від перукарок у кадрі, на сексуальні фантазії аж ніяк не надихало. „Що мені робити?”, – мовила, бо від того відчувала пекельний холод.

Таким же ж холодом віяло і від реклами Юлії Тимошенко. На білому тлі з’являлася вона теж в білому і з білою косою, на цьому холодовому тлі билося червоне серце і чорний напис: „Блок Юлії Тимошенко”. Хоч і притаманні українській вишиванці були тут кольори, але мурахи таки побігли по спині Зіни. „Ще трохи, і сконаю від цієї зими”, – подумала вона.

Іще партії

„Партія зелених” використала анімацію. Під органну музику зі спустошеної сухої землі пробивалися зелені стеблини, які запліднюють поступово увесь кадр. Голос за кадром в кінці промовляв: „Обирай життя! Партія зелених”. „Доволі лаконічно та пацифічно”, – вирішила Підалькіна і подумала, що український глядач звик до баталій за хліб і владу, і навряд чи готовий до такого пацифізму. Певно, тому „Партія зелених” залучила до іншої реклами Вєрку Сердючку, яка нагло казала в екран: „Я буду зєлєнеть”... „Сміх та й годі!”, – реготнула Зіна, бо мало того, що Вєрка своєю популярністю дістала усіх, ще й зрозуміло, що за гроші вона прорекламує самого чорта.

Доволі абсурдний ролик запропонував виборчий блок „Держава – трудовий союз”. В кадрі секунд 30 іронічно сміється старенький дідусь. Деякі канали розбивали цю рекламу на декілька частин і давали в ефір сміх дідуся між рекламними роликами інших партій. Що дало доволі комічний ефект, де сміх старого чоловіка, як лакмус, виявляв фальшиві заклики кандидатів. Щоправда, на кінець агітаційних перегонів дідусь заговорив, рекомендуючи „Державу – трудовий союз”, і дивовижна абсурдність зникла. „Але смішно”, – подумала Зіна, хоч і розуміла, що веселощі в виборі парламенту ні до чого.

Усі партії просто шаленіли, зі шкіри лізли, щоб сподобатися виборцю. Усі лідери партій намагалися виглядати на кшталт Арнольда Шварценегера чи Клаудії Шифер. „Звісно, Кличку з „Пора-ПРП” це легше робити, ніж іншим”, – збагнула Зіна. Шлях до райського життя, котрий усі пропонують, виглядав дивно: через перемогу над помаранчевими, через перемогу над бандитами (блок „Пора- ПРП”), через шлях у Європу (Соціалістична партія), через впровадження смертної кари («Влада народу»), знищення депутатської недоторканності, впровадження російської мови (Блок Вітренко), через радянський кінематограф („Не Так!”, „Блок Камразіна” - вони в своїх роликах використовували кадри з відомого кіна), через участь інтелігенції («ВІЧЕ»), через село та український продукт (партія Костенко-Плюща). І все. Чіткої програми, яка б і справді пропонувала Зіні зміни її дівочого життя, ніхто з політичних партій не пропонував. Щоправда – Соціалістична партія вустами Морозу пообіцяла: „Ми беремо на себе відповідальність за зміни”. Але чи можна вірити цій відповідальності, чи це ще одне слово в хорі порожніх гасел, - Підалькіна не знала.

Почувши від Леоніда Кравчука підсумок: „Власть без оппозиции неизбежно порождает культ личности. (ласкаво) Вот так и работаем. (усміхнено) Работаем для вас», - вона не могла збагнути, чому екс-президент, котрий нормально спілкується українською, вирішив розмовляти російською з українським акцентом. „Певно, поліглот. Йому нічого не вартує бовкнути на будь-якій мові”, - так боляче стало Підалькіній від тотального цинізму, який сипався в політичній рекламі з екрану. Не знала, скільки ще перевтілень, змін кольору, позицій доведеться побачити їй за життя. В Зіни було відчуття, що ледь не усі політичні партії живуть у своєму парламентському віртуальному житті, де є конкуренти, своє, відірване від думок і життя громадян існування, нагнітання ситуації – як в негативний, так і в позитивний бік, свої ігри. „І що робити?” – замислилась вона. Не знала, що робити. І досі не знає.