Львівська телевежа, що височіє над центром міста на горі Високий Замок, увечері засвічується різнобарвними вогнями. Чотири роки тому на її освітленні намагався побудувати свою виборчу кампанію маловідомий кандидат у депутати, голова обленерго Олександр Сагура. Кампанія мала кілька етапів – загадкові плакати з написом „світла не буде”, потім „світло буде”, нарешті – конкретна дата, коли занурена в імлу вежа мала засвітитись. Дотепна піар-технологія, втім, не забезпечила кандидатові перемоги, і він канув у політичне небуття.

Цю історію можна вважати алегоричним попередженням для тих політиків, які всерйоз розраховують на львівське телебачення як серйозний інструмент у виборчій боротьбі.

А боротьба ця, на думку експертів, у регіоні буде значно бруднішою й запеклішою, ніж деінде, бо змагатимуться вчорашні друзі, союзники, навіть однопартійці. Найхарактернішою особливістю львівського політикуму є „кольорова” однорідність: не бути помаранчевим тут немає сенсу, оскільки народ в абсолютній своїй більшості, незважаючи на певне розчарування, чи то пак, утому,  залишається прихильним до Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. Рейтинг біло-блакитних не дотягує навіть до 3%, тому навіть „останньому з могікан”, члену Партії Регіонів Петру Писарчуку, що фантазує про крісло міського голови, доводиться вдаватись до помаранчевої риторики. З огляду на розпорошеність опозиційних сил, їхня навіть символічна присутність у місцевих радах після 26 березня залишається сумнівною, а недавні есдеки й регіонали змагаються за місця у списках БЮТ або НУ. Відтак, умови для класичного дуалізму опозиція-влада відсутні.

* * *

Державне телебачення Львівщини представлене обласною державною телерадіокомпанією (засновник - Держкомітет телебачення і радіомовлення).
Кажуть, у радянські часи ЛТБ вигідно вирізнялося з-поміж інших державних телекомпаній якістю програм і місцевим колоритом. Що було, те загуло: сьогодні ЛОДТРК ні формою, ні змістом не відмінне від 23 інших ОДТРК України.  І проблеми у Львівського обласного телебачення такі самі, як і в усіх інших. Непомірно роздутий штат (близько 400 працівників, більшість яких - пенсіонери), символічні зарплати, мізерні прибутки від реклами,  вбога студія, застаріле обладнання, як наслідок – погана якість картинки, і так далі, й тому подібне. Та навіть у такій скруті ЛТБ вмудряється сумлінно виконувати те, що від нього вимагається – обслуговувати інтереси влади. Цим воно займалось і до революції: напередодні президентських виборів на 12 каналі (на якому мовлять ЛОДТРК і Львів-ТБ) було багато не лише явної та прихованої реклами Януковича, але й чорного піару, наприклад, виробництва медведчуківської ТК „Альтернатива”, спрямованого проти Віктора Ющенка.

Генеральний директор ЛОДТРК Ярослав Климович ще 2003 року вступив до лав Партії Регіонів. Він, не соромлячись, закручував гайки своїм занадто демократичним підлеглим. Представники Януковича щодня з'являлись в якійсь із студійних політичних програм; водночас обмежувався доступ до ефіру представників опозиції, що становили більшість у міській та обласній радах. Колектив виконував темники… аж поки не грянув Помаранчевий Листопад. У перші дні після 22 листопада прогресивна частина працівників каналу намагалась відтрутити Климовича від керма, натомість відбувся знайомий процес мімікрії: вчорашній регіонал начепив революційний шарфик, а на ЛТБ почався «помаранчевий» період. Коли ж навесні місцева влада й найбільш непримиренні журналісти повернулись до питання відставки Климовича, виявилось, що ані Держкомтелерадіо, ані збори працівників цієї ідеї не підтримують.

Можливо, це парадокс, але, незважаючи на природну провладність, в пореволюційному ефірі ЛТБ панує політичний плюралізм – у регіональних, звісно, масштабах. Тут немає ознак стратегічної, системної цензури, хоча, певна річ, в окремих випадках певна інформація може спотворюватись або замовчуватись. Та це стосується переважно місцевих конфліктів: боротьби за владу в партійних осередках, земельних скандалів, „надводних частин” бізнесових розбірок і модних у Львові дифамаційних процесів. Під час найбільшого політичного протистояння 2005 року – між колишнім мером Любомиром Буняком та депутатами міської ради, - ЛТБ висвітлювало позицію обох сторін. В інформаційній програмі „Вісник” практично щодня виходять позитивні сюжети про діяльність найрізноманітніших політичних сил. Чи з'являються вони за власною ініціативою редакції, чи за фінансового сприяння зацікавлених осіб – вирішувати здогадливому читачеві.

Ситуація, коли на загальному „помаранчевому” тлі доступ до ефіру мають практично всі політичні сили, цілком може зберегтись і на час виборчої кампанії. Народний блок Литвина, у складі якого йде на вибори розпорядник усіх обласних телерадіокомпаній Чиж, не є впливовим гравцем на місцевій політичній арені. Заступник голови ОДА з гуманітарних питань Тарас Батенко намагається, й не без успіху, впливати на інформаційну політику ЛТБ і Львів-ТБ, однак ідеться радше про дружні послуги, ніж про контроль. Малоймовірно, що нашоукраїнці, які обіймають усю повноту виконавчої влади в області, спроможуться диктувати ЛТБ: метод батога вже провалився, а на нормальний пряник не вистачить грошей

Інша історія з комунальним підприємством Львів-ТБ, заснованим наприкінці 90-х для „незалежного мовлення” як альтернатива ЛОДТРК. Де-факто тут „замовляє музику” засновник -  обласна рада, голова якої Михайло Сендак, у минулому нашоукраїнець, восени  перейшов у табір Юлії Тимошенко, й сьогодні йде до обласної ради за списком БЮТ.

На початку року директор Львів-ТБ Михайло Хвойницький вже мало не позбувся місця, пустивши в ефір компромат на голову облради. Можна припустити, що причини, з яких рішення президії облради про звільнення не було виконано, не обмежувались протестом колективу: можливо, Сендак отримав певні гарантії лояльності. Подейкують про заборону пускати в ефір свого головного опонента – голову облдержадміністрації Петра Олійника. Та на сьогодні хистким є становище самого Сендака, що  після зміни орієнтації вже не може розраховувати на підтримку депутатської більшості.

Відтак, Львів-ТБ балансує між його вимогами працювати на БЮТ і власними інтересами (зокрема й політичними інтересами Хвойницького, що йде до міськради у прохідній частині списку „Нашої України”), з чого виходить, знов-таки, доволі плюралістична картина. Невдала спроба Сендака прибрати з ефіру авторську програму депутата облради Гайдучка „Депутатський погляд” закінчилась компромісом. Чи буде досягнуто компромісу щодо висвітлення виборчої кампанії, залежить від подальшого перебігу протистояння між проющенківськими депутатами і протимошенківською президією. Поки що до участі в студійних програмах запрошують представників різних таборів. Щоправда, авторські програми – згадуваний „Депутатський погляд” і „Політичні етюди” нардепа від НРУ Кендзьора, - використовуються для озвучування власної позиції авторів та заочної полеміки з опонентами. Зникла з ефіру програма „Репортер”, що донедавна виходила на 5 каналі й мала найвищий рейтинг серед програм місцевих новин.

Взаємини між різними впливовими групами настільки заплутані, а конфігурація сил так швидко міняється, що дивитись політичні програми ЛТБ або Львів-ТБ більше 1-2 хвилин, розуміючи, про що йдеться, може хіба що справжній фанат львівської політики. Власне, ідеологічного протистояння, яким характеризується національний телепростір у передвиборчу пору, на львівському державному телебаченні немає. Представникам Блоку Юлії Тимошенко, чия власна популярність не дотягує до популярності їхнього політичного бренду, доведеться серйозно попрацювати, аби змагання місцевих еліт за владу виглядало боротьбою різних концепцій розвитку України.

* * *

Відтоді, як піонер львівського недержавного телепростору, - створена 1990 року Михайлом Хвойницьким телекомпанія „Міст”, - зникла з ефіру,  тут панують дві компанії: ТРК „Люкс” і Незалежне телевізійне агентство.  Обидві на торішніх виборах формально залишались безсторонніми, фактично ж були настільки ж „помаранчевими”, наскільки й весь регіон.

ТРК „Люкс” – частина медіахолдингу впливового бізнесмена, директора Інституту розвитку міста Андрія Садового. Створене ним об'єднання „Самопоміч”, що допомагає львів'янам відстоювати свої інтереси в конфліктах із комунальними службами, потребує потужного піару, аби виконати свою місію – посадовити Садового у крісло міського голови. Відтак, висвітлення діяльності „Самопомочі”, формування позитивного іміджу Садового та критика конкурентів є основною метою існування телекомпанії „Люкс”.
Певна річ, „Люкс” не лише не приносить прибутків, але й обходиться Садовому досить дорого. Тому все тут „оптимізовано” таким чином,  аби глядач бачив життя міста крізь призму „Самопомочі”. Бурхлива діяльність, однак, не є запорукою перемоги Садового: він, хоч і лідирує в попередніх рейтингах електоральних симпатій, проте не зумів заручитись підтримкою Нашої України. Чотири роки Садовий вів відчайдушну інформаційну війну проти чинного мера Буняка, й, безперечно, переміг би його; та в останній момент Буняк, що втратив рештки політичного капіталу через аферу з відбудовою давнього замку, був усунений з посади. Юлія Тимошенко наперед відмовилась ставити на будь-кого з кандидатів, але її імідж вже активно експлуатує гендиректор ФК „Карпати” Федоришин. В усякому разі, можна не сумніватись у тому, що „Люкс” під час виборчої кампанії зосередиться (хоча куди вже далі) на розкрутці свого кандидата у мери, на загальнополітичному ж рівні залишиться лояльним до „Нашої України”, надаючи ефір іншим політичним силам на комерційній основі.

Щодо майбутнього „Люкса”, Садовий має наполеонівські плани, які вже почав реалізовувати, запустивши супутникове мовлення інформаційного каналу „24 новини”. Планується також заповнення ефіру не лише розважальними, але й політичними програмами. Це дасть шанс багаторічному передвиборчому проекту перетворитись на повноцінний телеканал.

НТА – одна з найкращих регіональних телекомпаній України, що спеціалізується на виробництві якісної телевізійної продукції. Заснована в 1998 році Едуардом Занюком за сприяння Георгія Кирпи, компанія й дотепер має тісні зв'язки з Укрзалізницею. „НТА-Новини”, не переобтяжені нудними репортажами з сесійних зал і сюжетами з життя місцевих можновладців, можна без перебільшення назвати найбільш об'єктивною інформаційною програмою місцевого телебачення. Економічні програми, позбавлені характерного нальоту провінційності, можуть позмагатись із аналогами на центральних каналах. І колектив НТА зразково-показовий – молодий, компактний і фаховий. І технічне оснащення… Словом, НТА немовби навмисно створене для того, щоб, будучи співставленим із державними телекомпаніями, доводити їхню неповноцінність.

Оптимальним для самого НТА було б залишатись об'єктивним і не псувати своєї репутації роботою на окремі політичні сили. На жаль, в умовах дефіциту медіаресурсу це нереально. Є два природних кандидати на „шефство”: партія небіжчика Кирпи „Відродження”, очолювана чинним директором Укрзалізниці Василем Гладкіх, та НАК „Нафтогаз України”, начальник управлЁння у зв'язках з громадськЁстю  якої є очолює Занюк.  Зараз НТА випускає дві програми, присвячені діяльності Укрзалізниці – тележурнали „Рейс” і „Колія”, які при нагоді неважко трансформувати в ненав'язливу рекламу партії залізничників. Та наразі партія „Відродження”, що має грандіозний адміністративний ресурс на Львівщині, не робила серйозних заявок на участь у місцевій виборчій боротьбі. Якщо цього не станеться, можна, принаймні, виключити можливість підтримки Незалежним телевізійним агентством Блоку Тимошенко, оскільки  „Відродження” декларує пропрезидентську орієнтацію (не кажучи вже про „Нафтогаз”).

Ще одна, наймолодша приватна телекомпанія Львівщини, – „Ес Ті Ві”, створена, як кажуть, Ярославом Климовичем. Її програми, - зокрема, й інформаційно-аналітична програма „Насамперед”, - виходять в ефірі каналу НТН; крім того, компанія володіє правами на розміщення реклами на 12 каналі. Громадська думка такожhttp пов'язує „Ес Ті Ві” з могутнім промисловцем і колишнім губернатором області Степаном Сенчуком, убитим 29 листопада. Сенчук був членом НСНУ, відтак, телекомпанія під керівництвом його колишнього прес-секретаря Юрія Боруцького була лояльною до місцевої нашоукраїнської верхівки. Причин для зміни орієнтації телекомпанії немає, хоча не виключено, що до виборів її встигне перекупити хтось із обділених медіаресурсом претендентів на шматочок влади. Якщо грошей не пошкодує, адже місцеве телебачення не користується особливою популярністю у глядачів, а канал НТН приймають далеко не всі телевізори львів'ян.

Провінціалізація, уповільнення розвитку, зацикленість на місцевих проблемах, відплив найцінніших кадрів до столиці – процеси, характерні як для львівських ЗМІ, так і для львівської політики. Колись тут вирішувалась доля нації; тепер вибори – лише переформатування й часткове перефарбування місцевої еліти, що не змінювалась із 90-х.  Мирно співпрацюючи з цими елітами, львівське державне телебачення зуміло практично без змін пережити одну зміну влади, і переживе ще стільки, скільки треба; на зміну теперішнім пенсіонерам підростуть наступні, й радянські камери служитимуть ще довго. Проекти на зразок квазісуспільного телебачення „УТР” Івана Чижа лише зайвий раз підкреслюють ту безвихідь, у якій опинилось державне мовлення. Найбільше, на що воно спроможне  – змінити на пару відсотків співвідношення між двома силами, які, судячи з відсутності прогресу протягом пореволюційного року, влаштовує невтішний статус кво.