Деякі примітки до дискусії про функціонування "Громадського радіо" в Україні

4 Березня 2002
1320
4 Березня 2002
17:52

Деякі примітки до дискусії про функціонування "Громадського радіо" в Україні

1320
Як вже повідомляла “Детектор медіа”, завтра, 5-го березня, Нацрада з питань ТБ та РМ має розглянути питання стосовно Громадського радіо Як вже повідомляла “Детектор медіа”, завтра, 5-го березня, Нацрада з питань ТБ та РМ має розглянути питання стосовно Громадського радіо – проекту, фінансованого міжнародним фондом “Відродження” та Європейською комісією.
Деякі примітки до дискусії про функціонування "Громадського радіо" в Україні
Він мав розпочати експериментальне, до правого оформлення юридичної особи і отримання ліцензії на власне мовлення, існування в ефірі радіостанції “Люкс”. Але, як відомо, анонсований вихід проекту в ефір 28-го лютого не відбувся в зв’язку з невладнанням стосунків з Нацрадою, яка мала надати дозвіл радіо “Люкс” використовувати власну нижню частоту для програм виробництва продакшн-студії “Громадське радіо”. Як стало відомо “Детектор медіа” з неофіційних джерел, від завтрашнього засідання чекають порозуміння Нацради з авторами проекту, якому, буцімто, дозволять таки вийти в ефір, але поступившись назвою – “Громадське радіо”, яке має, начебто, дещо інший юридично закріплений статус.

“Детектор медіа” ж з цього приводу публікує точку зору одного з засновників проекту “Громадського радіо”, президента Академії української преси, професора Валерія Іванова.

Останнім часом, у зв’язку з дискусією про долю проекту "Громадського радіо", з'явилися думки, що "громадське радіо" має обов’язково оплачуватися за рахунок абонентної плати або іншого виду плати з боку населення, а коли мова йде про гранти, про допомогу з боку донорських організацій, то це вже не "громадське радіо". Треба відмітити, що це не зовсім коректні уявлення.

Але насамперед хотілося б зауважити, що мова в моєму матеріалі йде про "громадське радіо" як тип мовлення, а не про відповідну власну назву. Право на власну назву "Громадське радіо", безперечно, належить тим людям і установам, які зареєстрували організацію під цією назвою. При цьому закон в принципі не вимагає, щоб засновники "Громадського радіо" в будь-який спосіб доводили відповідність мовлення своєї компанії західноєвропейським, американським або якимось іншим стандартам діяльності організації, що працює у сфері громадського радіо. До речі, це правило діє не тільки в Україні. Згадаймо колишній перший канал СРСР, який тепер так і називається - Громадське російське телебачення. Громадським цей канал є тільки за назвою. Вся влада у ньому належить не суспільству, а вищим чиновникам та банківському капіталу. Держава нібито зберігає контрольний пакет акцій ГРТ (45 % - Міндержмайно, 3 % - ІТАР-ТАРС, 3 % - Телевізійний технічний центр). Фактично всі інші акції зосередилися в руках трьох приватних власників: 38 % - у консорціуму банків "Столичний", "Менатеп", "Альфа-банк", "Об'єднаний банк", 8 % - у "ЛогоВАЗу", 3 % - у Газпрому (за деякими даними, акції банку "Столичний" перейшли до СБС-АГРО, а Газпрому — до АО "ЛогоВАЗ") (Качкаева А. Телевидение и новая российская олигархия // Законодательство и практика средств массовой информации. — 1997. — № 3 (31). — С. 1-4). Таким чином, не може навіть йти мова про незалежність від державних та приватних структур, що є найпершою ознакою громадського телерадіооб'єднання. Крім того, був відсутній громадський контроль за діяльністю ГРТ. Наглядова рада, яку має очолювати Президент Росії, до останнього часу жодного разу не збиралася. Політику ГРТ визначала Рада директорів, куди входять найвищі державні чиновники і банкіри. Отже, Громадське російське телебачення навіть з натяжкою не можна визнати незалежною телевізійною організацією. Зовсім інша справа з проектом українського "Громадського радіо". Всі, хто мав відношення до діяльності донорських організацій, знають, що вони ніколи не контролюють зміст комунікації в ході проекту. Для грантодавців важливо тільки одне: щоб гроші, які вони виділили, використовувалися на ті статті видатків, що були передбачені у підтриманому проекті.

Взагалі, в багатьох країнах плутають поняття "громадське" і "державне". Причина тут зрозуміла. Влада намагається приховати під прикриттям громадського телерадіомовлення власну пропаганду. Наприклад, в ч. 1 ст. 2 "Закону про Литовське національне радіо і телебачення" говориться "Литовське національне радіо і телебачення - громадська неприбуткова організація, що належить державі на основі права власності". Зрозуміло, що ця організація, тим більш, що вона на 3/4 має фінансуватися з державного бюджету, буде знаходитися під контролем уряду, а не суспільства.

Тепер щодо сутності фінансування. Дійсно, більшість західноєвропейських організацій громадського мовлення фінансуються за рахунок абонентної плати або спеціального податку. АЛЕ ЦЕ НЕ БУЛО І НЕ Є ОСНОВНОЮ ОЗНАКОЮ ОРГАНІЗАЦІЙ ГРОМАДСЬКОГО МОВЛЕННЯ.

Спочатку давайте подивимося на міжнародні документи. Не так давно було прийнято ряд міжнародних угод, які розглядали питання громадського телебачення і радіомовлення. Так, у "Віденській декларації про громадське теле- і радіомовлення" (підкреслюю, декларації) говориться про "безумовну підтримку незалежної громадської служби теле- і радіомовлення, котра має замінити інформаційні структури, що контролюються державою і продовжують існувати в державах Східної Європи". У декларації також наголошується на тому, що "головним завданням громадського мовлення має бути інформування людей про предмети - у минулому, сучасному і майбутньому, - які їх безпосередньо торкаються. Громадське мовлення повинно також служити засобом вираження та обговорення основних цінностей". А найвищою метою має служити "вільне і чесне інформування громадськості".

Автори Декларації пропонують, щоб журналісти самі, без втручання уряду чи політичних партій, виробили принципи своєї діяльності у засобах громадського мовлення. Основним джерелом фінансування (але не єдиним) має бути абонентна платня телеглядачів і радіослухачів. Крім того, треба залучати інші форми громадського фінансування, а також рекламу у тій мірі, в якій вона відбиває конкурентне середовище. Обумовлюється вільний доступ громадських ЗМІ до інформації, матеріалів і обладнання нарівні з державними мас-медіа. Творці документа вважали громадське телерадіомовлення дійовим засобом для знищення монополії держави в інформаційному просторі та інструментом побудови вільного та демократичного суспільства.

Цікавими є також рекомендації, вироблені міжнародною організацією "Стаття 19" Міжнародний центр проти цензури”. Ось вони: 1. Незалежність керівної ради громадського телерадіомовлення повинна бути гарантована законом. 2. Принцип редакторської незалежності повинен бути гарантований законом. 3. Громадське телерадіомовлення повинно отримувати відповідне фінансування, що захистить орган телерадіомовлення від свавільного втручання в його бюджет. 4. Процес розподілу ліцензій на телерадіомовлення повинен бути незалежним та недискримінаційним. 5. Ліцензії має розподіляти орган, незалежний від уряду. 6. Анулювання ліцензії допускається лише за надзвичайних обставин. 7. Необхідно впроваджувати заходи проти концентрації та одночасного володіння для забезпечення плюралізму джерел інформації. 8. Уряд повинен створювати правове поле, сприятливе для свободи вираження поглядів. 9. Уряд повинен створювати сприятливі економічні умови для телерадіомовлення. 10. Уряд повинен протистояти впливові "промов ненависті", забезпечуючи максимальний плюралізм поглядів. 11. Уряд повинен забезпечувати достатню поінформованість громадськості щодо всіх справ, які стосуються виборчого права. Слід створити незалежний механізм для забезпечення рівного доступу усіх партій до громадського телерадіомовлення і для неупередженого висвітлення під час виборів. 12. Необхідно створити незалежний механізм реагування на скарги телерадіомовних організацій.

Але громадське мовлення розвивалося не тільки в Європі, а й в інших країнах, зокрема США. У Сполучених Штатах розвиток отримало в основному громадське радіомовлення. Перші публічні радіостанції з'явилися там ще у 20-х рр. Вони виникали в багатьох університетах. У 30-ті рр. більшість таких радіостанцій закрилася через фінансові труднощі, так що у 1945 р. в США було лише 25 освітніх радіостанцій. Тоді Федеральна комісія зв'язку, яка розподіляє у США частоти, прийняла важливе рішення. Вона зарезервувала для публічного радіо 20 каналів на коротких хвилях. Крім того, після 1963 р. фінансову допомогу громадським радіостанціям став надавати федеральний уряд. Багато грошей також надавали різноманітні фонди, особливо Фонд Форда. 7 листопада 1967 р. Президент США Л.Джонсон підписав Акт про Громадське мовлення. У цьому ж році була створена Корпорація публічного мовлення, а у 1968 р. Національне публічне радіо (в його склад входять 373 місцевих радіостанції). Все це призвело до бурхливого зростання громадського радіомовлення. Таким чином, введення абонентної плати не є ознакою громадського телерадіомовлення (так можна оплачувати й комерційні проекти, наприклад, телеканал "Прем’єр" в Німеччині). Основною ознакою є 1) незалежність від державних структур та фінансово-політичних угрупувань; 2) існування наглядової чи спостережної ради. Введення ж абонентної плати, як на мій погляд, на даному етапі розвитку української економіки нереально. Наше зубожіле населення, на жаль, дуже сильно відрізняється від мешканців Західної Європи за рівнем своїх прибутків. Так що є два виходи: або чекати на підвищення платоспроможності українського народу, або взяти на озброєння досвід США і будувати громадське мовлення вже сьогодні на основі допомоги різноманітних донорських організацій.

Читайте також:

Олександр Кривенко – “наодинці з усима” з Віктором Лешиком

Вийти в ефір 28-го лютого Громадське радіо дійсно не мало права

Олександр Кривенко звинувачує особисто Бориса Холода

Марафон на “Громадському радіо” не відбудеться. Через заборону проекту Національною радою?

Олександр Кривенко: “Наш проект проходив експертизу на БІ-БІ-СІ”

5 березня Нацрада з питань телебачення і радіомовлення детально розгляне питання про створення Громадського радіо
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
професор, доктор філологічних наук
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1320
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду