Українізація по-радянськи

24 Березня 2009
28147
24 Березня 2009
07:24

Українізація по-радянськи

28147
Автори спроб примусової законодавчої українізації ЗМІ і всього іншого не розуміють, що державна мова вже вийшла за межі ґетто.
Українізація по-радянськи

Мій колишній викладач Василь Лісовий якось сказав, що будь-яка дискусія має ґрунтуватися на «принципі доброзичливості» - ми маємо виходити з презумпції розумності (чи раціональності) автора. Це нелегко - навіть тим небагатьом, кого в дискусіях цікавить результат, важко в запалі поставитися до чужої - такої дивної або шкідливої - думки з повагою.

 

Теза Лісового згадалася мені у зв'язку з черговою «мовною» ініціативою - проектом закону про мови депутата-бютівця Юрія Гнаткевича. Перша реакція - суто емоційна - назвати все це провокацією, говорити про утопічність і шкоду (для самої української мови передусім) таких ініціатив, доводити, що закон загалом дуже непрофесійний, а окремі його положення - смішні й абсурдні.

 

Але ж саме так у нас «мовні дискусії» вже років із двадцять і відбуваються: прокричали своє, звинуватили противників, заспокоїлися. До наступного разу. А потім - усе спочатку, як у Жванецького - тільки в нього все починалося з консерваторії.

 

Щоб якось вийти з цього замкненого кола - виходжу з припущення, що Юрій Гнаткевич розробив свій законопроект, щоби підтримати українську мову. У це не так важко повірити, адже він багатолітній «просвітянин» і полум'яний борець проти русифікації. Також припускаю, що він прагне нормалізувати мовну ситуацію й зняти конфлікти - просто єдиним шляхом цього він бачить посилення української й зведення російської мови до становища «однієї з» - мови меншини. А ще він вихований у часи Радянського Союзу, планової економіки та специфічного ставлення до законів - звідси нереальність цілей, нерозуміння механізмів та засобів і неуважність до юридичної техніки.

 

У законопроекті Гнаткевича є багато позитивних моментів. Зокрема, він зобов'язує кожного чиновника володіти державною мовою й мовою національної меншини - де вона складає більше половини населення (ст. 6). На відміну від чинного «мовного закону» це положення не є декларативним: «Особа, яка не володіє державною мовою в обсязі, необхідному для належного виконання своїх службових обов'язків, тобто не може читати і слухати з розумінням та не здатна письмово й усно викладати свої думки в обсягах і межах певного виду службової діяльності, не має права обіймати державної посади та балотуватися у депутати будь-якого рівня». Адже саме так має виглядати принцип єдності права й обов'язку: громадянин не зможе реалізувати своє право на звертання державною (і, якщо треба, іншою) мовою, якщо чиновник не має обов'язку володіти та відповідати громадянину цією мовою.

 

Те саме стосується й мови сфери обслуговування: «Обслуговуючий персонал зобов'язаний обслуговувати клієнтів державною мовою, якщо останні звертаються за послугою державною мовою» (ст. 17). Якщо принцип здорового глузду - говорити мовою того, хто платить тобі гроші - у нас часто не працює, треба закріпити це право законодавчо. Беззаперечною навіть для затятих українофобів є заборона продавати ліки без інструкції державною мовою, вимога забезпечувати україномовними сертифікатами імпортовану продукцію, забезпечення рівня володіння українською військовими через механізм атестації. Про те, що в армії двох мов бути не може, казав колись навіть затятий русофіл Маленкович.

 

Законопроект передбачає також виділення коштів на підтримку української мови окремим рядком у бюджеті, а також пільги україномовній продукції (ст. 44). Право кожного громадянина володіти державною мовою, на відміну від старого закону, вперше гарантується через відповідний обов'язок держави: «Установи й організації забезпечують громадянам України необхідні умови для вивчення української мови й поглибленого оволодіння нею» (ст. 2). Адже досі реалізувати це своє право громадянин на практиці не міг - як і вимагати чогось від держави (на практиці саме державні органи часто це право самі й порушують).

 

Нарешті, Гнаткевич пропонує створити «мовний орган», про необхідність якого говорилося й писалося сотні разів, створення якого вимагав Ющенко своїм указом і необхідність якого, зрештою, прописана в чинному законодавстві.

 

Тепер про негативи. В законі є дуже багато репресивних і водночас непридатних до реалізації на практиці положень - таких, як покарання за «навмисне спотворення української мови та мов національних меншин» (цікаво, хто контролюватиме літературність ромської чи гагаузької мови?) (ст. 8), ведення документації українською навіть у громадських організаціях (у тексті їх названо «громадськими органами») (ст. 11), обов'язок командирів карати офіцерів, які «під час виконання службових обов'язків ігнорують державну мову» (ст. 25).

 

Ба більше: якщо законопроект раптом стане законом (у що віриться дуже мало), то в Україні стане неможливим існування ЗМІ іншою мовою, крім української! Іншими мовами зможуть мовити лише національні меншини, та й тим дозволять мати своєю мовою лише 25% ефіру, а в проміжку з 24-ї до 12-ї години - лише 10% (ст. 35)! Тобто поза законом опиниться існування не лише наявних російськомовних каналів і радіо, а й створення англомовного чи німецькомовного каналу! До речі, англомовним газетам (не кажучи вже про російськомовні) також можна буде закриватися - якщо їхні видавці й доведуть, що вони є національною меншиною, то всю рекламу все одно будуть зобов'язані друкувати українською (ст. 39).

 

І, нарешті, остання крапка у дискусіях про дублювання: показувати кіно на території України можна буде лише українською. Виняток - знов-таки лише для національних меншин, і то лише за умови, що вони візьмуть на це дозвіл у державних органах (ст. 33)!

 

Словом, у державі з'явиться ще одна «суперважлива» ділянка роботи - боротьба з порушниками мовного режиму, яка ризикує стати такою ж неконтрольованою, практично непідзвітною і при цьому озброєною матеріально й законодавчо, як і «боротьба з порнографією». До речі, здійснити всі заходи - від внесення змін до законів і до розробки мовних стандартів для службовців - треба за... 3 місяці (ст. 46)!

 

Та все це - окремі положення. Головне полягає в тому, що проект Гнаткевича - як і весь просвітянський (у широкому сенсі) проект - нереалістичний і протиприродний. Його автори хочуть, щоби російська мова поступилася місцем українській, і при цьому переконані, що достатньо лише прийняти «правильний» закон - і мова половини держави (не будемо зараз про відсотки - не важливо, чи це 54, чи 49, чи 36) враз стане лише мовою національної меншини. Тобто що українців, які розмовляють російською (очевидно, що саме вони - мета всіх зусиль Гнаткевича та інших просвітян), хтось (держава) здатний змусити від своєї мови відмовитися.

 

І це повністю перекреслює ті позитивні й корисні моменти, які у проекті є. Хоч сам народний депутат цього й не розуміє, але після кожного такого проекту проводити українізацію (не в лапках, а в найкращому розумінні цього слова) стає все важче.

 

Єдине, що для мене залишається без відповіді - це час появи цього законопроекту. Гнаткевич, для якого мова - пріоритет номер один (а також 2, 3 і так далі), «мовчав» півтора роки й зареєстрував свій проект лише тепер. Якщо це його власна ініціатива, то чому стільки чекав? Якщо надійшла «відмашка» від керівництва (у блоці Тимошенко дисципліна, як ми знаємо, поставлена як ніщо інше) - то яка в цьому логіка, адже єдине, що по-справжньому їх турбує, - це рейтинги напередодні виборів? Чи це частина (її люблять позначати штампом «розмінна монета») у якійсь великій грі (що вже не раз із «мовою» траплялося)? Тоді в чому саме ця гра?

 

Час, - навіть якщо не брати до уваги наближення виборів, - для подібного законопроекту обрано досить дивний. Років десять тому - безперечно! Але в останні роки українофіли остаточно, здавалося, переконалися у власній неспроможності «переламати ситуацію» й серед них запанував загальний настрій - краще вже взагалі мовного закону наразі не чіпати, а то ще зроблять російську другою державною. Чи витягти проект Гнаткевича, що вже давно чекав свого часу, - це така блискавична реакція на перемогу «Свободи» у Тернополі? Ця версія поки що мені видається найімовірнішою, але не робитиму передчасних висновків.

 

Законопроект Гнаткевича невипадковий - він є втіленням програми «українізації», яка близька багатьом - і не лише політикам, до речі. Ці люди переконані, що українська мова - досі у гетто, не помічаючи, що ситуація змінилася. А ще, як це не парадоксально, вони не вірять, що українською заговорили (і говоритимуть) не з примусу, а з патріотизму, моди, вигоди і ще багатьох інших причин. А відмовляючись вірити у повноцінність власної мови - займаються заздалегідь програшною справою, по-радянськи нав'язуючи її як прострочений товар.

 

Але мало сказати, що їхні засоби не відповідають сучасним викликам. Ще менше сенсу в боротьбі з ними. Треба знайти оті правильні відповіді. А почати - з правильної постановки питань.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
28147
Коментарі
5
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
марина
5498 дн. тому
да язык здесь вообще ни при чем - просто политическая акция, предвыборный выбрык что ли, желание сместить акцент с отсутствия эффективной работы на то, что 100% привлечет внимание публики. "зачем вам антикризисный пакет, господа? давайте-ка лучше о проблеме языка поговорим...". а может, товарищ гнаткевич - действительно националист от бога и всю жизнь мечтал дорваться до власти, чтобы, параллельно с зарабатыванием денег, много хорошего для родины сделать, и, в частности, заставить всех этих "клятых москалей", "батькопродавцев" (между прочим, граждан украины, но кого это... интересует), говорить на родном языке гнаткевича и, К СОЖАЛЕНИЮ, не родном, хоть и уважаемом, языке очень большого куска украинцев.
Олесь
5504 дн. тому
Повністю підтримую пана Славка!
Славко
5504 дн. тому
Десь натрапив на тезу, що для успішної українізації прийнятні всі ті методи, якими проводилась русифікація в Україні. Хіба-що, за винятком розстрілів, за вживання російської на вулиці... Щодо українізації ЗМІ, саме на них лежить найбільша відповідальність за формування мовного середовища. Російськомовні ЗМІ - будучи фактичними монополістами, нехтують моїм законним правом отримувати інформацію на українській мові - я хочу читати "Деловую столицу", "Бизнес", "Сегодня", "Корреспондент", "Муратор", "Команду" українською, бо це якісні видання з актуальною і потрібною мені інформацією - я маю можливість вибору чи лише право? Цілком підтримую радикальні методи українізації, бо вони найбільш ефективні - "жертвы" і "ущемлённые" будуть неминуче - але не варто на них зважати - "лес рубят - щепки летят". Зволікаючи ж і очікуючи більш зручного моменту (типу, криза - зараз не до цього, а коли ж було чи буде до цього?), ми вирощуємо чергові російськомовні покоління. Ще одне таке покоління і українізацію проводити буде нікому і ні для кого! Добровільно ніхто з видавців на українську не перейде, бо переважній більшості тих видавців лише гендель та гешефт в голові. Я в Україні хочу читати українською якісні газети й журнали, але на моє законне право і цілком природнє бажання видавці чхати хотіли - їм НЕВИГІДНО друкувати два наклади - україномовний та російськомовний. Щоб їм це стало вигідно, треба або вводити пільгове оподаткування на україномовний наклад (але наш читач ще не звик до україномовних журналів - ніхто в нього не формує такої потреби), або на законодавчому рівні змусити видавати ВЕСЬ наклад українською - коли не буде вибору у російськомовного читача, хоч-не-хоч будуть купувати українською (приклад з дубляжем це лише підтверджує). Ця думка всіх шокує, а те, що такого вибору не мають україномовні українці, так це - нормально!!! Он, скільки смороду було за примусове дублювання фільмів українською. І що - глядач відмовився від якісного українського дубляжу? Ні, бо треба ж дівчину в кіно зводити і дітей на мультики. Так, є ще вибл@дки, які щось там шавкають, але караван уже пішов. Та для цього треба було 17 років незалежності, щоб почали дублювати фільми! А скільки ще років чи десятиліть обережності треба, щоб преса перейшла на українську?
Ніна
5504 дн. тому
Та... При такій владі не буде таких законів, а якщо будуть, ніхто не котролюватиме їх виконання. Так що шпрехайте як кому на душу ляже- демократія у нас
Телекритик
5504 дн. тому
Чув я, що донька прем'єр-міністра Ізраїлю особисто трощила вивіски, які були не івритом. Може вона теж не розуміла, що іврит вже не гетто?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду