Дискусії, котрі наразі активно ведуться навколо українського телебачення, наштовхують на думку, що досвід постколоніальної Індії, котра на хвилі глобалізаційних змін спромоглася створити не лише конкурентоспроможний телевізійний продукт, а й поширити свої культурні надбання на сусідні країни, може стати корисним і для України. Очевидно, що навряд чи є сенс нині говорити про можливість української „телевізійної експансії” на терени Росії або іншої сусідньої держави. Але створення високоякісного телевізійного і кінематографічного продукту, котрий буде здатним конкурувати з російськими низькопробними і часто антиукраїнськими багатосерійними телебойовиками, безкінечними „мильними операми” чи „мєнтовськими” серіалами, від яких останнім часом верне навіть неперебірливих інформаційно домогосподарок, саме зараз на часі.

Досвід стрімкого входження індійського суспільства на глобалізований інформаційний телевізійний ринок наочно показує, що без створення національного українського інформаційного продукту говорити про будь-яку зміну на краще просто не випадає. Від часу здобуття незалежності Україна й досі, за посередництва російського ТБ, перебуває у російському інформаційному просторі, і, як показує безпосередній досвід останніх декількох місяців, з моменту зміни влади засилля російської кінопродукції, на жаль, ні на йоту не зменшилося.

Перша хвиля глобалізації, яка проникала на індійську територію одночасно зі вторгненнями армій, нині все більше і більше замінюється менш сильним, але однаково могутнім глобалізаційним чинником. Мова йде про телебачення, можливо, найбільш домінуючий шлюз глобалізації, котрий кардинальним чином впливає сьогодні на сучасну Індію. У той час, як телебачення було запущене в Індії наприкінці 1950-их, воно досягло широкого розповсюдження у 1980-ті роки, після того, як уряд скасував державну монополію на телеканали. Супутникове телебачення розпочало свої трансляції з 1991 року, привносячи в суспільство індійські версії американського розважального каналу MTV.

Справжній розквіт індійського телебачення розпочався в 1992 році, коли було скасовано державну монополію на трансляцію. Кабельне й супутникове телебачення, котрі пропонують величезне розмаїття каналів, мають в Індії величезну аудиторію. Одним із найбільш популярних недержавних каналів є Star TV (першопроходець супутникового і кабельного телебачення в Азії), який належить транснаціональному гігантові News Corporation та здійснює 24-годинну комерційну трансляцію на території Індії. Причому, найбільшим успіхом користується місцева версія телегри „Хто хоче стати мільйонером”. Проте, на загал, програми новин нерідко збирають навіть більшу аудиторію, ніж розважальні передачі. У країні вже проводять мовлення кілька цілодобових каналів новин, і незабаром повинні з'явитися ще декілька. Багато телеканалів користуються послугами індійської кіноіндустрії, котра бурхливо розвивається. А суспільне індійське телебачення „Doordarshan” має 21 канал, головний з яких – „ДД-1” – дивляться майже 400 мільйонів індійців.

Індійська кіноіндустрія – цілком окрема тема. Завдячуючи її бурхливому розвитку, індійське телебачення має можливість практично щодня пропонувати індійській публіці найновіші фільми місцевого виробництва. „Ласкаво просимо до Болівуду” - написано на великому барвистому плакаті на в’їзді до Film City в Бомбеї, котрий сьогодні за кількістю фільмів є першим у світі кіновиробником. Виробництво фільмів в Індії обходиться у чотири рази дешевше, аніж в Голівуді, де нині знімається близько 500 фільмів на рік (в Індії – 1000 фільмів), але всі ці фільми – високобюджетні. Якщо навіть найменший відсоток американського виробництва переміститься до індійських кіномістечок (про що вже давно мріють індійські продюсери), то американці зможуть значно знизити свої витрати, а на індійців проллється золотий дощ.

Майже всі індійські фільми націлені на внутрішній ринок. Вони незвичні й химерні, а іноді і зовсім малозрозумілі глядачам поза Індією (і набувають популярності, здебільшого, у країнах „третього” світу). Проте, вони надзвичайно вигідні. І у такий спосіб виробники з Болівуду збудували відносно стійку фінансову основу для своєї кіноіндустрії. Крім того, західні кіновиробники залишають Рим, Лондон чи Ванкувер – свої попередні „притулки” від правил Голівуду та його розцінок, котрі істотно збільшують вартість створення кіно, і звертаються в Індії до недорогої кваліфікованої робочої сили в освітленні, звуку, мультиплікації, комп'ютерній графіці й інших галузях. Подібно до інших форм укладання субдоговорів на виконання робіт іноземними виконавцями, це піднімає цінність виробництва Болівуду як ніколи раніше. І тепер Болівуд намагається збільшити глобальну привабливість своїх кінофільмів.

По суті, індійське телебачення не могло мати такої шаленої популярності в населення країни без Болівуду і його численних кінофільмів, котрі, завдяки супутниковому телебаченню, стало можливо дивитися у найвіддаленіших куточках цієї величезної країни. У більш ніж мільярдній за населенням Індії існує приблизно 600 тисяч сіл. Села, котрі розташовані вдалині від головних портів і міст, зазвичай бідніші і менше зачеплені нещодавнім економічним зростанням. Тому індійський уряд має намір розвернути у цих селах основну інфраструктуру і послуги, необхідні їм для економічного підйому. Індійське телебачення передає окрім суто розважальних й чимало освітніх та науково-популярних програм, кількість яких в Україні, на жаль, катастрофічно скоротилася після 1991 року.

Вісім індійських супутників зв’язку стали найбільшою цивільною системою космічних комунікацій в азійській частині Тихого океану. Завдяки їм телевізійний сигнал доступний вже для 90% населення країни. На сьогодні Індія, можливо, єдина країна, де космічна програма є рентабельною, а її послуги досягають найбільш нужденних прошарків населення.

Серед найбільш популярних телеканалів в Індії також і India’s Zee Television (кабельне і супутникове телебачення компанії Zee Group); Sony Entertainment Television (кращий на мові хінді комерційний телеканал сімейних розваг, який охоплює найбільший відсоток індійського населення); Aaj Tak, цілодобовий канал новин (вторгнення в нову сферу діяльності India Today Group, мережа розвивалася таким чином, щоб реалізувати амбітний проект найбільш впливових програм Aaj Tak); New Delhi Television - віщання новин на телеканалах НДТВ-Індія та НДТВ 24х7; Zee Music – цей канал намагається подавати глядачам все найкраще зі світу музики - пісні, відеокліпи, інтерв’ю з зірками шоу-бізнесу та іншу подібну розважальну інформацію.

Після скасування монополії державних каналів і швидкого завоювання симпатій глядачів супутниковими телеканалами, “підривні” впливи й „руйнівні” досягнення набули куди більшого поширення, аніж деінде в світі. Яскравим прикладом руйнування традицій минулого може слугувати той факт, що традиційний одяг у побуті все більше і більше заміняється одягом західного зразка, який глядацька публіка могла спостерігати на телеекрані.

Чинником самої глобалізаційної індійської експансії є поширення на сусідні країни її телевізійної продукції. У той час, коли англійська мова сприймається як домінуюча мова телебачення, на півдні Індії домінуючою мовою телебачення є хінді. Це перетворює сусідні країни на пасивних споживачів індійського ТБ, котре транслюється на хінді та витісняє місцеві мови, подібні бенгалі у Бангладеш й непальській в Непалі. Все більше місцеві мови у самій Індії та в державах на її південних кордонах зникають під тиском хінді після переглядання індійських фільмів та інтерв’ю зі спортивними зірками, котрі стали настільки ж знайомими бангладешцям і пакистанцям, як і самим індійцям.

Іншим чинником телевізійної глобалізації є те, що вона допомагає зберігати свою національну ідентичність індійцям, котрі знаходяться поза Індією й перекидає місток контактів до культури їхнього походження. За різними оцінками чисельна індійська діаспора нараховує від 15 до 22 мільйонів чоловік, які часто є більш освіченими, ніж домінуюче населення, серед якого вони живуть. Індійська імміграція є третім за обсягом прямим іноземним інвестором до Індії після Сполучених Штатів і Великої Британії. Вона не полишає контактів з батьківщиною й послуговується материнською мовою в домашньому побуті по всьому світу.

Субхаш Чандра, засновник одного з найбільш відомих телеканалів India’s Zee Television, пропонує за посередництвом кабельного телебачення трансляцію індійського популярного телеканалу у багатьох країнах світу. Подібна інформаційна глобалізація відбувається й через духовних гуру, чиї бесіди доступні західному і індійському глобальному співтовариству завдяки кабельному телебаченню та Інтернету. Подібним чином Indi-pop music – сплав індійської популярної музики з західними ритмами, який спочатку з’явився серед індійської молоді у Великій Британії, пізніше успішно поширився назад до Індії.

Аналогічно жителі Заходу й індійська діаспора повторно віднайшли індійську класичну музику, котра була відсунута на задній план минулими поколіннями часів Beatles, Раві Шанкара і Алі Акбар Хана. Сьогодні це стало великим бізнесом. Так, деякі класичні музиканти витрачають третину свого часу, даючи концерти за кордоном. За часів глобалізації і революції зв’язку індуси за кордоном (та все більше і більше їхніх західних друзів і сусідів) почуваються ближче до Індії, аніж коли-небудь. Вибух інтересу до індійського кіно є особливо помітним у Сполучених Штатах і Великій Британії.

На сьогодні індійська діаспора в Сполучених Штатах має досить великий вибір перегляду індійських телеканалів. Так, завдяки кабельному телебаченню тільки в районі Сан-Франциско можна дивитися такі індійські телеканали: International Channel (транслює серіали мовою хінді, фільми тижня, новини, програми TV Asia, Zee TV та інші), KTSF (куди входять програми - Namaste America, годинна програма, 40 хвилин відео з піснями з кінофільмів та 20 хвилин індійських новин з субконтиненту); Eye on Asia, півгодинна трансляція новин з південної Азії; Rangeela TV, трансляція фільмів та поп-музики; та телеканал India Waves.

Між тим, індійський досвід міг би стати в пригоді українській державі. Цілком очевидно, що розвиток українського телебачення неможливий без відродження національного кіновиробництва. Лише злагоджений тандем кіноіндустрії з виробниками української телепродукції матиме шанс вивести сучасну телеіндустрію з тієї стагнаційної прірви, куди загнала її політика у сфері культури (а, точнішe - цілковита відсутність такої політики) попереднього політичного режиму на чолі з Леонідом Кучмою. Лобіювання колишнім режимом створення єдиного гуманітарного простору України й Росії призвело до того, від самого українського телевізійного простору в нашій державі, фактично, нічого не залишилось.

Тому від успішного роз’єднання колишніх „телевізійних сіамських близнюків” залежить те, чи існуватиме взагалі надалі український телевізійний простір, а не той сурогатний замінник, котрим нині безмірно „пригощають” всіх нас на вітчизняних телеканалах, котрі в своїй основній масі так і залишилися в руках олігархів „кучминого призову”. Однак індійський досвід є переконливим прикладом того, що коли держава піклується інтересами національного телевізійного простору, телеіндустрія стає не лише економічно рентабельною, а й, безумовно, приносить значні ідеологічні й іміджеві дивіденди тим, хто по-справжньому переймається національними інтересами та піклується долею й процвітанням вітчизняного телебачення.